Емоції, породжувані соціальним середовищем

Суспільна думка оцінює особисті якості людини: розумна, дурна, хитра, красива і т.д.; визначає відношення суспільства до її особистості: шанована, така, що не користується повагою, приємна, неприємна і т.п., дає оцінку її матеріальному становищу.

Кожен сам бере участь у створенні своїх оцінок. Сам бажає мати визначену оцінку в суспільній думці. Усяка людина тією чи іншою мірою чуттєва до судження про неї і реагує на суспільну думку про себе, на своє положення в очах суспільства, ставить себе в одних відносинах вище, а в інших нижче навколишніх. Визначення свого відношення в цьому сенсі до інших може носити інтелектуальний характер, але набагато частіше виникає як емоційні реакції, зв'язані з інтелектуальними процесами. Сюди відносяться такі емоції, як гордість, марнославство, почуття власного достоїнства, образа і т.д.

 

ГОРДІСТЬ

Гордість (гординя) в устах нашого народу була якістю негативною і знаходила повний осуд, у чому позначався і релігійний погляд на це почуття.

Гордість, пиха, чванство за народними уявленнями властиві правлячим і багатим, гнобителям, ґвалтівникам і кривдникам.

Гордість знаходить зовнішнє вираження в міміці і позі. Дарвін описує це вираження так: "Горда людина виявляє своє почуття переваги над іншими, тримаючи голову і тулуб прямо. Вона зарозуміла і намагається здаватися як можна більш великою, так що про неї говорять у переносному значенні, що вона надута від гордості... Крім того, мускул, що вивертає нижню губу, називається мускулом гордості".

Під впливом умов існування в людському суспільстві розвивалися два ряди реакцій. Одні - зв'язані зі свідомістю своєї переваги і з прагненням себе підняти: гордість, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самолюбство, почуття власного достоїнства. Інші ж породжувалися свідомістю безсилля: затурканість, боязкість, страх, непевність у собі, почуття покірності, самознищення, догідництво, запобігання. У різних класах суспільства, у різні історичні відрізки часу викликалися і культивувалися різні реакції.

Почуття переваги зв'язується не тільки з владою або багатством. Людина може пишатися перевагою над іншими в найрізноманітніших областях життя, вона може пишатися успіхами в області мистецтва і науки, у всякого роду творчій роботі. Люди, що досягли видатних успіхів в області літератури, музики, науки, одержують підстави для гордості. Удачники можуть "зазнаватися". Але гордість може не мати тон грубого "зазнайства", а зовнішні прояви і характер внутрішніх переживань при цьому можуть мінятися.

 

МАРНОСЛАВСТВО

У Ромена Ролана є така фраза: "марнолюбному важливо не те, що він є, а яким він здається". Він хоче стояти вище в думці навколишніх, ніж він є. Людина прагне показатися іншим у вигідному світлі й уникає такого положення, у якому вона могла би зробити відразливе враження. Так створюється тією чи іншою мірою "двуликість": одна особа для сторонніх, інше - для своїх. Розходження між цими особами може досягти такого ступеня, що істинна особа, яку можна побачити в домашнім житті, зовсім не походить на "офіційну" особу, особу для інших. При брехливому, корисливому прихованні своїх справжніх властивостей вийде те, що називається лицемірством.

Похвала й осудження - найсильніші знаряддя впливу соціального середовища на своїх членів. "Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі" (Гоголь). Суспільство своєю думкою регулює поведінку своїх членів. Вони виявляються, таким чином, у залежності від нього, стають тією чи іншою мірою "рабами суспільної думки". Думка "що скажуть?" одержує іноді парадоксально велику силу. Гордість і марнославство йдуть рука об руку. Гордий, як правило, у той же час надзвичайно чутливий до думки інших. Посилений розвиток марнославства, як і гордості, у різних класах і шарах суспільства пов‘язаний в зв'язку з життєвою ситуацією в даному класі у визначений момент.

