Екологічна безпека оборонної галузі в 1994 pоці

Екологічний стан територій і об’єктів, що знаходяться в оборонній сфері, та рівень природоохоронних заходів здебільшого характеризуються як незадовільні.

Цей висновок підтверджують матеріали перевірок військових частин та підприємств Міністерства оборони, що були виконані державними органами охорони навколишнього природного середовища, а також дані Управління екологічної безпеки Мінобоpони.

Аналіз цих матеріалів вказує на те, що у багатьох з них має місце недотримання Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, невиконання заходів Плану Міноборони по охороні довкілля.

Серед головних порушень та недоліків слід назвати такі:

· Відсутній або формально ведеться первинний облік джерел забруднення у гарнізонах. Визначення обсягів та токсичності викидів шкідливих речовин в атмосферу, промислових та побутових відходів проводяться нерегулярно, нормативи гранично допустимих викидів та скидів (ГДВ та ГДС) не витримуються.

· Особливо негативно впливає на екологічний стан військових об’єктів проливання нафтопродуктів, що мали місце в минулому та трапляються у даний час. Більшість складів паливно-мастильних матеріалів (ПММ) збудовано кілька десятків років тому, їх стан не відповідає вимогам “Руководства по работе складов и баз горючего”.

· На територіях деяких гарнізонів, в першу чергу авіаційних, внаслідок розливань, проливань та витікання нафтопродуктів утворились так звані техногенні родовища ПММ, що відповідно призводять до забруднень грунтів, і, у свою чергу, водоносних горизонтів, колодязів з питною водою, річок, інших водойм.

· Очисні споруди у багатьох військових містечках є застарілими, працюють неефективно, а у деяких гарнізонах, особливо приморських, взагалі відсутні. Біологічні стави або відсутні або не експлуатуються. Лабораторний контроль за очищенням стічних вод ведеться формально. Такі стічні води скидаються з перевищенням допустимих норм забруднення у 20-40 разів, при цьому контрольно-вимірювальні прилади часто знаходяться у неробочому стані або взагалі відсутні. Санітарні зони джерел водопостачання не витримуються, території водозаборів засмічені, захаращені. Навіть підсобні господарства у деяких військових частинах розміщуються в зонах суворого санітарного режиму, в місцях розташування джерел питної води.

· Не дотримується природоохоронне законодавство щодо використання питної води на пунктах миття автомобільної та бронетанкової техніки. До 90% пунктів миття не обладнані системами очищення та повторного використання води.

· За даними Міністерства оборони України з 1488 котелень, що працюють на твердому паливі, тільки 50% мають газоочисні установки. Традиційно під час будівництва, реконструкції та капітального ремонту котелень установка газо-пилоочисного обладнання не розглядається як обов’язкова, контроль за технічним станом діючого обладнання формальний. Дозволів на викид та скид шкідливих речовин більшість начальників гарнізонів не має.

· У військах фактично не організований контроль за токсичністю видмухових газів дизельної та карбюраторної техніки. Тому забруднення повітряного басейну відбувається також і за рахунок видмухових газів бронетанкової, автомобільної та іншої техніки, яка працює із значними перевищеннями встановлених норм забруднення. Талони контролю токсичності видмухових газів автотехніки у водіїв відсутні.

· Негативний вплив на довкілля спричиняють об’єкти та кораблі Чорноморського Флоту. Особливо інтенсивно з року в рік забруднюється акваторія Севастопольської бухти внаслідок діяльності паливної бази м.Севастополя. Реконструкція паливної бази не закінчена, не встановлений загороджуючий мол, не перехоплюються зливові та грунтові води.

· У Севастопольські бухти щоденно скидається близько 9000 куб.м забруднених стоків, судна-збирачі стічних вод та забруднень внаслідок відсутності палива не функціонують, більшість очисних поруд застаріли, працюють неефективно, 80% сепараторів для очистки стоків мають ступінь очистки значно нижче встановлених норм.

· Значні проблеми пов’язані з недотриманням лісового законодавства. У військових лісгоспах та лісництвах Міністерство оборони України своєчасно не проводить санітарні рубки, відмічається зниження продуктивності лісів, має місце нераціональне використання земель, пустують вирубки. Зокpема це спостерігається у Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській, Львівській, Полтавській та Закарпатській областях, Остерському, Чернігівському, Чортківському лісгоспах, Краснянському та Уманському лісництвах, а також на учбових полях та полігонах.

Викладені вище та інші численні факти, що мають місце у Збройних Силах України, свідчать про те, що відсутність у структурі Міністерства оборони України чітко визначеної системи дотримання природоохоронного законодавства, або його формальне існування - головна причина того, що екологічний стан об’єктів оборонного призначення в 1994 році не тільки не покращився порівняно з 1993 роком, а наблизився до критичного.

Проте сьогодні екологічний стан об’єктів оборонного призначення не перетинає критичну межу тільки завдяки різкому зниженню інтенсивності учбово-бойової та оперативної підготовки військ (навчань, польотів, походів, маршів та ін.).

