Вклад Б.Г. Ананьєва в розвиток онтопсихології та акмеології

 

Принцип розвитку в розумінні Б.Г. Ананьєва вказує на історичний характер детерміації психічного. "Внутрішні умови, заломлюючі зовнішні дії, в процесах життєтворчості, здійснення діяльності, функціонування поведінки, постійно змінюються, формуються, еволюціонують". [5, 34]

Рушійною силою психічного розвитку, згідно з переконаннями вченого, є внутрішні суперечності, які виникають тому, що психічні структури неоднорідні. Так, наприклад, вже в психічному процесі дають про себе знати і онтогенетичні, і натуральні, психофізіологічні функції, і органічні потреби, а також вищі форми мотивації - пізнавальні, моральні, естетичні. І ще складніше ця картина спостерігається в психічних властивостях і станах.

До чинників розвитку Б.Г. Ананьєв відносив спадковість, різноманітні умови природного і соціального середовища, навчання і виховання, структуру особистості, що сформувалася до даного моменту, індивідуальність. [3, 117]

Послідовно застосовуючи принцип розвитку при аналізі психофізіологічних функцій, психічних процесів, психічних властивостей і станів людини, він особливо глибоко спирався на цей принцип в своїй концепції онтопсихології, суттю якої було багатобічне дослідження буття людини як індивіда і особистості, суб'єкта і індивідуальності в онтогенезі.

Формулюючи комплекс теоретичних, науково-дослідних і прикладних завдань, які вирішуються в процесі побудови онтопсихології як науки, вчений об'єднав їх в чотири блоки проблем:

1) встановлення суті розвитку індивідних і особових характеристик з позицій біосоціальних стосунків в різні періоди онтогенезу і життєвого шляху людини;

2) дослідження взаємозв'язків індивідних і особових властивостей на різних етапах індивідуального розвитку людини;

3) виявлення зв'язків як індивідуальних, так і особових феноменів людини з її суб′єктно-діяльнісною характеристикою;

4) дослідження становлення індивідуальності як процесу інтеграції основних характеристик людини як індивіда, особистості та суб'єкта діяльності, що відрізняється по своїм багатьом параметрам неповторною своєрідністю. [3, 44]

У дослідженнях, які Б.Г. Ананьєв здійснював для виявлення індивідної організації і її онтогенезу, було доведено, що порівняльно-вікове вивчення індивідних характеристик є одним з найважливіших аспектів пізнання природних форм психіки, які не втрачають відносної самостійності у міру ускладнення психічної діяльності, продовжуючи виконувати функцію її потенціалу впродовж всього життя людини.

Інший важливий напрям в цьому циклі досліджень - дослідження відносин і ступеня взаємозв'язку індивідних властивостей в різні періоди життя людини. У складній структурі індивідної організації, що включає елементи різного роду, під керівництвом Б.Г. Ананьєва вивчалися як однорівневі, так і різнорівневі зв'язки. Було показано, що наявність різнорівневої структури індивіда за рахунок розшарування, стратифікації його елементів спричиняє за собою дослідження процесів диференціації і інтеграції в даній системі людини. Наслідком соціалізації виявляється також подальше розшарування вторинних індивідних властивостей. На основі природних форм психіки утворюється соціалізований рівень психофізіологічних функцій (мнемічні, вербальні, довільні та інші). Разом з природними структурами виникають інтеркорреляції в результаті соціалізації. Як природні, так і придбані кореляційні зв'язки характеризуються (хоча і в неоднаковому ступені) все зростаючою спеціалізацією, динамічністю і надзвичайною пластичністю під впливом соціальних чинників, особливо тих, що впливають на процеси перебудови кореляційних стосунків.

У дослідженнях, проведених під керівництвом Б.Г. Ананьєва, було показано, що цілий ряд психологічних особливостей людини виявляється зв'язаним з особливостями протікання процесів на вегетативному і біохімічному рівнях. І це не випадково, оскільки психічна діяльність забезпечується роботою всіх систем людського організму, починаючи з біохімічних процесів і закінчуючи процесами, що протікають на вищому кортикальному рівні. Причому, в умовах підвищеного інтелектуального та емоційного навантаження між психологічними характеристиками людини і особливостями вегетативних і біохімічних рівнів виявляються ті зв'язки і залежності, які не уловлюються у фонових дослідженнях. [2, 68]

Ще один важливий напрямок, пов'язаний з вивченням індивідної організації в онтопсихології, полягає у виявленні її ролі як основи для формування особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності. Комплекс проблем, що стосуються взаємозв'язків індивіда і інших підструктур людини, включає розгляд не тільки генетичних, але і структурних стосунків на різних етапах життєвого шляху, що дає можливість ближче підійти до розуміння психічного розвитку як цілісного феномену". [2, 144]

