Семантико-граматичні категорії іменника

 

Учені дослідили, що половина усіх слів, наявних у нашій мові, припадає на іменник. Це, очевидно, тому, що він дає назви усьому, що нас оточує. А світ такий велетенський. До того ж іменник - незрівнянна порівняно з іншими частина мови за можливістю поповнення новими словами. От і виходить, що майже кожне друге слово в нашій мові - іменник.

Спостереження показали, що іменник - це перша частина мови, яка з’являється в мовленні дітей. Їх оточує світ речей, і вони жадібно прагнуть дати назви усьому, що бачать.

Ще іменник - найсамостійніше частина мови. Вона має свої категорії і дуже рідко прислухається в реченні до інших слів.

Іменник - це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду, відповідає на запитання хто? або що?

В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (ліс, стіл, зошит, ручка, вікно, човен), істот (людина, викладач, ведмідь, дівчина, птах, олень), явищ природи (дощ, сніг, грім, мороз, відлига, блискавка), дії або стану (біг, читання, перепис, підготовка, відпочинок, дрімота), узагальнених властивостей або ознак (доброта, сміливість, блакить, радість, юність, краса, щедрість, ідея) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх.

Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючою ознакою, загальнокатегоріальною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне / загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. Власний іменник - це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франко, Президент України, Герой Радянського Союзу.

Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів). або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми).

Загальний іменник - це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення.

Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник власною чи загальною назвою: коваль (професія), Коваль (прізвище), шахтар (професія), Шахтар (назва футбольного клуба). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групу загальних: ампер, ом, вольт, дизель та ін.

Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення, наприклад:

Дороги йшли, врізалися з розгону

У племена, Помпеї та міста…

Сивіли і відходили Платони

І формули слідів читав Сковорода.

Ті на Олімп, а інші - в чорнозем…

Відходили філософи в історію,

А посохи відходили в музей.

І пилом осідав над ними час…

Так звідки ж ти, Дорого, почалась?

(Б. Олійник)

За характером позначуваного (конкретне / абстрактне) іменники поділяються на конкретні і абстрактні назви.

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. д.

До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять - якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.

Категорія конкретності / абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини (кошти, заручини, вибори).

Абстрактні іменники - це переважно мотивовані вторинні слова. Твірними у них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я) та ін.

Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне / абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте: полум’я в печі і полум’я серця, раптовий вихор і вихор думок).

Серед іменників загальних назв з конкретним значенням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою категорією).

Категорія збірності і одиничності.

Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад: колосся, гілля, комашня.

Категорія збірності виражається граматично: збірні іменники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у форі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками.

Не можна наприклад сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.

Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами: -ств(о), -инн(я), -н(я) та ін.

А основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша - миші - мишва, жінка - жінки - жіноцтво, (і жінота), парубок - парубки - парубоцтво (і парубота), птах - птахи - птаство, професор - професори - професура. Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх двох словах - нульовим). Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.

За семантико-граматичними ознаками із збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад: гречка, горох, тютюн, картопля, ожина, молоко, сіль, вода та ін. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають лиже в множині (ласощі, вершки, помиї та ін.).

Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосяться жита, пшениці ( тобто лани пшениці, жита).

Речовинні іменники мають ще один вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху).

Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об’єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова.

Відхилення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад: пташина - птаство, селянин - селянство, бадилина - бадилля, зернина - зерно, пшеничина - пшениця, волосина - волосся.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина - квасолини, намистина - намистини, перлина - перлини, стеблина - стеблини та ін.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: ти горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотвірне вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції - в граматичній категорії числа.

Категорія істот і неістот.

У системі семантико-граматичних категорії іменника виділяться також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви:

 осіб (чоловік, дівчина, робітник, син, вчитель);

тварин (кінь, віл, осел, вовк, лев, кішка, теля, ворона, джміль, рак);

міфологічні і демонічні образи (мавка, лісовик, чорт, домовик, демон, Юпітер, Діана);

померлих (мрець, небіжчик, покійник);

усі інші назви - явищ, предметів, абстрактних понять - входять у категорію неістот.

Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (клас, група, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус) відносяться до назв неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках - у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному і місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: алігатор-а, учн-я, Іван-а; у назвах неістот флексія залежить і від інших угрупувань цих іменників (наприклад: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, сирт-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності / імперсональності).