Самохідні установки польової артилерії інших країн світу

 

Крім СРСР та країн НАТО розробку власних САУ вели і інші країни світу. Найбільших успіхів досягли Ізраїль, ПАР, Китай. Основною причиною цих успіхів була не тільки економічна потужність цих держав, а й те, що створені ними системи проходили перевірку та вдосконалення у бойових умовах.

В період створення ізраїльської армії США поставили значну кількість середніх танків «Супер Шерман». К початку 1960-х років бойова цінність таких танків у порівнянні з радянськими Т-54, Т-55, які були на озброєнні сусідніх арабських країн, стала низькою. Тому шляхом встановки французької 155 мм гаубиці М-50 на танкове шасі у 1964 р ізраїльська фірма «Солтам» створила першу свою САУ. Досвід її використання у війні 1967 р дозволив внести зміни у її будову - посилити бронезахист, довести боєкомплект до 60 снарядів, замінити карбюраторний двигун на дизельний - та створити нову систему, яка отримала назву «Солтам М-68».

Подальші роботи велись у напрямку використання власної промислової бази - виробництво 155 мм ствола розробки конструкторів фірми. Його установка на шасі англійського танку «Центуріон» обумовила появу нової самохідної системи - М72. Ствол САУ відповідав балістичним стандартам НАТО.

Нові САУ ізраїльської розробки з’явились вже у 1990-х роках після прийняття нових балістичних стандартів НАТО. 155 мм СПГ «Рексел» була розроблена для експорту у країни Азії та Африки. Тому основні позитивні якості її конструкції - простота, надійність, мала вага, підвищена проходимість в умовах бездоріжжя. За рахунок зниження рівня захисту екіпажу САУ має дуже малу вагу - 18,5 т (для порівняння - «Гіацинт - С» має вагу 28т). САУ обладнана апаратурою топогеодезичної прив’язки.

Але найбільш сучасною САУ Ізраїлю стала 155 мм СПГ «Сламмер». В якості шасі був використаний танк «Меркава». Ствол має довжину 45 клб та заряджається ММЗ. Возимий боєкомплект складає 75 снарядів, що є найбільшим показником у світі для САУ аналогічного калібру.

Заслуговує уваги 155 мм СПГ G-6 «Ріно» південноафриканської розробки. САУ зявилась у 1981 р, після чого пройшла не тільки полігонні випробування, а і участь у бойових діях у Анголі. У серійне виробництво вона була запущена у 1988 р. Її високі бойові якості в умовах пустелі привернули увагу військового керівництва ОАЕ, яке закупило САУ для озброєння власних артилерійських підрозділів.

На відміну від інших сучасних САУ G-6 має колісний хід (аналогічний варіант має тільки САУ, розроблена у Чехословакії - «Дана» та її модифікація «Сюзанна»).

Артилерійська частина аналогічна вже згаданої 155 мм БГ G-5. Возимий боєкомплект складає 47 снарядів. САУ після модифікації обладнана сучасною системою управління вогнем.

Враховуючи здобутки ПАР у розробці нових ММЗ у G-6 є всі шанси увійти у число найкращих самохідних систем світу.

3.
Розвиток реактивних систем залпового вогню (РСЗВ)

 

РСЗВ є ефективним засобом істотного підвищення вогневої потужності частин і підрозділів СВ. Вони забезпечують високу щільність вогню та несподіваність нанесення вогневого удару, впливають на противника і морально, мають високі показники мобільності, прості та зручні в експлуатації. Недоліки реактивних снарядів - велике розсіювання, мала кучність стрільби - стали запорукою вдалого виконання вогневих завдань. РСЗВ доповнюють ствольну артилерію тим, що можуть забезпечити вогонь по великій площі ураження у той час, коли ствольна артилерія веде вогонь по малорозмірним об’єктам.

