Значення слова. Типологія значень

Зміст

 

Вступ

Розділ І Поняття полісемії

1.1 Значення слова. Типологія значень

1.1.1 Граматичне значення

1.1.2 Лексичне значення

1.1.3 Денотативне і конотативне значення

1.2 Мотивація значення

1.3 Поняття та види омонімії

1.4 Зміна значення слова. Полісемія

1.4.1 Полісемія і широкозначність

1.4.2 Загальне визначення контексту. Типи контексту

Розділ ІІ. Полісемія У Публіцистичних Текстах

2.1 Загальна характеристика публіцистичного стилю

2.2 Лексичні граматичні та стилістичні особливості публіцистичного стилю

2.3 Особливості реалізації полісемії в тексті

2.3.1 Полісемія: типологія

2.3.2 Функціональні особливості вживання полісемантичних слів у англійському публіцистичному тексті

Висновки

Бібліографія

 

ВСТУП

Слово як елемент мови, що виражає окреме поняття, може бути однозначним і багатозначним, оскільки кількість предметів і явищ дійсності, відображених в свідомості людини, значно перевищує кількість слів, що позначають ці предмети і явища. При цьому смислова структура слова утворює не просту сукупність значень і вживань, а деяку систему взаємозв'язаних і взаємообумовлених елементів.

Мова постійно вдосконалюється, збагачується, особливо активно – в лексиці, в семантиці слів. Віддалення окремих значень полісемантичних слів, утворення нових лексем – процес тривалий і безповоротний. Оновлення значень у мові відбувається постійно, особливо якщо йдеться про сучасну англійську мову, котра підвладна дії інтра- та екстралінгвістичних впливів більше, ніж інші мови через свою глобалізуючу функцію. Адже англійська мова є основною мовою, котра обслуговує безліч сфер діяльності світової спільноти.

Лексична система мови має невичерпні резерви для безперервного розвитку свого словникового складу. Такі резерви виявляються насамперед і в полісемантичних словах, а завдяки засобам масової інформації новотвори можуть набувати значного поширення, входити в ужиток.

Актуальність теми полягає у необхідності вивчення динаміки лексичного складу мови, встановлення універсальних закономірностей у розвитку значень слів, що допоможе виявити спільні та відмінні риси семантичних процесів у різних мовах, обумовлені як лінгвістичними, так і національно-культурними чинниками.

Питання дослідження полісемії у своїх працях торкалися Виноградов, Смірніцкій, Ахманова, Уфімцева, Левицький, Полюга, у тому числі на матеріалі англійської мови – Д. Хебрідж, Р. Міддлтон, Б. Аткінс, Н. Ольстер, Д. Джамет, Дж. Ліч, власне полісемію у функціональних стилях досліджував І. Арнольд (Arnold I. “Semantic structure of English word in modern English”).

Об’єктом дослідження є явище полісемії в англійській мові, предметом – випадки вживання полісемантичних слів у публіцистичних текстах англомовних видань.

Матеріалом для нашого дослідження ми навмисне обрали три різнопрофільні видання, маючи на меті охопити якомога ширший лексичний діапазон. Це “The Economist”, де ми брали до уваги огляди політичного та соціального спрямування, “Moscow News”, де переважно розглядалися репортажі культурного спрямування та есе, і “Rolling Stone” – музичний часопис.

Мета нашої роботи – дослідити явище полісемії у англійській публіцистиці, способи її реалізації, ефект використання полісемії в публіцистичних текстах.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

· вивчення теоретичних питань стосовно явища полісемії;

· дослідження поняття «публіцистичний стиль» та його складових;

· опис різноманіття виявлених лексико-семантичних варіантів в англійській мові, їх типологізація;

· визначення контекстуального компоненту переносного значення;

· дослідження залежності значення від дистрибуції.

Досліджуючи полісемію в англійській публіцистиці, ми підходитимемо до розгляду кожного конкретного випадку реалізації полісемантичного слова як до єдиного цілого, тобто узгодженої сукупності елементів та взаємовідносин. Для цього ми скористаємося такими методами:

1) Описовий (дескриптивний) – характеристика лексико-семантичних варіантів, їх типологія.

2) Порівняльно-історичний – розгляд особливостей еволюції значень полісемантичного слова в англійській мові.

3) Дистрибутивний – вивчення оточення аналізованих лексико-семантичних варіантів, встановлення впливів контексту на формування лексичного значення полісемантичного слова.

Таким чином, ми маємо змогу торкнутися формально-семантичного, функціонального та комунікативного аспектів дослідження об’єкта.

