Методи і методики досліджень

1. Методика «Страхи в будиночках» М.А. Панфіловій [11]. Автором зроблений своєрідний синтез двох відомих методик: модифікованої бесіди А. І. Захарова й тесту «Червоний будинок, чорний будинок» Модифікована бесіда про страхи А.І. Захарова припускає виявлення й уточнення переважних видів страхів (страх темряви, самітності, смерті, медичні страхи й т.д.). Перш ніж допомогти дітям у подоланні страхів, необхідно з'ясувати, яким конкретно страхам вони піддані. З'ясувати весь спектр страхів, можна спеціальним опитуванням за умови емоційного контакту з дитиною, довірливих відносин і відсутності конфлікту. Про страхи варто розпитувати кому-небудь зі знайомих дорослих або фахівців при спільній грі або дружній бесіді. Надалі самим батькам уточнити, чого саме, і на скільки боїться дитина.

Бесіда представляється як умова для рятування від страхів за допомогою їхнього програвання й малювання. Почати запитувати про страхи по запропонованому списку має сенс у дітей не раніше 3 років, питання повинні бути доступними для розуміння в цьому віці. Бесіду варто вести неквапливо й докладно, перераховуючи страхи й очікуючи відповіді «так» - «ні» або «боюся» - «не боюся». Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, треба тільки час від часу. Тим самим уникається наведення страхів, їхнє мимовільне вселяння. При стереотипному запереченні всіх страхів просять давати розгорнуті відповіді типу «не боюся темряви», а не «ні» або «так». Дорослий, що задає питання, сидить поруч, а не напроти дитини, не забуваючи його періодично підбадьорювати і хвалити за те, що він говорить все як є. Краще, щоб дорослий перераховував страхи по пам'яті, тільки іноді заглядаючи в список, а не перераховуючи його.

Сукупні відповіді дитини поєднуються в кілька груп по видах страхів, які були сформульовані А. І. Захаровим. Якщо дитина в трьох випадках з чотирьох-п'яти дає позитивну відповідь, то цей вид страху діагностується як наявний у наявності. Проведення цієї методики є досить простим і не потребує спеціальної підготовки.

Дитині пропонується намалювати два будинки - червоний і чорний (можливий варіант дати дитині аркуша з вже намальованими будинками). У ці будинки або самостійно (якщо це молодші школярі й більш старші діти), або за допомогою експериментатора (якщо це дошкільники) дітям пропонується розселити страхи: у червоний будинок - «нестрашні», у чорний - «страшні страхи». Після виконання завдання дитині пропонується закрити чорний будинок на замок (намалювати його), а ключ - викинути або втратити. Автор припускає, що даний акт заспокоює актуалізовані страхи. Аналіз отриманих результатів полягає в тім, що експериментатор підраховує страхи в чорному будинку й порівнює їх з віковими нормами. А.І. Захаров пропонує вікові норми страхів і їх розподіл (по статі й віку). З 29 страхів, виділених автором, у дітей спостерігаються від 6 до 15. У міських дітей можлива кількість страхів доходить до 15.

По інструкції в червоний і чорний будинок треба розселити 29 страхів. У чорному будуть жити страшні страхи, а в червоному - нестрашні. Дорослий перераховує страхи й записує їх номера усередині будинку.

Ти боїшся:

1) коли залишаєшся один;

2) нападу бандитів;

3) занедужати, заразитися;  

4) умерти;

5) того, що вмруть твої батьки;

6) якихось людей;

7) втратити маму або папу;

8) того, що вони тебе покарають;

9) Баби Яги, Кощія Безсмертного, Бармалея, Змія Горинича, чудовиськ;

10) спізнитися в дитячий садок, школу;

11) перед тим як заснути;

12) страшних снів;

13) темряви;

14) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страх тварин);

15) машин, поїздів, літаків (страх транспорту);

16) бурі, урагану, грози, повені, землетрусу (страх стихії);

17) коли дуже високо (страх висоти);

18) коли дуже глибоко (страх глибини);

19) залишатися в маленькій, тісній кімнаті, приміщенні, у туалеті (страх замкнутого простору);

20) води;

21) вогню;

22) пожежі;

23) війни;

24) великих площ;

25) лікарів (крім зубних);

26) крові;

27) уколів;

28) болю;

29) несподіваних, різких звуків (коли раптово щось впаде, стукне).

