Тема 2. Аудиторська діяльність в Україні

Тема 2.                                                   Аудиторська діяльність в Україні

План

1. Поняття аудиту, аудитора і аудиторської фірми.

2. Ліцензування і сертифікація аудиторської діяльності.

3. Аудиторська палата України.

4. Права та обов’язки аудиторів та аудиторських фірм.

 

1. Аудит – це перевірка публічної фінансової звітності, первинної документації та іншої інформації щодо фінансування господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення відповідності її чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами аудиторами і аудиторськими фірмами уповноваженими суб’єктами господарювання на її проведення.

Види аудита:

- з ініціативи господарюючого суб’єкта,

- обов’язків аудит.

Аудитором може бути:

- громадянин Укр. який має кваліфікаційний сертифікат про право на здійснення аудиторської діяльності. Для здійснення аудиторської діяльності треба отримати ліцензію.

Аудиторська фірма – це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території Укр. та займається наданням лише аудиторських послуг. Вона може ств. на основі будь якої форми власності.

Обов’язкове проведення аудиту:

- для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств та інших господарюючих суб’єктів звітність яких офіційно оприлюднюється.

- для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, холдінгових компаній, акціонерних товариств.

- для емітентів цінних паперів

- для державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності

- при порушенні питання про визнання підприємства не платоспроможним або банкрутом.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором і замовником.

 

2. Сертифікація – це визначення кваліфікаційної придатності аудиторів. Здійснюється аудиторською палатою України. Право на отримання сертифікату мають: громадяни України які мають вищу освіту, певні знання з питань аудиту, досвід роботи не менше 3-х років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста і фінансиста.

Термін чинності сертифікату не повинен перевищувати 5 років.

Ліцензування – це дозвіл на зайняття аудиторської діяльності, видається аудиторською палатою України. Термін чинності ліцензії 5 років.

Припинення чинності сертифікату та ліцензії:

- за рішенням аудиторської палати:

а.) встановлення неодноразового факту низької якості аудиторських перевірок.

б.) систематичного та грубого порушення законодавства.

 

3. Аудиторська палата Укр. – це юр. особа, яка створюється і функціонує як самостійний і незалежний орган на засадах самоврядування.

Аудиторська палата здійснює:

1. Сертифікацію та ліцензування суб’єктів що мають намір займатись аудиторською діяльністю.

2. Затверджує програми проведення аудиту.

3. Веде реєстрацію аудиторських фірм і аудиторів.

4. Контролює якість проведення аудиту.

Аудиторська палата формується шляхом делегування до її складу: 5 представників від профспілки аудиторів, 1- від міністерства фінансів, 1- від головної державної податкової адміністрації, 1- від НБУ, 1- від Міністерства статистики, 1- від Міністерства юстицій. Вся загальна кількість членів АПУ 20 чоловік. Термін повноважень членів АПУ не більше 5 років. АПУ створюється на території України регіональне відділення.

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації в кількості 3-ох членів шляхом таємного анкетування аудиторів України. Всі рішення АПУ приймаються на засіданні простою більшістю голосів при наявності 2/3 її членів. При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував голова.

Функції головуючого виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ. Всі члени АПУ виконують свої обов’язки на громадських засадах.

 

4. Права аудиторів та аудиторських фірм:

- самостійно визначати форми і методи аудиту,

- отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки,

- отримувати необхідні пояснення в письмовій формі від керівництва чи працівників,

- перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати проведення контрольних оглядів, замірів, визначення якості продукції, щодо яких проводиться перевірка,

- залучати на договірних засадах фахівців різного профілю.

Обов’язки аудиторів:

1. Належним чином надавати аудиторські послуги,

2. Повідомляти власників чи замовників про виявленні під час проведення аудиту недоліки,

3. Зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту.

4. Не розголошувати відомості, що становлять предмет державної таємниці, не використовувати їх в своїх цілях та інтересах третіх осіб,

5. Відповідати перед замовником про порушення умов договору,

6. Обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг,

7. Спеціальні вимоги до аудиторів.

 

План

1. Складання державного бюджету України.

2. Розгляд та прийняття державного бюджету.

3. Виконання державного бюджету.

 

1. - КМУ розробляє проект закону про державний бюджет України на певний період часу.

- міністр фінансів України на підставі аналізу бюджету поточного року визначає загальний рівень доходів і видатків бюджету і дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту бюджету на слідуючий рік.

- не пізніше 1 червня, ВРУ відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період з доповіддю про основні напрямки бюджетної політики на слідуючий рік виступає прем’єр-міністр України.

