Формування ліквідаційної маси та її оцінка

 

Важливим етапом процедури ліквідації є формування ліквідаційної маси.

П. 1 ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом «дано поняття ліквідаціонної маси, тобто ліквідаційна маса – це усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності, або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

В ліквідаційну масу не включається об» єкти державного житлового фонду в тому числі гуртожитки, дитячіх дошкільних закладів та об» єктов комунальної інфраструктури. Згідно з п. 1 ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ці об» єкти повинні бути передані до комунальної власності відповідних теріторіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Розглядая питання передачі вишченазваних об» єктів державного житлового фонду в комунальну власность відповідних теріторіальних громад слід звернути увагу на деякі проблеми, які зустрічаються з реалізацією вишезгаданої статті Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Є ситуації коли при призначенні ліквідатора на підприємство визнане в встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку банкрутом немає майна тобто ліквідаційна маса відсутня, немає дебіторської заборговоності, а залишилась лиш та інфраструктура про яку згадувалось вишче і яка должна бути передана в комунальну власність. Для передачі комунальної інфраструктури ліквідатору в відповідни теріторіальни громади необхідно зробити технічну документацію, за яку треба заплатити. Згідно п. 1 ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошті одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку встановленням цією статтею:

1. у першу чергу задовольняються:

г) витрати пов» язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідкомісії.

Із вишченаведенного виявляеться, що для передачі в комунальну власність об» єктов комунальной інфраструктури треба підготовити всю технічну документацію підготовку якої треба оплатити, а в случаї відсутності ліквідаційної маси цього практично зробити неможна, а звісно неможливо виконати умови п. 1. ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». На мою думку на законодавчому рівні треба розглянути це питання і внести в діючи Закони необхідні зміни, якіб в таких випадках дійсно гарантували передачу такого майна без додаткових умов.

В ліквідаційну масу включаються також речі, визначені родовими признаками, що належать банкруту на правах володіння або користування. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. (ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. (ст. 26, 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

У разі виявлення майна яке передано у статутний фонд іншого підприємства, його може бути, згідно з чинним законодавством, виділено та повернено у ліквідаційну масу. (ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Слід звернути увагу, що всі ці заходи зв» язаниї з формуванням ліквідаційної маси ліквідатор повинен робити в той термін, коли він згідно з нормами ст. 24, 25 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» приймає від органів управління печатку, штамп підприємства, бухгалтерську чи іншу документацію, в той час, коли до ліквідатора переходять права «органа управління». Всі документи які приймає ліквідатор від колишніх органів управління повинні бути оформлені надлежащім чином, тобто проведена інвентаризація при участі органів управління, прийняти бухгалтерськи та інші документи по актам прийому-передачі.

Для поповнення ліквідаційної маси ліквідатор пред’являє вимоги до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність відповідно чинного законодавства:

– за зобов’язаннями боржника, у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

Слід мати на увазі, що такі вимоги слід пред’являти не до всіх засновників (учасникам) або власника, а до тих осіб, які мають право давати обов’язкові для юридичної особи–банкрута вказівки або іншим чином мають можливість визначати його дії. До таких осіб можна віднести особу, що має контрольний пакет акцій, власника приватного підприємства. При ініціюванні таких вимог ліквідатор повинен довести, що вказані особи дали обов’язкові вказівки для господарюючого суб’єкта та виконання таких дій призвело до банкрутства юридичної особи.

З ліквідаційної маси виключаються:

- Майно, вилучене з обігу;

- Майнові права, пов’язані з особою боржника;

- Індивідуально визначені речі, які належать банкрутові на підставі речових прав;

У випадку визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства до складу ліквідаційної маси включається майно, придбане на спільні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать цьому господарству та мають грошову оцінку. Якщо ж майно належить голові та членам селянського (фермерського) господарства на праві приватної власності, а також інше майно, відносно якого буде доведено, що воно придбане не на доходи від спільної діяльності членів селянського (фермерського) господарства, то воно не включається до складу ліквідаційної маси.

Особливо важливе значення має оцінка майна банкрута. Згідно з ч. 1 ст. 29 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України.

Для майна, яке реалізується на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Оцінка здійснюється за допомогою спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, та у відповідності з нормами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійної оцінної діяльності в Україні» від 12. 07. 2001 року №2658 – ІІІ, стаття 7, 9.

Оцінку майна здійснюет експерт.

Експерт – суб» єкт оціночної діяльності – суб» єкт господарювання, який здійснює оцінку відповідно до законодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Згідно з п. 4. Методики оцінки вартості майна під час приватизації Затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1554 передбачено поняття ліквідаційної вартості майна. Тоб то ліквідаційнв вартість – вартість майна, що оцінюється виходячи з умов вимушеного його продажу у термін, визначений ліквідаційною комісією, і є занадто коротким для проведення відповідного маркетингу.

Треба також звернути увагу на таке поняття як вартість ліквідації. Вартість ліквідації – чиста поточна грошова сума, яку очікується отримати за майно після вирахування очікуваних витрат, пов» язаних з ліквідацією.

