Усунення суперечок між соціальною та економічною ефективністю

 

Співвідношення економічної та соціальної ефективності породжує низку проблем щодо поєднання цих двох понять, особливо з точки зору вимірювання ефекту кожної з них. Необхідно зауажити, що досі не має єдиної думки фахівців з питання їх оптимального поєдання.

Усі явища мають свої причини, і протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємства в цьому розумінні не є виключенням. Виявлення причин протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є важливим аспектом дослідження проблеми єдності та протиріччя економічної і соціальної ефективності. Встановлення тієї чи іншої причини протиріччя між даними категоріями необхідно для пізнання причин цих причин та подолання наявних невідповідностей.

Як уже неодноразово зазначалося, для економічної і соціальної ефективності характерна різна спрямованість інтересів (економічна виражає приватні, а соціальна – суспільні), що у сучасних умовах в основному суперечать один одному. Відомо, що інтереси кожного індивіда формуються під впливом економічних відносин, тому що саме вони є вирішальними у розвитку не тільки економіки, але і суспільства в цілому. Нинішні об'єктивні умови життя людей склалися таким чином, що вирішальними є відносини власності.

Ці економічні відносини формують інтереси кожного індивіда. Доти, доки у виробництві переважала дрібна приватна власність, ринкова система націлювала підприємство на збільшення обсягу виробництва, зниження витрат, поліпшення якості продукції. Все це сприяло більш повному задоволенню потреб населення. Реалізація інтересів суспільства відбувалася через індивідуальні, приватні інтереси, що були рушійною силою суспільного прогресу.

Сучасне ринкове господарство характеризується великою акціонерною та приватною власністю, внаслідок чого першорядною метою ринкової економіки стало збагачення окремих великих власників засобів виробництва, капіталу. Засобом досягнення цієї мети стало не стільки вдосконалення виробництва, скільки цінова політика підприємств, монополій. Прагнення до максимізації прибутку привело до зміни характеру ринкової конкуренції між суб'єктами господарювання, основним напрямком якої є не зниження, а підвищення цін, скорочення витрат на соціальні цілі і таке інше, тобто на шкоду соціальним інтересам.

Таким чином, приватні інтереси великих власників перестали бути такою формою реалізації суспільних інтересів, як у попередній період. Велика приватна власність за своєю природою породжує інтереси, що не співпадають із задоволенням суспільних потреб, розвитком окремих країн, народів, усієї людської цивілізації.

Великі фірми з метою економії витрат на очисні споруди забруднюють навколишнє середовище, що призводить до виникнення парникового ефекту. Парниковий ефект займає уяву людей всього світу. Всі у певній мірі залежать від погоди та клімату. Сама думка, що людина втручається в погоду, викликає занепокоєння. Почуття занепокоєння підсилюється від свідомості того, що заможна меншість вносить найбільший внесок у парниковий ефект.

Узагальнюючи сказане, можна прийти до висновку, що сучасний характер економічних відносин (відносини великої приватної власності) є основною причиною суперечливості приватних інтересів і суспільних. В свою чергу суперечливість інтересів приватних осіб і суспільства призвела до виникнення протиріччя між економічною і соціальною ефективністю функціонування підприємства й економіки в цілому. Таким чином, первісною ланкою причинного ряду виникнення протиріччя є існуючі економічні відносини (наявність великого приватного капіталу), з якої відбувається розгортання цілого ланцюга причин.

Відповідно до того, що в сучасних умовах відносини приватної власності є не тільки необхідними, але і вирішальними у ринковій системі, пріоритетним є задоволення інтересів приватних власників, що прагнуть до максимального збагачення, тобто виникає невідповідність кінцевої мети виробництва (задоволення потреб і розвиток людей) і безпосередньої мети підприємства (зростання прибутку).

Прагнення до отримання прибутку на даному етапі розвитку всієї цивілізації з колишньої, прогресивної мети виробництва переросло в мету, що, з одного боку, породжує і загострює великі економічні і соціальні проблеми та протиріччя, а з іншого боку, відводить економіку і суспільство від їх розв'язання.

