Розділ ІІІ. Безгромадянство і подвійне громадянство

 

Безгромадянство і подвійне громадянство. Обидва стани, як правило, породжуються неспівпаданням принципів придбання і припинення громадянства в різних країнах. Особами без громадянства (аполідами або апатридами) є ті, хто не може довести наявність у них якого-небудь громадянства. Наприклад, згідно із згаданим австрійським законом знайдене на території Австрії дитя старше за шість місяців вважатиметься особою без громадянства. Стан безгромадянства може виникнути і в результаті припинення громадянства.

Найбільш частим випадком багатогромадянства є подвійне громадянство (біпатрізм), тобто приналежність особи до громадянства двох держав, що підтверджується відповідними документами. Причинами такого явища також можуть бути розбіжність змісту законодавства різних країн про порядок набуття громадянства за волевиявленням, територіальні зміни тощо. Але нерідко тут головну роль відіграє саме наявність колізій між «правом крові» і «правом ґрунту».

Наприклад, дитя, що народилося на мексиканській території від батьків-австрійців буде мексиканським громадянином за Конституцією Мексики і австрійським громадянином по австрійському закону. А згідно з чотирнадцятою поправкою до Конституції США, філіація відбувається за принципом «права ґрунту». Цей принцип не поширюється на дітей дипломатів, консулів і деяких інших категорій іноземців. Однак припускається можливість набуття громадянства на основі «права крові»: американським громадянином е особа, яка народилася за кордоном у батьків, які є американськими громадянами. Характерно, що в такому випадку філіація обмежена тільки одним поколінням народжених за кордоном. Це застереження зумовлене наміром запобігти практиці біпатризму, але його не можна вважати абсолютно ефективним. Зокрема, громадянин США, який за законом набув цього стану за «правом крові», народившись на території іншої держави, де діє «право ґрунту», за звичайних умов буде вважатись і громадянином цієї держави. З іншого боку, особа, яка народилася на території США у громадян іноземної держави, де домінує «право крові», також може стати біпатридом.

Подвійне громадянство у ряді випадків створює для його володаря певні складнощі, якщо кожна з держав вимагає від нього виконання громадянських обов'язків. Держави, як правило, негативно відносяться до такого стану і укладають договори про запобігання випадкам подвійного громадянства, зобов'язавши осіб, що мають громадянство обох сторін договору, вибрати одне громадянство і тим самим припинити інше. В усякому разі за своїми громадянами держави не визнають жодних прав, витікаючих з наявності у них також іншого громадянства. Більш того, такі громадяни часом піддаються деяким обмеженням в правах. Наприклад, згідно ч. 3 ст. 16 Конституцій Румунії «публічні функції і високі посади можуть бути заміщені особами, що мають лише румунське громадянство і місце проживання в країні». Проте зустрічається і інший підхід. Так, в Польщі останній Президент Другої республіки (1918–1939 рр.) мав окрім польського ще громадянство Швейцарії, куди і втік після вторгнення до Польщі гітлерівських військ. А в 1990 році головним суперником на виборах в того, що став тоді Президентом Леха Валенси виявився бізнесмен, в якого окрім польського є ще громадянство Канади, де він проживає постійно, а також Перу.

У законодавстві більшості країн не визначаються юридичні наслідки подвійного громадянства. Водночас передбачаються різні заходи щодо запобігання цьому явищу. Так, для запобігання випадкам біпатризму майже в усіх розвинутих країнах законодавчо встановлено, що одруження жінки з іноземцем автоматично не впливає на її громадянство. Для ліквідації біпатризму нерідко використовується практика оптації, тобто вибору громадянства. Порядок оптації встановлюється в законодавстві і міжнародних договорах. Найчастіше оптація має місце у зв'язку з територіальними змінами та укладанням спеціальних міждержавних угод про запобігання подвійному громадянству та усунення його.

Існують, проте, й угоди, які припускають можливість подвійного громадянства. Про це прямо зазначається в Конституціях деяких держав. При цьому, як правило, робляться посилання на існуючі між відповідними країнами так звані особливі зв'язки історичного характеру. Прикладами таких угод є договори про подвійне громадянство між Іспанією та рядом латиноамериканських держав. У ст. 11 Конституції Іспанії застережено, що «в цих країнах, навіть якщо вони не визнають за своїми громадянами такого права на взаємній основі, іспанці можуть натуралізуватись без втрати свого громадянства за народженням». У ст. 62 Конституції Росії записано, що «громадянин Російської Федерації може мати громадянство іноземної держави (подвійне громадянство) відповідно до федерального закону або міжнародного договору Російської Федерації». У Великобританії громадяни Ірландії визнаються британськими громадянами, хоча Ірландія взаємністю на це не відповідає (що, втім, зрозуміло, якщо врахувати величезну різницю в чисельності населення обох країн). Договори між державами про подвійне громадянство зобов'язали сторони враховувати наявність у своїх громадян також громадянства іншої сторони і, зокрема, не вимагати від них виконання певних громадянських обов'язків, якщо ці обов'язки були виконані по відношенню до іншої сторони (наприклад, військова служба). Проте поки що визнання багатогромадянства – виключення з правила, хоча можна передбачати, що усе більш тісний взаємозв'язок між державами і зняття загрози серйозних військових конфліктів приведуть до розширення цієї практики.