Наукова новизна дослідження полягає у аналізі випадків вживання полісемії у текстах англомовної преси, дослідженні впливу контексту на вибір лексико-семантичного варіанту.

Теоретичне значення нашої роботи полягає в тому, що вона може слугувати базою для подальших досліджень у галузі лексикології, зокрема питання вивчення полісемії, а також у стилістиці англійської мови.

Практична значимість роботи полягає у тому, що представлена дипломна робота може бути використана як допоміжний матеріал при вивченні курсу “Лексикологія англійської мови” та “Стилістика англійської мови”, призначених для загальноосвітніх та вищих навчальних закладів.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ПОЛІСЕМІЇ

Граматичне значення

Слова, що належать до одного граматичного класу, мають, як правило, спільні риси. Скажімо ряд слів fact, book, face, number у формах множини чи родового відмінка мають спільні граматичні ознаки. Форми facts, books, faces, numbers виражають граматичне значення множини, форми fact’s, book’s, face’s, number’s – граматичне значення родового відмінка тощо. Граматичне значення мають часові форми дієслів, ступені порівняння прикметників тощо [9, c. 13].

Граматичне значення – це значення формальної віднесеності слова, яка виражена залежними морфологічними елементами, котрі окремо не вживаються, наприклад, - s у house-s, -ing у writing тощо.

Для кожного висловлювання обов’язкові граматичні значення часу, числа, відмінка, виду, порівняння тощо. А. К. Жолковський до граматичних знчень відносить і абстрактні значення контакту, володіння, знання, відчуття, волі, бажання, реальності, потенціальності, уміння [19, c. 15].

Таким чином, граматичне значення визначається наявністю певних морфологічних ознак, спільних для форми цілого ряду слів. У мовному потоці граматичні значення поєднуються з лексичними.

Лексичне значення

Кожне слово, окрім своїх граматичних зв’язків, має лексично-семантичне значення (зміст), історично закріплене. Воно може означати один чи кілька об’єктів, мати різні емоційні характери, зрештою, усе те, що належить до значення. На противагу граматичному значенню, воно тотожне у різних граматичних формах. Усі форми слів house, houses, house’s, наприклад, пов’язані з поняттям житла. Лексичне значення – це відображення предмета реальної дійсності, яке стає фактом мови внаслідок утворення стійкого зв’язку змісту з формою, у якій воно реалізується. Лексичне значення входить до структури мовної одиниці як ознака, спільна для всіх мовних ситуацій. “Лексичне значення – це не засіб реалізації якоїсь величини, а її наявність” [5, c. 153].

Прямі номінативні значення безпосередньо пов’язані з поняттями. Їм властива і лексико-семантична узагальненність. Так, у слові land визначаються три основні значення:

1) earth, ground, soil;

2) country, fatherland, nation;

3) province, district, region, territory, tract, plot;

Звідси ці значення виводимо, як “земля взагалі”, “земля людей” і “частина землі, територія”. Решта значень для цього слова є сукупністю лексико-семантичних варіантів [33, c. 135].

Сукупність лексичних і граматичних значень складає лексико-граматичну структуру слова.

Мотивація значення

 

Високий ступінь абстрагування, що властивий значенню, його гнучкість у лексичних зв’язках з іншими лексичними одиницями у значній мірі визначаються мотиваційними особливостями лексичних одиниць. Загальновизнаними є чотири види мотивації: фонетико-морфологічна, етимологічна, морфологічна та зумовлена семантичним полем. Фонетико-морфологічна мотивація, або наслідувальна, спирається на явище звуконаслідування. Найбільш типові приклади її реалізації відносять до прямого наслідування природних звуків. Існує, як відомо із загального мовознавства, звуконаслідувальна теорія походження і розвитку мови. Так, серед англійських дієслів із значенням “бити” є набори, об’єднані єдиним інваріантом, який зберігає остаточні явища звуконаслідувального характеру, пов’язані зі звуковою мотивацією, наприклад: whip, whack, swish, slap. У структурі значення цього ряду є компоненти, поєднані як з дією особи, так і свистом повітря, що його розтинає зброя або батіг. Залишки ономатопеї наявні також у словах, які означають зіткнення (речей, транспорту і подібне). Лексико-семантичне значення ряду слів супроводжується звуковими ефектами. Про сучасну продуктивність цієї мотивації говорити важко, оскільки вона склалася історично [5, c. 69].