Підприємство у гонитві за прибутком недооцінює роль одних і переоцінює роль інших чинників виробництва. В силу сформованих об'єктивних умов, монополізації ринків власники фірм не зацікавлені в тім, щоб використовувати у виробництві прогресивні, але дорогі машини і технології з метою задоволення соціальних потреб працівників, населення, тому що їм доведеться витрачати прибуток на їхнє придбання. Весь капітал вони прагнуть витратити на розширення виробництва з метою одержання ще більшого прибутку.

Аналогічна ситуація виникає, коли постає дилема використовувати дешеву природну сировину, що у даний момент знаходиться у достатній кількості, чи використовувати синтетичні матеріали, які дорожчі за вартістю. Відомо, що «викачування» природних ресурсів в остаточному підсумку призведе до погіршення стану навколишнього середовища.

Для підвищення реального соціального ефекту необхідно, щоб підприємство застосовувало технології, устаткування, матеріали відповідно до екологічни стандартів. Адже від цього залежить здоров'я, тривалість і рівень життя як працівників підприємства, так і людей, що не беруть участь у даному виробництві, але при цьому населяють прилеглі до нього райони. Відомо, що в країнах, де більш сприятливе екологічне середовище, вищий рівень життя, населенню не доводиться витрачати свої доходи на лікування захворювань, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища, а отже, у них з'являється можливість задовольняти будь-які інші потреби, а значить структура їх реального соціального ефекту розширюється, тобто зростає соціальна ефективністьвиробництва. Таким чином, економічна ефективність діяльності підприємства може вступати в протиріччя не тільки із соціальною ефективністю підприємства, але і всього суспільства в цілому.

Бажання максимізувати прибуток впливає на прагнення власників економити на постійному капіталі, знижувати витрати на нього шляхом обладнання робочих місць, що не відповідають стандартам безпеки і естетичним умовам.

Використання соціально шкідливих методів та засобів для вирішення задач з метою поліпшення діяльності підприємства також може служити причиною протиріччя між економічною і соціальною ефективністю.

В результаті того, що метою підприємства є одержання максимального прибутку і, по можливості, у найкоротший термін, з'являється така причина як протиставлення поточних інтересів підприємства перспективним. Так відбувається, якщо в результаті бажання власників не обґрунтовано значно завищуються дивіденди, які виплачуються з прибутку, що перешкоджає розширенню виробництва і підвищенню економічної ефективності діяльності підприємства.

Одним з «каменів спотикання» є організація за рахунок засобів підприємства будь-яких масових культурних заходів щодо поліпшення морально-психологічного клімату в колективі. Такі витрати суперечать економічним інтересам власника. Тому що подібного роду заходи вважаються непродуктивними, оскільки не можуть напряму сприяти збільшенню прибутковості виробництва, а навпаки, призводять до її зниження.

На сучасному етапі об'єктивні умови складаються таким чином, що пріоритетним є задоволення приватних інтересів нечисленних великих власників. Більшість же людей є не власниками, а найманими робітниками і також бажають задовольнити свої інтереси. Так, наприклад, прагнення працівників підприємства зменшити тривалість робочого дня для збільшення вільного часу, але при цьому, щоб заробітна плата зберігалася на тому ж рівні. Таке прагнення прямо протилежне інтересам власників підприємств. Адже вони зацікавлені у тому, щоб тривалість робочого дня була якнайбільшою, щоб якнайбільшим був додатковий час, що використовується на виробництво додаткового продукту, що є джерелом прибутку. На основі несумісності інтересів та прагнень працівників і власників засобів виробництва і з'являється протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємства.

Аналізуючи все вищесказане, можна прийти до висновку, що протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства випливає з існуючих економічних відносин, що не тільки породжують, але і сприяють посиленню різноспрямованості інтересів власників та працівників підприємств. У результаті приватні інтереси власників засобів виробництва все більше перестають бути формою реалізації інтересів найманих робітників.

Отже, найбільш істотною причиною протиріччя між економічною і соціальною ефективністю функціонування підприємства є економічні відносини суспільства, відсутність єдності інтересів у різних соціальних групах населення, основними з яких є великі приватні власники і наймані працівники.

