Функції цитати як одного із засобів організації художнього простору тексту(На прикладі твору Л.Н Большакова «Повернення Григорія Вінського»)

 

Сучасна документалістика - надзвичайно складна, багатогранна й органічна частина модерної літератури. Маючи розгалужену систему жанрових різновидів (від мемуарів, щоденників до різних типів біографій та автобіографій), документалістика впевнено утверджує себе в фактичній дійсності епохи.

Як біографія, так і порівняно нові родо-жанрові утворення (наприклад, роман «альтернативної історії», повість-колаж, роман-пошук, роман-спогад, роман-дослідження тощо) постають повноправними творами літератури.

Біограф визначає межу між об’єктивними і суб’єктивними елементами, добираючи документальний фактичний матеріал. Праця біографа дорівнює праці історика.

«Родовою» ознакою епічного тексту вважається домінування авторської мови над прямою мовою персонажів. В епічній прозі нового часу спостерігається перевага прямої мови героя (епістолярні жанри, роман-сповідь, монолог-сповідь, монолог-щоденник, роман-монтаж тощо). Категорія «повіствування» в сучасній поетиці твору все більше набуває нечіткості. Основна зображальна функція належить у таких творах саме слову персонажів. А ті фрагменти, які не є прямою мовою, відіграють допоміжну, коментуючу роль. Ускладнюється тло різноманітних часо-просторових структур.

За Ю.Кристевою, текст розглядається як мозаїка цитат [1]. Цитування - принципово важливий прийом художнього смислотворення і одночасно апеляція до авторитетної, актуальної для автора літературної традиції. Цитата - єднальна ланка для епох й один із засобів здійснення діалогу між текстами в культурному просторі.

Книжка уральського літературознавця Л.Н.Большакова «Повернення Григорія Вінського» вийшла друком в Оренбурзі у 1999 році. Вона знайомить нас із Григорієм Степановичем Вінським, українським письменником, який народився на Слобожанщині (м. Почеп Брянської губернії; сучасна Брянська область).

У колі нашої уваги - «Повернення Григорія Вінського» - результат величезної праці по відродженню пам’яті про автора записок.

Книжка написана у своєрідній манері. Деякі науковці вважають, що оповідь наближається до есе (зокрема Е.Н.Горелікова-Голенко [2] і А.Г.Тартаковський [3]). Сам же Л.Н.Большаков вказує: «Роман? Монографія?..Ну, як пояснити, що для мене ця книга - і роман, і монографія. Справді наукова за всіма статтями, книга в той же час - за задумом моїм, а ще більше з того, як складається, - несе у собі багато, що в людській думці притаманне суто літературі «художній». Є єдиний сюжет зі скрізними і боковими лініями, є образи-характери, відступи ліричні й публіцистичні...Роман-есе?» [4, с. 217], - у цитатній формі автор відповідає на запитання допитливого читача.

Цитати у Л.Н.Большакова створюють особливу жанрову єдність і є одним із важливих засобів організації художнього простору в творі.

Все залежить від того, як біограф буде використовувати той матеріал, який дано в його розпорядження: «Не менше, ніж герой, успіх книжки визначає автор. Автор повинен віднайти свого героя. Суб’єктивна особистісна позиція повинна виступати тим яскравішою, коли джерел мало» [5]. Для авторського стилю Л.Большакова характерне спирання на цитати із певного тексту. Проте він завжди вказує, звідки вона. Або за контекстом читач здогадується про це сам.

Цитування чужого тексту - один із засобів зображення реального світу, ситуації й одночасно спосіб осягання її глибини. Іноді цитата, як засіб опису й оцінки, витісняє авторське слово і стає одним із принципів осягнення ситуації, яка роздвоюється: на одномиттєве бачення персонажем і літературну інтерпретацію. «У біографічних жанрах, як і в усіх інших, однієї фактичної достовірності зовнішніх подій і вчинків героїв не достатньо. Потрібна ще правда думок і почуттів» [6].

Цитата - своєрідне слово письменника, яка є рушієм буття слова у просторі художнього тексту. Цитування у Л.Большакова - засіб, який не дозволяє виводити значення слова за межі єдиного смислового простору.

У цитаті поєднується автор і герой, бачення автором свого персонажа. Приступаючи до вивчення записок Г.Вінського, Л.Большаков за допомогою цитування звертає увагу на те, що вибір назви - «Мій час» - не був штучним, акцентує на тому, що Г.Вінський невипадково прийшов до думки про мемуари: «Склад мій, як і діяння мої, буде простий, але правдивий...» [7] або «Я хочу писати моє життя і події які мені пам’ятні важливі, що відбулися протягом одного» [8].

