Методи формування культури поведінки молодших школярів

 

У вітчизняній системі освіти особлива увага приділяється вихованню культури поведінки підростаючого покоління.

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості - громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне ставлення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається зі вступу дітей до школи. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з раннього віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і тощо.

Культура поведінки має тісний зв’язок із внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людину бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою [10, с.58].

Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знанням правил культури поведінки, звичками їхнього виконання.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюється ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв’язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.

Слід зауважити, що успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними із них є:

методи формування моральної поведінки;

-   методи формування моральної свідомості;

    методи стимулювання почуттів та ставлення дитини.

Методи морального виховання визначаються його метою, змістом, а також віковими можливостями. [64, с.172].

Основні функції методів формування моральної поведінки - формування досвіду суспільної поведінки ти суспільних відносин дітей. До цієї групи можна віднести привчання до норм суспільної поведінки, вправи, організації різноманітної діяльності дітей (гра, навчання, праця) та керівництво нею.

Виховання поведінки у дітей починається як привчання - практичної виробки у дітей визначених вмінь, навичок та звичок. Привчання широко використовується у моральному вихованні дітей вже з раннього дитинства. Наприклад, дітей привчають до режиму сну, до форм та правилам спілкування, діяльності. Головний результат - формування вмінь та навичок поведінки. Повторюючись щодня, ці вміння та навички перетворюються у звичайні засоби культурної поведінки.

У початковій школі застосовують метод привчання дітей з першого класу привчають до нових правил та нормам суспільної поведінки до нового характеру відносин з вчителями та однолітками.

Привчання - це спеціально організована дорослими ситуація для багатьох вправ в тих чи інших формах поведінки [64, с.173].

Для того, щоб привчання було ефективним, використовуються у комплексі наступні прийоми:

вказівка, що робити;

-   визначення результату - що за чим;

    показ та роз’яснення або тільки пояснення способу дій або способу поведінки (багато різноманітних дій у послідовності);

    повторення (організація вправ);

    контроль та оцінка.

Важливим засобом привчання молодших школярів до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться виконувати правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно до відомих їм правил. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він відзначає ті пробіли і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі.

Першорядне місце у системі роботи з виховання культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім’ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім’ї.

Потреба оволодівати навичками культурної поведінки виникає у дітей під впливом цікавих для них форм організації навчання, введення в практичні заняття елементів гри і театралізації. Так, наочніше і дохідливіше показати зразки позитивних або негативних дій можна за допомогою інсценівок оповідань, віршів і казок.

Ефективним засобом закріплення набутих етичних умінь і навичок є сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється від інсценівки насамперед відсутністю готового сценарію, опису дій і вчинків героїв. Учасникам гри пропонується ситуація, яка потребує від них відповідно до обраної ролі (гостя, господаря, пасажира, покупця) самостійно обрати способи поведінки та будувати взаємини з партнерами по грі на основі засвоєних правил етикету.

Ситуації для гри можуть бути простими, коли учні повинні відтворити лише окремі, елементарні навички культурної поведінки. Це так звані рольові ігри - ілюстрації конкретних правил етикету. Наведемо приклад.

Біля дверей школи - хлопчик і дівчинка (або вчитель та учень). Завдання: показати, як правильно пройти у двері (або як за цих же умов зайти в трамвай чи автобус і вийти із нього). Можна запропонувати вихованцям продемонструвати поводження в таких, наприклад, ситуаціях: Як знайомлять друзів зі своїми батьками (хлопчика чи дівчинку)? Як ввічливо звернутися до вчителя (товариша), коли він у цей час розмовляє з іншою людиною?

Знання правил етикету підказує учням вибір відповідної поведінки в заданій ситуації. Ці модельовані ситуації повинні бути максимально конкретними, наближеними до реальних, типовими, бо штучність, надуманість їх викликає у школярів скептичне ставлення, що знижує ефективність виховної роботи.