Незважаючи на те, що соціальна й економічна ефективності протилежні категорії, між ними постійно виникають якісь відносини, що в умовах сучасної ринкової системи господарювання характеризуються великою приватною власністю, виявляють себе як протиріччя.

З вищевикладеного випливає: щоб підприємство й економіка в цілому функціонували без істотних протиріч із суспільством, суспільними інтересами необхідно вивчати й аналізувати дані протиріччя, що виникають в умовах ринкових відносин, з метою добирання найбільш оптимальних шляхів їх подолання.

Протиріччя, як відомо, бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні протиріччя – це протиріччя у самій сутності предмета. Зовнішні ж протиріччя є протиріччя між різними предметами, різними процесами.

Протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в основному внутрішні, тому що є сутнісним протиріччям.

Одним з основних проявів внутрішнього протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства є протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу. Прибуток підприємства є єдиним джерелом витрат на економічні і соціальні заходи. Тому постає дилема: використати засоби на розширення виробництва чи на соціальні заходи. При цьому варто відзначити, що низька економічна ефективність не може привести до підвищення соціальної ефективності.

Іншим проявом внутрішнього протиріччя є протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві. Як правило, для автоматизації виробництва необхідне високо надійне і продуктивне устаткування, яке не всі підприємства можуть дозволити собі придбати, оскільки це веде до великих витрат, а отже, не створює можливості для швидкого одержання прибутку. Але якщо підприємство навіть має можливість придбати таке устаткування, воно не буде купувати його, орієнтуючись тільки на одержання соціального ефекту, а для початку прорахує наскільки економічно ефективно йому це зробити. Тобто, в ухваленні рішення в основному орієнтуються на економічну ефективність, а соціальна береться до уваги в міру того, наскільки вона може сприяти економічній ефективності виробництва.

Важливим проявом внутрішнього протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємства є також те, що низька соціальна ефективність може бути гальмом підвищення економічної ефективності. Ілюстрацією цього можуть служити такі приклади. Низька заробітна плата працівників не може сприяти підвищенню економічної ефективності, навіть якщо випускається продукція високої якості, і ціни на неї тримаються на рівні з іншими підприємствами.

Низький рівень доходів працівників підприємства є гальмуючим чинником: удосконалення організації виробництва (так, якщо менеджери одержують низьку заробітну плату, у них знижується стимул до використання нових методів організації і керівництва виробництвом, які б сприяли зростанню економічної ефективності роботи підприємства); раціонального використання трудових ресурсів, що виражається в збільшенні продуктивності праці; кращого використання основних виробничих фондів (низькі доходи не стимулюють дбайливого відношення працівників до устаткування, що веде до збільшення ремонтів, а отже, до простоїв машин і механізмів, що негативно позначаються на підвищенні економічної ефективності), більш повного використання матеріалів і паливно-енергетичних, інформаційних і фінансових ресурсів.

В свою чергу низька ефективність організації виробництва, використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, матеріальних і паливно-енергетичних, інформаційних і фінансових ресурсів визначає рівень доходів працівників підприємства. Варто ясно усвідомлювати, що умови для підвищення заробітної плати працівників створюються безпосередньо на самому підприємстві.

Розглядаючи це питання під іншим кутом зору, зауважимо, що економія на засобах безпеки веде до підвищення травматизму на виробництві, що сприяє збільшенню непродуктивних виплат по лікарняних листках, а також відтоку працівників високої кваліфікації. Можна зробити висновок, що не тільки низька економічна ефективність сприяє зниженню соціальної ефективності, але і низька соціальна ефективність може служити причиною зменшення економічної ефективності.

Низький рівень безпеки та естетичних умов сприяє зниженню ефективності організації виробництва, раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, матеріальних і паливно-енергетичних, інформаційних і фінансових ресурсів. Небезпечні умови праці можуть вплинути на якість виробленої продукції, тому що робітники будуть намагатися зробити свою роботу швидше, а підвищення інтенсивності не завжди супроводжується поліпшенням якості. Якщо підприємство не піклується про здоров'я працівника, це не спонукає його підвищувати рівень економічної ефективності виробництва. З іншого боку, низький рівень економічної ефективності аж ніяк не сприяє поліпшенню безпеки життєдіяльності працівників підприємства і створенню сприятливих естетичних умов.

