Впливи арабської літератури: розмір вірша, структура, дотримання канонів, лексичні запозичення

Російський науковець Куделін виділив чотири речі, які мають бути присутні у поетичному творі за арабською традицією класичного віршування:

формула як така;

формульна система;

структурна формула;

загальноприйнята лексика39.

С. Фільштинський зазначає, що кожен жанр у класичній арабській літературі мав свій комплекс тем та засобів вираження. Поет повинен був чітко наслідувати схему відповідного жанру та розробляти обрані ним поетичні теми (ма’ні) з максимальним лаконізмом та точністю, використовуючи багаті лексико-граматичні можливості арабської мови. Від автора вимагалась не відповідність зображуваному життєвому матеріалу, а досконале втілення ідеала, що існував у свідомості творця й читачів; творче виконання можливостей канону.

 У попередньому розділі ми вже дещо торкались цієї теми; зазначали особливості структури та згадували основні мотиви та "діючих осіб" твору (веселе товариство, чашник, господар застілля), так би мовити, стандартний набір для винної поезії.

Хотілося б принагідно згадати ще два поняття з арабської літературознавчої термінології – ма’на та лафз, введені арабськими дослідниками середньовіччя та розглянуті у підручнику Г.Халимоненка40 та праці Куделіна Средневековая арабская поэтика41.

Ма"на - зміст, поетичний мотив твору. Тут йдеться про змістовий аспект мови, який реалізується у лафзі, мовній формі, інакше, - у слові.

Такий поділ на зміст та форму, традиційний для класичної (або ж канонічної) арабської поезії з багатовіковими традиціями та ретельним дотриманням їх, звичайно ж, знаходить відгук також у поезії турецькій, написаній староосманською мовою. Це можна прослідкувати як на прикладі твору вцілому (твір складений за правилами жанру як щодо тематичних, так і щодо образних рамок поетичного твору), так і на прикладі кожного окремого рядка що, як вже зазначалося, має певну цілісність та смислову довершеність; причому усе разом формує струнку композиційну та смислову єдність.

Очевидно, що давня турецька поезія, так само як і арабська, була суворо регламентована. Оскільки кожен жанр визначав набір поетичних тем та мотивів42, він міг бути науково описаний, що, природно, призвело до появи великої кількості трактатів, що пояснювали, які теми є пристойними для цього жанру, а також зібрань поетичних тем (диван аль-ма"ні). Чітка та сувора регламентація допустимих у поезії форм та прийомів породжувала "естетику деталей", що дозволяла поетові до певної межі зберігати творчу свободу. Однак, і вибір порівнянь та метафор був значною мірою визначений наперед. Поети будували свої порівняння на заміні реального плану умовним, де явища дійсності позначались метафорично. Ми вже задували деякі гіперболи, вживані автором у його сакінаме. Наведімо ще декілька метафоричних характеристик вина, що їх Нефі використовує у своєму творі:

-подих очищення й задоволення;

-змушує минути дух смерті, печалі й горя;

 -шлях до розкриття свідомості, осягнення спокою;

-дух нестямного кохання та прагнення минаючих цінностей;

-дає дозволи й розкриває таємниці.

Якщо арабська мова поетики була суворо регламентована, то мова староосманської поезії - регламентована двічі: за більшістю поетичних образів закріпилися певні епітети, переважно запозичені з арабської та перської мов, причому, за одними - арабські, за іншими - перські. Зокрема у словах mahbub, mesrur, meftun впізнаємо арабські віддієслівні імена-масдари.

Насамкінець зазначимо, що сакінаме Нефі написане з дотриманням арабської квантативно - ударної системи (її сенс полягає у складному співвіднесенні довготи складів та складових наголосів)43.

С. Фільштинський зазначав, що у арабському вірші рима (кафіє) залишається єдиною протягом усього твору44. Сакінаме Нефі не містить єдиної рими; проте кожна з п’яти частин все ж має свою спільну риму, що також можна вважати впливом арабської класичної традиції.