Сюжетно-рольові ігри доцільно проводити в класі або з класними паралелями у формі конкурсів, залучаючи максимальну кількість учасників. Для того, щоб краще закріпити у вихованців навички культурної поведінки за столом, додержання правил гостинності, можна організувати в класі святкове чаювання, приурочивши його, наприклад, до днів народження кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні підібрати, виготовити подарунки власними руками (малюнок, сувенір з підручного матеріалу), скласти вірш тощо. Така організація гри не тільки створює умови для тренування культурних навичок, а й викликає радісні переживання, сприяє емоційному засвоєнню правил ввічливості.

Основана функція методів формування моральної свідомості - формування моральних уявлень, понять моральної культури та на їх основі переконань.

Моральна свідомість визначається як "…відображення в свідомості людний принципів моральності, тобто норм поведінки, які регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства" [54, c.130].

Своєрідною особливістю процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами є те, що поняттєва форма мислення в дошкільників до початку шкільного навчання ще не сформована. Саме на період навчання у початковій школі припадає перший етап активного оволодіння істотними ознаками понять, відбувається перехід від моральних уявлень до моральних понять[22, с.223]. Засвоєння школярами цих понять має стати спеціальним завданням виховного впливу з перших днів їх перебування в школі.

Переконання розглядається у педагогіці як метод педагогічного впливу на свідомість, почуття та волю дітей з метою формування та закріплення в них рис характеру та поведінки. За допомогою переконання вчитель формує у дітей моральні уявлення та поняття культурної поведінки, керуючись якими діти виробляють правильні судження, оціночні відносини між вчинками людей, оволодівають моральними нормами та нормами культури поведінки у побуті, суспільстві, в своєму колективі, у сім’ї. Метод переконання реалізується в різних формах:

роз’яснення;

-   навіювання;

    етичні бесіди;

    диспути тощо [57, с.174].

У системі роботи учителя велике значення має метод роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культури поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, обговорення фактів шкільного життя, бесіда за прочитаним твором, стенди з культури поведінки. Головна задача етичної освіти - формувати моральні представлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариство й ін. При роз'ясненні правил культури поведінки необхідно звернути увагу дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.

Роз’яснення застосовують з відповідністю із віковими особливостями дітей. Вже у процесі формування у дітей молодшого шкільного віку елементарних норм моральних уявлень та нормах та правилах культурної поведінки застосовується роз’яснення. Вчитель не тільки повідомляє дітям правила культури поведінки, але й роз’яснює значення кожного правила, а також необхідність обов’язкового його дотримання. Поступово у дитини формується уявлення по суспільні значущості її поведінки. При роз’ясненні вчитель користується також вказівкою: він розкриває, що треба робити та як потрібно поступати у тій чи іншій ситуації.

Роз’яснення використовується вчителем у процесі морального виховання культури поведінки, особливо у 1 класі, коли діти опиняються у новій обстановці. Роз’ясненням необхідно супроводжувати введення нових правил, вимог, щоб попередити їх порушення. Роз’яснення використовується при засудженні негативних дій, вчинків дітей і при схваленні, заохочення, викликаючи у дітей позитивні хвилювання та почуття. При роз’ясненні застосовуються демонстрація способів та зразків дій та відносин, якими діти повинні оволодіти. Особливо це важливо у молодшому шкільному віці. Роз’яснення, вказівка, демонстрація формують у дітей свідомість своєї поведінки, упевненість у тому, що поступати треба саме так, а не інакше [57, с.175].

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи з прищеплення учням правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу - картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурного поведінки - використання літературних творів (розповідей, віршів, байок). При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв добутків, що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурного поведінки. І в такий спосіб викликати в хлопців бажання не. бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Барто "Любочка", "Сонечка", "У театрі", "Чому зайнятий телефон", С. Міхалкова "Одна рима", "Прогулянка" і ін. Ці вірші можна прочитати в обличчях, поставити по них невеликі інсценівки. Випливає, однак, підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою хлопців даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити свою поведінку, а ображаються, замикаються в собі, а іноді починають робити все на зло вчителю. Бесіда, зокрема евристична, сприяє активізації розумової діяльності дітей, змушує їх замислитися над моральними проблемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

Навіювання використовується на всіх етапах вікового розвитку дитини. Особливу значущість цей метод має у дошкільному та молодшому шкільному віці. Враженість дітей цього віку робить їх піддатливих до навіювання.