Щоб поставити себе вище в очах інших, марнолюбна людина "козиряє усіма своїми козирями" і відчувує радість при удачі. Вона пишатися, досягши видного місця, незалежно від того якими шляхами воно отримано, кичится сходженням на високу гору, своїм знайомством з людьми, що високо стоять у думці суспільства, своїм голосом, розумом, дотепністю, своїми знаннями. При цьому марнолюбний не тільки відчуває радість, приймаючи ці факти як доказ своєї значимості, але радість випливає з почуття переваги над іншими й одержує відповідне зовнішнє вираження.

Якщо людині не можна досягти переваги над іншими в чому-небудь великому і серйозному, то вона знайде привід, щоб чим-небудь, та все ж  таки пишатися.

Марнославство, прагнення до переваги там, де немає для даної особи прямого шляху, виступає в замаскованій або завуальованій формі, йде обхідними шляхами. Щоб прикувати до себе симпатії, марнолюбні люди можуть бути ласкаві, люб'язні, попереджувальні і тим самим збуджують думку, що ця людина - з великим соціальним почуттям.

Марнославство позначається у виборі професії, у постановці життєвих цілей і т.д. Невдача ворога може сприйматися як особиста удача. Людина завжди готова знецінити чужі успіхи і досягнення упередженою критикою. Заздрість не дозволяє бути об'єктивним.

Марнолюбний не тільки критикує визначених конкретних осіб, але часто узагалі відноситься критично до людей, до "юрби", і судить про них свисока. Марнолюбне почуття переваги над людьми знаходить найрізноманітніші прояви і може бути вкраплене в переживання у виді окремих рис характеру.

Самообман - один з найпоширеніших видів життєвої неправди. Це своєрідна захисна реакція, що дозволяє зберегти психологічний спокій і почуття впевненості в собі. Розвиток марнославства, як і гордості, залежить від умов соціального існування, від індивідуальних умов розвитку даного індивіда. Його зовнішній прояв і особливості суб'єктивного переломлення можуть стояти в зв'язку з інтелектуальним і моральним розвитком даної особистості. Воно знаходиться в зв'язку з кількома факторами і представляє реакцію настільки ж історично мінливу як і гордість.

 

ЛЕСТОЩІ

Нездатність самолюбної людини критично оцінити свою власну особистість забезпечує успіх лестощів. "Лестять, - по вираженню Н.Г. Чернишевського, - щоб потім панувати під видом покірності".

Кожна людина якоюсь мірою самолюбна, кожному приємно те, що говорять про його цінності, що піднімає його у своїх і чужих очах. Той, хто йде назустріч цій потребі, робиться приємним, як людина, що приносить радість, у той час як неприємна "правда очі коле".

Лестощі й інтриги завжди були найсильнішими засобами в боротьбі за милість коронованих і інших високих осіб. Лестощі знаходили вдячний ґрунт у самообдуренні, зв'язаному з великою владою.

Успіх лестощів виростають на ґрунті марнославства, і зрозуміло, що марнолюбні люди найбільше легко їй піддаються.

 

ОБРАЗА

Коли задінеться почуття власного достоїнства, коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці або в думці суспільства, виникає емоція образи. Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідного "образу дій" або до більш тяжких наслідків. Не слід думати, що людина, що промовчала і тільки через деякий проміжок часу проявила своє нетерпіння криком, несамовитістю, ударами, могла у цей період спостерігати і направляти на що-небудь своя увага. Вона нічого не бачить і не чує. Вона вся у владі вихору внутрішніх питань: "Та як він сміє?! Так що ж це таке, невже я це перенесу?!".

Образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Може залишатися затаєнною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає, і дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: "Образу заподіює біль, що із працею переносять наймудріші і кращі люди".

Горда, марнолюбна, самолюбна людина і людина з підвищеним почуттям власного достоїнства, звичайно, більш уразливі, у них мається свого роду гіперестезія в цьому відношенні, вони бачать і підозрюють образу там, де вона і не передбачалася.