Становлення режиму Віші та роль Петена у цьому процесі

 

Режим Віші (фр. Régime de Vichy), офіційна назва Французької держава (фр. État français) - колабораціоністський уряд Франції, сформований після поразки у війні з нацистською Німеччиною (1940).

Німецька армія 10 травня 1940 р. вторглася у межі Голландії, Бельгії та Люксембургу, а 12 травня - з території Бельгії прорвалася до Франції. 14 червня 1940 р. гітлерівські війська без бою увійшли до Парижа.

Французьке суспільство в критичний момент не знайшло в собі моральних сил для опору ворогу. Це однаковою мірою стосувалося і верхів і низів. Третя республіка протиставила тоталітаризму Гітлера неправдиву і потворну модель демократії. Ні про яку консолідації політикуму перед обличчям зовнішньої загрози не було й мови. Ультраправі симпатизували гітлерівському режиму. Комуністи, чий антифашистський запал був охолоджений пактом Молотова-Ріббентропа, закликали трудящих саботувати «імперіалістичну» війну. Помірковані діячі займалися взаємною критикою і намагалися ухилитися від відповідальності.

Пораженські настрої пронизували і політичну еліту, і простий народ. Певний сплеск патріотизму на початку війни не зміг компенсувати психологічну неготовність французів до боротьби, до неминучих жертв і поневірянь. Для більшості громадян особистий комфорт був важливіше абстрактних «національних інтересів».

14 червня 1940 р. німці зайняли Париж. Французькому керівництву слід було відповісти на питання: що робити далі? Несміливі пропозиції вивести війська в Північну Африку і в союзі з Англією продовжувати війну були відкинуті. Гору взяли прихильники сепаратного перемир'я на чолі з маршалом Анрі Петеном. Один з найпопулярніших воєначальників Першої світової, герой оборони Вердена, давно став для Франції людиною-легендою. Тепер 84-річному маршалу знову належало зіграти визначну роль в історії країни. 16 червня він зайняв пост прем'єр-міністра, а наступного дня оголосив по радіо про припинення опору [13, с. 320].

Прості люди зустріли звістку з неприхованою радістю. Російський письменник-емігрант Роман Гуль у своїх мемуарах так описує атмосферу, що панувала влітку 1940-го: «Усі: селяни, виноградарі, ремісники, бакалійники, ресторатори, гарсони кафе, перукарі і біжать, як набрід, солдати - всі хотіли одного - що завгодно, тільки щоб скінчилося це падіння в бездонну прірву… У всіх на думці було одне слово - «армистис» (перемир'я), що означало, що німці не підуть на південь Франції, не прийдуть сюди, не розмістять тут свої війська, не будуть забирати худобу, хліб, виноград, вино…

Втік з Франції в Лондон де Голль, який хотів опору у що б то не стало, в той момент був, на жаль, не з Францією, не з народом. З народом був Петен».

Більшість французів у 1940-му не сприймали генерала де Голля всерйоз. Його жагучий заклик продовжити боротьбу підтримали одиниці. Справжнім рятівником нації вважався маршал Петен, який прикрив своїм авторитетом ганьбу мирних переговорів з Німеччиною.

Своїм рішенням бути поруч з народом, який переживає важкі часи, Ф. Петен заклав символічний місток, що поєднав його, керманича Франції, з нацією. Таким чином, поряд з яскраво вираженою підтримкою частини політичної еліти, Ф. Петен мав довіру населення та, як наслідок, спромігся об’єднати своєю політикою pays legal («легальну країну», тобто сукупність народних представників) і pays reel («справжню країну», тобто народ).

Знаково, що про Петена-політика - про Петена - рятівника вічної Франції - вперше заговорили під час чергової політичної кризи ще задовго до військового краху 1940 р. Зокрема, лідер Націонал-соціалістичної партії Франції Ґ. Ерве написав книгу з красномовною назвою «Країні потрібен Петен». У ній автор прямо зазначив, що «є лише одна людина, навколо якої варто об’єднатися, і цього б вистачило, аби здивований світ спостерігав чергове відродження Франції. Ця людина - Петен». Ґ. Ерве обґрунтував необхідність надання Ф. Петену необмежених повноважень, об’єднання в його руках виконавчої та законодавчої влади і проведення соціально - політичних трансформацій, які врятують країну від стагнації та хаосу. Згодом Ф. Петен став постаттю, на яку звертали погляд усі, хто був незадоволений політикою, економікою та суспільним устроєм ІІІ Республіки [18, с. 142].

«Перемир'я», укладена 22 червня, являла собою фактичну капітуляцію Франції. Країна поділялася на окупований німцями північ з центром у Парижі і південну «вільну зону» зі столицею в містечку Віші. Французька армія, за винятком 100000 чоловік, підлягала демобілізації. У німецьких таборах залишалося 1,5 мільйона військовополонених французів.

Очолив уряд, який контролював південь Франції і заморські колонії, маршал Петен. 10 липня Національні збори передали йому всю повноту влади. Міжнародне співтовариство, включаючи США і СРСР, визнало режим Віші. Петен і його команда вважали збереження французької державності головним результатом домовленостей з німцями. Подальші події виявили справжню ціну цього сумнівного досягнення.

Прийшовши до влади, Ф. Петен не розчарував своїх прихильників, адже розгорнув програму Національної Революції, спрямованої «відродити життєві сили» Франції, начебто виснажені лібералізмом і соціалізмом. Культ Петена, який свідомо підтримувала влада, слугував для залучення народу до участі в Національній Революції. Необхідно чітко зрозуміти, що народ не був пасивним інструментом у руках еліт: він сам прагнув порятунку і відродження французької величі, а тому активно підтримував Маршала.