Використання навіювання повинно основуватися на повазі до особистості дитини, на глибокій вірі в її сили та можливості. В них всиляють впевненість у тому, що вони можуть бути сміливішими, добрішими, що вони у змозі використовувати вимоги, які пред’являє ім. вчитель, суспільство та колектив. Їм радять, що потрібно робити та як не потрібно поступати, щоб заслужити повагу товаришів та дорослих. Окремих дітей шляхом навіювання застережуть до зазнайства, егоїзму, хвастовства.

Ефективність застосування цього методу залежить від того, наскільки вчитель запирається на життєвий досвід дитини.

Роз’яснення та навіювання тісно пов’язані із привчання до культурної поведінки, із вправами в позитивних моральних поступках.

Це дає можливість виховувати стійкі навички та звички моральної поведінки, формування усвідомленість ат осмисленість всіх дій, відношень.

Специфічними методом формування моральної свідомості є етична бесіда вчителя з дітьми.

Етична бесіда - це метод систематичного й послідовного обговорення знань, що передбачає участь обох сторін6 вчителя та учня. Етична бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, етичні проблеми [53, с.7].

Функція етичної бесіди - моральний вплив на поведінку дітей з метою формування та розвитку суспільних моральних уявлень, на основі котрих виховується переконливість. Велике значення для дітей має етична бесіда і для розвитку у дітей вміння правильно оцінювати своє ставлення до поступків товаришів і до свої особистих вимог суспільної моралі.

Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.

У процесі підготовки до етичної бесіди важливе значення має завчасне продумування запитань і можливих відповідей на них. Запитання мають спрямовувати учня на аналіз наведених фактів та явищ, на їх зіставлення й порівняння, на виявлення причинних зв'язків і залежностей, на обґрунтування власних суджень та висновків. Нові знання, які здобувають школярі під час бесіди, повинні логічно пов'язуватись з попередньо засвоєними і ґрунтуватися на них. Тому поставлені запитання мають викликати необхідність пригадати попередній матеріал, зіставити його з новим, виявити спільне та відмінне у нових поняттях і явищах.

При вихованні культури поведінки можна використовувати етичні бесіди на теми: "Добро в нашому житті", "З чого складається ввічливість?", "Ввічливих і лагідних шанують скрізь", "Яку людину можна назвати сердечною" "Чому необхідно дотримуватися норм і правил культурної поведінки?" тощо.

Акцентуючи увагу учнів на позитивних якостях культури поведінки (ввічливість, доброзичливість, сердечність тощо), правилах такого поводження, вчителеві необхідно не лишати поза увагою і протилежні за моральним спрямуванням прояви та дії людей. А саме - брутальність, хамство, злість, зухвалість тощо. Прикладів виявлення учнів як позитивних, так і негативних якостей у різноманітних ситуаціях шкільного життя можна навести чимало. Завдання педагога - привертати увагу дітей до подібних ситуацій, спонукати їх до аналізу, визначати їх аморальний характер. Саме ця робота сприяє усвідомленню дитиною своєї поведінки і дій, що є необхідною умовою формування суспільно корисних навичок і звичок, моральних норм поведінки.

Доцільно разом із учнями провести етичну бесіду "Чому треба остерігатися хамів?", зосередивши увагу школярів на таких питаннях:

.   Кого називають хамами?

2. Чи були ви свідками проявів хамства?

.   Чи шкодять хами своєю поведінкою іншим людям?

.   Як захистити себе від хамства?

.   Дайте свої поради: "Як подолати хамство?".

Бесіда може виконувати різні дидактичні функції. В одних випадках вона готує учнів до сприйняття нового матеріалу, в інших - створює умови для використання засвоєних знань у нових ситуаціях або сприяє формуванню нових понять [82, с.53].

Ефективність етичних бесід залежить від дотримання низки важливих умов:

1. Важливо, щоб; бесіда мала проблемний характер, передбачала рiзноманітнiсть. поглядів, ідей, думок.

.   He можна допускати,, щоб етична бесiдa розвивалася за заздалегідь складеним сценарієм із заучуванням готових або підкaзаних дорослими вiдповiдей. Потрібно дати дітям можливiсть говорити те, що вони дyмають, учити їx з повагою ставитися до: думок інших, терпляче й аргyментовано виpобляти правильну очку зору.