- КМУ подає ВРУ проект основних напрямків бюджетної політики.

- Мінфін на будь якому етапі складання і розгляду державного бюджету проводить аналіз його відповідності меті, пріоритетності і ефективності використання.

- Мінфін подає проект закону про держбюджет на розгляд КМУ, який приймає постанову щодо схвалення проекту та подає його разом з відповідними матеріалами ВРУ не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

 

2.

1. Не пізніше ніж через 5 днів після подання КМУ проекту закону про держбюджет до ВРУ, міністр фінансів представляє його на засіданні ВРУ.

2. Голова комітету ВРУ з питань бюджету доповідає про відповідність проекту бюджету бюджетному кодексу України.

3. За результатами обговорення ВРУ має прийняти вмотивоване рішення про його відхилення.

4. У разі відхилення КМУ зобов’язаний у тижневий термін з дня набрання чинності рішення про відхилення подати доопрацьований проект.

5. Після прийняття до розгляду представленого проекту закону він розглядається народними депутатами України, а комітети ВРУ формують свої пропозиції до проекту бюджету.

Читання у ВРУ

Починається з доповіді голови комітету ВРУ з питань бюджету. Висновки та пропозиції до проекту голосуються в цілому. Якщо рішення не прийнято то голосування йде постатейно. ВРУ приймає проект закону у першому читанні не пізніше 20 жовтня. Після прийняття у першому читанні КМУ у двотижневий термін доопрацьовує проект з урахуванням пропозицій.

Читання у ВРУ

Починається з доповіді міністра фінансів щодо доопрацьованого проекту.

Друге читання затверджує проект не пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Статті що не прийняті в другому читанні переносяться на розгляд в третьому читанні.

Комітет ВРУ з питань бюджету виносить його на розгляд ВРУ не пізніше 25 листопада.

Читання у ВРУ

Починається з доповіді голови комітету ВРУ з питань бюджету разом з міністром фінансів України. Якщо рішення про схвалення проекту бюджету в цілому не приймається, то голосування проводиться по кожній запропонованій комітетом позиції.

ЗУ “ Про держбюджет ” приймається до 1 грудня року, що передує плановому. Держбюджет передається на підпис ПУ.

 

3. КМУ затверджує виконання держбюджету.

Мінфін здійснює управління і координує діяльність учасників бюджетного процесу.

Держбюджет обслуговується державним казначейством:

- проводить операції з коштами держбюджету,

- проводить розрахунки та касове обслуговування,

- контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань і проведенні платежів,

- проводить бухгалтерський облік і складанні звітності при виконанні державного бюджету.

 

Держбюджет виконується за розписом, який затверджується Мінфіном у місячний термін після набрання сили законом “Про держбюджет”.

Відповідно до бюджетного розпису розпорядники коштів одержують бюджетне асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис – це плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій.

Державне казначейство здійснює контроль за відповідністю кошторисів розписів держбюджету.

 

 

 

План

1. Поняття податку, мита зборів.

2. Характеристика податку.

3. Принципи оподаткування

4. Види податків та зборів що справляються на території України.

1. Податки, збори, мито – це обов’язкові внески до бюджетів відповідного рівня або до позабюджетного фонду які здійснюють платниками в порядку і на умовах визначених законодавством.

Податок – це узаконена форма відчуження власності юр. і фіз. осіб до бюджету відповідного рівня, розміри і сторони якого передбачені в законі відчужується на принципах обов’язковості, безповоротності індивідуальної безоплатності.

Збори – це платежі які сплачуються з платників державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні так і нематеріальні блага.

Мито – це платіж який стягується з юр. і фіз. осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дій і видачу документів що мають фінансове значення.

 

2. За ознакою суб’єкта податки поділяються на:

- Прямі – це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходів працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

- Непрямі – це податки які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника а сплачує їх підприємство (ПДВ, акцизи, мито). Суб’єкти непрямого податку це виробник або продавець товару який згідно з законодавством виступає як юр. платник податку тобто вносить до бюджету суму податку від реалізації товару або послуг.

Носій податку – це фіз. особа споживач товару в ціні якого міститься непрямий податок.

Залежно від платників податки діляться:

- Податки з юр. осіб,

- Податки з фіз. осіб,

- Змішані податки.

 

3.

Принципи:

- Стимулювання науково технічного прогресу.

- Стимулювання підприємницької, виробничої діяльності.

- Обов’язковість.

- Рівнозначність і пропорційність – справлення здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і чим більші доходи тим більші податки.

