Апостроф у словах іншомовного походження

1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них вживають перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

2. Апостроф не використовують:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

Апостроф у прізвищах

Апостроф вживають після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Важливо: коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишуть: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Важливо: коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишуть: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

Подвоєння букв

Подовження приголосних відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни, крім родового множини із нульовим закінченням (багаття, багаттю, багаттям, але багать);

2. В усіх відмінках деяких іменників І відміни, крім родового множини із закінченням -ей (стаття, але статей);

3. В орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їхня основа закінчується на один м’який або шиплячий приголосний (миттю, височінню);

4. У деяких прислівниках (зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню);

5. В особових формах дієслова лити і похідних від нього (ллю, ллєш, виллємо);

6. У прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, а також у похідних іменниках із суфіксом -ість і прислівниках (височенний; старанність, незбагненно);

7. У словах Ілля, Ганна.

Подвоєння приголосних відбувається при збігові однакових приголосних на стику морфем:

1) префікса й кореня (оббивати, віддалік, беззвучний);

2) основ складноскорочених слів: (заввідділом, юннат);

3) кореня або основи на -н і суфіксів -н-, -ник-, -ниц(я) (туманний, прикордонник);

4) основи дієслова минулого часу на -с і суфікса -ся (пронісся, затрясся). Також подвоєння відбувається у словах лляний, бовван, овва, ссати та похідних від них.

Правопис суфіксів і префіксів

Правопис префіксів

1. Префікс з- переходить в с-щ тільки перед глухими приголосними к, ‘п, т, х, ф: скипіти, списати, спиляти, сточений, стерпіти, схвалити, схилити, сформулювати, сфотографувати.

Перед усіма іншими приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживають префікс з-: збити, звечора, згрупувати, здогадливий; зсувати, зчесати, зшити, зумовлений.

Якщо корінь слова починається двома чи трьома приголосними, то вживають префікс зі- (варіант префікса з-): зібганий, зібрання, зіграти, зідрати, зізвати, зізнання, зійти, зімкнути, зіпхнути, зіткнути, зітхнути. Але є випадки, коли перед двома кореневими приголосними вживають префікс з- (с-): згребти, скрикнути, сплигнути, спливати, сприймати.

У небагатьох словах маємо префікс зо-: зомлілий, зопрі­лий, зосереджений, зотлілий.

У словах зустрітися, зустріч, зустрічний, зухвалий, зу­силля вживають префікс зу-.

2. У префіксах без-, воз-, роз-, через- завжди пишеться з-: безболісний, безверхий/ безперечний, безсуфіксний, безтуроботний; возвеличити, возз’єднання; розписати, розсипати, розтлумачити; черезсмужжя, черезсідельник.

3. У префіксах від-, між-, над-, об-, під-, перед-, понад’ завжди пишуться букви д, ж, б: відписати, відступити, відточений, відходити; міжпланетний, міжспілковий; над­силати, надходити; обсіяти, обтягнути; підписати, підхо­дити; передплата, передтравневий; понадплановий.

4. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:

а) префікс пре- використовують в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: превеликий, прегарний, пречудовий, препогано;

б) префікс при- використовують переважно в дієсловах, що означають:

· наближення: прибігти, приблудитися, прибути;

· приєднання: прибудувати, примкнути, приробити;

· частко­вість дії: приморозити, припудрити;

· результат дії: прибор­кати, прикрити, прив’язати та ін.;

· у похідних словах: прибуття, прибудований, привчивши тощо.

Крім того, префікс при- використовують в прикметниках, утво­рених від іменників з прийменником при: при дорозі — придорожній, при Амурі — приамурський, при Волзі — приволзький, при вокзалі — привокзальний, при морі — при­морський, а також у похідних словах: придоріжжя, Приамур’я, Приволжя, Примор’я;

в) треба запам’ятати правопис слів іншомовного походжен­ня з пре-, при-, що не є префіксами: преамбула, превалювати, предикат, предикативний, президент, президія, прелюдія, прем’єра, препарат, престиж, претендент, претензія, пре­цедент; привілей, приватний, примат, призер, призма, примітив тощо;

г) префікс прі- використовують тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва;

д) префікс пере- з значенням «наново», «по-іншому», «че­рез щось», «через когось», завершення дії пишеться з двома е: перетягти, переучити, перефарбувати, перефразувати, перехрестя, перешарок, перешкода, перешкодити та ін.