Етимологічна мотивація заснована на зв’язку слова з історичними джерелами – словами, які існували у мові раніше. Визначення початкового значення і подальший його розвиток – невід’ємна частина історичного дослідження значення. Етимологічні значення власне англійських слів складають ґрунт мови. Їх можна прослідкувати до найдавніших писемних пам’яток і навіть до реконструйованих праіндоєвропейських джерел. Значення таких слів як shine, bid, bind, bear, fare, fall денотативно не змінилося протягом відомого нам часу їхнього вживання. Серед слів мови вирізняємо такі, що мають первинне етимологічне значення, наприклад, ache, яке з самого початку означало “to throb with pain”, та слова, значення яких інтегрувало якісь інші початкові значення: наприклад, acre у давньоанглійській мові означало field – поле. Етимологічні дані відсутні лише в поодиноких словах, як от у слові dodge.

Морфологічна мотивація стосується лише слів, що складаються з більш ніж однієї морфеми.

Морфологічна мотивація реалізується за допомогою словотворчих морфем, особливо суфіксів. Слова scholarly, kingly, soldierly, вважаються морфологічно умотивованими, оскільки до іменникових основ додається суфікс -ly, який одночасно перетворює іменник у прикметник і надає слову ознак, притаманних як іменникові, так і прислівникові [24, c. 59].

Мотивація, зумовлена семантичним полем – найскладніший тип мотивації. Окреме значення лексеми або один із компонентів цього значення може набуваати переваги над рештою компонентів чи навіть над прямим визначенням у контексті. Інколи слово набуває нового значення, що відрізняється від традиційного, умотивованого етимологічно. Тому цей тип мотивації у значній мірі ґрунтується на відношенні слова до позамовних реалій і функціональних зв’язків нового семантичного угрупування. Так, нового значення у наш час набули загальновживані слова chip i card.

Мотивація семантичного поля особливо важлива для визначення інваріанта – значення, спільного для споріднених понять. Так, значення to dance є інваріантним серед лексико-граматичного об’єднання dance, frolic, jive, waltz, shimmy, boogie-woogie, glide, rock, twist. Інваріантне значення мотиваційно ширше від спільного синонімічного значення, проте інваріанти можна розрізняти навіть серед синонімічного ряду. Наприклад, у ряді синонімів із значенням “рухатись” існують такі протиставні інваріанти: arrive, come, reach.

Поняття та види омонімії

 

Інтерес до вивчення омонімії, її походження і розвитку в окремих мовах та групах споріднених мов то зростав, то згасав, але ніколи не зникав цілком. Це пояснюється тим, що явище омонімії багатоаспектне і вимагає всебічного мовного аналізу [9, c. 98].

Омонімія як мовне явище привертає увагу лінгвістів не перше сторіччя. Вперше Арістотель визначив омоніми як "предмети, у яких тільки ім'я спільне, а відповідна цьому імені мова про сутність різна" [9, c. 104]. Інтерес до омонімії з'явився в англійських дослідників дуже давно. Згадування омонімів можна знайти в роботах Купера (“Граматика” 1685року), Мердока ("Словник розходжень", надрукований у Лондоні в 1811 році). Ці та багато інших авторів приводять довгі списки омонімів з метою продемонструвати правильну вимову слів.

Існують різні визначення омонімії, засновані на розбіжностях думок лінгвістів з приводу трактування мовної форми. Ряд дослідників обмежує її звуковою оболонкою слова, інші вчені розширюють поняття форми, включаючи в нього і графічне уявлення; таким чином, омонімічними можуть називатися всі можливі збіги одиниць у плані вираження. Цим пояснюється існування різних класифікацій омонімів, що враховують розходження за формою, ступінь збігу форми, а також частиномовну приналежність омонімів [9, c. 106].

У формальному аспекті омоніми поділяються на омофони, омографи й абсолютні омоніми. Омофони (homophones: homos - same, phono - sound), як видно з їх назви, мають однакову звукову форму, але розрізняються не тільки семантично, але і графічно (bare/bear, road/rode, etc.). Омографи (homographs: homos - same, grapho - wrіte), навпаки, збігаються графічно, але читаються по-різному. Наприклад: row:1) [rou]- a line of things or people next to each other; 2) [rau] - a short angry argument or a situation in which people disagree strongly.

Read: 1) [ri;d] infinitive; 2) [red] past tense and past participle. Bow: 1) [bau] - the act of bending the top part of your body forward to show respect for someone when you meet them; 2) [bәu]- a long thin piece of wood with a tight string fastened along it, used to play musical instruments such as the violin or cello.

Абсолютні омоніми мають спільну звукову і графічну форму, розрізняючись семантикою і нерідко частиномовною приналежністю (bear - carry, bear - anіmal; match - contest, match - person; match - fіt).