- Рівність, недопущення будь - яких проявів податкової дискримінації.

- Соціальна справедливість.

- Стабільність – держава не має право змінювати ставки податків.

- Економічна обґрунтованість.

- Рівномірність сплати – всі сплачують податки в один і той ж час.

- Компетенція – державою встановлені податки і збори що сплачуються на території України.

- Єдиний підхід.

- Доступність – кожна особа має право знати куди вона сплачує податки.

 

4. Податки регулюються ЗУ “ Про систему оподаткування ”, ст.14 цього закону перераховує всі загальнодержавні податки і збори.

Загальнодержавні податки:

- ПДВ

- акцизний збір

- податок на прибуток підприємств

- податок на доходи фіз. осіб

- мито

- державне мито

- податок на нерухоме майно

- податок на землю

- рентні платежі

- податок з власників транспортних засобів та інших механізмів

- податок на промисел

- збір за геологорозвідувальні роботи виконані за рахунок державного бюджету.

- збір за використання природних ресурсів

- збір за забруднення навколишнього середовища

- збір до фонду для здійснення, заходів щодо ліквідації наслідків ЧАС та соціального захисту населення

- збір на обов’язкове соціальне страхування

- збір до державного інноваційного фонду

- плата за торговий пакет на деякі види підприємницької діяльності

- фіксований сільськогосподарський податок

- зір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства

- гербовий збір

- єдиний збір що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

- збір за використання радіочастотного ресурсу України

- гастрольний збір

Місцеві податки і збори:

- збір за паркування автотранспорту

- ринковий збір

- збір за видачу ордера на квартиру

- збір з власників собак

- курортний збір

- збір за участь у бігах на іподромі

- збір за виграш у бігах на іподромі

- збір з осіб що беруть участь у бігах на іподромі

- податок із реклами

- збір за право на використання, місцевої символіки

- збір за право проведення кіно і телезйомок

- збір за проведення місцевих аукціонів, лотерей, конскурних розпродажів

- комунальний податок

- збір за видачу дозволу за розміщення об’єктів торгівлі.

 

План

1. Види банків та їх організаційно правова форма.

2. Державні банки

3. Кооперативні банки

4. Банківські об’єднання.

 

1. Банківська система України складається з:

- Нацбанку України.

- державних банків.

- комерційних банків.

Банки функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією вони можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50% його активів є активами одного типу.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо 50% його пасивів є вкладами фіз. осіб.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Банки в Україні створюються у формі акціонерних товариств, ТОВ або кооперативного банку.

 

2. Державний банк – це банк, 100% статутного капіталу якого належить державі.

Засновується він КМУ з дозволу національного банку України. Органами управління є наглядова рада та правління. Органом контролю є ревізійна комісія, склад якої призначається наглядовою радою.

Наглядова рада – це вищий орган управління державного банку.

Здійснює контроль за правлінням банку. До складу входять члени призначені ВРУ та ПУ. Строк повноважень 5 років. 7 – членів призначає ВРУ, 7 – ПУ.

Члени проводять свої функції без отримання матеріальної допомоги. Засідання правомочне, якщо присутні 10 чоловік. Рішення приймається простою більшістю голосів.

 

 

3. Кооперативний банк – типова кількість учасників повинна складати не менше 50 осіб. Якщо кількість учасників зменшується і банк не може протягом року збільшити до типової кількості, то діяльність цього банку припиняється шляхом зміни організаційно правової форми або ліквідації.

Статутний капітал кооперативу поділяється на кабінети.

Кожний учасник кооперативу незалежно від внеску має 1 голос.

 

 

4. Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою НБУ

Типи банківських об’єднань:

- банківська корпорація

- банкові фінансові корпорації

- банківська холдінгова компанія

- фінансова група.

 

Один банк може бути членом лише одного банківського об’єднання. Учасники об’єднання перед своєю назвою ставлять назву об’єднання. Всі банківські об’єднання повинні опублікувати в офіційних виданнях інформації про своє створення, діяльності або припинення діяльності.

Ліквідація банківського об’єднання відбувається:

- за рішенням учасників

- за рішенням суду з ініціативи НБУ, якщо його діяльність суперечить антимонопольному законодавству України.

 

Тема 8           Створення, державна реєстрація, ліцензування та реорганізація банків

План

1. Створення банків

2. Державна реєстрація банків

3. Ліцензування банків

4. Філії та представництва

5. Реорганізація.