Як від артилерії вона є наймолодшою. Її історія почалась з 1939 р, коли у СРСР були проведені перші випробування бойової машини реактивної артилерії (БМ РА) БМ-13. Перше бойове застосування відбулось 14 липня 1941 р. біля м. Орша.

Саме СРСР досяг найбільших успіхів у створенні РСЗВ.

Першою післявоєнною БМ РА стала БМ-14-16, яка була прийнята на озброєння у 1952 р. Ця система довго випускалась оборонною промисловістю СРСР та, крім країн ВД, поставлялась у Алжир, Анголу, Камбоджу, Китай, Єгипет, КНДР, Сірію, В’єтнам. Її застосування у локальних війнах та збройних конфліктах завжди давало позитивні результати.

Однією з її модифікацій був варіант РПУ-14, створений для артилерійських підрозділів повітряно-десантних військ. Аналогічні установки розроблялись також у Польщі, Китаї та ПАР. Компактна, неважка установка була популярна у діячів багатьох національно - повстанських рухів того часу, так як дуже підходила для партизанської тактики дій. На полі бою така установка могла переміщатись розрахунком у 5 чоловік.

Хоча слід замітити, що ці установки не забезпечували потрібної кучності стрільби, снаряди мали велике розсіювання. Тому у Китаї та ПАР для неї були розроблені снаряди з посиленою вражаючою дією.

БМ-14 та її модифікації застосовували турбореактивні снаряди, які на початку 1960-х рр. вже не відповідали вимогам щодо їх Дстр. Роботи конструкторів СРСР привели до прийняття на озброєння у 1963 р 122 мм БМ РА БМ-21 «Град» (комплекс з БМ, ТЗМ та реактивних снарядів отримав індекс 9К51). Роботи по її створенню велись в умовах великої таємності, тому перше застосування 40-ствольних «Градів» у збройному конфлікті з Китаєм в районі о. Даманського були шоком для противника. За лічені секунди потужному угрупуванню китайських військ було нанесене таке міцне вогневе ураження та міцний психологічний вплив, від якого ворог не зміг оправитись.

За рахунок створення снарядів з більшою Дстр та більш потужною дією радянським конструкторам вдалося досягти збільшення щільності ураження противника з одночасним збільшенням площи ураження та вогневої потужності. Як у конструкцію снарядів, так і конструкцію машини були закладені нові для РА конструктивні рішення: стабілізатори снарядів, що сами розкривались після вильоту з труби, придання обертання снаряду за рахунок П-образного штифта на снаряді та кута наклону стабілізаторів, використання гальмових кілець для збільшення кучності стрільби та кута падіння снарядів і, відповідно, їх зони ураження.

Випуск БМ-21 тривав у СРСР протягом довгого часу та у великій кількості. Загальна кількість вироблених БМ сягнула позначку у 10000 од. Тільки Мотовіліхінські заводи виробили понад 3 млн снарядів до неї. У даний час БМ-21 знаходиться на озброєнні більш чим у 30 країнах світу. Виробництво БМ-21 та її перероблених копій як за радянською ліцензією, так і «піратським» способом проводилось у Китаї, Єгипті, Іраку, Ірану, Румунії, ЧССР та ПАР.

Досвід бойового застосування БМ-21 підтвердив її високу вогневу ефективність та надійність. Батарея БМ-21 здатна уразити противника на площі 16-24 гектари, а дивізіон - до 66 гектарів. Принципи застосування РА були закладені ще в роки другої світової війни, і вони мало змінились до цього часу: швидке розгортання на ВП, нанесення раптового потужного удару, залишення ВП та розгортання через короткий час у новому районі.

Для підвищення вогневої потужності у Росії у останні роки розроблені нові снаряди, деякі з них пройшли бойове випробування у Чечні. Коло завдань, які зараз здатна виконувати БМ-21 дуже широке. Поруч з ураженням живої сили та вогневих засобів, вона здатна: створювати пожежі, ставити димові завіси, протитанкові та протипіхотні мінні поля, радіозавади, розповсюджувати агітаційні матеріали, освітлювати місцевість на великій площі. Але, як я вже відмічав, багатьом загальновійськовим командирам ще потрібно навчитись грамотно застосовувати цей потужний вогневий засіб.

