Грошові надходження від фінансової діяльності

 

З переходом на ринкові засади господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Тому пошук джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набуває важливого значення.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

· придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· цільові грошові вклади;

· валютні операції;

· пайові внески, часткова участь у діяльності інших підприємств;

· надання позик;

· лізингові операції.

Операційна діяльність:

· надходження коштів від продажу товарів і надання послуг;

· надходження інших коштів;

· надходження благодійних внесків.

Інвестиційна діяльність:

· надходження коштів від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довготермінових нефінансових активів;

· суми грошових надходжень від продажу акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах;

· надходження коштів у вигляді процентів за аванси коштами та позик іншим підприємствам;

· надходження коштів від ф'ючерсних і форвардних контрактів;

· суми грошових надходжень у вигляді дивідендів, як результат придбання акцій або боргових зобов'язань інших підприємств, а також часток участі в спільних підприємствах;

· оренда і лізингова плата.

Грошові надходження від реалізації зайвих і непотрібних основних засобів і матеріальних запасів визначають за цінами їх реалізації. Основні засоби, що були в експлуатації, повинні реалізовуватися за цінами, які не нижчі від балансової вартості, їх залишкова балансова вартість визначається як різниця між балансовою вартістю і амортизаційними відрахуваннями. У кінцевому підсумку основні засоби, що вибувають, продаються за договірними цінами. Виробничі запаси реалізуються також за договірними ринковими цінами.

Ціну реалізації зайвого і непотрібного майна підприємства можна визначити за такою формулою:

 

Ц _д =Б_в+ПДВ = Б_в +Б_в*С_ПДВ /100,

 

де Ц_д-договірна ціна;

б_в— балансова вартість майна чи нематеріальних активів.

Важливим напрямком фінансової діяльності агропромислових підприємств за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективного інвестування коштів, які даватимуть додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції чи облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках, або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш, ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються в майбутньому, тобто рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.

Дивіденд являє собою доход на цінні папери (акції та облігації) у вигляді грошей, акцій або облігацій.

Сума дивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерного товариства, часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, номінальною вартістю акцій і облігацій та їх кількістю, що знаходиться у власності агропромислового підприємства.

Не рекомендується давати згоду на придбання цінних паперів, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції і тих підприємств, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки,

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Грошові надходження від продажу акцій і облігацій інших підприємств визначаються як різниця між курсом акцій чи облігацій на фондовому ринку на момент продажу та їх курсом на момент придбання.

Однак відсутність у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що немає ефективного державного регулювання випуску й торги цінними паперами. Бракує також необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій з цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Депозити — грошові суми або цінні папери, що вносяться до кредитних установ (банків, ощадних кас, страхових компаній, інвестиційних компаній) для зберігання. На грошові вклади їх власникам нараховуються відповідні відсотки. Процент за депозит знаходиться у прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну зберігання. Його сума визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю депозиту.

За відсутності своєчасної оплати одержання товарно-матеріальних цінностей оформляється товарний кредит. У цьому випадку грошовим надходженням кредитора (постачальника) виступає позичковий процент, тобто плата, котру отримує кредитор від позичальника за користування матеріальними цінностями. Його величина залежить від розміру, форми і виду процентної ставки та терміну позички, він визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю позички.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Оренда — це засноване згідно з угодою строкове володіння і користування землею, окремими видами майна юридичними і фізичними особами, необхідними для господарської діяльності.

Відносини орендодавця і орендатора регулюються договором про оренду, який укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.

Важливе місце в орендних відносинах займає орендна плата. Це плата орендатора орендодавцю за строкове володіння і використання землі та майна, що передане в оренду. Вона може включати: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обов'язків по відтворенню орендованого майна; при оренді землі амортизаційні відрахування не здійснюються); плату за землю; кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів по закінченню терміну їх оренди; прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківського проценту.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою термін. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони; підприємство-поста-чальник, лізингова фірма (підприємство – лізингодавець), лізингоодержувач, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.

За фінансового лізингу термін оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності угоди повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договору лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.

Оперативний лізинг укладається, як правило, на термін, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення Договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в лізинг.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Вона залежить від виду основних засобів, терміну лізингу та інших умов угоди.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії Угоди. Однак, за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

До інвестиційної діяльності відносяться доходи від здійснення форвардних і ф'ючерсних операцій.

Форвардна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) форвардної угоди, тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва з визначенням часу в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди.

Розрахунки за форвардною операцією з продукції сезонного виробництва здійснюються в термін, що перевищує30 календарних днів з моменту укладання угоди.

Ф'ючерсна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) ф'ючерсної угоди; тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.

Розрахунки за ф'ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва.

Фінансова діяльність:

· надходження коштів від випуску акцій або інших інструментів акціонерного капіталу;

· надходження коштів від випуску незабезпечень боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших видів коротко- і довготермінових позик;

· надходження коштів, пов'язаних із фінансовою діяльністю.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.

Позареалізаційна операція — це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та матеріальних і нематеріальних активів.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів. Тому до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству.

Неустойка — визначена законом або угодою грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій в разі невиконання або не належного виконання нею своїх зобов'язань.

різновидами неустойки є пеня і штрафи.

Пеня (в перекл. з лат. — покарання) — встановлений законом або угодою штраф за порушення термінів виконання зобов'язань щодо сплати платежів чи внесків. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу або за невиконання інших зобов'язань, її розмір здебільшого визначають у процентах до суми невиконаного зобов'язання.

Штраф (в перекл. з кім. — покарання) — грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом.

Окрім того, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток за минулий час, погаситися дебіторська заборгованість, списана як безнадійна, тощо. Це також позареалізаційні доходи. Вони є постійним, хоч і незначним джерелом грошових надходжень і балансового прибутку агропромислових підприємств.