Одним з важливих протиріч між економічною і соціальною ефективністю є протиріччя між доходами працівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію.

Господарюючі суб'єкти намагаються максимізувати ціни на свої товари, тому що для них це вигідно. Дуже зручно це здійснювати особливо в умовах монополії. Для цього не потрібно витрачати сили на зниження витрат на одну гривню товарної продукції, їх можна залишити на тому ж рівні, варто тільки зменшити обсяг виробництва, створюючи при цьому дефіцитне положення товару, що випускається. Ціна також може бути підвищена за рахунок сприятливої для виробника кон'юнктури ринку. Ці способи одержання більш високого прибутку набагато вигідніші для підприємства, ніж вишукування резервів зниження витрат.

Ріст цін на вироблену продукцію, з одного боку, вигідний для працівників підприємства, якщо при цьому йде підвищення їх заробітної плати. Зростання доходу сприяє розкриттю потенціалу працівників, адже в них укоріняється почуття залежності від свого підприємства, тобто фірма одержує ніби подвійний зиск. Але збільшення цін на продукцію суперечить інтересам працівників як покупців, тому що знижує їх платоспроможний попит. Це стосується не тільки товарів народного споживання, але і всієї продукції, що випускають підприємства даної держави. Тому якщо навіть машинобудівне підприємство буде підвищувати ціни на свій товар, то це дасть ланцюгову реакцію, і підвищення цін на машини, устаткування автоматично буде сприяти зростанню цін на товари народного споживання, що випускаються за допомогою цих засобів виробництва.

Зацікавленість підприємств у більш високих цінах веде до зниження реальних доходів населення, а це сприяє падінню соціальної ефективності виробництва. Така політика підвищення цін призводить до зубожіння людей, а, отже, до того, що потреби громадян не можуть задовольнятися повною мірою, що гальмує розвиток суспільства, як в матеріальному, так і в духовному плані.

Дешева робоча сила, ціною якої є заробітна плата, вигідна для підприємців. В принципі протиріччя між цінами та заробітною платою можна назвати протиріччям між цінами на товар – робоча сила й інші товари.

Наступним важливим проявом протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства є протиріччя між науково-технічним прогресом і екологічним середовищем. На перший погляд здається, що НТП – самостійна категорія, що ніяк не пов'язана ні з економічною, ні тим більше із соціальною ефективністю, але насправді це не зовсім правильне, поверхневе враження. Якщо розглянути науково-технічний прогрес більш глибоко, можна побачити, що саме прагнення підприємства працювати економічно більш ефективно, прибутково є рушійною силою НТП. Науково-технічний прогрес сприяє збільшенню продуктивності праці робітників, як одного з напрямків зростання економічної ефективності діяльності підприємства. Відомо, що високі технології створюють високооплачувані робочі місця в сфері виробництва і звичайно ж більш високий прибуток у розрахунку на одного працівника. Іншими словами, це вигідно і для підприємства, і для робіників. Тим самим встановлюється елемент стабільності в суспільстві.

Поряд зі сприятливим впливом на діяльність підприємства застосування більш продуктивної техніки погіршує стан екології, що є однією зі складових соціальної ефективності. Адже завдяки НТП добуваються у все більших обсягах і використовуються у виробництві різні види сировини та матеріалів, а це не сприяє поліпшенню навколишнього середовища. За розрахунками російських економістів, якщо всю сировину промисловості прийняти за 100 %, то лише 2 % використовується для виготовлення потрібної людині продукції, а 98 % у вигляді відходів викидається на смітник, забруднюючи навколишнє середовище, і вже не беруть участь у природному кругообігу речовин.

