Державний та муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу

державний або муніципальний кредит — це врегульовані фінансово-правовими нормами відносини у сфері діяльності держави або органів місцевого самоврядування, спрямованої на отримання коштів у вигляді позики від юридичних і фізичних осіб, інших держав, міжнародних організацій, та відносини щодо участі держави в міжнародних кредитних відносинах як кредитора. обов'язковим суб'єктом у відносинах з приводу державного чи муніципального кредиту є держава або муніципальне утворення. Кошти, залучені державою чи муніципальними утвореннями, надходять у розпорядження державних органів влади або органів місцевого самоврядування, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси, які можуть спрямовуватися на покриття бюджетного дефіциту. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. правом на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень в межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Міністр фінансів України з урахуванням вказаних вище вимог з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. Стосовно здійснення запозичень муніципальними утвореннями, то виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення. Зовнішні ж запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень. Державний борг складається з державного внутрішнього боргу і державного зовнішнього боргу, але не включає в себе борг місцевих органів влади та державних підприємств. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до Закону України "Про Державний внутрішній борг" до складу державного внутрішнього боргу України входять:- позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування  загальнодержавних програм;- заборгованість минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Стан державного боргу в нашій країні регулюється: Конституція України, ЗУ «Про Державний внутрішній борг», ЗУ «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», З У «Про бюджетну систему України», ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», ЗУ «Про Національний банк України», Постанова ВРУ «Про структуру бюджетної класифікації» та ін. Можна стверджувати, що правове регулювання цих відносин є недостатнім і торкається винятково проблем внутрішньої заборгованості. Відносини стосовно сфери зовнішнього державного боргу взагалі законодавчо не врегульовані. Уряду України необхідно: удосконалити механізми правового регулювання, прийняти ЗУ “Про державний внутрішній і зовнішній борг України”; визначити критерії оцінки державного боргу України, тобто розробити критичні показники економічної безпеки держави; обов’язково додержуватись оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій; розробити показники ефективності використання позичкових коштів з метою “самоокупності” державних позик; закріпити принципи гласності та публічності у відносинах у сфері державного боргу.