 

1. Учасниками банків можуть бути юр. і фіз. особи, резиденти та нерезиденти, також держава в особі КМУ або уповноважених ним органів. Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію, та задовільний фінансовий стан.

Учасниками банку не можуть бути юр. особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Банк має печатку з повним офіційним найменуванням. Не дозволяється використовувати для найменування назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банка або вводить в оману щодо його діяльності.

 

 

2. НБУ у тижневий термін після подання зави і пакету документів відкриває тимчасовий рахунок для накопичення внесків учасників.

Рішення про державну реєстрацію або відмову в реєстрації приймається Нацбанком не пізніше 3-х місяців строку з моменту подання всіх документів.

Реєстрація відбувається шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру, після чого банк набуває статусу юр. особи.

 

 

3. Ліцензія надається Нацбанком на підставі клопотання. НБУ може відмовити в наданні ліцензії у випадках якщо:

- банк не забезпечений банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням.

- не має сплаченого і зареєстрованого підписаного капіталу.

- не має хоча б трьох осіб які мають відповідну освіту та досвід роботи необхідний для управління банком.

В цьому випадку реєстрація скасовується і банк ліквідовується.

 

 

4. Філія – це відокремлений підрозділ, розміщений поза місцем знаходження банку і який здійснює від його імені згідно з отриманою на них ліцензією НБУ.

Представництво – це відокремлений підрозділ банку розміщений поза місцем його знаходження, який не має права здійснювати банківські операції.

 

 

5. Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням НБУ.

Реорганізація може здійснюватись шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Злиття – це припинення діяльності 2-х або більше банків як юр. осіб майно, кошти, права, обов’язки передаються до банку правонаступника.

Приєднання – це припинення діяльності одного банку як юр. особи та передача належних йому прав, обов’язків, майна, коштів до іншого банку.

Поділ – відповідну частину до банків, які створюються в наслідок реорганізації.

Виділення – до банку який створюється, при цьому перетворення передбачає зміну організаційно правової форми товариства.

Перетворення – з одного банку в інший банк.

 

 

План

1. Поняття банківської таємниці.

2. Забезпечення банківської таємниці.

3. Порядок розкриття банківських таємниць.

 

1. Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома банку у процесі обслуговування клієнта, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею є:

- відомості про стан рахунків клієнта,

- операції, що були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди,

- система охорони банку та його клієнтів,

- інформація про організаційно правову форму юр. особи,

- всі відомості стосовно комерційної діяльності клієнта,

- інформація щодо звітності по окремому банку,

- коди, що використовуються банками для захисту інформації.

 

2. Забезпечення банківської таємниці:

- обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю.

- організація спеціального діловодства до інформації, що містить банківську таємницю.

- застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованого доступу до електронних та інших носіїв інформації.

- застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальність за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці.

 

3. Інформація що містить банківську таємницю може бути розкрита у випадку:

- на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації,

- на письмову вимогу або за рішенням суду,

- за письмовим запитом міліції, прокуратури, СБУ, податкової адміністрації на конкретну особу за певний проміжок часу.

 

План

1. Сфера розрахунків

2. Принципи безготівкових розрахунків

3. Форми безготівкових розрахунків

 

1. Розрахункові відносини – це права і обов’язки сторін по здійсненню розрахунків на поставлену продукцію, виконану роботу, надані послуги.

Розрізняють дві сфери розрахунків:

- сфера готівкових розрахунків, яка обслуговується законними грошовими знаками держави.

- сфера безготівкових розрахунків, яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі.

Депозит – грошові засоби або цінні папери передані на зберігання у фінансово кредитні установи.

Правові засади організації безготівкових розрахунків:

1. ЗУ “ Про банки і банківську діяльність ”
2. Інструкція НБУ № 7 “ Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України ”, затверджено 2.08.96 року.

 

 

2. Принципи безготівкових розрахунків:

- Підприємства всіх форм власності повинні зберігати звої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача.

- Момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відгрузки товарів або надання послуг.

- Платежі з рахунку підприємства здійснює банк за згодою власника рахунку з дотриманням черговості встановленої керівником підприємства.

- Господарюючі суб’єкти мають право вибору форм розрахунків та способу платежу.

- Господарюючий суб’єкт має право самостійного вибору банку.

 

3. Відповідно до п 6 Інструкції НБУ № 7 безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами:

- платіжне доручення

- платіжна вимога доручення

- чеки

- акредитиви

- векселі

 

Платіжне доручення  - це документ заповнений відповідно до вимог НБУ, який є письмово оформленим документом клієнта, банку, що його обслуговує на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок іншого суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу.

Чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі, банку який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець – це фіз. або юр. особа, яка здійснює платіж.

Чекодержатель – підприємство або фіз. особа яка отримує кошти.

Банк – емітент – це банк, який видає чекову книжку.

Чек заповняється від руки або з використанням друкарської машини.

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов’язаний виконати платіж третій особі бенефеціару за поставлену продукцію, наданні послуги, виконану роботу та надати повноваження іншому виконуючому банку здійснити цей платіж, переказавши йому кошти.

 

 

 

 

 

 

Тема 2.                                                   Аудиторська діяльність в Україні

План

1. Поняття аудиту, аудитора і аудиторської фірми.

2. Ліцензування і сертифікація аудиторської діяльності.

3. Аудиторська палата України.

4. Права та обов’язки аудиторів та аудиторських фірм.

 

1. Аудит – це перевірка публічної фінансової звітності, первинної документації та іншої інформації щодо фінансування господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення відповідності її чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами аудиторами і аудиторськими фірмами уповноваженими суб’єктами господарювання на її проведення.

Види аудита:

- з ініціативи господарюючого суб’єкта,

- обов’язків аудит.

Аудитором може бути:

- громадянин Укр. який має кваліфікаційний сертифікат про право на здійснення аудиторської діяльності. Для здійснення аудиторської діяльності треба отримати ліцензію.

Аудиторська фірма – це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території Укр. та займається наданням лише аудиторських послуг. Вона може ств. на основі будь якої форми власності.

Обов’язкове проведення аудиту:

- для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств та інших господарюючих суб’єктів звітність яких офіційно оприлюднюється.

- для перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, холдінгових компаній, акціонерних товариств.

- для емітентів цінних паперів

- для державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності

- при порушенні питання про визнання підприємства не платоспроможним або банкрутом.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором і замовником.

 

2. Сертифікація – це визначення кваліфікаційної придатності аудиторів. Здійснюється аудиторською палатою України. Право на отримання сертифікату мають: громадяни України які мають вищу освіту, певні знання з питань аудиту, досвід роботи не менше 3-х років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста і фінансиста.

Термін чинності сертифікату не повинен перевищувати 5 років.

Ліцензування – це дозвіл на зайняття аудиторської діяльності, видається аудиторською палатою України. Термін чинності ліцензії 5 років.

Припинення чинності сертифікату та ліцензії:

- за рішенням аудиторської палати:

а.) встановлення неодноразового факту низької якості аудиторських перевірок.

б.) систематичного та грубого порушення законодавства.

 

3. Аудиторська палата Укр. – це юр. особа, яка створюється і функціонує як самостійний і незалежний орган на засадах самоврядування.

Аудиторська палата здійснює:

1. Сертифікацію та ліцензування суб’єктів що мають намір займатись аудиторською діяльністю.

2. Затверджує програми проведення аудиту.

3. Веде реєстрацію аудиторських фірм і аудиторів.

4. Контролює якість проведення аудиту.

Аудиторська палата формується шляхом делегування до її складу: 5 представників від профспілки аудиторів, 1- від міністерства фінансів, 1- від головної державної податкової адміністрації, 1- від НБУ, 1- від Міністерства статистики, 1- від Міністерства юстицій. Вся загальна кількість членів АПУ 20 чоловік. Термін повноважень членів АПУ не більше 5 років. АПУ створюється на території України регіональне відділення.

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації в кількості 3-ох членів шляхом таємного анкетування аудиторів України. Всі рішення АПУ приймаються на засіданні простою більшістю голосів при наявності 2/3 її членів. При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував голова.

Функції головуючого виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ. Всі члени АПУ виконують свої обов’язки на громадських засадах.

 

4. Права аудиторів та аудиторських фірм:

- самостійно визначати форми і методи аудиту,

- отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки,

- отримувати необхідні пояснення в письмовій формі від керівництва чи працівників,

- перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати проведення контрольних оглядів, замірів, визначення якості продукції, щодо яких проводиться перевірка,

- залучати на договірних засадах фахівців різного профілю.

Обов’язки аудиторів:

1. Належним чином надавати аудиторські послуги,

2. Повідомляти власників чи замовників про виявленні під час проведення аудиту недоліки,

3. Зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту.

4. Не розголошувати відомості, що становлять предмет державної таємниці, не використовувати їх в своїх цілях та інтересах третіх осіб,

5. Відповідати перед замовником про порушення умов договору,

6. Обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг,

7. Спеціальні вимоги до аудиторів.