Високий рівень забруднення навколишнього середовища впливає негативно на ефективність організації виробництва й ефективність використання трудових ресурсів, тому що безпосередньо впливає на стан здоров'я працівників, на їх здатність трудитися. Варто помітити, що незадовільний екологічний стан непрямо впливає також на ефективність використання основних виробничих фондів (унаслідок несприятливої екології зростає рівень захворюваності трудящих, а отже, час простоїв устаткування), на ефективність використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, ефективність використання інформаційних ресурсів (внаслідок згубного впливу на здоров'я працівників інформаційні ресурси використовуються не повною мірою), на ефективність використання фінансових засобів. У свою чергу низький рівень економічної ефективності функціонування підприємства може сприяти погіршенню стану навколишнього середовища. Особливий вплив забруднене навколишнє середовище робить на здоров'я людей, а отже, на рівень народжуваності і смертності, тобто демографічну ситуацію в країні.

Протиріччя між сучасним однобоким науково-технічним прогресом і екологічним становищем можна також інтерпретувати як прояв протиріччя між рівнем НТП і станом фізичної безпеки, здатністю відтворення нації в повному обсязі.

Серед деяких економістів існує думка, що науково-технічний прогрес і економічне зростання веде до колосального підвищення споживання, стирання розходжень у доходах і способі життя. Але високі технології також вимагають і відповідного рівня науково-технічної підготовки кадрів, що може дати тільки вища освіта. Нині не всі можуть собі дозволити одержати її, тому що для цього вимагаються значні кошти. Таке становище може призвести до того, що працівники не відповідного рівня професіоналізму можуть бути не затребувані.

Одним з основних проявів протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльності підприємства можна вважати протиріччя між науково-технічним прогресом і соціальним прогресом [17].

У процесі забезпечення соціального прогресу постає задача здійснення розробки проблеми взаємозв'язку і співвідношення таких понять, як цивільне суспільство, суспільний побут і процес соціалізації і розвитку особистості.

Цивільне суспільство припускає використання громадянами прав, записаних у Конституції, головними з який є право на працю, на одержання медичної допомоги, освіти і т.п. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що, незважаючи на високий рівень науково-технічного прогресу, у них існує і зростає безробіття, не всім доступні освіта та медична допомога.

Наступний прояв протиріччя між економічною і соціальною ефективністю – це протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників.

У принципі, економічна ефективність функціонування підприємства для його власника служить індивідуальною економічною ефективністю, яка також побічно є джерелом задоволення його різних соціальних потреб. Адже власник, у першу чергу, є людиною і ніщо людське йому не чуже, отже, він так само має потребу в задоволенні фізіологічних і духовних потреб. Але різниця між власниками і невласниками, тобто найманими робітниками, полягає в тому, що в перших більше можливості задовольняти більш широкий спектр потреб, тому що в них є право розпоряджатися прибутком підприємства, оскільки саме прибуток є джерелом їх доходів. Особливо це реально в тому випадку, якщо вони є власниками економічно ефективних підприємств.

Аналізуючи досвід як розвинутих, так і країн, що розвиваються, можна зробити висновок, що доходи власників і найманих робітників значно відрізняються між собою. Власники зацікавлені, щоб заробітна плата по можливості була якнайменшою, тому що витрати на одну гривню випущеної продукції будуть меншими, а отже, прибуток буде більший. Таке протиріччя призводить до розшарування суспільства, а отже, до соціальних конфліктів у ньому.