Ступінь збігу формальної сторони омонімів дозволяє виділити омоніми повні, у котрих збігається вся парадигма (lіghter - devіce; lіghter - boat, Pl. lіghters), і часткові, що збігаються лише в деяких словоформах (rose - flower; rose - past tense of rіse). Інші словоформи, зокрема множина іменника й інфінітив дієслова, у них не омонімічні; аналогічний приклад - словоформи saw (past tense and past participle see and a singular form of the noun saw). Часткові омоніми - "морфологічні омоніми", (їх часто також називають "омоформи") дуже характерні для флективних мов з великою кількістю словоформ, однак їх чимало і в англійській мові.

Відповідно до приналежності кожного з омонімів до якої-небудь частини мови розрізняють омоніми лексичні, граматичні і лексико-граматичні. Лексичні омоніми однакові з граматичної точки зору, але різні за змістом. Так, омоніми match - contest і match - person належать до однієї і тієї ж частини мови, але не зводяться до загального значення. Однакова звукографічна форма і граматичні ознаки дозволяють вважати їх омонімами, але значеннєва різниця відносить ці омоніми до розряду лексичних. У граматичних омонімах можна знайти значеннєву спільність, але належать вони до різних частин мови, що, зокрема, відрізняє їх від багатозначного слова. Так, омоніми match-contest (noun) і match - put smth іn competіtіon (verb) не тільки однакові з погляду вимови і написання, але і об’єднані загальним змістом compete; однак їхнє категоріальне розходження робить ці слова граматичними омонімами. В аналогічних відносинах знаходяться омоніми mere (noun) - pond, small lake і mere (adj) – something small or unimportant, об’єднані загальною семою "малість, невеликий розмір". Що стосується лексико-граматичних омонімів, то їхній збіг обмежується формальною стороною, а розходження мають вплив як на граматичну, так і на лексичну характеристики. Приклади такої омонімії - пари match - possіble husband/ match - put smth іn competіtіonі безліч інших. Оскільки утворені конверсією одиниці без сумніву є самостійними словами, що володіють спільністю форми, логічно відносити їх до омонімів.

Омонімія в англійській мові може стосуватися не тільки слів і словоформ, але й інших одиниць мови, наприклад морфем (-s: 3rd person Sg, Present Іndefіnіte form of a verb/ Pl of a noun/ Possessіve marker; -er: Noun suffіx/ Comparіson form of Adjectіve suffіx).

У основу кожної з наведених вище класифікацій покладена якась одна ознака. Існують, крім того, типології омонімів, побудовані на двох і більше параметрах (наприклад, класифікація, запропонована І. В. Арнольдом [3; 4;]), що свідчить про багатовимірність явища омонімії. Зазвичай обмежуються виділенням найочевидніших типів омонімів, особливо звертаючи увагу на те, що в плані вираження основною ознакою омонімії є тотожність форми (звукової чи графічної), а в плані змісту – розходження значень (лексичних і граматичних).

Закономірним явищем вважається поява омонімів у результаті фонетичних і/чи семантичних змін, на думку Л. В. Малаховського та Н. В. Черемісіна [22, с. 6]. Відомо, що семантичні зміни в мові ще численніші та різноманітніші, ніж фонетичні.

Звичайно, зміни в значенні слів визначаються не однією, а безліччю різних причин – як мовного, так і позамовного характеру.

Омоніми в мові можуть з'являтися не тільки в результаті втрати зв'язку між первинним значенням багатозначного слова (stock - part of a gun; a share; lіne of ancestry; etc.), але й у результаті словотворчих процесів, наприклад прийому конверсії; джерелом омонімів може бути також результат звукового збігу різних слів у процесі фонологічних змін у діахронічному плані (knіght < knіht; nіght < nіht). Ще одне джерело омонімів в англійській мові – етимологічні дублети, тобто слова, неодноразово запозичені в англійську з інших мов. Наприклад, латинське слово basіs стало джерелом англійського base у значенні lowest part of anythіng, а запозичене вдруге через італійську мову воно дало омонім зі значенням deep soundіng (voіce).

У підсумку слід зазначити, що поява омонімів у мові стає закономірною завдяки неминучості мовних змін, з одного боку, і випадковому характеру багатьох їхніх результатів з іншого. Незважаючи на тотожний план вираження, омоніми можуть бути необхідними для спілкування. Запозичене слово, що виявилося омонімічним стосовно якогось споконвічного слова або іншого запозиченого слова (у більш ранній період чи з іншої мови) стає "рівнозвучним" словом-омонімом не випадково: як правило, запозичення набувають форм тієї мови, котра запозичує, а звначить – підкоряється його фонетичним законам. Асиміляція наближує форми запозиченого та споконвічного слів.