Від префікса пере- слід відрізняти частину слова пери-, яка стоїть на початку іншомовних слів і не є префіксом: перикардит, перила, периметр, перипетія, перископ, периферія.

5. Префікс від- і його варіант од- у мові художньої лі­тератури виступають, як правило, паралельно: відкинути й одкинути, відпочити й одпочити, відправити й одправити.

У науковій та спеціальній літературі вживають тільки префікс від-: відбиття, відбиток, відбій, віддієслівний, від­іменний, відкликання.

Правопис суфіксів

1. У суфіксах -альник, -ильник, чльник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: шану­вальник, уболівальник, точильник, прядильник, полільник, геніальність, колегіальність.

2. Суфікси -ин(а), -ин(я) вживають в іменниках жіно­чого роду, але надають їм різного значення. Суфікс -ин(а) пишуть в іменниках на позначення осіб жіночої статі, одиничних предметів, назв місцевості, рослин, тварин, проміжків часу, назв сировини, продуктів харчування тощо: дівчина, дружина, полонина, конюшина, звірина, година.,свинина.

Суфікс -ин(я) пишеться в іменниках, що означають-осіб жіночої статі за відношенням їх до певної суспільноїгрупи: рабиня, графиня, княгиня.

3. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), -енн(я) пишуть із двома н. Суфікс -инн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння.

Наголошений суфікс -інн(я) характерний для іменників середнього роду, що означають процеси: говоріння, горіння, ходіння.

Наголошені суфікси -анн(я), -янн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають абстрактні поняття, процеси: сприяння, навчання, зростання, гуляння.

Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, що означають процеси, абстрактні поняття й мають наголос на корені: звернення, оточення, поневолення, прагнення.

4. Треба розрізняти правопис суфіксів -ичок, -ичк(а) і -ечок, -ечк(а). Суфікси -ичок, -ичк(а) вживають в іменниках чоловічого і жіночого роду із здрібніло-пестливим значенням, утворених від іменників із суфіксом -ик, -иц(я): хлопчичок, кошичок, глечичок, вуличка, поличка, молодичка.

Суфікси -ечок, -ечок, -ечк(а), -єчк(а), -ечк(о), -єчк(о) вживають в іменниках усіх трьох родів із здрібніло-пестливим значенням: вершечок, краєчок, річечка, лієчка, віконечко, яєчко.

5. У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович: Іванович, Прокопович, Васильович, Анатолійович, Мико­лайович.

Жіночі імена по батькові творять за допомогою суфік­сів -ієн-: Петрівна, Сергіївна, Василівна, Іллівна, Луківна, Яківна.

6. Суфікс -н(ий) вживають у багатьох якісних і віднос­них прикметниках твердої групи: західний, дружний, модний, грамотний, жалібний, корисний, ручний.

Суфікс -н(і) вживають у деяких прикметниках м’я­кої групи: братній, давній, житній, мужній, останній, колишній, ранішній, пізній, торішній, самотній та ін.

Наголошені суфікси -енн(ий), -анн(ий) пишуться з дво­ма н і вживаються для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: незліченний, неоціненний, несказанний, не­здоланний.

7. Суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий) вживають в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження. Після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається суфікс -ичн(ий), після інших приголосних — ічн(ий), а після голосних — -їчн(ий): історичний, комуністичний, академічний, епічний, алгебраїчний, архаїчний.

8. Суфікси -ев(ий), -ев(ий) вживають у прикметниках з основою на м’який приголосний та шиплячий, коли наголос падає на основу слова: червневий, тижневий, ситцевий, алюмінієвий, грушевий, овочевий. Якщо у прикметниках з основою на м’який приголосний і шиплячий наголос падає на закінчення, то пишемо суфікс -ов(ий): польовий, дощовий.

У присвійних прикметниках, утворених від іменників з осно­вою на м’який приголосний та шиплячий, незалежно від міс­ця наголосу вживаються суфікси -ев(ий), -єв(ий): Сергій — Сергієва, Ігор — Ігорева, кобзар — кобзарева.

9. Суфікс -ист(ий) вживають у прикметниках після букв на позначення приголосних звуків, а суфікс -їст(ий) — після букв на позначення голосних звуків: барвистий, ліси­стий, троїстий.

10. Суфікс -ова- вживають тоді, коли наголос падає на о, без наголосу вони переходять в -yea-, -юеа-: друкувати — друкований, малювати — мальований, риштовання, сиву­ватий.

11. Суфікс -ір- (-up-) вживають у ряді дієслів іншо­мовного походження: полірувати, лавірувати, буксирувати.