В економічній літературі існує думка, що ринковий механізм створює постійно діючі стимули для підвищення ефективності виробництва. Він виявив величезну здатність швидко адаптуватися до змін у соціально-політичному, економічному житті, до бурхливого розвитку продуктивних сил. Разом з тим досвід останнього сторіччя переконливо свідчить, що ринковий механізм виявився нездатним або малоефективним для вирішення цілої низки соціальних, екологічних та інших проблем подібного роду. «Невидима рука ринку» не сприяє задоволенню суспільних потреб. Тут можна говорити про наявність такого прояву протиріччя між економічною і соціальною ефективністю, як протиріччя між соціальною безпекою громадян і економічною системою держави, що охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Про наявність такого протиріччя говорить і той факт, що багато країн намагаються будувати соціально орієнтовану економіку, намагаючись перебороти це протиріччя шляхом посилення втручання держави в економічні процеси. Соціальна безпека включає не тільки безпеку трудової діяльності, але і можливість безпечного відпочинку. Жодна країна світу, на якому б рівні розвитку вона не була, не може з твердістю заявити, що на її території злочинність викоренена. Варто зазначити, що в розвинутих країнах темпи зростання злочинності істотно вищі, ніж у тих, що розвиваються. З поширенням злочинності зростає кількість адміністративних порушень, аморальних явищ, пияцтва, наркоманії, токсикоманії, самогубств, бродяжництва, жебрацтва, розпаду родин, дитячої безпритульності, психічних розладів та інших негативних явищ. Має місце також такий прояв протиріччя як протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. Для проведення заходів соціальної політики державі необхідні кошти, які вона одержує шляхом збору податків як з фізичних, так і юридичних осіб. У розвинутих країнах в обсязі податкових надходжень велику частину займають кошти, що надійшли від підприємств. Держава зацікавлена, щоб до бюджету кошти від податків надходили в повній мірі і вчасно, тому що тоді шляхом перерозподілу буде можливість допомогти тим членам суспільства, що не можуть забезпечити самі себе в силу визначених обставин. Інтереси підприємців у цьому плані зовсім протилежні. Вони зацікавлені в мінімізації ставок оподатковування, що збільшує їх прибуток, і внаслідок цього використовувати більше коштів для розширення, відновлення виробництва, що сприяє одержанню більшого прибутку. Але варто відзначити, що зменшення податків веде до скорочення витрат на соціальні потреби. Проявом протиріччя між економічною і соціальною ефективністю виробництва є також протиріччя між економічною системою та духовними цінностями. На сучасному етапі розвитку ці духовні цінності такими не є для більшої частини населення світової цивілізації, особливо України. Економічна система, як стан продуктивних сил і виробничих відносин стверджує первинність матеріальних цінностей (засоби виробництва). У свідомості людей матеріальні цінності найчастіше ототожнюються з грошима, незважаючи на те, що гроші служать тільки засобом оцінки матеріальних благ. Інтерес людей зводиться до нагромадження саме грошей чи справжніх матеріальних цінностей на шкоду духовним. Таке розміщення пріоритетів веде до духовного збіднення суспільства, а потім до духовного вимирання [30].

Для нашої країни характерне пріоритетне положення економічної ефективності в порівнянні із соціальною ефективністю, хоча варто зазначити, що економічна ефективність також, як і соціальна, знаходяться на низькому рівні. В Україні йде процес створення олігархічних структур, для яких у погоні за прибутком усі засоби гарні. При цьому, як правило, у приватних і корпоративних структурах застосовується класична форма найму й оплати праці, при якій величина заробітної плати в основному не залежить від розміру прибутку. В силу того, що економічна ефективність ставиться на перше місце, держава намагається нібито підняти економіку, не звертаючи уваги на соціальні аспекти своїх дій, тобто за рахунок зниження соціальної ефективності прагне підняти економічну. Але при цьому виходить так, що соціальна ефективність усе більше знижується, а передкризовий рівень економічної ефективності не досягнуто. В Україні розвивається корпоративний капіталізм, що відрізняється надзвичайною консервативністю і неконкурентоспроможністю у порівнянні з функціонуючим сьогодні на Заході. Внаслідок чого рівень соціальної ефективності підприємств низький. Таке положення справ не дозволяє процесам перетворень здобувати демократичний характер і веде до загострення відносин у суспільстві.

Протиріччя між економічною і соціальною ефективністю породжують дві тенденції розвитку підприємства. Висока економічна ефективність виробництва породжує тенденцію до стабільної його роботи. Низька соціальна ефективність приводить до необхідності змін у процесі виробництва: техніки, технології, організації й інших виробничих умов. Вирішення цього протиріччя є джерелом розвитку підприємства, що дозволяє перейти їм на більш високий ступінь розвитку і не тільки господарським суб’єктам, але і суспільству в цілому. Таким чином, на перший план повинен виходити не приватний економічний інтерес, а бажання і потреби всього населення. Проведемо систематизацію напрямків подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю

