Теоретичні основи соціальних виплат населенню в системі суспільних благ

 

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Соціальний захист – це система правових норм, яка регулює відносини по наданню соціальних послуг та матеріальному забезпеченню громадян в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, заохоченню материнства і наданню підтримки сім’ям з дітьми, а також у старості та інших випадках, передбачених соціальним законодавством [33, С.111].

Соціальний захист населення є продуктом ринкової економіки. В умовах ринкової економіки, атрибутом якої є різноманітні ризики, соціально-економічні гарантії мають здійснюватись за такими основними напрямами.

Перший напрям полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянину, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність в разі дотримання законодавства країни.

Другий – задоволення пріоритетних потреб людини. До них належать:

- здобуття освіти (загальної);

- виховання дітей і підлітків;

- підготовка кадрів;

- проведення культурно-освітньої роботи;

- охорона здоров’я;

- розвиток фізичної культури і спорту.

Ці потреби держава задовольняє в законодавчому порядку за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг, їх розміри повинні поєднуватися з розміром стягуваних прямих і непрямих податків. Це є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям пов’язаний з вирівнюванням рівня життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких не залежить від їх трудових зусиль. Причинами можуть бути: стан здоров’я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. Формами задоволення відповідних потреб виступають пенсії.

Четвертий напрям – всі можливі пільги, визначені чинним законодавством, матеріальна допомога, стипендії, грошові виплати, їх індексація тощо.

Отже, соціальні гарантії – це об’єктивна категорія, а їх рівень, різноманітність форм є виміром цивілізованості суспільства. Соціальні гарантії повинні забезпечувати певний рівень благ і послуг. У зв’язку з цим постає питання фінансування визначених витрат, їх джерелами можуть бути внески самих громадян, підприємницьких структур та кошти держави.

Населення знаходиться у тісному зв’язку з бюджетною системою. Ці стосунки носять двосторонній характер. Працююча частина громадян вносить до бюджету податки, обов’язкові платежі, а держава бере на себе певні соціальні гарантії, склад яких на нашу думку може бути рис. 1.1.

Так, соціальні гарантії реалізуються у трьох формах: грошовій (мінімальна заробітна плата), безоплатних послуг, і дотацій, що спрямовуються на зниження цін і тарифів на товари і послуги масового попиту.

Рис. 1.1 Види соціальних гарантій

Розмір коштів, які спрямовані на соціальний захист населення, повинен мати науково обґрунтовану величину. Необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на визначені цілі, потребує додаткового вилучення податків з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширює масштаби перерозподілу і не збільшує обсяг фонду споживання.

Розробка і проведення активної соціальної політики залишається одним із найскладніших завдань для України. Однобічне реформування економіки при збереженні основ старої системи соціального захисту призвело до надмірного навантаження на державний бюджет, високого рівня оподаткування підприємств, глибоких деформацій у соціальній політиці. Про це свідчить структура використання фінансових ресурсів держави.

Деструктивні тенденції спостерігаються в розподілі фінансових ресурсів. Найвищу питому вагу займають витрати на соціальні цілі.

Починаючи з 1991 року, їх частка неухильно зростає. Якщо у 1991 році вона становила 33,8%, то в 1994 році – вже 43,1%. Ця ж тенденція збереглася і в наступні роки, про що свідчить структура видатків Зведеного бюджету за 1997-2005 роки. Наприклад, на соціально-культурні заходи і науку в 1999 році було спрямовано 47,1% усіх витрат, а у 2005 році близько 60%, левова частка всіх припадає на соціальний захист.

З кожним роком коштів на соціальний захист та соціальне забезпечення виділяється більше, тому що збільшуються субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям та дітям-інвалідам, надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на придбання твердого та рідкого палива і скрапленого газу, на надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В умовах незалежної держави створення національної системи соціального захисту населення має першочергове значення. Основні його напрями:

- реалізація прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю;

- оплата праці та забезпечення мінімального розміру заробітної плати;

- підтримання життєвого рівня населення, шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;

- матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової та постійної втрати працездатності, втрати годувальника.

Як зазначалось, зростання останніми роками виплат на соціальні потреби ВНП України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Забезпечення соціального захисту населення потребує чіткого визначення джерел їх фінансування. Вочевидь бюджет не може бути єдиним джерелом коштів соціального захисту. Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального захисту населення. Вона має ґрунтуватись на таких засадах, які б не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови до їх найповнішого виявлення.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв’язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення мають захист основних прав на ринку праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній непрацездатності.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований, але достатній рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення, насамперед – найменш соціально захищених громадян на отримання послуг цих галузей громадян. У зв’язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти, культури, охорони здоров’я соціальні гарантії громадян на отримання послуг цих галузей повинні визначатися відповідними активами законодавства.

Поняття соціальна допомога в Україні з’явилося не так давно – на початку 90-х. Це пояснюється тим, що за радянських часів бідних не було, допомагати не виникало потреби. Існувала система соціального забезпечення, в рамках якої держава сплачувала пенсії літнім та інвалідам, обслуговувала в стаціонарних закладах тих, хто потребував сторонньої допомоги.

Лише потім з появою вільного ринку стало очевидним, що значно більше груп населення потребують різних видів та форм соціальної підтримки.

Нині однією з найгостріших проблем у нашому суспільстві є бідність. Саме тому подолання бідності є одним з першочергових завдань, що визначено і програмою дій Уряду і Стратегією подолання бідності, яка затверджена Указом Президента.

Соціальна допомога – один з суттєвих механізмів подолання бідності, яка покликана підтримати малозабезпечену сім’ю, що опинилася у скруті та допомогти такій сім’ї інтегрувати у суспільство.

Можна виділити такі основні напрямки підтримки малозабезпечених верств населення:

1) Універсальні або категорійні види соціальної допомоги. Такий вид державної підтримки спрямований на підтримку певних груп населення та, як правило, не залежить від матеріального стану одержувачів.

2) Адресна допомога або така яка надається залежно від наявних засобів до існування. Адресна допомога має на меті підтримати найнужденніші верстви населення та залежить від майнового стану та середньомісячного сукупного доходу одержувача. Часто така допомога не має фіксованого розміру, оскільки навіть розмір допомоги залежить від матеріального стану конкретної сім’ї.

Донедавна в Україні переважала категорійна соціальна допомога. Однак, через значну обмеженість ресурсів, а також з метою подолання певних споживацьких тенденцій, які ми успадкували від радянських часів, нині відбувається перехід до адресних видів соціальної допомоги. Адресність - надання допомоги найбільш нужденним сім’ям з урахуванням їх матеріального стану та середньомісячного сукупного доходу. Саме адресність має дозволити якомога ефективніше використати наявні ресурси, спрямувати їх до найбільш нужденних наших співгромадян. З іншого боку, завдяки перевірці нужденності має зменшитися кількість зловживань, адже, як свідчить досвід останніх років, іноді допомога потрапляє не до найбідніших через надання неповної або неправдивої інформації. Тому, Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям"[17, С.109] передбачено запровадження інституту соціальних інспекторів, які власне, і покликані забезпечити поглиблення адресності соціальної допомоги та упередити зловживання.

Основними видами соціальної допомоги, які нині надаються органами праці та соціального захисту населення, є:

1. допомога сім’ям з дітьми:

- допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- допомога малозабезпеченим сім’ям;

- державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;

2. державна соціальна допомога інвалідам та дітям-інвалідам

3. допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи психічного розладу, на догляд за ним;

4. субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива

5. додаткова допомога на поховання