2. Проективну методику «Мої страхи» А.І.Захарова [6]. Після попередньої бесіди, актуалізуючи спогади дитини про те, що його лякає, йому пропонують аркуш паперу й кольорові олівці. У процесі аналізу звертається увага на те, що дитина намалювала, а також на кольори, що використалися їм у процесі малювання. Після закінчення малювання дитину просять розповісти про те, що вона намалювала, тобто вербалізувати свій страх. Таким чином, передбачається, що активне обговорення дитиною своїх відчуттів в ігровій обстановці дозволяє внутрішнім ресурсам змінити напрямок із захисту на конструктивний процес особистих змін. Американський психолог К. Маховер вважав, що центральним механізмом образотворчої діяльності є проекція. Інакше кажучи, оперуючи матеріалами образотворчої діяльності, людина відображає на ньому особливості свого внутрішнього світу. Тому проективні методики використовуються для виявлення найбільш яскравих переживань почуття страху

3. Методика «Силует людини» Л.Лебедєвій [11] діагностує емоційний стан дитини по колірному вибору, відповідно до Максу Люшеру. Дослідження Макса Люшера показали, що чотирьом кольорам відповідають чотири типи відчуття себе [21]. Людині, що віддає перевагу синім кольорам, властива задоволеність життям, тому, хто вибирає червоний, - життєрадісність, активність, зелений - серйозне відношення до життя, стабільність, яскраво-жовтий - веселість, відкритість. Крім того, «сині» прагнуть до єдності, мають потребу в згоді, «червоні» прагнуть до успіху, можливості впливати на навколишнє. Ті, хто віддає перевагу зеленому (а М. Люшер уважає, що ці кольори в його тесті «холодні»), прагнуть до безпеки й стабільності (влада, знання, компетентність). «Жовті» настроєні на зміни, їм потрібна воля, для того щоб сподіватися на краще. У рамки цих чотирьох кольорів вписується й час. Спокійному синьому відповідає довжина в часі, оранжево-червоному - сьогодення, зеленому - поточна мить «тут і зараз», а жовтому - майбутнє.

Згідно, М. Люшер, Л.Н. Собчик важливо звернути увагу на колірний ряд. Вибір у першу чергу коричневих, сірих, чорного кольору вказує на стан вираженого стресу. Це може бути об'єктивно занадто складна ситуація або невротична реакція на життєві труднощі.. Почуття виділяють явища, що мають стабільну мотиваційну значимість.

Малюнки емоцій і почуттів є, говорячи образно, своєрідний аналог невербальної форми сповіді, одкровення які мимоволі стають надбанням психолога. У контексті, інтерпретації малюнка, варто звернути увагу, де саме розташовані такі «мовці» почуття й емоцій, як біль, провина, образа, злість, приниження, страх, помста.

Інформативно «емоційний зміст» життєво важливих зон: області мозку, шиї, груди, живота. Воно може вказувати на проблеми, які турбують людину, але за якимись причинами поки не усвідомлюються або свідомо придушуються.

4. Методика «Малюнок сім'ї» Г.Т. Хоментаускаса й В.К. Лосєвій дозволяє відстежити емоційні проблеми й труднощі взаємин у сім'ї дитини, побачити його суб'єктивну оцінку про його місце в сім'ї й відносинах з іншими членами сім'ї.

Г.Т. Хометаускас у своїй роботі «Використання дитячого малюнка для дослідження внутрісімейних відносин» говорить: "Особливості графічних презентацій членів сім'ї виражають почуття дитини до них, те, як дитина їх сприймає, які характеристики членів сім'ї для нього значимі, які викликають тривогу".

Тест допомагає виявити відношення дитини до членів своєї сім'ї, як він сприймає кожного з них і свою роль в сім'ї, а також ті взаємини, які викликають у нього тривогу [15].

Ситуація в сім'ї, що батьки оцінюють позитивно, може бути сприйнята дитиною зовсім протилежно. Довідавшись, яким він бачить навколишній світ, сім'ю, батьків, себе, можна зрозуміти причини виникнення багатьох проблем дитини й ефективно допомогти йому при їхньому рішенні.

Порядок проведення: з бесіди з дитиною, що традиційно проводиться після самого процесу малювання, варто довідатися:

• чия сім'я зображена їм на малюнку - його самого або якого-небудь товариша, або вигаданого героя;

• де перебувають зображені персонажі й чим зайняті в цей момент;

• якої статі кожен персонаж й яка його роль в сім'ї;

• хто з них самий приємний і чому, хто самий щасливий і чому;

• хто самий зажурений (сама дитина із всіх персонажів?) і чому;

• якби всі зібралися на прогулянку на автомобілі, але місця на всіх не вистачило, то хто б з них залишився дома;

• якщо один з дітей поводиться погано, як він буде покараний.

5. Опитувальник авторів П. Бейкер і М. Алворд радять придивитися до дитини, це дає можливість побачити характерні для поводження дошкільника наступні ознаки, критерії визначення тривожності в дитини:

1. Постійне занепокоєння.