Безперечно первинним резервуаром прихильності нації до Ф. Петена був міф Вердена: ця перемога розглядалася як вирішальна для перебігу Великої війни, а Ф. Петен був її творцем. Але не меншу роль у відданості французів Маршалу відіграв його патріархальний популізм - та демонстративна любов до народу, увага до його бажань і потреб, з якими Ф. Петен з’являвся на публіці, бо ж він начебто утілював весь народ. Ці два фактори - символічний та персоніфікаційний - стали основою «маршалізму», тобто культу Петена [10, с. 26].

Пропагандистський аспект «маршалізму» був найбільш чітко реалізований у візуальній формі. Вона означилася масштабним друком афіш, листівок і фотографій (у спустошеній війною країні, зобов’язаній постачати целюлозу до Німеччину!), які зображали Маршала. Зазвичай він просто дивиться з картинки, іноді до зображення додається текст. Приміром, один з підписів питає: «А ви щиріший француз ніж він?», інший наголошує «Був я з вами у славні дні, лишаюся і в похмурі». На кількох картинках поряд із Ф. Петеном з’являються діти, що втілюють майбутнє Франції, а тому привітно пригортаються до нього. Візуально композицію більшості картин побудовано таким чином, що «Маршала зображено як мирну, спокійну, впевнену в собі людину. Він завжди перебуває поза політичною сваркою, уникає військових зіткнень і начебто вислизає з темпоральної реальності», - Ф. Петен своїм образом пропонує мир, спокій і тишу втомленим від війни французам. Водночас підписи на картинках привчають їх до стоїчного сприйняття страждань і готовності до нових жертв заради майбутнього відродження країни.

Ф. Петен безперечно надавав величезного значення візуальним шифрам, адже він не лише мав улюбленого фотографа, а й персонально піклувався про свій образ: «рідкісними були зображення, де Ф. Петен з’являвся в окулярах… Він надзвичайно пишався своїми блакитними очима (кольору неба і Франції), а тому ретушував фотографії, де вони видавалися тьмяними». Першочергова роль візуального ряду визначалася прагненням Маршала персоніфікувати Францію, втілити у своїй фігурі весь народ і цим об’єднати його. Знаково, що попри свій поважний вік (він народився у 1854 р.), Маршал завжди з’являється на фотографіях здоровим і повним життєвих сил. Лише на одній афіші він спирається на тростинку, з якою Ф. Петен насправді завжди ходив, але навіть остання слугує для передачі послання про силу керманича країни: по всій Франції розійшлася фотографія: Маршал тримає тростинку, а на ній, як на турніку, висить семилітня дочка його радника Б. Менетреля [10, с. 27].

Минуле Маршала - його військові звитяги і політична діяльність у міжвоєнні часи - теж перетворилося на матеріал для культу особи. На особливу увагу заслуговує альбом з 16 трафаретних гравюр, які пропонують агіографічну ілюстрацію «славним діянням» Ф. Петена. Кожна з гравюр присвячена епізоду, коли, керований патріотичним почуттям, він діяв у ім’я Франції: підліток Петен формує загін добровольців для оборони від пруссаків у 1870 р., генерал Петен обороняє Верден, маршал Петен придушує повстання у Марокко, посол Петен вирушає до Мадрида. Очевидно, що кожен з образів окремо виконує дидактичну функцію, привчаючи кожного свідомого француза наслідувати приклад героя, але альбом у своїй цілісності несе ще і символічне навантаження: «він відкривається словом «служити» і символічно закривається картинкою годувальниці-землі, заплідненої селянином». Таким чином Маршал перетворюється на центральну фігуру, служити котрій є обов’язком всіх французів, адже він запліднює рідну Францію новим життям [10, с. 28].

Образ Петена зливається з офіційними національними образами, адже його портрет на поштових марках замінив Маріанну, також «було розроблено нові монети, прикрашені профілем Петена, проте їх не ввели в обіг через брак металу». Така політика видає відверту спробу витіснити старий республіканський образ Франції, скасування котрого означало символічне заперечення минулого ІІІ Республіки, тобто перемогу «здорової Франції над її хворобливою половиною».

Пропаганда «маршалізму» не була порожньою; Ф. Петена дійсно любив народ. Наприкінці грудня 1940 р. Віші було переповнене дітьми, адже відбулося колективне паломництво 1440 учнів, що прийшли поздоровити Маршала з Новим роком. У масах відбулася справжня фетишизація предметів, пов’язаних із діяльністю Петена: у жовтні 1941 р. на аукціоні продали тростинку Маршала, її купив такий собі Ж. Ноен за 144 тис. франків. Бюро Пропаганди всіляко підтримувало такий фетишизм, недарма було видано нову абетку, де кожна літера починалася з речі, пов’язаної з особистістю Маршала. Фантазія автора підручника буяла: поряд із маршальським жезлом і зірками з еполет гротескно виглядають літери «К» - кепі Маршала чи «W» - вагон Маршала. Варто наголосити, що виховання молодших поколінь у дусі поклоніння «рятівникові Франції» було центральним аспектом культу особи, саме тому офіційний спів «Марсельєзи» щопонеділка в школах замінило виконання пісні «Marechal, nous voila» («Ось і ми, Маршале»), що описує чесноти Петена та закінчується клятвою учнів виконувати всі його накази [11, с. 7].