Оповідь «Повернення Григорія Вінського» має ознаки інтертекстуальності. Для Л.Большакова записки мемуариста - мозаїка значень, яку можна зрозуміти лише тоді, коли встановиш ту кількість текстів-джерел і текстів-значень, з якої ця мозаїка складається. Записки Г.Вінського дають уявлення про те, що його педагогічні і просвітницькі погляди мали підґрунтям досвід, набутий у дитинстві та юнацькому віці. Цілісну картину педагогічних і суспільних поглядів Л.Большаков подає нам, переплітаючи цитовані з Григорія Степановича рядки зі своїми коментарями до них. Наприклад, на висловлювання Г.Вінського про сутність виховання - «дати просто життя, за суворою справедливістю, не складає великого благодіяння; лише виховання може дати батькам безперечне право на дитячу подяку, покору...» [9] - Л.Большаков відповідає, швидше коментує: «Вінський задумувався над проблемами «корисного навчання юнаків» і дійшов висновку про згубність для людської особистості того, що тих, хто вступає до життя, змушують «займати місця в суспільстві», зовсім не відповідні ані з їх нахилами, ані з їх здібностями» [10].

Цитати у Л.Большакова несуть на собі мотивування смислу цитованого, що інтегроване в текст. Іноді цілі сторінки цитуються із записок Г.Вінського з єдиною метою: «Не бажаючи псувати чудовий і у певній мірі відповідальний текст переказом, я пропоную читачу першу публікацію сторінок, що катовані цензорами. Катували назавжди, вони ж, на радість нашу, вижили» [11]. За допомогою таких «розлогих» поширених цитувань постає перед нами не тільки картина життя другої половини XVIII ст., а й погляди автора записок на Катеринівську дійсність. За допомогою цитат здійснюється більш глибокий аналіз структури тексту записок, пошук того, що можна пояснити з нього.

Цитата - засіб, за допомогою якого автор може вийти за межі тексту. Вона стимулює такі інтертекстуальні екскурси читача-інтерпретатора, які ведуть як до поновлення цілісності смислу тексту, так і до його збагачення. Інтертекстуальні зв’язки «кроків» у «Поверненні Григорія Вінського» виявляються максимально можливими - отже, текст Л.Большакова є високохудожнім.

Автор, читач і дослідник здатні відчути текст як в якості потенціалу смислової безкінечності, так і як систему, що починає жити своїм життям. Цитата включається в інтертекстуальний простір, що об’єднує різні в типологічному плані тексти (щоденники, метричні книги, спогади тощо).

Цитата - зв’язок між авторською і чужою мовами. У Л.Большакова вони взаємоорієнтовані, поєднують у собі зовнішню і внутрішню точки зору. Це створює образ чужого мовлення, а отже, відповідно, відокремлюється слово авторське. Цитата об’єднує авторське (Л.Большакова) і чуже (у даному випадку цитації Г.Вінського) слово саме за допомогою поєднання зовнішніх і внутрішніх мовленнєвих точок зору.

Діалогічна побудова цитат створює передумови для творення образу чужого слова. Як наслідок - реагування слова на слово. Така композиційна форма мовлення, за М.М.Бахтіним, є «взаємоорієнтацією авторської і чужої мови» [12]. Цитата у Л.Большакова певною мірою прибирає межу між авторським і чужим мовленням і дає нові варіанти їхньої взаємодії. Така форма поєднання авторської і мови персонажів характерна для монологічних і поліфонічних романів.

Цитата створює особливу специфіку читацького сприйняття. Художній текст ніби складається із фрагментів, які тлумачаться на різному рівні за різними критеріями: загальне враження від одних, пропуск фрагментів інших, акцентування на значенні третіх. У цьому проявляється диференціальна функція цитати (при виділення точки зору автора, героя або оповідача). Цитати не тільки вказують на присутність авторської позиції, але й є засобом їх вираження.

Сюжетно-композиційна функція цитат веде Л.Большакова по різних шляхах пошуку відомостей. Отже, це стимулює розвиток сюжетної тканини, створюючи один за одним «кроки» до істини. Перенесення цитат до нової часо-просторової реальності призводить до їх трансформації в новому хронотопі. Перед науковцем відкриваються все нові горизонти дослідницького пошуку: «На початку 1771-го Вінський оселився в одній із казарм першої роти. Першої - це за його ж хвилинним...спогадом. Значить, там, де тепер у Петербурзі вулиця 1-ша Червоноармейська» [13].

Цитування відбувається в чотирьох напрямках: цитування документів; цитування читача; цитування Г.Вінського; цитування автора самим себе.

