Креативність та артистизм вчителя іноземної мови

 

Якість людської мови як засобу комунікації визначається двома параметрами: швидкістю мовленнєвої реакції та широта кругозору. Ось чому креативні методи, засновані на артистичному, творчому підході до навчання іноземній мові, сьогодні найбільш. бажані.  Викладач повинен ставити головний акцент на завдання, які розвивають творчий початок особистості, підвищують мотивацію вивчення мови та покращує мову як основний механізм комунікації. На Заході ці методи відомі дуже давно та широко практикуються. У нас, без сумніву, певні педагоги їх також використовують, хоча і не являються обов’язковими. [17; c.83]

В сьогоднішніх умовах креатині методи повинні стати головними, оскільки вони формують творчу, мовленнєву особистість, яка спроможна швидко реагувати та адаптуватись до будь - якого мовленнєвого середовища та певним соціальним умовам. Використання цих методів дає дуже хороші результати при навчанні іноземній мові. [ 4; c.3]

В основі креативних методів лежать вправи, які розвивають швидкість реакції та розширюють кругозір. Ці вправи нероздільно пов’язані з поняттям „семантичного поля”. Після проходження тієї чи іншої теми, скажімо „ меблі” чи „ресторан”, викладач може у швидкому темпі називати предмети, які відносяться чи не відносяться до даного семантичного поля. Учні повинні миттєво відреагувати. Завдання спочатку виконуються на російській мові, потім на іноземній.

Робота з використанням семантичних полів взагалі дуже ефективна, оскільки окрім швидкості реакції розвиває асоціативне мислення.

Підвищення мотивації вивчення іноземної мови напряму залежить від енергії та особистих якостей викладача, від його вміння підвисити самооцінку учнів.[5; c.30]

Викладач завжди повинен працювати на випередження. Вже з першого заняття доцільно брати темп нормальної розмовної мови. Стовідсоткового розуміння не існує, навіть на рідній мові. Оволодіння іноземною мовою - це вміння схоплювати зміст нових слів, висловів (на професійному рівні – неологізмів, діалектизмів, жаргонізмів, професійних термінів) за рахунок розуміння контексту. Для спілкування досить 30% розуміння.

Основа мови як засобу спілкування - діалог, ось чому комунікативні курси західних видавництв повинні займати керівну позицію при навчанні практики мови.[6; c.8]

Будь - яка мова складається з „трьох китів”: фонетики, граматики та лексики. На кожному занятті необхідно давати як фонетичний, так і лексико - граматичний матеріал. Доцільно давати досить великий об’єм лексичних одиниць на кожному занятті. Нехай учням здається, що вони плутаються в мові, що „все розуміють, але не можуть сказати”.

На початковому етапі навчання це нормально, хоча на кожному п’ятому занятті необхідно закріплення пройденого матеріалу в ситуативних бесідах, ділових іграх.

Без сумніву, використання цих методів при навчанні іноземній мові вимагає від викладача артистичних здібностей, більших енергійних та моральних затрат, що нерозривно пов’язане з психологією, з поняттям емоційного комфорту та дискомфорту учнів. [2; c.16]

Не всі учні відразу зможуть прийняти активну участь у грі, не всі готові до публічного виступу і перевтіленню, але успіх при такому підході гарантований, і викладач відчуває віддачу від своєї роботи.

 

Роль вчителя та учнів у процесі навчання іноземній мові

Співробітництво вчителя й учня під час навчання іноземної

Мови

 

Робота учня - слухати вчителя і намагатися запам’ятати те, що йому говорять, не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини – радості від успіхів.[14; c.68]

Нова доба принесла нове ставлення до навчання і виховання. Зросли вимоги до людини, а надто до її творчих можливостей, і це з усією очевидністю довело неспроможність авторитарного стилю у навчанні.

Розвиток творчого потенціалу людини трактується як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглядати учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну особистість. Учень- не об’єкт, а насамперед творець свого власного „Я”.