3. Не можна допускати також, щоб бесiда перетворювалася на лекцію. Лише. відверто висловленідумки й сумнiви дають змогу вчителеві спрямувати бесіду так, щоб дiти caмi дійшли до правильного розуміння сутнoсті обгoвоpювaного питання.

.   Матеріал для бесіди повинен бути близький емоційномy досвiдy вихованців. Тільки із залученням реального досвіду бесіди на eтичнi теми мoжyть бyти yспiшними.

.   Уходi бесіди важливо виявити й зіставити всі точки зору. Жодну думку не можна ігнорувати, це важливо з yсix точок зору - об’єктивності, спpаведливості, культури спілкування.

.   Неправильно було б вважати, що бесіда - спонтанний метод.

Джерелом для етичних бесід в у початковій школі являються факти, явища, події у житті самого дитячого колективу, вчинки дітей, їх взаємовідношення, вчинки героїв художніх творів, кінофільмів, спектаклів [57, с.175 - 176]. Під час виховання культури поведінки можна використовувати етичні бесіди на теми: "Добро в нашому житті", "З чого складається ввічливість?", "Ввічливих і лагідних шанують скрізь", "Яку людину можна назвати сердечною" "Чому необхідно дотримуватися норм і правил культурної поведінки?" тощо.

Значний вплив на активізацію самостійної думки учнів справляє диспут. У ході диспуту школярі вчаться висловлювати власні думки й судження, самостійно оцінювати факти і події, аналізувати мотиви поведінки людей, проявляти такт і витримку, уважно слухати інших. Диспут здебільшого застосовується у роботі з підлітками та старшокласниками. У процесі підготовки до нього вчителю слід формулювати запитання таким чином, щоб вони викликали дискусію, виявляли різні точки зору.

Наприклад, пропонуючи учням провести диспут на тему "Про культуру поведінки школяра", можна поставити на обговорення такі питання: "Що таке культура людини взагалі й культура поведінки зокрема?", "Що таке справжня ввічливість, у чому і як вона виявляється?", "Як пов'язана культура поведінки з моральним обличчям людини?", "Культура зовнішня і внутрішня - це одне й те ж? Якщо ні, то в чому їх відмінність?", "Одні вчинки людини ми схвалюємо, вважаємо їх культурними, моральними, інші - засуджуємо. Чим ми при цьому керуємося?" тощо.

До методів стимулювання почуттів та ставлень дитини відносяться:

приклад моральної поведінки;

-   заохочення та покарання;

    доручення;

    змагання.

Приклад як метод виховання культури поведінки - це вплив вчинків та дій на почуття, свідомість та поведінку учня. Безпосередній вплив може оказати не тільки особистий приклад оточуючих людей, але й приклади із життя та діяльності творів, кінофільмів, театралізованих спектаклів.

Специфіка та сила прикладу як метода виховання культури поведінки заклечається у тому, що при його використанні знання формуються в єдності зі способами поведінки. Діти засвоюють знання про культуру поведінки в конкретних моральних ситуаціях.

Заохочення та покарання розглядаються як необхідні у процесі виховання культури поведінки засоби педагогічної корекції.

В складному процесі виховання моральної культури особистості дитини заохочення та покарання виступають як допоміжні засоби, але у визначених ситуаціях вони набувають вирішального значення.

Заохочення та покарання відрізняються від інших засобів морального виховання силою діяння. Це стимуляція сильних почуттів.

Заохочення застосовується у вихованні дітей всіх вікових категорій. Чим старші діти, тим за більш серйозні досягнення у поведінці вони заохочуються.

При цьому слід йти від заохочення за окремі позитивні вчинки та добросовісне виконання своїх обов’язків до заохочення за постійну позитивну поведінку, за прояв ініціативної роботи у колективі.

Важливою вимогою у використанні заохочень, а також покарань є справедливість та об’єктивність.

Застосовуючи заохочення, необхідно дотримуватися міри. При частому їх використанні діти звикають до них як д звичайного, і в силу цього виховна мета заохочення знижується.