Вражає список модифікацій, зроблених конструкторами:

· БМ-21В - прийнята на озброєння повітряно - десантних зєднань Радянської Армії у 1967 р

· Град-1 (9П138,139) - прийнята на озброєння у 1974 р для озброєння артилерійських підрозділів полкової ланки. При чому мотострілецькі полки отримували БМ на шасі ЗІЛ-131, а танкові - на МТЛБ. Розроблений для неї снаряд хоч і має меншу Дстр, але більш потужний. Площа цілі, яку здатний уразити дивізіон «Град-1» зросло до 91 гектару, при цьому витрата снарядів на 1 га площі цілі зменшився в середньому у 1,5 рази. Крім того, система може вести вогонь всіма штатними снарядами БМ-21.

· А-215 «Град-М» корабельна РСЗВ для озброєння десантних кораблів. Вона була створена після невдалих експериментів по веденню вогню з БМ-21 з палуби десантних суден.

· БМ-21ПД «Дамба» - для захисту військово-морських баз.

· 9К510 «Ілюмінація» - кожен освітлювальний снаряд здатний освітити коло діаметром до 1 км, а одна БМ - освітлювати зону 2 км по фронту та глибині протягом 90 сек.

· 9К50 «Прима» - РСЗВ підвищеної потужності з 50 направляючими.

Особливо хочу відмітити модифікацію 9К132 «Град-П». Вона була розроблена у 1965 р за замовою керівництва Демократичної Республіки В’єтнам для озброєння партизанських загонів. Випуск її розпочався у 1966 р, а перше бойове застосування у В’єтнамі відбулося у 1968 р при масованому обстрілі партизанами авіабази США поблизу Сайгону. Крім в’єтнамських партизан установку використовували кубинські війська у Анголі та палестинські партизани. На озброєнні Радянської армії 9К132 не стояла.

Установка являє собою одну направляючу та легкий станок з механізмами наведення та прицільними пристроями. Переносилася вона у розібраному стані та складувалась за 2,5 хв. Снаряд також був розбірний та мав Дстр 10,8 км

Установка дуже надійна та безвідмовна. Були випадки, коли в’юки з установкою заховувались партизанами на рисових чеках, а у потрібний час переводились у бойове положення та стріляли без відмов.

Досить оригінально намагались застосувати БМ-21 у Чечні бойовики. Заряджена БМ у бойовому положенні з повернутим пакетом виїзжала на відкриту ділянку місцевості та вела вогонь у русі. Але точність такого вогню була дуже невисокою і, крім психологічного впливу на війська значення не мала.

Вдалі модифікації БМ-21 були проведені і у інших країнах. Так. чехословацький варіант мав ще додатковий стелаж зі снарядами та механізмом їх одночасного перезаряджання. Внаслідок цього, установка могла зробити повторний залп з тієї ж ВП через 2 хв після попереднього. Такі установки, що були на озброєнні армії Німецької Демократичної Республіки, у даний час передані арміям Терції та Греції.

Аналогічним шляхом пішли конструктори Білорусії та України, які встановили артилерійську частину БМ на шасі власного виробництва. Як що білоруський проект передбачає установку на машину навігаційної апаратури та системи управління вогнем, то, на жаль, у нашій країні крім 6 од. пере обладнаних на шасі КрАЗ справа далі не пішла.

Свою модифікацію провела і Румунія, яка виставляє її на ринку озброєння.

Щодо розробки РСЗВ у західних країнах, то потрібно відмітити наступне. Довгий час, до початку 1980-х рр., ФРН була єдиною країною НАТО, яка мала на озброєнні БМ РА. Німецькі військові пам’ятали потужність радянської РА, також мали і власні реактивні установки на озброєнні. Тому не дивно, що після створення бундесверу, у ФРН була почата розробка 110 мм РСЗВ «ЛАРС», яка була прийнята на озброєння у 1969 р. Всього було виготовлено 209 од.