Розповсюдженою є думка про те, що синонімія і полісемія – закономірні явища в мовах, і функціонування мови як засобу спілкування і пізнання неможливе без цих явищ. Що ж до омонімії, то, цей аспект асиметрії мовного знака навпаки вважається мовною аномалією, перешкодою комунікації. Часто реципієнт опиняється у складному становищі: котре із декількох різних значень, що виражаються певною мовною формою, варто вибрати для правильного розуміння повідомлення. Омонімія вносить труднощі і в процес засвоєння іноземної мови, коли учень зіштовхується з тим, що одна й та ж мовна форма може мати зовсім різні значення. Адже у своїй рідній мові він, зазвичай, не звертає уваги на цей факт. Аналіз таких форм істотно ускладнює сприйняття іншомовного тексту. При цьому нас буде цікавити кількість зібраних омонімів, їхній тип і базовий словник.

Омонімію не можна розглядати як "дефект" чи "хворобу" мови, (у деяких працях таке уявлення побутувало). На думку Л. В. Малаховського, явище омонімії – це одна із фундаментальних властивостей мови, "яка має сприйматися у всіх теоретичних концепціях мовознавства, а також під час вирішення різноманітних прикладних задач" [22, с. 8]. Однак, незважаючи на визнання омонімії фундаментальною властивістю мови, оцінки вчених так і лишилися неоднозначними.

Різноманіття думок представлено у працях з проблем омонімії в індоєвропейських мовах. Здебільшого лінгвісти оцінюють явище омонімії як позитивне, таке, що сприяє компактності мови, дозволяє заощаджувати одиниці плану вираження. Це можна пояснити тим, що кількість омонімів в аналізованих ними мовах порівняно невелика. Оскільки ступінь омонімічної насиченості словникового складу в різних мовах різниться, то і рівень перешкод, створюваний омонімією, також різний.

Безумовно, омонімія сприяє економічності плану вираження, компактності мови, але навряд чи можна погодитися з оцінкою даного явища як позитивного, адже омонімія може викликати ускладнення в процесі комунікації.

Хоча, явище омонімії має і свої переваги. Це стає очевидним, якщо розглянути два моменти: по-перше, омонімія може "зніматися" конcитуацією (омоніми завжди виводять нас у нову ситуацію як елемент мовної картини світу). З іншого боку, саме ця спрямованість омонімів до різних мовних "світів" визначає можливості і своєрідність їхнього стилістичного використання. Адже нерідко в художній літературі омонімічні слова і полісеми – це спосіб створення каламбурів. Так, ілюстрацією каламбурного застосування омонімів been і bean може бути такий діалог:

- "Waiter!"

- "Yes, sir."

- "What's this?"

- "It's bean soup, sir."

- "Never mind what it has been. I want to know what it is now." [30, с. 385]

Навіть визнаючи той факт, що омоніми у деяких випадках можуть перешкодити процесу комунікації, приходимо до висновку, що їх виникнення у мовах є одним із проявів їхньої комунікативної необхідності, пов'язаної з принципом економії звукових оболонок. Іспанський лексикограф E. Косеріу писав про те, що "поєднання різних значень в одному мовному відрізку є неминучим наслідком диспропорції, що існує між числом знаків мови і величезною кількістю понять, що шукають вираження в мові"[25, с.195].

Вище говорилося про омонімію в межах однієї мови, але слова двох різних мов, що мають тотожний або подібний зовнішній (звуковий і/чи графічний) вигляд, але різне значення, віддавна привертали увагу лінгвістів. Широке системне вивчення подібних міжмовних відповідностей почалося з 1928 року, з праці М. Кесслера і Ж. Дерконьї на матеріалі французько-англійських і англо-французьких паралелей. Вони ж запровадили термін faux amіs du traducteur (фальшиві/ хибні, помилкові друзі перекладача – ФДП) – нині стандартний, загальновживаний; та виділили два типи "фальшивих друзів перекладача": "цілком фальшиві" – з подібною орфографією і розбіжною семантикою і "частково фальшиві" – з частковою орфографічною і семантичною подібністю.

Термін "фальшиві друзі перекладача" використовують у своїх роботах з проблем перекладу і слов'янські лінгвісти.

Підкреслюючи розходження між поняттями "фальшиві друзі перекладача" і "міжмовна омонімія", В. В. Акуленко відзначає, що "значну кількість серед "фальшивих друзів перекладача" становлять випадки міжмовної омонімії і паронімії". Існують два способи пояснення причин появи міжмовних омонімів: випадкові збіги звучань, у мовах, що практично не контактують, і збіги невипадкові, обумовлені змінами в семантиці генетично споріднених однокореневих слів [22, c. 8].