 

Внутрішні протиріччя	Напрямки усунення	Зовнішні протиріччя	Напрямки усунення
протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу	збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства	протиріччя між науково-технічним прогресом і екологічним середовищем	впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів
протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві	збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства	протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою.	збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору
протиріччя між доходами працівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію	регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контроль за встановленням цін	протиріччя між економічною системою та духовними цінностями	збільшення видатків на утримання культурної сфери
протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників	встановлення верхньої межі заробітної плати вищої ланки управління, збільшення середньої заробітної плати на підприємстві

 

Таким чином, бачимо, що напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністю залежать від сфери прояву таких протиріч. Що стосується зовнішніх протиріч, то тут має проявлятися прямий вплив держави на їх усунення. Так, наприклад впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів стимулюватиме впровадження більш екологічно чистих технологій, або використання спеціальних фільтрів на промислових виробництвах. Тим самим буде досягатися соціальна складова діяльності підприємств, оскільки вони будуть більш дбайливо ставитися до екологічної ситуації регіон де вони функціонують. Збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору має проявлятися наприклад у встановлені певних податкових пільг тим підприємствам, які спрямовують частину свого прибутку на соціальні заходи, при чому ці заходи мають бути поза соціальною інфраструктурою підприємств. Збільшення видатків на утримання культурної сфери з боку держави за рахунок податкових надходжень від підприємств має відбуватися паралельно із впровадженням регресивної моделі оподаткування.

Розглянемо напрямки подолання внутрішніх протиріч між соціальною та економічною ефективністю. Так, збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства вбачається важливим механізмом підвищення рівня соціальної відповідальності бізнесу, а крім того сприятиме підвищенню продуктивності праці, оскільки буде впливати на мотивацію робітників. Збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства є важливим заходом стимулювання наукової діяльності працівників, а також сприятиме збільшенню раціоналізаторських пропозицій, що вже саме по собі буде мати ефективний вплив на підвищення продуктивності праці та зростання економічного ефекту виробництва. Що стосується регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контролю за встановленням цін, необхідно зауважити, що певний напрямок державного управління в даній сфері існує досить давно, оскільки є спеціальний орган по догляду за цінами. Однак, на наш думку, необхідно дещо змінити парадигму цього напрямку регулювання протиріччя між економічної та соціальною ефективністю з боку держави, в площині впровадження регресивної ставки оподаткування та політики вирівнювання доходів населення.

На нашу думку, найважливішим протиріччям є протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників. Це протиріччя має таке велике значення бо саме через різницю в доходах найманої робочої сили та власників засобів виробництва проявляється проблема формування середнього класу в державі. Економістами доведено, що рівень розвитку країни та добробуту її населення залежить від наявності або швидкості формування такої соціальної прошарку як середній клас. Саме середній клас формує більшу частину ВВП, а крім того покликаний найбільше впливати на політичну ситуацію в країні, оскільки формує більшість електорату. Через це будь-яка країна зацікавлена в наявності так званого «середнього класу» населення. В усьому світі йде постійний пошук взаємоприпустимого балансу між економічною і соціальною ефективністю, між зростанням виробництва і якістю життєдіяльності людей, що не завжди успішно досягається за допомогою приватнопідприємницького господарювання, орієнтованого на прибутковість. Такий баланс намагаються забезпечити за допомогою державного регулювання [40].

Слід зазначити, що всі вище перераховані форми прояву протиріччя між економічною і соціальною ефективністю є характерними для всієї економіки України і майже для кожного підприємства окремо. Особливістю сучасної української економіки є низький рівень економічної і соціальної ефективності. В результаті виходить замкнуте коло, коли для підвищення соціальної ефективності немає необхідної матеріальної бази, а для збільшення економічної ефективності немає соціальних стимулів. Тому виникає необхідність використовувати позитивні приклади розвинутих країн, але не сліпо наслідувати їх, а застосовувати, виходячи з реальних умов, що склалися в Україні. Пізнання протиріччя між економічною і соціальною ефективністю необхідне для того, щоб його вирішити.