У 1983 р була проведена їх повна модернізація, після якої БМ стала мати систему управління вогнем Field Guard, яка забезпечує автоматичну пристрілку реперу та визначення поправок для ведення залпового вогню без пристрілювання та з великою точністю. Діапазон типів снарядів, що застосовуються, у даний час не поступається БМ-21.

Але у планах бундесверу розглядається поступове переозброєння на американську MLRS, а власні машини будуть передаватися ЗС Туреччини та Греції.

Поява у армії ФРН РСЗВ, які майже не поступалися БМ-21, підштовхнула радянських конструкторів на створення нової, більш потужної БМ РА - 220 мм РСЗВ 9К57 «Ураган». Це артилерійський засіб підтримки військ у армійській операції, який призначений для ураження противника на Дстр від 10 до 35 км та для дистанційного мінування місцевості у тактичній глибині.

Система була розроблена підприємством «Сплав» (м. Тула) та прийнята на озброєння у 1975 р. У даний час вона є на озброєнні армій Росії, Білорусії, України. Деяка кількість установок була продана ЗС Сірії.

Одним залпом батареї може бути уражена жива сила противника на площу 430 000 кв. м. Основні снаряди у боєкомплекті цієї РСЗВ - касетні, також застосовуються ОФС та снаряди об’ємного вибуху. Перше їх застосування відбулося під час бойових дій Радянської армії у ДРА. Результати, як і у випадках з першим бойовим застосуванням БМ-13 та БМ-21, виявилися вражаючими. Об’ємний вибух не залишав нічого живого навіть у розщілинах та печерах. Сковуючі та загороджувальні мінні поля, встановлені з даної системи мають великі розміри та, що важливо, з часом самоліквідовуються.

Як недоліки цієї системи, слід зазначити невисоку надійність колесного шасі ЗІЛ-135ЛМП з двома карбюраторними двигунами потужністю по 180 к.с. кожний.

Бойове використання БМ-21 у радянсько-китайському збройному конфлікті вплинув на військових фахівців західних країн. Роботи по створенню власних РСЗВ почались вестись у США, Іспанії, Китаї, Ізраїлі, ПАР, Італії, Франції, Бразилії. Багато з цих РСЗВ за своїми ТТХ значно поступаються БМ-21, тому розглядати їх вважаю недоцільним. Більш сучасні модернізовані моделі, такі як ізраїльська LAR(VAR) - 160, південноафриканська «Валькірія-2», французьку «Рафаель», відрізняє встановлення навігаційної апаратури та сучасних систем управління вогнем (до речі такі роботи проводяться і у Росії).

А самою вдалою та потужною стала американська 240 мм РСЗВ MLRS. Її розробка велась з 1976 р і вона розроблялась як система, здатна протистояти «Урагану». Спочатку розглядався калібр 227 мм, але згодом він був збільшений до 240. Роботи велись з залученням фахівців ФРН, Франції та Великобританії. Тільки на дослідницькі та науково-конструкторські роботи було витрачено 330 млн$, на підготовку до виробництва - ще 700 млн. На її закупку для ЗС США було виділено понад 4 млрд $.

Розробка йшла на конкурсній основі і заказ був відданий американській фірмі «Воут», яка у 1983 р почала серійне виробництво. Для поставок MLRS країнам НАТО була створена міжнародна корпорація. Поставки здійснювались не тільки у країни НАТО, а і у Японію, Саудівську Аравію та Бахрейн.

Особливістю конструкції MLRS є використання гусеничного шасі БМП М-2 «Бредлі» та, головне, відсутність спеціальних направляючих для запуску реактивних снарядів (ракет). Стрільба проводиться з двох транспортно-пускових контейнерів, кожен з яких має по 6 трубчатих направляючих. Перезаряджання контейнерів виконується розрахунком за допомогою спеціального механізму за 5 - 10 хв.

