Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

Зміст

Вступ

Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

1.1 Суть та структура грошових надходжень

1.2 Доходи від звичайної діяльності

Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

2.1 Виручка від реалізації продукції, товарів і послуг

2.2 Методи планування виручки від реалізації продукції, товарів та послуг

Розділ 3. Грошові надходження від інвестиційно-фінансової діяльності

3.1 Значення грошових надходжень від інвестиційної діяльності

3.2 Надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов’язань

3.3 Доходи від фінансових операцій

Розділ 4. Формування валового доходу і прибутку

4.1 Формування валового доходу

4.2 Формування прибутку підприємств

4.3 Методи планування прибутку

4.4 Розподіл та використання прибутку підприємства

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

У процесі виробничо–господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від її продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання для формування доходу і прибутку.

Соціально – економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжуються якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь – якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

З переходом на ринкові основи в господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств. Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, вдосконалення та розширення господарства, збільшення власного капіталу.

 

Розділ 1. Склад і характеристика грошових надходжень підприємств

Розділ 2. Доходи від операційної діяльності

Таблиця.3.Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації

 

Показники	Собівартість товарної продукції,тис.грн	Вартість реалізації продукції за вільними цінами,тис.грн	В тому числі		Вартість реалізації продукції без акцизного збору і ПДВ,тис.грн	Прибуток(+) або збиток(-0, тис.грн
			Акцизний збір,тис.грн	ПДВ,тис.грн
Залишок готової продукції на початок планового періоду	48	72,8	-	10,4	62,4	+14,4
Товарний випуск в плановому періоді	264	400,4	-	57,2	343,2	+79,2
Залишок готової продукції на кінець планового періоду	60	910,0	-	13,0	78,0	+18,0
Всього	252	564,2	-	80,6	327,6	+75,6

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягам продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Визначаючи суми грошових надходжень, слід ураховувати залежність між ними, обсягом реалізації і зміною залишків дебіторської заборгованості, бо остання в Україні з року в рік зростає. Основна частка її - це заборгованість за внутрішніми розрахунками між підприємствами України. Залишається високою питома вага простроченої дебіторської заборгованості, що негативно впливає на грошові надходження підприємств.

Залежність грошових надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг) від зміни дебіторської заборгованості визначається так:

 

Сума грошових надходжень = Сума реалізації + Дебіторська заборгованість на початок періоду - Дебіторська заборгованість на кінець періоду.

 

Для того щоб визначити суму грошових надходжень, треба прогнозувати величину дебіторської заборгованості станом на кінець періоду, що аналізується:

 

D_c=AR*T/S,

 

де D_c - строк погашення дебіторської заборгованості (строк оборотності);

АR- середні залишки дебіторської заборгованості;

Т - тривалість періоду, що аналізується (у нашому випадку 360 днів);

S- виручка від реалізації продукції.

На суму грошових надходжень підприємства значно впливають форми розрахунків з покупцями продукції.

За умови, що в майбутньому періоді характер розрахунків з покупцями не змінюватиметься, для визначення суми грошових надходжень можна скористатися обчисленим раніше значенням строку погашення дебіторської заборгованості. Тоді середні залишки дебіторської заборгованості в прогнозованому періоді можна розрахувати за формулою:

Для точнішого розрахунку за цією формулою потрібно в чисельнику врахувати виручку, одержану за умови наступної оплати. Оскільки прогнозувати таке співвідношення на перспективу досить складно, то можна вважати прийнятним використання в чисельнику загальної прогнозованої величини виручки.

На величину грошових надходжень підприємств впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура товарного та фондового ринків; форми розрахунків; умови та порядок банківського кредитування; система оподаткування підприємств; умови надання товарного кредиту; можливість залучення безоплатного цільового фінансування.

До внутрішніх факторів належать: життєвий цикл підприємства; тривалість операційного циклу; невідкладність інвестиційних програм; сезонність виробництва і реалізації продукції; амортизаційна політика підприємства; коефіцієнт операційного левериджу; фінансова підготовка менеджерів підприємства.

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення — уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70—90 % дебіторської заборгованості припадає лише на один її вид — дебіторську заборгованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит).

Крім доходів від реалізації продукції (товарів, послуг), підприємство отримує інші операційні доходи, які включаються в доходи від операційної діяльності.

Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших операційних доходів належать: «дохід від реалізації іноземної валюти:

· дохід від реалізації Інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій):

· дохід від оперативної оренди активів;

дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті;

· одержані штрафи, пені, неустойки;

· дохід від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності;

· відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

· одержані гранти та субсидії;

· інші доходи від операційної діяльності — такі, що не знайшли відображення у названих вище доходах, зокрема доходи від операцій з тарою, від інвентаризації тощо.

