Обмеження емоційної системи.

Томкінс знайшов, що існують визначені уроджені обмеження емоційної системи і вони, у свою чергу, впливають на ступінь детермінованності поведінки людини. У той же самий час воля властива самій природі емоцій і емоційної системи

 (а) Емоційну систему в порівнянні з руховою людині важко контролювати. Емоційний контроль, можливо, успішніше досягається за допомогою міміки і рухового компонента емоції в сполученні з такими когнітивними процесами, як уява і фантазія.

(б) Емоції, прив'язані до потягів і виникаючі лише завдяки їм, обмежені у волі, наприклад, як у випадку, коли радість викликається тільки їжею.

(в) Існують обмеження емоційної системи завдяки синдромному характерові її неврологічної і біохімічної організації. Коли виникає емоція, втягуються усі компоненти емоційної системи, причому з дуже великою швидкістю.

(г) Пам'ять про минулий емоційному досвіді накладає інше обмеження на емоційну волю. Яскраві емоційні переживання минулого, представлені в пам'яті й у думках, можуть стримувати або, навпаки, спонукувати людину.

(д) Інше обмеження волі емоцій може накладатися природою об'єкта емоції, як, наприклад, у випадку безмовної любові.

(е) Емоційне спілкування обмежене свого роду забороною дивитися на особу, особливо в очі один одному.

(ж) Інший фактор, що обмежує емоційне спілкування, - складні взаємини між мовою й емоційною системою. Ми не навчені точно виражати свої емоційні переживання.

 

Ступені волі емоційної системи.

Описуючи роль емоцій, Томкінс говорить: "Причина без емоції неспроможна, емоція без причини сліпа. Сполучення емоції і причини гарантує високий ступінь людської волі". Хоча більшість людей не досягає точності в усвідомленні своїх емоцій, складність емоційної системи проте сприяє збільшенню компетентності людини. Емоційна система володіє десятьма типами волі, не властивими системі спонукань.

    Насамперед, це воля в часі: не існує основного ритму або циклу, як у спонукань.

•   Емоції мають волю інтенсивності, тоді як спонукання характеризуються підвищенням інтенсивності доти, поки вони не будуть задоволені.

•   Емоція має значну волю щільності, з яким вона діє (щільність емоції - продукт її інтенсивності і тривалості).

•   Воля емоційної системи така, що емоція може виникати через "імовірність події". Завдяки цьому емоція гарантує передбачення, що є центральним процесом при навчанні. Наприклад, емоція страху змушує уникати вогню дитини, що колись обпікався. Емоція може також передбачати сприятливі події.

•   Емоційна система має волю об'єкта. Хоча емоції, що збуджуються потягами, мають обмежений набір об'єктів, що можуть ці потяги задовольнити, з'єднання емоцій з об'єктами через знання надзвичайно розширює набір об'єктів позитивних і негативних емоцій.

    Емоція може бути пов‘язана з конкретним видом досвіду— мисленням, відчуттям (сенсорикою), дією тощо.

•   Емоції вільні для комбінації з другими емоцяями і для їх модуляції і подавлення.

•   Існує більша свобода. В способі збудження і згасання емоції, як правило, большість людей стараються зробити максимальними позитивні емоції і мінімальними — негативні, але навіть різні аспекти однієї й тої же діяльності можуть викликати або гасити і негативні иі позитивні емоції.

• Емоцїї відносно свободні в можливості заміщення об‘єктів прив‘язанності. (Саме трансформація емоцій, а не потягів, зв‘язується з фрейдівскьим поняттям сублімації.)

•   Емоції мають величезну свободу з точки зору цільової орієнтації або можливих альтернатив реакцій. За Томкінсом, «то, що викликає позитивні емоції, як правило має самопідкрепляючу дію; і ситуації й об‘єкти, котрі визивають позитивні емоції, широко розпреділені в просторі».

 

ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ

Мімічне вираження емоцій.

Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Дарвін висунув гіпотезу, відповідно до якої мімічні рухи утворилися з корисних дій. Іншими словами, то, що зараз є вираженням емоцій, колись було реакцією, що мала визначене пристосувальне значення. Мімічні рухи, що виникли з перетворених корисних рухів, являють собою або ослабленою формою цих корисних рухів (наприклад, оскаливание зубів при гніві є залишковою реакцією від використання їх у боротьбі), або їхня протилежність (наприклад, розслаблення м'язів особи - посмішка, що виражає привітність, є протилежністю напруги м'язів, характерного для ворожих почуттів), або пряме вираження емоційного порушення (тремтіння - це наслідок напруги м'язів при мобілізації організму, скажемо, для нападу).

Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами і залежить від виду тварин. Звідси випливає, що мімічні реакції повинні бути тісно зв'язані з визначеними емоціями. Установлення таких зв'язків зробило б можливим розпізнавання емоцій по мімічному вираженню. Виявилося, що теорія Дарвіна вірна лише почасти, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій.

В експериментах, проведених Борінгом і Тітченером, піддослідним показували малюнки з варіантами мімічного вираження. При пред'явленні цих варіантів піддослідним кожний з них здавався цілком природним. Однак, коли потрібно було назвати емоцію, що відповідає цим зображенням, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності; так, особа, що повинна виражати, на думку авторів, презирство, описувалося такими поняттями, як упертість, неуважність, несхвалення, зневага, відраза; більшість (34%) піддослідних ужили, однак, визначення "презирство".

Аналогічне дослідження було проведено з фотографіями акторів, що зображували різні емоції. Лангфелд установив, що число правильних оцінок почуттів, що хотів зобразити актор, складає від 17 до 58%, тобто не вище, ніж число правильних оцінок профілів Підеріта.

Шлосберг висловив припущення, що окремі форми мімічного вираження не є якісно особливими і їх можна уявити у вигляді деякого контінуума, побудувавши шкалу мімічних виразів.

Спроби лендіса встановити, які групи м‘язів беруть участь у вираженні окремих емоційних станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося неможливим знайти міміку, типову для страху, радості або їнших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).

 Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей – задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей.

 Отже, на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

1) вродженні видово-типові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам,

2) набуті, завчені, соціалізовані способи виявлення почуттів, які поддаються довільному контролю,

3) індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, які характерні саме для цього окремого індивіда.