Особливості дослідження дитячих страхів.

2.1.  Методичні підходи до організації досліджень.

2.2.  Методи і методики досліджень.

 

 

Висновок

Використана література

 

Вступ

Проблема дослідження феномена страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.

Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А започатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.

У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною: проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Але, на нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів дітей залишається не зовсім вирішеним.

Людина отримала у спадщину від пращурів комплекс якостей та емоцій, які дозволяють пристосовуватися до оточуючого середовища. Емоції і переживання, притаманні особистості, можна умовно поділити на дві групи. Перша – емоції позитивні, які викликають бажання досліджувати об’єкти і явища світу. Друга група емоцій спрямована на захист організму від негативного впливу середовища. Такі реакції допомагають уникати всіляких загроз. Однією з важливих емоцій другої групи є страх. Страх можна розглядати як афективне (емоційно загострене) віддзеркалення у свідомості певної загрози життю людини чи її благополуччю.

Вчені-психологи, як засвідчує аналіз наукової літератури, сходяться на тому, що страх тісно пов’язаний з почуттям тривоги [2;14; 23; 25; 26]. Так, В. Астапов вважає, що страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу, а тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини (вона існує тільки у свідомості людини). Аналізуючи конкретні випадки стану напруги, В. Астапов доходить висновку, що встановити таку різницю дуже непросто. Важко сказати про певну реакцію, страх це чи тривога, або чого в ній більше – тривоги чи страху, або в який момент страх переходить у тривогу і навпаки. Проаналізувавши дослідження зарубіжних колег, вчений висловлює думку, що тривога – це базисна реакція, загальне поняття, а страх – вираження такої ж якості, але в специфічній об’єктивованій формі [2].

П. Тілліх вважає, що страх і тривога неподільні – вони іманентно пов’язані одне з одним. Жало страху, на його думку, це тривога, а тривога прагне перетворитися на страх [23].

Психотерапевт М. Литвак пропонує розглядати тривогу як емоцію, котра виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої. Якщо ліквідувати джерело тривоги не вдається, то тривога переходить у страх. На його думку, страх – це результат тривоги та мислення [14].

Ми розглядаємо тривогу на відміну від страху як не завжди негативне почуття, адже вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування.

Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення почуття і страху, і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тім, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає.

Значна кількість розвідок, присвячених дитячим страхам, дають змогу підійти до проблеми психолого-педагогічного дослідження страхів у дітей з опертям на солідну наукову базу.

Отже, об’єкт нашого дослідження – страхи у дітей. Предмет дослідження – особливості психологічної діагностики страхів у дітей. Мета роботи – виявлення особливостей дитячих страхів