Початок державного відродження України

Утворення Української Центральної Ради. Звістка про те, що у Петрограді повалено царизм дійшла до Києва тільки 13 березня 1917 року. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, який взяв на себе повноваження представника Тимчасового уряду. Одночасно було створено Київську Раду робітничих і солдатських депутатів.

Тим часом революція поширювалась на всі верстви населення, перетворюючись в масовий рух, якого вже не можна було стримати в рамках старого суспільства. Тепер уже не одиниці, а цілий народ домагався своїх соціальних і національних прав.

Скориставшись із цих настроїв, Товариство українських поступовців (ТУП) 17 березня 1917 року вирішило створити Об’єднуючий центр. Із цією метою 20 березня було скликано збори українських організацій та політичних партій Києва, які ухвалили сформувати Українську Центральну Раду. До Ради, крім членів ТУП вступили представники різних українських політичних сил і організацій: військових, робітників, студентів, православного духовенства Києва, Українського Наукового Товариства, соціал-демократи на чолі з В. Винниченко та С. Петлюрою, Українська партія соціалістів-революціонерів та інші. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, а його заступником В.Науменко.

22 березня 1917 року Центральна Рада видала свою першу відозву до українського народу, в якій наголосила про необхідність побудови нового життя, розвитку національної свідомості. Відозва закликала українців домагатися всіх прав, які їм природно належать, роблячи особливий наголос на заведенні української мови по всіх школах – від нищих до вищих, по судах і установах.

Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюючий принцип формування Центральної Ради, адже з самого початку свого існування вона була уособленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою забезпечили їй широку народну підтримку.

Важливою подією в першій фазі революційних подій на Україні було скликання Українською Центральною Радою Всеукраїнського Національного Конгресу, що відбувся у Києві 17-21 квітня 1917 року за участю 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій усієї України. Головним питаннями, навколо якого точилися вичерпні дебати, було питання автономії України: «тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі». Конгрес переобрав Центральну Раду у складі 150 членів та затвердив М. Грушевського на посаді президента. Після Конгресу було обрано виконавчий орган – Комітет, який згодом названо Малою Радою.

У перші місяці після революції прагнення українських діячів усіх партій обмежувалися автономією України у федеративній російській державі. Про самостійність, про творення незалежної держави мріяли тільки одиниці. Така суспільна атмосфера сформувалася під впливом комплексу різних чинників:

- програмною засадою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була саме політична автономія;

- ідея самостійності ще не набула поширення, визначення та популярності в масах;

- серед української політичної еліти поширеними були ілюзорне сподівання на справедливе і раціональне вирішення національного питання революційною демократією Росії;

- в межах Росії в Україні був, як вважалося, реальний шанс вибороти бодай автономію, а проголошення самостійності залишило б її самотньою в епіцентрі Першої світової війни фактично без державних структур, без армії, без фінансування та надійного матеріального забезпечення. Проти самостійності рішуче виступав сам М. Грушевський – у розмовах із представниками лівих партій, а найвиразніше у своїх брошурах. «Українці не мають за міру одривати Україну від Росії, - писав він, - вони хочуть задержатися в добровільній і свобідній зв’язі з нею».