Снаряди, які більш можна назвати ракетами, всі касетні. Бойові частини двох типів - багатоцільова та протитанкова. Дстр багатоцільовою складає 32 км, протитанковою - з протитанковими мінами - до 40 км, з бойовими елементами SADARM - до 35 км.

Вогневі можливості MLRS дуже потужні. Залпом однієї установки ракетами з багатоцільовою бойовою частиною 7728 кумулятивно-осколкових елементів накривають площу приблизно 25000 кв. м.

У ході бойових дій у районі Перської затоки та наступної війни у Іраці коло завдань, які виконувала MLRS значно поширилось. Модернізовано пускова установка М-270 використовувалась і для запуску оперативно-тактичних ракет ATACMS з Дстр до 135 км. На кожну БМ встановлювались по дві такі ракети.

Установка має сучасну систему управління вогнем, яка забезпечує ефективне ураження цілей на всю тактичну глибину бойових порядків противника. По оцінкам фахівців РСЗВ буде знаходитись на озброєнні ЗС США, як мінімум, до 2010 р.

У даний час ведуться роботи по її вдосконаленню. Тільки на переобладнання системи управління вогнем було витрачено 144 млн $. Для підвищення дальності та точності стрільби планується розробка боєприпасів з високо енергетичним паливом та полегшеною бойовою частиною.

Також після війни у Іраку військові фахівці прийшли до виводу по створенню полегшеної установки для озброєння нею частин морської піхоти, повітряно-десантних військ та сил швидкого реагування.

Але найпотужнішою у світі РСЗВ вважається радянська 300 мм система 9К58 «Смерч». Система розроблена підприємством «Сплав» та була прийнята на озброєння у 1987 р. Вона стоїть на озброєнні ЗС Росії, Білорусії, України, Кувейту та ОАЕ. Зацікавленість щодо її придбання на даний час виявляють Китай та Індія, якої вона потрібна для досягнення вогневої переваги у її протиборстві з Пакистаном.

Комплекс 9К58 включає БМ 9А52-2, ТЗМ 9Т234-2, 300 мм реактивні снаряди, систему управління вогнем. Компановка БМ нагадує будову пускової установки «Ураган». Розроблені для «Смерча» снаряди мають унікальну конструкцію, яка забезпечує точність ураження у 2-3 рази більшу, ніж показники MLRS. Потужність залпу 3 установок РСЗВ «Смерч» за своєю ефективністю дорівнює «роботі» двох бригад ракетних комплексів «Точка-У». Залп однієї машини накриває площу приблизно 672 000 кв.м.

Висока ефективність вогню досягається застосуванням системи управління вогнем «Віварій», яку розробило та випускає Томське виробниче обєднання «Контур». Вважається. Що ця система не поступається аналогічній американській системі управління вогнем «Такфайр».

РСЗВ «Смерч» застосовує снаряди з осколково фугасною бойовою частиною, з касетною частиною з БЕ осколкового типу (10-16 таких снарядів гарантовано знищують мотопіхотну роту у районі зосередження), з бойовою частиною з 5 самоприцілювальними БЕ (залп 4 БМ уражає танкову роту). Також є снаряди з об’ємно-детонуючою дією, з запалювальними елементами. Заводом - виробником ведуться подальші роботи по вдосконаленню снарядів (підвищення Дстр з 70 до 90 км, розширення кола дії та збільшення ефективності) та самої БМ.