2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь.

3. М'язова напруга (наприклад, в області обличчя, шиї).

4. Дратівливість.

5. Порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один із критеріїв, перерахованих вище, постійно проявляється в його поведінці [17].

Опитувальник Г.П. Лаврентьєвій і Т.М. Титаренко застосовується з метою виявлення тривожної дитини в групі однолітків [17].

1. Не може довго працювати, невтомно.

2. Йому важко зосередитися на чомусь.

3. Будь-яке завдання викликає зайве занепокоєння.

4. Під час виконання завдань дуже напружений, скований.

5. Бентежиться частіше інших.

6. Часто говорить про напружені ситуації.

7. Як правило, червоніє в незнайомій ситуації.

8. Скаржиться, що йому сняться страшні сни.

9. Руки в нього звичайно холодні й вологі.

10. У нього нерідко буває розлад травлення.

11. Сильно потіє, коли хвилюється.

12. Має поганий апетит.

13. Спить неспокійно, важко засинає.

14. Полохливий, багато чого викликає в нього страх.

15. Звичайно неспокійний, легко збуджується.

16. Часто не може стримати сліз.

17. Погано переносить очікування.

18. Не любить братися за нове діло.

19. Не впевнений у собі, у своїх силах.

20. Боїться зіткнення із труднощами.

Підсумувати кількість «плюсів», щоб одержати загальний бал тривожності. Висока тривожність - 15 - 20 балів; середня -7 - 14 балів; низька - 1-6 балів.

У дитячому садочку діти часто відчувають страх розлуки з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років наявність цієї риси припустима і пояснювана. Але якщо дитина і у підготовчій групі постійно плаче при розставанні, не зводить очей з вікна, очікуючи щосекунди появи батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Наявність страху розлуки можна визначити за наступними критеріями, відповідно до психологів П.Бейкер і М. Алворд:

1. Повторюване надмірне засмучування, смуток при розставанні.

2. Постійне надмірне занепокоєння про втрату, про те, що дорослому може бути погано.

3. Постійне надмірне занепокоєння, що яка-небудь подія приведе його до розлуки із сім'єю.

4. Постійна відмова йти в дитячий садок.

5. Постійний страх залишитися одному.

6. Постійний страх засипати одному.

7. Постійні нічні кошмари, у яких дитина з кимось розлучається.

8. Постійні скарги на нездужання: головний біль, біль у животі й ін. (діти, що страждають страхом розставання, і справді можуть занедужати, якщо багато думають про те, що їх тривожить).

Якщо хоча б три риси проявлялися в поводженні дитини протягом чотирьох тижнів, то можна припустити, що в дитини дійсно спостерігається цей вид страху [17].

Щоб, зрозуміти дитину, довідатися, чого ж він боїться, які відчуває страхи, необхідно попросити батьків, вихователів, педагогів заповнити бланк опитувальника. Відповіді дорослих прояснять ситуацію, допоможуть простежити сімейну історію. А спостереження за поведінкою дитини підтвердять або спростують припущення. Однак перш ніж робити остаточні висновки, необхідно поспостерігати за дитиною, що викликає побоювання, у різні дні тижня, під час навчання й вільної діяльності (у грі, на вулиці), у спілкуванні з іншими дітьми.

Висновок

 

Емоційний розвиток дитини - це багатство його почуттів, їхня розмаїтість. Діти радіють, плачуть, відчувають страх, сум, тривогу. Однак у різних дітей різна глибина та інтенсивність емоцій. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. У кожному віці спостерігаються так названі нормативні страхи, які з'являються як результат розвитку інтелектуальної сфери та уяви. При сприятливих обставинах життя дитини такі страхи зникають: діти з них «виростають». Але бувають випадки, коли страхи накопичуються, наростаючи як сніжний ком, заважають особистому розвитку дитини й створюють для нього адаптаційні, невротичні й інші проблеми.

Не випадково говорять: людина народжується двічі - перший раз фізично й другий - духовно. Людині необхідно розширювати свої можливості. Для дитини головною перешкодою розвитку можливостей і відповідно джерелом тривоги стає несхвалення його поводження дорослим. У результаті виростає психопатична асоціальна людина, що погано інтегрується в суспільство, ворожа йому.