Цитата - одна з форм діалогу з чужим словом, швидше властивий науковій, публіцистичній чи офіційно-діловій мові. Іноді цитати зливаються з думками автора, набуваючи невласно-прямого різновиду передачі чужого мовлення: «Книжки важили для нього багато вже тоді. Читачем Вінський став з юнацтва. Це, зрозуміло, ані трохи не зменшує ролі й значення читання у зрілі роки. А все ж був він тоді юнаком,... недосвідченим, столичне життя його, провінціала, захопило, і став Григорій «мати» витрати, не даючи ради власному гаманцю» [14]. Або, вивчаючи супровідні документи до монументального архіву, Л.Большаков знаходить коментар до подій О.М.Тургенєва, який одним з перших двісті років тому зміг гідно поцінувати працю Г.Вінського: «Біограф, здається, довів свій рукопис до 19-го сторіччя, але головне життя в 18-м...» Така думка О.М.Тургенєва - першого, хто написав про Г.Вінського в пресі, хто оцінив його працю гідно» [15].

Отже, ми бачимо, що таке розлоге цитування має, на нашу думку, три основні причини: по-перше, цитування записок Г.Вінського створює особливе часо-просторове тло, на якому будується оповідь; по-друге, цитати дозволяють привернути увагу до певних моментів, ситуацій, вони є ніби лупою, за допомогою якої автор розглядає проблеми; по-третє, цитати - допомога в переконанні того, що пошук здійснюється у правильному напрямку. Цитування свідчить про те, що автор йшов до своїх «кроків» у роздумах і міркуваннях.

 

Цитата і міф постмодернізму

 

Про постмодернізм на сьогоднішній день є величезна кількість літератури на всіх мовах, про цитату в постмодернізмі не написано майже нічого. Цю обставину, на перший погляд, важко пояснити, адже саме постмодернізм, за свідченням різних дослідників, став ідеальним живильним грунтом для цитати. Активізація інтересу до проблеми цитати з кінця 70-х років пов'язана з поширенням теорії інтертекстуальності. «Критичний ентузіазм по відношенню до заново створеної, хоча і не зовсім нової концепції інтертекстуальності воскресив вчений інтерес до освяченої століттями концепції алюзії», - свідчить Гебель. Теорія інтертекстуальності, затвердивши в літературознавчому побуті такі поняття, як «цитатне мислення», «цитатне свідомість», «цитатний література», визначили і нове ставлення до цитати. У сучасній європейській культурі «все більш і більш твердо закріплюється позиція цитати». Цитата усвідомлюється тепер як частина культури ХХ століття, по-мимо своєї споконвічної, лінгвістичної, специфіки знаходячи статус культурологічної категорії.

«Зникнення позначуваного» (про що писав ще Лотман і що в новітніх теоріях іменується «симулякрами») не тільки має «виховати читача», але й ще раніше «виховало» критику. «Наскільки я можу судити, - пише Л.М. Баткин, - підхід з позицій «інтер-\текстуальності» не задається питаннями про індивідуальний задумі і про те, наскільки цілісно і талановито даний задум здійснений. Встановлення подоб даного тексту безлічі яких завгодно інших текстів виглядає самодостатнім. Питання про глибину і системності цих дійсних (або гадані) перегуків відмітається як забавно-простодушний, непрофесійний».

Вивчення постмодерністського тексту з позицій цитатності, незважаючи на самоочевидність такого завдання, ставить дослідника перед багатьма проблемами. І хоча серед термінів і понять, які найчастіше використовуються дослідниками постмодернізму, називають «цитатності», справа не йде, як правило, далі згадок про «горезвісною«цитатності»постмодернізму та«естетиці різноманітних цитат». «Гра», «пастіш», «центон» довершують джентльментскій набір понять: «Текст мислиться«інтертекстуальність», як гра свідомих і несвідомих запозичень, цитат, кліше», що породжує ефект «déjà lu» (вже прочитаного). Занадто широке, культурологічне, а часом і просто метафоричне вживання терміна «цитата» призводить до парадоксальних заявами: «Соцреалізм відверто вторинний, він побудований на цитаті»; письменник-соцреалістів творить «як би цитуючи», тобто у відсутність цитованих джерел.

Причинами відносно слабкої вивченості цитати в постмодернізм можна назвати декілька. Це, по-перше, йде від Барта розуміння цитації як мовної цитати в тексті: «Кожне слово, навіть кожна буква в постмодерністській культурі - це цитата». Виведенню яких би то не було закономірний у вживанні цитати перешкоджає і представлення про «нонселекціі» постмодернізму - запереченні будь-яких правил і обмежень, вироблених попередньої культурної традицією. Чи означає це, однак, що замість старих «правил» вживання цитати в тексті не можуть бути вироблені нові?

Чисто теоретично можна вивести закономірність іншого функціонування цитати в постмодерністському тексті виходячи з наступного.

Мішель Ріффатера в якості чинника, контролюючого процес декодування тексту, називає передбачуваність / непередбачуваність повідомлення: «Передбачуваність може призвести до поверхневого читання; непередбачуваність вимагає уваги: інтенсивність сприйняття повинна відповідати інтенсивності повідомлення. Оскільки передбачуваність призводить до еліптичному декодуванню, найважливіші елементи повинні бути непередбачуваними».

