Тоталітаризм як прояв політичного насилля та його наслідки для суспільства

 

Політичне насилля - це зневажання, примушення одним (одними) іншого (інших): особистості, правителя, політика, держави, групи, еліти, класу, панівної нації і національної групи тощо. Його сутність полягає у впливі, що нав’язується, примусі, тискові на об’єкти і суб’єкти з метою виконання ними волі, дій, політики, поведінки, всього способу життєдіяльності, що нав’язується, диктується. Політичне насилля обмежує (або знищує) свободу людей, їх дій і вчинків, призводить до маніпулювання ними, робить їх залежними, в певній мірі рабами провідників насилля. Сенс насилля полягає в тому, щоби блокувати волю індивідів і змусити їх (або утримати) від дій, які диктуються тими, хто здійснює насилля. Насилля взагалі можна коротко визначити як узурпацію свободи волі. Це є панування одних індивідів над іншими, засноване на зовнішньому примусі.

Отже, політичне насилля можна визначити як особливий тип дії, спрямований на нав’язування волі однієї людини або групи решті, для чого використовується фізична сила. Політичне насилля відрізняється від інших форм насилля не лише фізичним примусом і можливістю швидко позбавити людину свободи, життя або завдати їй непоправних тілесних ушкоджень, але також організованістю, широтою, систематичністю та ефективністю застосування.

Насилля - конкретно-історичний феномен. Це означає, що його зміст і характер конкретизуються і змінюються в різні часи та за різних обставин. Сутністю його є певна політика. При цьому виокремлюються внутрішній та зовнішній аспекти політичного насилля. Внутрішній аспект передбачає політику влади, орієнтовану, передусім, на конкретний політичний напрям розвитку суспільства, країни. Зовнішній орієнтований на певну політику насилля держави на міжнародній арені. Прояви і масштаби насилля в політиці можуть бути різними. Вони визначаються багатьма причинами: економічним і соціальним устроєм, гостротою суспільних конфліктів і традицією їх вирішення, політичною і моральною культурою населення тощо. Одним з найсуттєвіших чинників, який впливає на прояви та масштаби застосування насилля у політиці, є система владних відносин у суспільстві, форма реалізації політичної влади.

Зазвичай розрізняють дві основні форми реалізації політичної влади (форми владних відносин): панування (автократична форма - авторитарні і тоталітарні системи) і керівництво (демократична форма). Кожна з них характеризується певними параметрами, які мають суттєве значення для масштабів і характеру застосування насилля у політиці. Цими параметрами є: а) ступінь політизації життя суспільства і обсяг політико-державного контролю та регулювання його соціально-економічної і культурної сфер; б) тип політичного панування, який виражається ступенем монополізації державної влади; в) форми політичної участі; г) міра інституалізації політичних відносин; д) міцність суверенітету державної влади.

Для автократичних форм політичних відносин характерний гіпертрофований розвиток державної влади, її прагнення поглинути всі сфери суспільства. Але ступінь політизації соціального життя залежить від конкретного різновиду автократії.

Для тоталітаризму характерне стирання відмінностей між політичним і соціальним, між державою і суспільством - тобто повна політизація суспільного життя. В таких умовах витісняються будь-які прояви неконтрольованої політичної активності, вона стає об’єктом суворої регламентації з боку держави. При цьому насилля неминуче виступає як засіб, за допомогою якого держава свідомо спрямовує соціальну поведінку індивідів і груп. Брак інших регуляторів соціальних відносин спричиняє вихід на перший план примусу.

Гіпертрофування державного втручання в умовах тоталітаризму пояснюється також тим, що суб’єкти влади керуються у своїх діях революційними завданнями, ідеями тотальної перебудови суспільства. Оскільки будь-які соціальні злами мають хворобливий характер, викликають опір, то влада вдається до застосування широкого примусу, включаючи фізичний. Тому не дивно, що тоталітарні системи за масштабами державного насилля перевершують усі інші.

Висновки

 

Наприкінці XX ст. хід європейського і загальносвітового розвитку ознаменувався подією величезного історичного значення - розпалася остання тоталітарна система, що обіймала 1/6 частину земної кулі. Вищезгаданий факт означав початок нової історичної епохи, початок формування нових соціально-політичних обрисів світу.

Тоталітаризм - це система насильницького політичного панування, що характеризується повним підкоренням суспільства, його економічного, соціального, ідеологічного і, навіть, повсякденного життя владою пануючої еліти, організованої у військово-бюрократичний апарат.До встановлення тоталітаризму може призвести фрагментарна політична культура, коли населення орієнтується на різні ідеології і моделі розвитку при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних цінностей,нерозвиненість політичних інститутів, які дозволяють виразити інтереси різних верств населення.