Висновки

Незважаючи на значне застосування ракетного озброєння, класичні артилерійські системи посідають одне з найважливіших місць у арміях країн ПКС. Аналіз ведення локальних війн і конфліктів сучасності, а також існуючих тенденцій розвитку артилерійського озброєння в арміях цих країн свідчить про те, що роль такого озброєння на фоні розвитку іншого не знижується, а у деяких випадках і зростає. Це зумовлено тим, що артилерійські засоби вогневого ураження при достатньо невеликих затратах на їх розробку, експлуатацію та підтримку бойової готовності мають найменший показник часу для підготовки та нанесення вогневого удару. Цей показник з появою розвідувально-вогневих комплексів ще більш знижується при підвищенні ефективності вогневого ураження противника.

Нині існує декілька варіантів переходу збройної боротьби до нової якісно-кількісної інтеграції засобів вогневого ураження, розвідки, РЕБ, управління військами та зброєю в єдині системи озброєння.

Проблеми, пов’язані з технічним вдосконаленням артилерійських засобів ураження, полягають у:

· вдосконаленні гармат, комплексів та систем

· підвищенні дальності та влучності стрільби

· підвищення ефективності дії боєприпасів біля цілі

· підвищення прицільної швидкострільності

· автоматизації процесів визначення даних для стрільби, наведення, заряджання, відновлення наведення після пострілу та контролю за результатами стрільби

· забезпечення надійності дії ВТБ в умовах перешкод

· необхідності об’єднання у єдині комплекси гармат, РСЗВ, засобів розвідки та засобів автоматизації управління

· подальшій стандартизації та уніфікації озброєння та боєприпасів.

Більш жорсткі вимоги висуваються до живучості гармат та підрозділів, захисту особового складу. Забезпечення високої маневреності та мобільності досягається використанням бортових ЕОМ, засобів навігації, метеорологічної та балістичної підготовки.

Тому пріоритетними напрямками технічного розвитку та вдосконалення артсистем є:

· Забезпечення можливості вогневого ураження на всю глибину оперативної побудови військ противника при зниженні витрати боєприпасів та часу ведення вогню

· Істотне зниження вогневого ураження зразків ОВТ від ВТБ

· Забезпечення високих показників надійності, автономності дій, мобільності, влучності вогню.

Підвищення ДСТ можна досягти шляхом покращення аеробалістичних характеристик боєприпасів, використанням нових високо енергетичних метальних зарядів, подовженням ствола гармати (хоча ресурс майже вичерпаний), застосуванням АРС.

Удосконалюючи конструкцію снарядів для розширення кола завдань, які можливо виконувати, застосуванням готових та напівготових уражаючих елементів, створенням касетних снарядів з новітніми суббоєприпасами (протитанковими, протипіхотними, комбінованими, багатоцільовими) та уражаючими елементами, застосовуючи механізми неконтактного підриву можна досягти збільшення потужності дії снарядів біля цілі.

Підвищення показників влучності досягається завдяки широкій автоматизації процесу визначення вихідних даних для стрільби, удосконаленням конструкції артсистем та боєприпасів щодо збільшення кучності стрільби, використанням керованих та самонавідних боєприпасів (суббоєприпасів).

Стандартизацію снарядів та гармат провести з метою створення груп однокаліберних гармат різного підпорядкування та призначення з єдиною формою зарядної камори, метальних зарядів, однакової маси снаряду та його початковою швидкістю з метою використання єдиних таблиць стрільби та методік розрахунків вихідних даних для стрільби.

Слід зауважити, що Україна є однією з небагатьох країн світу, які здатні самостійно розробляти та виробляти артилерійське озброєння. Наша держава має великий науковий та виробничий потенціал. Модифікація БМ-21, розробка нового керованого снаряду «Квітник», розробка та виробництво 82 мм міномету покращеної конструкції, перспективні розробки нових гармат - це далеко не повний перелік кроків, зроблених на цьому шляху. Головне - щоб фінансовий стан держави дозволив забезпечити роботи по модернізації існуючих та створенню нових сучасних артилерійських комплексів, які стануть основою артилеріїх СВ ЗС України, а рівень воєнної науки забезпечив прийняття ефективних рішень щодо їх застосування у разі необхідності.