Крізь призму діяльності учня необхідно переосмислити саму структуру навчально - виховного процесу. Такий навчально - виховний процес передбачає певну переорієнтацію функцій вчителя. Різко зменшується питома вага його виконавчої діяльності на уроці, а також зростає функція організаційна.[18; c.45]

Це в свою чергу, вимагає глибокого оволодіння методичною технологією, вмінням прогнозувати в деталях діяльність кожного учня. Лише за цієї умови вчитель може повністю повноцінно включати учня в діяльність і займати позицію „партнера”.[13; c.58]

Учитель повинен стати творцем своєї діяльності й сам відповідати за її результати. Така форма роботи можлива в разі співпраці учителя й учнів.

Функції вчителя визначаються як зовнішні щодо системи „учень - предмет”. Учитель є організатором і співучасником навчально - виховного процесу. Проте це не означає, що в системі навчально - виховного процесу  роль вчителя зменшується. Навпаки, чим більше вчитель виявляє себе, тим вагомішим буде результат навчально - виховного процесу. Суть проблеми полягає в тому, куди учитель спрямує свої зусилля – на чітку організацію діяльності учня чи на ту роботу, яку повинен виконати учень. Це принципове питання, тому функції учня і вчителя повинні бути чітко розмежовані. У кожного з них є своя діяльність – учень навчається, учитель керує його діяльністю.[20; c.129]

Таким чином, у навчально - виховному процесі діють два суб’єкти, стосунки між якими мають переважно характер співробітництва. Цей тип взаємин є для навчально - виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за учителем функцію управління, а з іншого, - дає учневі можливість діяти самостійно, розвивати власну ініціативу.

Будь - які навчально - виховні заходи є продовженням формування особистості, а за умов співробітництва вчителя і учня не виключається прямий вплив першого на другого.

Він здійснюється кількома шляхами:

1. Оцінювання результатів діяльності учня у формі виставлення оцінок або оціночного коментування;

2. Заохоченням чи осудом у зв’яку з виконанням певного завдання;

3. Різноманітними спонуканнями до дій у формі пропозицій, підказок, побажань, прохань тощо, які можуть виражатися як словесно, так і за допомогою інтонацій, жестів, міміки;

4. Постійним впливом на мотиваційну сферу учня

Вибір предмета для навчально - виховної ситуації значною мірою обмежений вимогами програми та змістом підручника. Але у навчанні іноземної мови за вчителем лишається право вибору предмета розмови, теми для читання тощо.[21; c.13]

Під час оцінювання методичної обробки матеріалу вчитель намагається, щоб він забезпечував готовність учня чи учнів до взаємодії з ним, стимулював у них потребу навчальної діяльності, викликав особистісне зацікавлення. Крім того, предмет повинен відповідати загальній меті, тобто містити необхідну інформацію, забезпечувати  формування відповідних умінь і навичок, оціночних суджень про факти, явища, сприяти розвиткові учня.

Вчитель виступає як джерело потрібної інформації, як фактор підтримки і як сила, що скеровує діяльність учня. Саме тут знаходяться найбільш чутливі точки взаємовідносин учня і вчителя. Дуже важливо своєчасно надати учневі необхідну допомогу, зберігши при цьому максимум його самосвідомості.[13; c.23]

Ця допомога не повинна бути нав’язливою, а лише спонукальною підказкою, вчитель повинен „непомітно” „підкинути” її як власне „відкриття”.

Майстерність вчителя полягає в тому, щоб організувати і вести процес навчання і водночас „стояти осторонь”, залишаючи учневі роль інтелектуального лідера.[20; c.23]

Зусилля обох учасників різнонаправлені. Учень прагне до перетворення предмета, а через це і до змін у самому собі. Намагання вчителя спрямовані на забезпечення таких умов, за яких зусилля і діяльність учня стали б фактором. Кінцевий результат діяльності учня є показником правильної діяльності вчителя.

Розділ II Роль вчителя іноземної мови у навчанні та вихованні

Учнів