Економічна сутність та джерела формування прибутку в торгівлі

 

В умовах ринкової економіки функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання прибутку, його розподілу і використання.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії „витрати виробництва”. Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції [38,с.125].

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Суть прибутку визначається його функціями:

Ø По-перше, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства. Його значення в тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат;

Ø По-друге, прибуток виконує стимулюючу функцію, тобто одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які спрямовуються на фінансування, розширення виробничої діяльності науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працюючих, виплату дивідендів, формування резервів тощо;

Ø По-третє, прибуток є одним з джерел формування доходної частини бюджетів різних рівнів [40,с.98].

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Економічну сутність терміна „прибуток” в різні часи розуміли по-різному.

Американський вчений Шумістер у праці „Теорія економічного розвитку” розробив теорію підприємницького прибутку. Підприємницька діяльність, на його думку, полягає у використанні піядприємцем нових комбінацій виробництва. Це породжує різницю між діючими цінами і витратами, що знижуються. Ця різниця становить підприємницький прибуток, який виражає цінність підприємницького внеску у виробництво, є показником і умовою економічного розвитку [38,с.80].

Першим, хто охарактеризував прибуток як суму, яка може бути витрачена без вилучень капіталу був шотландський економіст Адам Сміт.

К.Маркс вважав, що прибуток у торгівлі – це частина додаткової вартості, створеної в процесі виробництва, яку промисловець оплачує персоналу за те, що він реалізує вироблений товар.

С.Б.Барнгольц – це вчений, який досліджував економічні терміни в радянські часи. Він вважає, що прибуток – це грошова винагорода, яку отримують підприємства після реалізації продукції та покриття затрат на виробництво [7,с.54].

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин термін „прибуток” - об’єктивна економічна категорія товарно-грошових відносин, важливий фінансовий синтетичний показник діяльності підприємства, а також джерело фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності.

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Бухгалтерський прибуток є різницею між повною виручкою і зовнішніми витратами. З погляду теорії бухгалтерського обліку до витрат мають входити платежі на придбання машин, обладнання, матеріалів на виплату зарплати робітникам, на амортизацію обладнання. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім постачальникам ресурсів, тому ці затрати називаються зовнішніми витратами. Зовнішні або бухгалтерські витрати охоплюють тільки грошові затрати.

Також, фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй особисто.

Економічний прибуток - це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні й нормальний прибуток підприємця).

Коли ж сума грошових надходжень перевищує економічні витрати, то весь залишок нагромаджується у підприємця. Цей залишок (або надлишок) називається економічним або чистим прибутком.

Якщо певне виробництво буде давати підприємцю більший, ніж нормальний (середній) прибуток, то в цю галузь спрямовується капітал з галузей, де прибуток менший від нормального. Це приведе до пониження прибутковості в цій галузі до нормального рівня, якщо попит на товари даної галузі постійний, то більший за масою капітал зможе дати той же прибуток. Отже, прибуток на одиницю капіталу буде падати. У будь-якому випадку прибуток є стимулом для розширення виробництва.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву – чистий прибуток. Він розраховується наступним чином

ЧП = ЗП – Податок на прибуток та інші платежі з прибутку, (1.1)

де ЧП - чистий прибуток,

ЗП -загальний прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаним є поняття валового, маржинального та операційного прибутку [39,с.96].

Валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати.

Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, обчислюється за наступною формулою:

П_о = П_в – В_нев.,  (1.2)

 

де П_о – операційний прибуток,

П_в – валовий прибуток,

В_нев. – невиробничі витрати.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

 

П_м= ЧД – ЗД; (1.3)

ЧД= ВД – П, (1.4)

 

де П_м – маржинальний прибуток,

ЧД – чистий дохід,

ЗД – сума змінних витрат,

ВД – Валютний дохід підприємства,

П – сума податкових платежів.

Джерела формування прибутку залежать від виду операцій, що проводить підприємство. Таким чином, прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

· продаж (реалізація) продукції (послуг);

· продаж іншого майна;

· позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку відраховують від виручки, тобто

 

П_р = В_р – С_рнв – С_н, (1.5)

 

де В_р – виручка віл продажу продукції,

С_рнв – собівартість проданої (реалізовної) продукції за неповними витратами,

С_н – витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період [28,с.69].

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому періоді. Такий вплив може здійснюватись через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції та цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Йог розраховують, як різницю між ціною продажу та балансовою вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж.

Прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, лізинг, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо. Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Прибуток розраховується:

 

П_п.о. = Д_п.о. – В_п.о., (1.6)

 

де П_п.о. - прибуток від позареалізаційних операцій,

Д_п.о. - сума доходів від позареалізаційних операцій,

В_п.о. - сума витрат від позареалізаційних операцій.

Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування.

У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподаткування прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”(1997 р.) оподатковуваний прибуток обчислюється за формулою

 

П_о = Д_в – (В_в + АВ), (1.7)

 

де П_о – оподатковуваний прибуток,

Д_в – валовий дохід за певний період,

В_в – валові витрати за той самий період,

АВ – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів [28,с.62].

У роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, є певні націнки: в оптовій торгівлі – це торгівельно–збутові націнки, у громадському харчуванні – це торгові націнки.

За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства виокремлюють такі види прибутку:

1) прибуток від операційної діяльності.

Це, власне, основний прибуток, який підприємство отримує як результат основної діяльності.

2) прибуток від інвестиційної діяльності.

Результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково – у прибутку від реалізації майна, оскільки така реалізація активів має характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства.

3) прибуток від фінансової діяльності.

Основні грошові потоки по ньому пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісією облігацій або інших боргових цінних паперів; залученням кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і відсотків та погашення зобов’язань із основного боргу [45,с.83].

За періодом формування, що розглядається, виділяються:

· прибуток попереднього періоду – тобто періоду, що передував даному (звітному);

· прибуток звітного періоду;

· прибуток планового періоду – це прибуток, що планується у наступному періоді.

За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють:

1) позитивний прибуток – це означає, що прибуток наявний, тобто він отримується підприємством;

2) від’ємний прибуток – означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) у процесі своєї діяльності [26,с.112].

Таким чином, виділивши лише невелику частину класифікаційних ознак прибутку, можна зрозуміти, наскільки багатогранною є діяльність підприємства в сфері формування, розподілу та використання прибутку.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 1.1).

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а інша — на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

 

 

Рис. 1.1 Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку

 

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

· асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

· неасигнована частина не має конкретного призначення [40,с.128].

Отже, розподіл прибутку, як певний економічний процес на кожному підприємстві, являє собою складну систему розрахунків та вирішення задач, але наслідком цієї нелегкої роботи є ефективна господарська діяльність фірми на ринку.