Аналіз літератури дослідження особистості у вітчизняній науці

 

Сьогодні у вітчизняній психології широко поширений погляд на людину як на індивіда, особистість і суб'єкт діяльності, але при цьому відсутня більш менш загальноприйнята концепція особистості.

Приступаючи до огляду основних вітчизняних концепцій психології особистості, слід зазначити, що в змістовному плані все ж таки домінує структурний, а згодом, змінивший його, системно-структурний підхід.

Однією з перших слід назвати концепцію особистості, що запропонував

А.Ф. Лазурський. Значення цієї концепції в тому, що вперше було висунуте положення про стосунки особистості, які є ядром особистості. Особливе значення її ще і в тому, що ідея стосунків особистості стала відправною для багатьох вітчизняних психологів.

За думкою А.Ф. Лазурського, основне завдання особистості - це пристосування (адаптація) до навколишнього середовища, яке розуміється в найширшому сенсі. Міра (ступінь) активності пристосування може бути різною, що знаходить віддзеркалення в трьох психічних рівнях - нижчому, середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвитку людини. [23, 127]

Особистість в уявленні А.Ф. Лазурського - це єдність двох психологічних механізмів. З одного боку, це ендопсихіка - внутрішній механізм людської психіки, яка складає ядро особистості, її основу.

Іншу істотну сторону особистості складає екзопсихіка, зміст якої визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів, середовища. Обидві ці частини пов'язані між собою і впливають одна на одну.

Аналізуючи погляди В.Н. Мясищєва на особистість, слід підкреслити, щонайменше, два положення, значущі для теоретичного осмислення проблеми особистості.

Перше з них в тому, що він став першим, хто у відкритій формі поставив питання про структуру особистості. Специфіка його поглядів на структуру особистості полягає в тому, що в ній немає окремих складових, але є психологічна даність - відношення, що замикає на себе всі інші психологічні характеристики особистості.

Друге положення - це розвиток і поглиблення традиції, що розпочалася ще А.Ф. Лазурським. Розвиваючи його ідеї про відношення особистості, радянський психолог В.Н. Мясищєв будує свою концепцію особистості, центральним елементом якої є поняття "відношення".

Відношення особистості - це активний, свідомий, інтегральний, виборчий, заснований на досвіді зв'язок особистості з різними сторонами дійсності. За думкою В.Н. Мясищєва, відношення - це системоутворюючий елемент особистості, яка предстає як система стосунків. [23, 178]

В.Н. Мясищєв виділяє у відношенні "емоційну", "оціночну" (когнітивну, пізнавальну) і "конативну" (поведінкову) сторони (структура відношення). Кожна сторона відношення визначається характером життєвої взаємодії особистості з навколишнім середовищем і людьми, що включає різні моменти від обміну речовин до ідейного спілкування.

Концепція особистості К.К. Платонова - найбільш яскравий зразок реалізації ідей структурного підходу до розуміння особистості людини. К.К. Платонов розглядає особистість як динамічну систему, тобто систему, що розвивається в часі, змінює склад вхідних в неї елементів і зв'язків між ними, при збереженні функції, в якій автор виділяє чотири підструктури особистості:

1. Підструктура спрямованості і стосунків особистості, які виявляються у вигляді моральних рис.

2. Підструктура досвіду, яка "об'єднує знання, навики, уміння і звички, придбані шляхом навчання, але вже з помітним впливом біологічно і навіть генетично обумовлених властивостей особистості". [14, 45]

3. Підструктура індивідуальних особливостей психічних процесів, процес формування і розвитку яких здійснюється шляхом вправи.

4. Підструктура біопсихічних властивостей, в яку входять "статеві і вікові властивості особистості, типологічні властивості особистості (темперамент)". [14, 45]

На відміну від попередніх і подальших вітчизняних концепцій особистості концепція особистості О.М. Леонтьєва характеризується високим рівнем абстрактності. О.М. Леонтьєв вважав, що особистість створюється суспільними стосунками, в які індивід вступає в своїй наочній діяльності.

Так на перший план виступає категорія діяльності суб'єкта, оскільки "саме діяльність суб'єкта є початковою одиницею психологічного аналізу особистості, а не дії, не операції або блоки цих функцій; останні характеризують діяльність, а не особистість". [15, 238]

Таким чином, по-перше, О.М. Леонтьєву вдається провести розмежувальну лінію між поняттями індивід і особистість. Якщо індивід - це неподільне, цілісне, зі своїми індивідуальними особливостями генотипічне утворення, то особистість - теж цілісне утворення, але не дане кимсь або чимось, а проведене, створене в результаті безлічі наочних діяльностей. Отже, положення про діяльність як одиницю психологічного аналізу особистості - це перший принципово важливий теоретичний постулат О.М. Леонтьєва.

Інший такий же важливий постулат - це обернене О.М. Леонтьєвим положення С.Л. Рубінштейна про зовнішнє, таке, що діє через внутрішні умови.

Отже, розвиток особистості предстає перед нами як процес взаємодій безлічі діяльностей, які вступають між собою у ієрархічні відносини. Особистість виступає як сукупність ієрархічних стосунків діяльностей.

Процес становлення особистості по О.М. Леонтьєву є процес "становлення зв'язної системи особистісних сенсів". [15, 233]

Якщо в концепції О.М. Леонтьєва центральне місце належить поняттю "особистісний сенс", то у Л.І. Божович як системостворююча ознака структури особистості виступає "внутрішня позиція особистості" або її спрямованість. Основу спрямованості складає "стійко домінуюча система мотивів, в якій основні, такі, що ведуть мотиви, підпорядковувавши собі всі останні, характеризують будову мотиваційної сфери людини". [9, 13] Саме зміст спрямованості особистості обумовлює всі її особливості: інтереси, прагнення, переживання, риси вдачі. Тому ведуча сфера в структурі особистості Л.І. Божович - це аффективно-потребнісно-мотиваційна сфера.

С.Л. Рубінштейн, приступаючи до характеристики особистості, звертає увагу на залежність психічних процесів від особистості. Це виражається, по-перше, в індивідуально-диференціальних відмінностях між людьми.

Експериментально вивчаючи різного роду ілюзії, Д.Н. Узнадзе прийшов до висновку, що вирішальна роль у їх виникненні належить так званій установці. Він підкреслював, що установка це "цілісний стан суб'єкта", його цілісна спрямованість в певну сторону, на певну активність. Згідно з концепцією Узнадзе, установка виражає готовність людини до активності, визначає її спрямованість і вибірковість поведінки. Установка як динамічний стан включає як момент мотивації, так і момент спрямованості. На думку цього вченого, установка регулює поведінку на двох рівнях регуляції психічної активності: несвідомому і свідомому. [27, 34]