· дохід від реалізації іноземної валюти;

· дохід від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій) -- виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів;

· дохід від оперативної оренди активів (майна), крім фінансової, якщо ця діяльність не є предметом (метою) створення підприємства. Підприємство має право здавати в оренду (лізинг) нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку);

· дохід від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті (активами і зобов'язаннями підприємства), пов'язаними з операційною діяльністю підприємства.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передавання права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь дві або три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець) та орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом певного часу.

Розрізняють два основні види лізингу — фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг належить до фінансових операцій.

Оперативний лізинг включає всі ті види оренди, що не є фінансовим лізингом. Оперативний лізинг припускає можливість кількаразового передавання устаткування в оренду, причому право власності не переходить до орендаря.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцу або знову передається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Остання залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. За високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть також одержувати доходи у формі курсової різниці. Вона являє собою різницю між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів. Валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Перерахунки іноземної валюти в Україні в національну здійснюються стосовно податкового обліку за податковим законодавством, а бухгалтерського -— за П(С)ЬО 21 «Вплив валютних курсів». У бухгалтерському обліку перерахунок курсової різниці здійснюється залежно від того, яка подія відбулася раніше — надходження коштів чи відвантаження товарів. Якщо першою подією було отримання авансу в грошовій формі, то такий актив є немонетарним і надалі його вартість не перераховується ні на дату балансу, ні на дату поставки товарів (робіт, послуг). Так само курсова різниця не перераховується, якщо першою подією була видача авансу у валюті на відрядження за кордон.

Коли ж першою подією було відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг), за яку згодом передбачається отримати іноземну валюту, то такі активи класифікуються як монетарні і їх вартість перераховується як на дату балансу, так і на дату проведення розрахунків. Бартерні операції також не створюють монетарних активів І перерахунок не здійснюється. Якщо заборгованість частково покрито товаром, а частково коштами, то перерахунок курсової різниці буде зроблено тільки в частині грошових розрахунків.

За податковим обліком підприємства отримують дохід у формі додатної курсової різниці за таких перерахунків:

· залишків іноземної валюти на поточних рахунках у банках у національну валюту України на кінець звітного періоду (перерахунки здійснюються за квартал). У бухгалтерському обліку це буде не операційна курсова різниця;

· операцій в іноземній валюті для реалізації зовнішньоекономічної діяльності, де валюта використовується як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами, а на дату здійснення операцій треба враховувати зміну валютного курсу.

До операцій в Іноземній валюті відносять господарські операції, вартість яких визначено в іноземній валюті або які потребують розрахунків у іноземній валюті.

З метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в національну валюту за офіційним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна чи від'ємна курсова різниця за результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається у валові доходи (витрати) платника податку.

Для наступного податкового періоду балансову вартість іноземної валюти або заборгованість в іноземній валюті прирівнюють до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної діяльності, є неопераційними.

Додатні курсові різниці від перерахунку грошових коштів у іноземній валюті та інших монетарних статей, пов'язані з операційною діяльністю, класифікують як інші операційні доходи.

Додатні курсові різниці, що виникають у процесі здійснення фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу.

Від'ємну суму курсової різниці вираховують із суми власного капіталу підприємства.

У разі ліквідації господарської одиниці за межами України нагромаджена додатна сума курсових різниць, відображених у складі іншого додаткового капіталу, включається до складу доходу того звітного періоду, в якому визнано прибуток від реалізації фінансової інвестиції.

· Одержані штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодування завданих збитків.

· Відшкодування вартості раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні).

· Дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла в ході операційного циклу, після закінчення строку позовної давності (трьох років з дати її виникнення).

· Одержані гранти, асигнування та субсидії.

 

Формування валового доходу

 

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни - основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні, фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.

Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плачу і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на приклад збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.

Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди с правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття; заробітна плата і фонд оплати праці. Між'¹ ними с зв'язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої заробітної плати, а, з іншого від абсолютної суми валового доходу. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд оплати праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він с меншим за величину заробітної плати, а чистий доход взагалі відсутній.

При визначенні сутності валового доходу потрібно виходити з того, що це відтворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз новоствореної живою працею виробничого колективу вартості товарної продукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами па виробництво та реалізацію.

За радянських часів визначення валового доходу відповідало Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визначаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход є частиною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробничого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал.

Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що валовий доход с частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість цієї частини валового продукту, опосередкована в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансовою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці.

В сучасному фінансовому словнику валовий доход - це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, валовий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход - це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства ї державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості - основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.

Таблиця 4.Класифікація витрат за різними ознаками

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення витрат на вартість продукції	витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва та рівень витрат	витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами	витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	витрати на продукцію, витрати періоду

 

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати па продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий - для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис.3).

Рис. 3. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

 

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.

 

Фі напс й п ідпрй ємс ті«

4.3 Методи планування прибутку

 

Планування прибутку - відповідальна частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи підприємства. Планування прибутку відбувається окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, так як деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші - обкладаються за підвищеними ставками. В процесі розробки фінансових планів важливо не тільки врахувати всі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але й розглянувши варіанти виробничої програми, обрати той, що забезпечить отримання максимального прибутку.

Об'єктом планування є планові елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою для розрахунку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.

Найчастіше для планування прибутку застосовують метод прямого рахунку.

В найбільш загальному вигляді прибуток - це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток. Слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на підставі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового періоду:

 

П_тп= Ц_тп- С_тп,

 

де П_тп - прибуток по товарному випуску планового періоду;

Ц_тп - вартість товарного випуску періоду, що планується, в діючих цінах реалізації (без податку на додану вартість, акцизів,торгових і збутових знижок);

С_та - повна собівартість товарної продукції планового періоду(розрахована в кошторисі витрат на виробництво та реалізацію продукції).

Прибуток на продукцію, що реалізується, розраховується інакше:

 

П_РІІ = В_РЛ-С_Рп,

 

де П_ря - прибуток, що планується по продукції, яка підлягає реалізації в наступному періоді;

В_рп - планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);

С_ри - повна собівартість продукції, що реалізуватиметься в наступному періоді.

Виходячи з того, що обсяг продукції, що реалізується, в наступному плановому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду і обсягу випуску товарної продукції протягом планового періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані в кінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме наступний вигляд:

П_рв – По₁ + П_тп-П _02,

 

де П_рп - прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;

П₀₁[ - прибуток в залишках продукції, нереалізованої на початок планового періоду;

П_тп - прибуток по товарній продукції, що планується до випуску в наступному періоді;

По₂ - прибуток в залишках готової продукції, яка не буде реалізована в кінці планового періоду.

Саме така методика розрахунку лежить в основі застосування укрупненого методу планування прибутку, коли легко визначити обсяг продукції, що реалізується, в цінах і за собівартістю.

Другий різновид методу прямого рахунку - метод по-асортиментного планування прибутку. Прибуток визначається за кожною асортиментною позицією, для чого необхідно мати відповідні дані. Це можна побачити в таблиці 6

Укрупнений метод прямого рахунку застосовується на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод по-асортиментного розрахунку використовується при більш широкому асортименті, якщо планується собівартість по кожному виду продукції. Головною перевагою методу прямого рахунку при відомих цінах і незмінних витратах протягом планового періоду є його точність.

 

Таблиця 5.

Метод по-асортиментного планування прибутку

Показники	Виріб
	А	Б
Обсяг товарної продукції без залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду, шт.	200	100
Ціни за одиницю виробу, грн	1800	2300
Обсяг продукції, що реалізується в діючих цінах, грн	360000	230000
Планова собівартість одиниці продукції,грн	1200	1900
Планова собівартість одиниці продукції, що реалізується, грн.	240000	40000
Прибуток від реалізації продукції, грн.	120000	…

 

Раніше метод прямого рахунку був основним при плануванні прибутку, так як підприємства виходили з однозначно визначеного обсягу реалізації продукції, кола покупців, фіксованих цін. В умовах скритої, подавленої форми інфляції ціни на сировину залишалися практично незмінними. Заробітна плата і амортизаційні відрахування не чинили такого впливу на собівартість, як в сучасних умовах. Розрахунок прибутку був, по суті, похідним показником від обсягу реалізованої продукції і її собівартості. А так як кожне підприємство виробляло встановлену йому номенклатуру продукції, то не потрібно було шукати альтернативних рішень для збільшення суми прибутку.

В сучасних умовах господарювання метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку лише на дуже короткий проміжок часу, поки не змінилися ціни, зарплата та інші обставини. Це виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Зміст аналітичного (економічного) методу планування прибутку розглянемо коротко, лише з тою метою, щоб показати його відмінність від методу прямого рахунку. В такому випадку розрахунок ведеться окремо за порівнюваною і не порівнюваною товарною п