В складному процесі формування моральної направленості особистості приходиться застосовувати і покарання як одне із засобів педагогічної корекції.

Покарання використовується у тих випадках, коли окрема дитина або колектив в цілому не виконав встановлених вимог, порушили прийняті норми поведінки та правила життя в колективі, а характер порушення вимагає негайного дії. Покарання викликає у дитини глибоку психологічну дію, викликає почуття сорому, засмучення, каяття, загальний важкий емоційний стан [57, с.179].

Покарання завжди повинно бути обґрунтоване та зрозуміле для винного, а також для всього колективу. Слід добиватися, щоб покарання впевнило дитину в необхідності виправити свою поведінку, викликало в ньому почуття сорому, каяття, пробудження совісті. При застосування покарання необхідний індивідуальний підхід, врахування індивідуальних особливостей характеру, тупу нервової системи. Отримане учнем покарання після виправлення їм своєї поведінки не може слугувати приводом для образливих нагадувань та повчань. Категорично заборонені тілесні покарання, які озлоблюють дитину, змушують її казати неправду, хитрувати, виховувати боязкість.

Важливий засіб виховання культурних звичок школярів у процесі суспільно корисної роботи - доручення. Воно конкретизує обов’язки перед колективом, збагачує індивідуальний моральний досвід, спонукає вихованців до прояву кращих моральних якостей - відповідальності, колективізму, взаємодопомоги, чуйності. Важливо, щоб молодші школярі чітко розуміли, в чому конкретно полягає завдання, що і коли їм належить зробити, перед ким звітувати.

Практика показує, що в школах не завжди додержуються цих важливих педагогічних вимог до організації громадських обов’язків учнів. Часто доручення учням дає вчитель, а не класний колектив і звітують вони про виконання завдання також перед педагогом.

Неодмінна умова впливу суспільно корисної діяльності на формування моральних звичок - систематичність виконання учнями доручень, охоплення максимальної кількості учнів. При цьому кожне доручення має приваблювати школярів своєю суспільною значущістю, давати простір для самоствердження в колективі, розширювати досвід суспільно корисної роботи.

Педагогічно виправдана у формуванні моральних звичок зміна рольових позицій, коли діти можуть набути досвіду і керівника, і виконавця. Психологічні дослідження свідчать, що перебування школяра протягом тривалого часу лише в статусі організатора або, навпаки, підлеглого в цілому негативно позначається на розвитку моральних якостей, приводить у першому випадку до розвитку егоїзму, зарозумілості, в другому - до пасивності, індиферентності.

Важливий засіб вироблення стійкої моральної поведінки - змагання. Розумне внесення елементів змагання в різні форми громадської діяльності сприяє свідомому додержанню учня норм і правил поведінки. Зокрема, етична освіта школи ефективна лише тоді, коли тісно пов’язана з практичними формами роботи у колективі, з педагогічно доцільною організацією життєдіяльності дітей. Роз’яснюючи етичні норми в бесіді чи розповіді, вчитель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід повсякденного спілкування, усвідомити моральні основи, на яких ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкретних ситуацій з життя, літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських вчинків, уточнюють моральні оцінки і судження. Уміле застосування вчителем методів словесного переконування має створювати певні передумови для підвищення дієво-практичних форм роботи. У свою чергу, набутий досвід поведінки збагачує і поглиблює знання школярів, сприяє формуванню їхньої моральної свідомості.

Отже, виховання культури поведінки передбачає цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу з ознайомлення школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету, формуванню у них відповідних навичок і звичок. Воно може успішно здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та різноманітних форм педагогічного впливу на учнів. Головними із них є: методи формування моральної поведінки; методи формування моральної свідомості; методи стимулювання почуттів та відношень дитини. Методи морального виховання визначаються його метою, змістом, а також віковими можливостями. До методів формування моральної поведінки можна віднести: привчання, сюжетно-рольові ігри, вправи. До методів формування моральної свідомості - роз’яснення, етична бесіда, навіювання, диспут. До методів стимулювання почуттів та відношень дитини відносяться приклад моральної поведінки, заохочення та покарання, доручення, змагання.