Вартість ліквідації визначається переважно щодо об» єктів, які планується відчуждати шляхом продажу під розбирання матеріалів, а також у разі оцінки основних засобів, термін корисної експлуатації яких вичерпано і подальше використання яких у визначеному стані та складі заборонено, а здійснення капітальних витрат на відновлення цих об» єктів неефективне.

Для проведення оцінки майна підприємства банкрута ліквідатор повинен заключити договір на проведення незалежної оцінки майна. Договіром на проведення незалежної оцінки майна в данному випадку визнається договір між замовником оцінки (ліквідатором) та експертом.

При розгляданні питання про оцінку майна вважаю що оцінку майна не треба проводити відразу після формування ліквідаційної маси. Даний вивод заснован на слідуючи підставах.

П. 1 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Вишчевказана норма Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» прямо передбачає проведення оцінки всього майна, а потім продажи. Однак слідує звернути увагу на той факт, що за послуги експерта ліквідатор сплачує певну суму винагороди. Ці суми ліквідатор виплачує за рахунок боржника, тобто за рахунок продажи майна банкрута і спрямовує ці грошові кошти в рамках ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В той же час згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації Затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1554 термін дії оцінки вартості майна встановлен в шість місяців після яких сам документ о проведенні експертної оцінки являється недійсним. З цього можно зробити висновок, якщо ліквідатор не вспіє продати майно на протязі шісти місяців йому потрібно буде повторно робити єкспертну оцінку вартості залишеного майна (тогож майна по якому оцінка вже робилась), за що відповідно другий раз платити винагороду експерту.

На мою думку законодавцю треба збалансувати питання проведення оцінки майна в ліквідаційной процедурі в том розрізі, щоб проводити оцінку при наявності на майно потенційних покупців, або робити оцінку того майна яке може бути дійсно швидко реалізовано. Це позволить не витрачати кошти кредиторів за один документ двічі, тричі.

Реалізація майна банкрута

Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника. Цей етап проводиться після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута. (п. 1 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не дане повне поняття реалізації майна банкрута. Однак аналізуючи діюче законодавство україни з питань правового регулювання інституту банкрутства поняття реалізации майна банкрута дано в ч. 1 ст. 2 Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 р. №2864-III, згідно з яким під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчудження о» бєктів нерухомого майна та інших основних засобів виробнитства, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв).

Метою реалізації майна підприємств банкрута згідно з п. 1 ст. 25 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є задоволення вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, а також згідно з п. 2 ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» погашення вимог, що виникли із зобов» язань банкрута перед працівниками підприємства банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов» язань, що виникли внаслідок заподіяної шкоди життю та здоров» ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 31 і 43 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 06 травня 2000 р. №765.

Після того коли проведена інентарізація та зроблена оцінка майна банкрута ліквідатор відповідно до п. 2 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» забеспечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств – банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно з Наказом Міністерства економіки україни «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123 публічні торги (аукціон) – це способ продажу активів платника податків, за яким їх власником стає покупець, який під час торгів запропонував за них найвищу ціну.

Порядок реалізації майна банкрутов, які мають податкову заборгованість перед бюджетом врегульовано Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123. п. 1.1. вищевказаного Наказу передбачено, що цим порядком визначається порядок продажу активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах арбітражного провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з урахуванням вимог законодавства с питань приватизації державного майна.

П. 1.4. Наказа Міністерства економіки України «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123. передбачено, що організатором торгів, конкурсу в процедурах розпорядження майном, санації чи ліквідації боржника виступає державна госпрозрахункова установа України з питань банкрутства – Агентство з питань банкрутства, утворена відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 «Про зміни у структурі центральних органов виконавчої влади» на яку покладаються обов» язки що до забезпечення захисту інтересів держави на різних стадіях провадження у справі про банкрутство при продажі активів платника податків для погашення його зобов» язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, а п. 1.6 вишчевказаного порядка передбачено, що Торги, конкурс починаються з дати опублікування організатора торгів оголошення…

А згідно п. 1 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна банкрута здійснюється на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу.

Таким чином на мою думку втручання Агентства з питань банкрутства в процес реалізації майна підприємства яке ліквідується це порушення прав кредиторів, які шляхом голосування самостійно приймають рішення про реалізацію майна банкрута.

Треба, на мой погляд, сказати про те, що як показує практика, процес продажу майна необхідно проводити під постійним і ефективним контролем з боку суду та органу кредиторів. Що забезпечувало б прозорість продажу майна та надавало б можливість контролю за діями ліквідатора в процесі реалізації майна. Так, комітет кредиторів міг би змінювати форму продажу майна банкрута, погоджувати порядок продажу, склад, та умови придбання майна. Можливо такий рух справи міг би допомогти уникнути певних правових проблем пов’язаних з недосконалістю правового регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку проведення конкурсу, тобто уникнути дії посилкової норми, яка відсилає до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на держаній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативних актів про приватизацію.

У випадку надходження 2-х чи більше пропозицій відносно придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Майно, господарський обіг якого обмежений законодавством, продається на закритих торгах.

В закритих торгах беруть участь особи, які згідно з законодавством можуть мати у власності вказане майно.