Нестабільність нашого життя, численні соціальні проблеми, помилки в вихованні дітей в сім'ї та дитячому садочку а також  цілий ряд інших факторів – ось причини появи в сучасних дошкільників невротичних відхилень. Попередити їхнє формування можна, використовуючи комплекс продуманих соціальних, психолого-педагогічних і медичних заходів, що мають психопрофілактичну спрямованість і розширюють діапазон впливу вихователя на емоційний розвиток дитини. Але, насамперед, необхідно вчасно діагностувати відхилення в поводженні дитини, його схильність до занепокоєння й страхів, відсутність адекватного психологічного захисту, що несприятливо позначаються на самопочутті дитини, що створюють певні труднощі в його житті. На практиці буває нелегко чітко, однозначно зрозуміти: страждає дитина невротичними відхиленнями або ж поведінковими проблемами які пояснюються недоліками виховання й особливостями характеру. У тих дитячих садках, де є психолог, проводиться певна психолого-діагностична й психотерапевтична робота, що допомагає батькам і вихователям не «наламати дров», не погіршувати стан дитини, що потребує допомоги.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Страх відіграє немаловажну роль у житті дитини, з одного боку, він може вберегти від необдуманих і ризикованих вчинків. З іншого боку - позитивні й стійкі страхи перешкоджають розвитку особистості дитини, сковують творчу енергію, сприяють формуванню непевності й підвищеної тривожності.

2. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини й поява різних емоційних порушень, психологічних проблем пов'язане з рядом несприятливих подій, що відбулися в дитинстві.

3. Профілактика страхів складається, насамперед, у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй потрібно знати за віком, про реальні небезпеки й погрози, і ставитися до цьому адекватно. Існуючі способи зниження й контролю страху ґрунтуються, насамперед, на теорії научіння.

4. Корекція страхів здійснюється за допомогою ігротерапії, сказкотерапії, арт-терапії, індивідуально-групових занять, поліпшення дитячо-батьківських відносин.

5. Малювання використають у корекційних цілях. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям і переживанням, бажанням і мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і безболісно зустрічається з деякими страхами, неприємними образами, що травмують.

6. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний впливати на розвиток різних сфер особистості дитини.

Література:

1. Аллан Фромм «Азбука для родителей или как помочь ребенку в трудной ситуации»,

2. Астапов В. М. Тревожность в детей. 2-е издание. - Спб.: Питер, 2004.- 224 с.

3. Блонский П.П. «Психология младшего школьника» НПО «МОДЭК» 1997 г.

4. Вайзман Н. Реабилитационная педагогика. - Г.: ИНФРА-М, 2002.

5. Жигарькова О. Время тревожных детей // Психологическая газета.- 2001.- №11.- с.6-7.

6. Захаров А.И. «Дневные и ночные страхи в детей» - Изд-во «Союз», Спб., 2000г.

7. Захаров А.И. «Как предупредить отклонения в поведении ребенка» - М., «Просвещение», 1993г.

8. Изард К. «Эмоции человека» - М., 1980г.

9. Китринская У. «Детские страхи и их возникновение»

10. Кузьмина М. «Детский невроз страха»

11. Лебедєва Л. Силуэт человека // Школьный психолог.- 2002.-№47.- с.8-9.

12. Левис Ш., «Ребенок и стресс» -С-П., 1996г.

13. Левы В.Л. Приручение страха. - Г.: Метафора, 2006.- 192с.

14. Литвак М. Если хочешь быть счастливым. Ростова-на^-Дона: Феникс, 1995

15. Лосєва В.К. Рисуем семью: диагностика семейных отношений.- Г.: АПО, 1995

16. Люблинская А.А. «Детская психология» издательство «Просвещение» 1971 г.

17. Лютова Э.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых. Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми.- Г.: Генезис, 2000.- 202с.

18. Макарова Э.Г. «Преодолеть страх или искусство - терапия» - М., «Школа^-Пресс», 1996г

19. Овчарова Р.В. «Практическая психология» - М.,Т.Ц. «Сфера», 1996г.

20. Панфилова М.А. Страхи в домиках. Диагностика страхов у детей и подростков // Школьный психолог.- 1999.- №8.- с.10-12.

21. Пособие из использование восьмицветового теста Люшера / Сост. О.Ф. Дубровская.- Г.: «Когито-Центр», 2001.- 63с.

22. Прихожан А.М. «Тревожность в детей и подростков: Психологическая природа и возрастная динамика» - Москва-Воронеж, 2000г.

23. Тиллих П. Теория культуры. Пер. с англ. - М., 1995.

24. Томас Гордон «Р.Э.Т. Повышение родительской эффективности». - Екатеринбург: Изд-во АРД ЛТД.,1997г.

25. Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа. - Г., 1999,- Т. 1.

26. Щербатых Ю. Психология страха: популярная энциклопедия. Г.: Экмо, 2004.-512 с

27. Эмоции, страх, стресс. // Вопросы психологии.- 1989г, -N 4.