Таким чином, міжмовні омоніми – це слова двох (або більше) контактуючих мов, що збігаються у звуковій чи графічній формі, що розрізняються (різною мірою) за значенням. Саме збереженням тої чи іншої міри семантичного зв'язку відрізняються міжмовні омоніми, що відносяться до одного етимону від омонімів внутрішньомовних.

Полісемія і широкозначність

Від поняття полісемії слід відрізняти поняття “широко значність”. Термін був уведений Н. Н. Амосовою; разом з ним в літературі зустрічається його іншомовний еквівалент – еврисемія. Деякі автори, наприклад Д. Н. Шмельов, говорять лише про “загальні лексичні значення” слова. Як ми вже переконалися, багатозначне слово в мові має декілька значень. Вибору одного із значень сприяє контекст. Широкозначне слово, навпаки, поза контекстом однозначне, але це єдине значення співвідноситься з декількома різними об'єктами думки. Слово таким чином має широке семантичне відображення, його об'єм великий, а конкретний зміст уточнюється (але не міняється) y мовному оточенні (контексті) [24, 128].

Дієслово take має поза контекстом одне значення, lay hold smth – залучення об'єкта, яке в мові уточнюється: take smth from table – lay hold smth with hands; take advantage – use; take smb. else's hat – borrow without реrmission; take smb home – carry, асcompany; take а cup of tea – eat, drink; take notes – make а record; take smb for а fool – suppose, consider, that someone is not clever enough etc. Легко помітити, що всі ці уточнені значення є варіаціями загального широкого, а їх реалізація залежить від контексту і проходить так само, як і у разі багатозначного слова. По суті загальне широке значення в дієслові take залишається незмінним, уточнюється тільки спосіб або результат “залучення” залежно від комбінацій, в яких використовується дієслово [41, c. 227].

Звуження конкретного змісту характерне і для широкозначних іменників. Наприклад, іменник thing володіє загальним широким значенням: any material or non-material object. У контексті вислову слово потрапляє в сполуку, яка уточнює це широке значення: 1) thing – feeling, idea: People say things they don't mean when they are angry. 2) thing – object: A red thing was caught in the branches. 3) things – situation/ circumstances: Things could be worse. 4) thing – person/ animal: She was terribly upset, poor thing. 5) things – clothers/ possessions: Jim began to unpack his things. 6) things – equipment: I left my swimming things at home.

Контекст може посилити емоційні конотації (sweet little thing – а darling) або стилістично перемістити слово (наприклад, сленгове вживання цього іменника в мові Холдена Колфілда, головного героя роману Дж. Селінджера «Ловець в житах»).

Полісемія: типологія

Перш, ніж звернутися до практичної реалізації полісемії в публіцистичних текстах, зосередимо увагу на суті поняття полісемії та способах його реалізації безвідносно до якогось конкретного матеріалу.

Отже, полісемія – це наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Окремі лексичні значення слова називають лексико-семантичними варіантами. Лексико-семантичні варіанти багатозначного слова мають семантичну спільність (спільні елементарні смисли - семи). Деякі мовознавці, як, наприклад, Р. О. Якобсон, схильні вважати, що для кожного полісемічного слова можна вивести “загальне значення”, однак реально, незважаючи на семантичний зв'язок між значеннями полісемічного слова, всі його значення об’єднати в єдине не можна, бо кожне зі значень співвідноситься з різними явищами, предметами тощо [25, с. 194].

Слово завжди виникає з одним значенням, яке називається первинним. Первинне значення є прямим, оскільки прямо називає позначуваний предмет. Багатозначність слова розвивається на основі перенесення назви з одного предмета на інший. Нове значення є завжди переносним, похідним від первинного, мотивованим через пряме. Якщо порівняти: the boy is running the time is running, nose: 1) part of face: He's got a really big nose. 2) the pointed front end of a plane, rocket; 3) have a (good) nose for something – to be naturally good at finding and recognizing something: a reporter with a good nose for a story; 4) nose to tail – cars, buses etc that are nose to tail are in a line without much space between them: Traffic was nose to tail for three miles., то в кожному випадку лише перше слово має пряме значення, а решта – переносні.

За М. П. Кочерганом існує три типи перенесення: за подібністю, за функцією і за суміжністю [25, с. 195].