Роман Якобсон обгрунтував дві протилежні тенденції, існуючі в тексті: «зрівнювання», «усереднення», «зростання ентропії» - і опір стійкою, інертною організації, порушення її як спосіб зростання інформативності.

Мистецтво красиво говорити цінувався завжди, і з давніх часів люди використовували для цього різноманітні прийоми. Одним із сучасних способів, який допоможе максимально точно висловити вашу думку і при цьому викликати інтерес і повагу в оточуючих, є використання красивих цитат.

Ми розглянули способи використання цитат: цитата як дражливий напис на конверті, цитата як заголовок листа, цитата як діалог в основному тексті, цитата як елемент заголовка, цитата як «приправа» для брошури, цитата як елемент картки прямого відгуку, цитата як спосіб пожвавити розповідь, цитата як підкріплення рекламних заяв і думок, цитата як свідчення професіоналізму.

Афоризми допомагають людям, які не володіють ораторським мистецтвом висловити свою думку так, щоб це було оцінено оточуючими. При цьому характер цитати може бути різноманітним, таким як: романтика; любов; сім'я; наука; цитати політиків.

У колі нашої уваги - «Повернення Григорія Вінського» - результат величезної праці по відродженню пам’яті про автора записок. Цитати у Л.Н.Большакова створюють особливу жанрову єдність і є одним із важливих засобів організації художнього простору в творі. Цитування у Л.Большакова - засіб, який не дозволяє виводити значення слова за межі єдиного смислового простору.

Цитата - одна з форм діалогу з чужим словом, швидше властивий науковій, публіцистичній чи офіційно-діловій мові. Іноді цитати зливаються з думками автора, набуваючи невласно-прямого різновиду передачі чужого мовлення.

цитата розділовий знак текст

ВИСНОВКИ

 

Отже, цитата - це порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні. При цитуванні потрібно дотримувати точну відповідність цитати джерелу. Допустимі лише деякі відхилення, наприклад: можуть бути модернізовані орфографія і пунктуація за сучасними правилами, якщо тільки це не індивідуальна орфографія або пунктуація автора; можуть бути пропущені окремі слова, словосполучення, фрази в цитаті за умови, що, по-перше, думка автора не буде спотворена пропуском, по-друге, цей пропуск буде позначений трьома крапками.

Цитування буває двох видів: дослівне цитування та не дослівне цитування. При дослівному цитуванні висловлювання береться з тексту джерела «як є» і обмежується з двох боків лапками («»). При не дослівному цитуванні виноска починається зі скорочення: Див: Між закінченням тесту і точкою ставиться номер виноски.

При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого повинно наводитися у відповідності з вимогами бібліографічних стандартів. Цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, так як і те й інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивний роботи, а недостатнє цитування при необхідності приведення цитат з використаних джерел або хоча б посилання на них знижує наукову цінність викладеного в роботі.

У цитатах є щось таке, що привертає увагу аудиторії. Забавна або серйозна, провокаційна або глибокодумно, спожита до місця цитата миттєво приковує увагу читача, змушуючи його відкинути свої справи - і прочитати оголошення, вивчити рекламний лист або підписати чек. Посилання на джерело підвищує достовірність і переконливість реклами. Стилістично нарис не повинен змагатися в сухості і академічності з діловим звітом або науковою статтею, однак ідею професіоналізму можна передати за допомогою правильно підібраною цитати і вказівки її авторства.

Одним із сучасних способів, який допоможе максимально точно висловити вашу думку і при цьому викликати інтерес і повагу в оточуючих, є використання красивих цитат.

І щоб зрозуміти, всю їх сутність, слід зазначити, що цитати є красиві і грамотно побудовані думки, які були сказані великими вченими, знаменитими артистами або широко відомими політичними діячами. І, незважаючи, що з кожним роком з'являється все більша кількість цитат, їх актуальність залишається на високому рівні. Цитати - це свого роду філософський погляд на життя, тих чи інших мудрих людей. Причому деякі з них відомі більшості людей, інші навпаки, доступні лише обраним.

Цитата - засіб, за допомогою якого автор може вийти за межі тексту. Вона стимулює такі інтертекстуальні екскурси читача-інтерпретатора, які ведуть як до поновлення цілісності смислу тексту, так і до його збагачення. Цитата створює особливу специфіку читацького сприйняття. Художній текст ніби складається із фрагментів, які тлумачаться на різному рівні за різними критеріями: загальне враження від одних, пропуск фрагментів інших, акцентування на значенні третіх. У цьому проявляється диференціальна функція цитати (при виділення точки зору автора, героя або оповідача). Цитати не тільки вказують на присутність авторської позиції, але й є засобом їх вираження.