Поряд з внутрішньою напругою, тоталітаризм може утвердитися як відповідь на зовнішню (реальну або уявну) загрозу: можливість воєнних конфліктів, втрати незалежності. Одночасно тоталітаризм може виростати з політичної пасивності народу, архаїчної політичної культури, зі звички підкорення владі, невирішеність таких соціальних проблем, як голод, абсолютна бідність населення. Наприклад, у деяких країнах Південно-Східної Азії і Африки відсутні елементарні соціальні програми (в тому числі і пенсійні). Також поглиблення соціального розшарування між багатими і бідними, яке в деяких країнах виступає зворотною стороною швидкого економічного росту може стати причиною повернення тоталітарного режиму. А саме такому режиму притаманна узурпація влади та її утримання шляхом насилля.

Влада має різні прояви: насильство і примус, покарання і заохочення, контроль і управління, суперництво і співробітництво. Вона може носити як негативний, так і позитивний характер. Тому владу не можна звести лише до функції насильства. Проте насильство впливає на силу влади: сила влади є пропорційною обсягу застосовуваного насильства.

Звичайно, певна частка насильства необхідна, наприклад, для правопорушників, для захисту від нехтування національних, релігійних та інших інтересів. Проте межа між насильством та тоталітаризмом є надто тонкою.

При сучасній демократії велике значення має не тільки влада більшості, але й захист прав меншості. Іноді в літературі можна зустріти заяву, що будь-яке насильство - це абсолютне зло, і воно може породжувати тільки насильство. Проте насильство, що спирається на закони, міжнародні пакти, може бути неминучим і обов'язковою умовою захисту прав громадян та світу в тому числі. Застосування насильства в рамках закону дозволяє боротися зі злочинністю, припиняти збройні конфлікти. І тоді мова тут йде не про насильство проти тих чи інших соціальних груп як за тоталітаризму і східному деспотизмі, а про покарання окремих особистостей, їх угруповань, що порушують закон. Також мова може йти і про припинення міжнародних злочинів, наприклад, агресії Іраку проти Кувейту в 1990-1991 рр.. До того ж насильство, підкріплене законом, якісно змінює свій зміст і вже ніби не є насильством. Верховна державна влада має якісь межі, які вона не в праві переступати. Це - невідчужувані права особистості на життя і свободу думки від зовнішнього втручання. Тому насильство, що виходить з боку держави, суворо регламентуються. І хоча насильство при певних умовах і формах неминуче, воно завдає шкоди моралі суспільства, веде до потрясінь, руйнувань, а в крайніх формах - до масової загибелі людей.

 

Список використаної літератури:

1.  Бабієва А. Теоретичний аспект насилля // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5. - С. 161-168.

2. Бахтєєв Б. Про тероризм і тоталітаризм/ Б. Бахтєєв //Сучасність. - 2003. - № 10. - C. 61-69

3. Боброва А. Основні форми сучасного політичного насилля. - К.: Світ успіху; Юрінком інтер, 2003. - 142 с.

4. Дем'яненко Б. Порівняльний аналіз фашистської та сталінської моделей тоталітаризму //Нова політика. - 1999. - № 1. - C. 36-47.

5.  Європейська свідомість та тоталітаризм //Права людини. - 2009. - № 9. - C. 2-3

6. Ільїн В.В. Свобода і тоталітаризм/ В.В.Ільїн //Нова політика. - 2000. - № 2. - C. 54-57

.   Лавренко О. Тоталітарні групи та їх соціально-психологічний феномен/ О. Лавренко //Соціальна психологія. - 2003. - № 1. - C. 73-86

8. Ленін В.І. До історії питання про диктатуру / Повне зібрання творів. Т.41. - М: Держав. вид-во політичної літератури, 1963. - 696 с.

.   Політологія: Енциклопедичний словник / Авер'янов Ю.І. та ін - М.:, 1993. -

.   Романюк О. Праві та ліві тоталітарні режими: спільне і специфічне/ О.Романюк //Нова політика. - 2002. - № 1. - C. 55-59

.   Сухонос В. Здійснення державної влади в умовах демократичного, авторитарного і тоталітарного режиму (політичний і економічний аспекти) //Предпринимательство, хозяй-ство и право. - 2000. - № 2. - C. 2-6

12. Ткачук П., Луньков А. Тоталітарні режими в країнах Європи і їх згубний вплив на згортання демократії// Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. - 2009. - №12. - 180-185

.   http://ru.wikipedia.org/wiki/