Перенесення за подібністю (transference of meaning according to similarity of shape) називається метафоричним (від грецького “переміщення”). Метафора за своєю суттю є прихованим порівнянням (скороченим порівнянням). Так, за подібністю з’явилися такі значення: head 1) part of a body; 2) head of a cabbage; eye 1) part of a face; 2) eye of a needle; neck 1) part of a body; neck of a bottle.

Перенесення за функцією (transference of meaning according to functional similarity) – перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні, головне, щоб вони виконували однакові чи подібні функції. Наприклад, годинником (clock) називають не тільки механічний прилад, а й пісочний (sand clock), водяний (water clock), сонячний (solar clock), бо всі вони виконують одну функцію – показують час. Або словосполучення a mole burrows у прямому значенні означає просто нори тварини крота, а у переносному – приховані шляхи/ способи A mole burrows for information hoping to go undetected.

Функціональне перенесення є різновидом метафоричного, оскільки в його основі лежить також подібність, тільки не за формою, а за функцією.

Перенесення за суміжністю називається метонімічним (від грецького “перейменування”). Суміжність може бути просторовою (thankful auditorium), часовою (poetry evening), причинно-наслідковою (brilliant translation).

Загалом поширеними є такі регулярні моделі метонімічного перенесення:

1) форма (вмістилище) – зміст: an interesting book, the kettle boiled;

2) матеріал – виріб із нього: exhibition of porcelain;

3) місце – жителі цього місця, пов’язані з ним історичні події: the whole town enjoyed selebration;

4) дія – її результат: bus stop;

5) ім’я – виріб: mackintosh, ford.

Особливим різновидом метонімії є перенесення назви з цілого на частину і навпаки таке перенесення називають синекдохою (від грецького “разом”+”переймання”). Наприклад: foot означає “нога” і ”піхота”; hand – “рука” і “робітник”.

Із перенесенням пов’язані такі явища, як розширення і звуження значення. Слово стріляти спершу мало значення “випускати стріли”, згодом, коли було випущено інші види зброї, розширило своє значення до сучасного “робити постріли”; в англійській мові це слово отримало ще й значення ”робити фотографії”, а також “знімати фільм”: The movie was shot in New Zealand.

Значення багатозначного слова реалізуються у контексті – field: 1) farm, area of land in the country: field of wheat; 2) a subject that people study or an area of activity that they are involved in as part of their work: Peter's an expert in his field; 3) an area of ground where sports are played: cricket field; 4) practical work: His theories have not yet been tested in the field; 5) competitors, all the people, companies, products etc that are competing against each other: Germany was leading the field with a figure of 53%; 6) magnetic/gravitational/force field; 7) coal/oil/gas field; 8) the field (of battle); 9) field of vision/view; 10) field of fire, the area that you can hit when you shoot from a particular position: The target is in the field of fire. Має значення загальна ситуація, оскільки слово field у фразі the soggy field матиме різні значення в сільському господарстві і в спорті. Основне значення слова є найменш контекстно зумовленим. Переносні значення залежать від контексту більшою мірою.

Від полісемії слід відрізняти явище омонімії, котре вже було розглянуте нами раніше. Важливо пам’ятати, що полісемія об’єднує різні значення одного слова, у той час, як омоніми – це декілька зовсім різних слів.

ВИСНОВКИ

Полісемія належить до найважливіших явищ мови і має універсальний характер, тобто властива всім природним мовам. Вважається, що існування полісемії зумовлене насамперед розбіжністю між обмеженою кількістю мовних одиниць (слів) і нескінченною кількістю предметів та явищ навколишнього світу [24, с. 17]. Проте нерідко слово набуває нового (метафоричного) значення при позначенні предмета, який уже має загальноприйняте найменування. Це свідчить про те, що виникнення багатозначності зумовлене не лише принципом економії зусиль (principle of least effort), а й іншими факторами, пов’язаними з виконанням мовою і номінативної, і емоційно-експресивної функцій.

Найважливішою ознакою справжньої полісемії, що відрізняє її від омонімії є наявність зв’язку між окремими значеннями слова. Цю особливість багатозначного слова можна умовно назвати семантичною цілісністю. Ця єдність визначається внутрішніми зв’язками, які проявляються у перенесенні значень, у значеннях, утворених за зовнішньою подібністю, за функціональною близькістю або тотожністю. Якщо ця єдність прикмет зникає, з’являються омонімічні відношення.

У ході роботи ми всебічно висвітлили різноманітні наукові погляди щодо суті визначення полісемії як мовного явища, види полісемії (в сучасному мовознавстві виділяють граматичну і лексичну полісемії), розглянули розвиток значень полісемантичного слова та мотивацію значення, описали типологію метафоричних перенесень. Також було розглянуто проблему співвіднесення і розрізнення явищ полісемії та омонімії. Окрему увагу ми надали розгляду питання контексту та впливу дистрибуції на лексико-семантичний варіант.

