Завершення ліквідаційної процедури

 

Розгляд звіту ліквідатора після завершення усіх розрахунків з кредиторами складає завершальний етап ліквідаційної процедури, а затвердження господарським судом звіту та ліквідаційного балансу є підставою для завершення провадження справи про банкрутство.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- показники виявленої ліквідаційної маси;

- відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

- копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передавання майна;

- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

- документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Затвердження звіту ліквідатора відбувається з урахуванням висновків комітету кредиторів або окремих кредиторів.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж це необхідно для її функціонування згідно із законодавством.

У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.

В ухвалі господарського суду про ліквідацію юридичної особи-банкрута ліквідаційна комісія зобов'язується подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затверджений господарським судом ліквідаційний баланс, а відповідний орган – скасувати державну реєстрацію юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так і місцевому органу статистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (п. 8 листа Вищого господарського суду України від 24.09.1999 р. №01–8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»).

Як роз'яснює Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (лист від 11.02.2002 р. №4–422–47/769 «Щодо скасування державної реєстрації за рішенням господарського суду, п. 33 Положення про державну реєстрацію суб» єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №740, орган державної скасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення господарського суду в разі визнання суб» єкта підприємництва банкрутом. При цьому скасування державної реєстрації суб» єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації лише після проведення ліквідаційною комісією (ліквідатором) усіх заходів що до ліквідації суб» єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації документів, визначених п. 34 вишченаведенного положення, шляхом виключення його з реєстру суб» єктів підприємницької діяльності.

Копія ухвали про ліквідацію юридичної особи направляється органу, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи-банкрута. Підприємство вважається ліквідованим лише з моменту виключення його з державного реєстру України.

У відповідності з Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженою Постановою КМУ від 25 травня 1998 року №740, орган державної реєстрації здійснює скасування державної реєстрації підприємства-банкрута шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виключення з державного реєстру є завершальним етапом ліквідації підприємства при банкрутстві і означає повне припинення його правосуб’єктності, що тягне за собою закінчення процедури ліквідації.

 

Висновки

Інститут неспроможності в Україні сьогодні пербуває в процесі становлення. Він є важливим елементом права країн з ринковими відносинами і тому успішність його застосування тісно пов’язана зі станом правового регулювання відносин приватного характеру.

Неплатоспроможність як масове явище є неодмінним супутником товарних форм господарювання. Призначенням його є врегулювання конфліктних відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами.

На перших етапах застосування інституту неспроможності механізмом регулювання відносин в цій сфері була виключно ліквідаційна процедура, яка сьогодні хоча і займає одне з головних місць інституту неспроможності, сучасні тенденції доктрини і практики ставлять наголос на переважному застосуванні реорганізаційних процедур як прогресивних, тому що вже прийшло розуміння того, що законодавство про неспроможність повинно бути спрямоване передусім на збереження боржників-учасників торгівельного обороту.

Приклад нашої країни засвідчує, що реальне впровадження інституту неспроможності можливо лише за умов, коли не обмежується дія об’єктивних економічних занонів.

Із наведеної вишче роботи вважаю, що більше уваги теба приділити вдосконаленню самої процедурі визнання неспроможним, враховуючи певні особливості правового положення деяких суб’єктів права необхідно передбачити спеціальні правила щодо врегулювання проблем визнання неспроможним, які повинні бути переважно неліквідованими, або ж мати спеціально розроблену процедуру визнання їх неплатоспроможними, що тягнуло б за собою менші збитки.

Вважаю, що закон повинен містити можливості достотньо легкого переведення реорганізаційних процедур в ліквідацію і навпаки.

Реалізація цих заходів реформування дозволить істотно поліпшити механізм інституту неспроможності в Україні. А досконалий механізм даного інституту в свою чергу допоможе в розв’язанні кардинальних соціально-економічних проблем України.