До наступного циклу досліджень з онтопсихології відноситься вивчення особистості і її життєвого шляху. На відміну від індивідної організації, особливостями особистості є психологічні ефекти соціального розвитку людини. Психологічним результатом активного включення людини в різні системи соціальних стосунків і типи спільностей є "розвиток людини як особистості з її багатовимірними і багаторівневими підструктурами, різноманітними властивостями". [2, 46]

Значущість соціально-психологічних характеристик особистості, підкреслював Б.Г. Ананьєв, визначається їх регулюючою функцією. Людина приймає те або інше рішення саме на основі включення своїх суб'єктивних стосунків до різних сторін навколишньої дійсності. У сферу їх включається також відношення до себе як до суб'єкта соціальних стосунків і як до особистості в цілому. Ступінь зрілості особистості, згідно з Б.Г. Ананьєвим, виражається в здатності ухвалювати власні рішення і свідомо здійснювати вибір в складних ситуаціях. [5, 218]

У контексті онтопсихологічної науки одне з основних питань - вивчення процесу становлення цілісності особистості як багаторівневої системи, процесу перетворення її з "об'єкту соціальних дій в суб'єкт індивідуального і суспільного розвитку впродовж всього життєвого шляху людини". [3, 34]

Наступний розділ онтопсихології присвячений взаємозв'язкам індивіда і особистості, що складаються впродовж життя. Комплекс проблем, що стосуються стосунків цих основних підструктур людини, включає розгляд не тільки генетичних, але і структурних зв'язків і чинників, що визначають їх характеристики в різні періоди життєвого циклу. Це дає можливість ближче підійти до розуміння психічного розвитку як цілісного феномену, що має різнорівневу, ієрархічну структуру. Такий комплексний підхід "важливий не тільки для конкретизації методологічного біосоціального принципу, але і для внутрішньої детермінації процесу психічного розвитку". [3, 22]

Якщо попередників Б.Г. Ананьєва при вивченні стосунків різнорідних компонентів психіки найбільшою мірою цікавила проблема зв'язків темпераменту і характеру, то Б.Г. Ананьєв при вивченні взаємин різнорідних, різнорівневих компонентів психіки робив упор на з'ясуванні зв'язків пізнавальних функцій і процесів із особливостями особистості.

Окрім розробки проблем онтопсихології, Б.Г. Ананьєв вніс великий і змістовний вклад у створення акмеології, - науки, що виникла на стику природних, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, і що вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини в період її дорослості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Услід за Бєхтєрєвим, Б.Г. Ананьєв був проти ствердження деяких учених, що розвиток людини завершується при досягненні ним дорослості, після чого нібито наступає своєрідна "скам'янілість" в прояві цього процесу.

Зрілість людини, що досягається в дорослому стані, і так звана вершина цієї зрілості або, як її називають, акме, підкреслював Б.Г. Ананьєв, - це "багатовимірна констелляція різних характеристик людини, яка хоча і охоплює значний по часу протяжності етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як індивід, особистість і суб'єкт діяльності, але разом з тим ніколи не є статичною освітою, а, навпаки, відрізняється більшою або меншою варіативністю і мінливістю". [2, 11]

Б.Г. Ананьєв і його учні в серії експериментальних робіт показали, що фізичний стан людини постійно несе типові характеристики і зазнає перебудову в рамках параметрів зрілості. І така ж "рухома єдність змістовної специфіки і форми її виразу дає про себе знати, коли людина проявляє себе як особистість і як суб'єкт діяльності". [2, 13]

У цих дослідженнях було показано, що, як правило, не відбувається фронтально одночасного досягнення ступеня зрілості всіма блоками утворень, в яких людина виступає як індивід, як особистість і як суб'єкт діяльності; далі, вже на ступені зрілості, у неї спостерігаються також різні темпи протікання змін в названих утвореннях: "і час виходу на рівень акме людини як індивіда, як особистості і як суб'єкта творчої діяльності дуже часто не збігається". [2, 13]

Стан зрілості не з'являється у людини несподівано і відразу. Не тільки від природної схильності, але і від вже прожитого життя великою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до ступеня зрілості, які ціннісні орієнтації і стосунки складуть ядро його особистості.

Виходячи з цих даних, Б.Г. Ананьєв сформулював завдання, які повинна вирішити акмеологія: це наукове освітлення феноменології акме, об'єктивування загального і різного в ній у різних людей, дослідження у дії чинників, які визначають якісно-кількісні характеристики акме. Останнє фактично означає важливість розкриття закономірностей і механізмів, функціонування яких необхідне, щоб "повноцінне акме було досягнуте людиною і вона реально відбулася як гідний громадянин своєї країни і як професіонал високого класу". [2, 11]