Ліквідатор може також виставити на торги вимоги банкрута, якщо інший порядок уступки не встановлений комітетом кредиторів.

Продаж майна банкрута оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається між ліквідатором та покупцем згідно вимог законодавства України. (ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

У випадку продажу майна містоутворюючого підприємства ліквідатор повинен виставити на перших торгах майно, як цілісний майновий комплекс. У випадку не продажу такого майна як цілісного майнового комплексу, реалізація майна відбувається у порядку, визначеному статтею 20 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Нерухоме майно, а також майнові права по відношенню до такого майна, яке включається до ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства, можуть бути продані лише у конкурсному порядку, обов’язковою умовою якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються. (п. 13 ст. 50 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При проведенні ліквідаційної процедури ліквідатор зобов’язаний використовувати один рахунок у банківській установі, ці дії регламентовані ч. 7 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Всі інші рахунки підлягають закриттю, а залишки грошових засобів на них повинні бути перераховані на основний рахунок боржника. З основного рахунку повинні проводитись виплати кредиторам та сплачуватись витрати провадження у справі про банкрутство.

Виручені від реалізації майна боржника засоби повинні бути зараховані на основний рахунок боржника, з якого в наступному здійснюються виплати кредиторам в порядку черговості.

Гроші, отриманні від продажу майна громадянина-підприємця, а також наявні у нього гроші вносяться у готівковій формі на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду. (п. 7 ст. 48 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При розгляді питання реалізації майна банкрута слід звернути особисту увагу на обмеження, які встановлені діючим законодавством України при реалізації майна державних підприємств, або підприємств в статутних фондах яких частка держави становить не менш 25%. Данне обмеження стосується тих підприємств, які знаходяться в ліквідаційній процедурі і регулюється Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 р. №2864 – III.

Так ст. 1 вишчевказаного Закону передбачає введення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

Таким чином сьогодні арбітражни керуючи (ліквідатори) державних підприємств, або підприємств де частка держави становить 25% і які знаходяться в ліквідаційній процедурі не можуть належним чином виконувати свої обов» язки передбачені ст. 25, 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В зв» язку з введенням Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» Вищім Господарським судом був оголошен інформаційний лист №01–8/152 від 13.02.2002 р. «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Згідно цього листа суд дав поняття об» єктів нерухомого майна, інших засобів виробнитства, а також мережу дії мораторія і встановив і встановив, що деякі майнові активи усеж таки можна реалізувати в ліквідаційній процедурі державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. Так згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого Господарського суда №01–8/152 від 13.02.2002 р. «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» вказано, що до об» єктів нерух-омого майна, пов» язане із землею – будівлі, споруди, квартири, підприємства (іх структурні підрозділи) як цілі майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробнитства, що забезпечують веденя виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87. Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяті місяців з дати складання балансу.

Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

До акцій, що належать державі в майні господарських товаристві переданих до статутних фондів підприємств, слід відносити усі види акцій, зазначені у ст. 4 Закону україни «Про цінні папери і фондову біржу» і емітовані іншими акціонерними товариствами. За змістом ст. 2 Закону України «Про введення в дію мораторію на примусову реалізацію майна» дія мораторія не поширюється облігації підприємств та векселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

На мою думку хоча і метою введення мораторію на примусову реалізацію майна є збереження майна державних підприємств цей Закон порушує права як кредиторів, так і права громадян перед якими підприємство банкрут має зобов» язання (працівники підприємства банкрута) в той частині, що кредитори з дня прийняття цього Закону фактично втратили право на імовірне отримання своєї заборгованості (за період дії мораторію основні засоби втрачають свою цінність наприклад нерухомість, яка требує переодічного ремонту, а в періо ліквідації як правило ці ремонти не проводяться).

У той же час перед ліквідаторами стала друга проблема. Проблема збереження майна підприємств, підпадаючих під дію Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Так для збереження майна підприємств банкротів ліквідатору необхідно залучити робітників, якіб по трудовій угоді забезпечували сохранність майна підприємства банкрута. Труд цих робітників треба оплачувати. Оплату труда ліквідатор забеспечує згідно п. 1 ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» яким передбачено, що в першу чергу задовольняються витрати пов» язані з збереженням майна банкрута. Кошти для оплати найманих працівників ліквідатор може одержати від продажу майна банкрута. З моменту введення в дію Закона України «Про введення мораторія на примусову реалізацію майна» ліквідатори призначені на державні підприємства або підприємства які мають частку держави у розмірі 25% фактично не можуть виконувати функції возложені на них згідно ст. 25 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор, на відміну від розпорядника майна та керуючого санацією, знаходиться під більш «суворим контролем» комітету кредиторів, державного органу з питань банкрутства (при ліквідації державного підприємства) та господарського суду.

Так, ліквідатор, не рідше одного разу на місяць надає комітетові кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансовий стан та майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури, та, при її проведенні, використання засобів боржника, а також іншу інформацію на вимогу.

На вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства ліквідатор зобов’язаний надати необхідні відомості відносно проведення ліквідаційної процедури.