У другому розділі роботи, ми дали загальну характеристику газетно-публіцистичного стилю, вказавши основні особливості, що притаманні цьому стилю мови.

Стиль масової комунікації є одним з найбільше «відкритих» функціональних стилів літературної мови, за винятком стилю художньої літератури. «Незамкненість» словника публіцистики визначається насамперед екстралінгвістичними факторами, головним з яких є розмаїтість тем (економічних, політичних, соціальних і т.п.), що потрапляють у фокус журналістської уваги. Він може охоплювати будь-яку тему, що потрапила в центр суспільної уваги. Це, безсумнівно, позначається на мовних особливостях даного стилю: виникає необхідність включати спеціальну лексику, що вимагає пояснень, а іноді й розгорнутих коментарів.

Як показало наше дослідження, метафора є одним із найхарактернішим розширенням семантики. До того ж, описуючи метафоричні перейменування лише в плані синхронії, не торкаючись первинних значень та їх розвитку, неможливо розкрити закономірності зміни значення, оскільки в усіх похідних значеннях є динамічний компонент – внутрішня форма, образи, які з часом тьмяніють, стираються.

Семантична структура не може бути задана раз і назавжди: може відбуватися розширення семантики слова завдяки взаємодії з іншими лексемами. Цей факт чітко прослідковується на прикладі фразових дієслів. Закріплений за певним контекстом лексико-семантичний варіант може відмежуватися від змістового розвитку слова, доходячи до повного розриву з лексичним значенням, яке розривається, утворюючи омоніми.

Як свідчать результати нашого дослідження, вживання полісемантичних слів у публіцистичних текстах а також розширення семантичної структури слова є характерною тенденцією в сучасній англійській мові. У лексичному значенні слова втілюється результат процесу узагальнення. У лексико-семантичному варіанті слова виражені окремі елементи цього узагальнення, відображені характерні риси предмета.

Для розвитку семантики багатьох слів характерні розширення семантичної структури слова за рахунок появи нових лексико-семантичних варіантів, які ґрунтуються на метафорі і розширенні контекстів вживання слова. Останній іноді може “консервувати” певне значення слова, створюючи так звані “скам’янілі” метафори або кліше у публіцистиці.

Як бачимо, полісемія в публіцистичних текстах представлена досить широко, і найчисельнішу групу складає дієслівна полісемія. Варто наголосити на різноманітті представлених прикладів способів реалізації полісемії та підкреслити наявність як типових, сталих метафоричних перенесень, так і оригінальних, “свіжих” випадків слововживання, якими не оминають скористатися журналісти у своїх статтях та есеях.

 

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Англо-український словник: у 2 т. / упор. Балла М. І. – К., 1996. – Т. 1. – 752 с.

2. Англо-український словник: у 2 т. / упор. Балла М. І. – К., 1996. – Т. 2. – 712 с.

3. Аракин В.Д. Англо – русский словарь / сост: В.Д. Аракин; З. С. Выгодская; Н. Н. Ильина. – 11-е изд., исп. и доп. – М.: Рус. Яз., 1980. – 808с.

4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: Иностр. Яз. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1990. – 300 с.

5. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка: Учебник для институтов и факультетов иностранного языка. – М.: Высшая школа, 1986. – 295с.

6. Арнольд И.В., Баранникова И.А. Лингвистический и стилистический контекст // Стиль и контекст: сборник статей. – Л., 1972. – С. 33- 42

7. Бархударов Л.С. Язык и перевод. – М.: Межд. отношения, 1975. – 240с.

8. Білевич Т.Л. дієслівна багатозначність у процесі розвитку мови// Мовознавство. 1999. – № 1. – С. 46-50

9. Богушевич Д.Г. Способы устранения омонимии. Вопросы общего и романо-германского языкознания. – М.: ВШ, 1976. – 241с.

10. Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова.– М., 1983. – 176 с.

11. Великий тлумачний словник української мови / під ред. І.К. Білодіда та ін. – К., 2003. – 1440 с.

12. Великий українсько-англійський словник // упор. Попов Є.Ф., Балла М.І. – К., 2005. – 640 с.

13. Гак В.Г.; Григорьев Б.Б. Теория и практика перевода. – М.: ВШ, 1985. – 255с.

14. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 360 с.

15. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1958. – C. 528.

16. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 139 с

17. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. – К.: ВШ, 1982. – 169 с.

18. Дж