Багаторічний дефіцит цільових асигнувань на природоохоронні заходи, залишковий принцип їх фінансування, низький рівень екологічної освіченості керівних кадрів, неадекватність відповідальності військового керівництва наслідкам шкідливого впливу військової діяльності на природне середовище, відсутність профілактики порушень норм екологічної безпеки - логічні похідні вказаної головної причини важкого екологічного стану гарнізонів, низького рівня природоохоронної діяльності та природокористування у частинах Збройних Сил України.

Мінекобезпеки України за останні роки вжило ряд заходів, спрямованих на покращання ситуації, що склалася, зокрема:

· до проекту Військової доктрини України розроблено розділ “Екологічні концепції військово-технічної політики” (направлено до Ради національної безпеки у 1993 році);

· до тимчасових Статутів ЗС України введені положення та статті, що визначають обов’язковість впровадження природоохоронних заходів у повсякденну службу військ;

· Міноборони та іншим воєнізованим міністерствам та відомствам надані пропозиції щодо вдосконалення відомчих природоохоронних структур, базової та курсової підготовки і перепідготовки кадрів, а також щодо активізації взаємодії та взаємоінформування про стан природоохоронної діяльності між Мінекобезпеки та оборонними організаціями;

· розроблена та направлена “Примерная методика проверки экологического состояния объекта (в/части, гарнизона)” з переліком всіх базових керівних документів;

· з Міноборони погоджені організаційні документи щодо створення принципово нових, якісних природоохоронних структур у ЗС України, розроблені відповідні положення;

· розроблені заходи щодо екологічного забезпечення реалізації п’яти комплексних програм роззброєння та конверсії ВПК та програми будівництва Державного кордону України.

Екологічні проблеми військової діяльності та її вплив на навколишнє природне середовище, а також шляхи мінімізації негативного впливу на довкілля відображені в проекті Національної програми охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів України” у розділі “Військова діяльність та конверсія ВПК”.

У той же час Мінекобезпеки України вважає, що каpдинальне вирішення проблем, пов’язаних з охороною довкілля у військовій діяльності, можливе і необхідне. Навіть за існуючого важкого економічного стану та недосконалої нормативно-правової бази, сил та засобів, що є у військах, а, головне, - важелів впливу на особовий склад, можна значно поліпшити природоохоронну роботу на об’єктах оборонного призначення, здійснивши ряд перетворень. Для цього потрібно:

· Визначити реальні потреби МО України щодо полігонів, танкодромів, аеродромів, учбових баз, підсобних господарств, баз зберігання ПММ та боєприпасів. Усю іншу інфраструктуру та землі передати у господарське викоpистання.

· Оцінити реальний екологічний стан оборонної інфраструктури, починаючи з конкретного гарнізону, об’єкта тощо, проаналізувати та розробити відповідну програму екологічного відновлення довкілля.

· Не гаючи часу вжити практичних заходів щодо створення затвердженої структури природоохоронних органів у військах, посилити правові норми та ступінь адміністративної відповідальності керівництва частин, гарнізонів за їх недотримання.

· Припинити хибну практику фінансування за залишковим принципом природоохоронних заходів, як важливішої складової соціальної політики у військах.

· Введення в гарнізонах природоохоронного режиму, близького до режиму заповідної зони. При жорсткій централізації управління та військовій дисципліні дотримання такого режиму цілком під силу майже кожному окремому гарнізону.

· Переглянути програму та плани підготовки керівного та всього особового складу Збройних Сил України з метою забезпечення неухильного дотримання природоохоронного законодавства (базова підготовка майбутніх офіцерів, курсова підготовка керівного складу та кадрів природоохоронних органів, гуманітарна підготовка особового складу).

· Доповнити статути Збройних Сил України статтями та положеннями, що конкретизують обов’язки кожного військовослужбовця щодо охорони природи в процесі учбово-бойової піготовки та персональну відповідальність за порушення природоохоронних норм.

Вимоги природоохоронного законодавства не виконуються в належному обсязі і на підприємствах військово-промислового комплексу (ВПК), які безпосередньо підпорядковані Мінмашпрому України.

Це проявляється перед усім у недотриманні екологічної політики держави під час розробки та реалізації тих чи інших дослідницьких та виробничих технологій, в тому числі вимог Закону України “Про екологічну експертизу”, у відсутності чітких напрямків діяльності та структур по утилізації (знешкодженню) промислових відходів.

Мінмашпром до останнього часу не знаходить шляхів інформування і тіснiшої взаємодії з Мінекобезпеки для більш успішного вирішення проблем охорони навколишнього середовища та природокористування в процесі виробництва продукції оборонного призначення. Традиції минулого досвіду, а саме - під маркою режимності підприємств не показувати справжню екологічну собівартість продукції, що випускається (або утилізується), - виявились набагато сильніше, ніж сучасні екологічні вимоги до будь-якого виду виробничої діяльності.

Становище, що склалося, можна виправити тільки шляхом суворого дотримання вимог природоохоронного законодавства України, використовуючи при цьому значний науково-технічний потенціал Мінмашпрому та можливості конверсії військово-промислового комплексу, а також більш жорсткі екологічні вимоги.