Мовний, мовленевий і спілкувальний етикет

Мовний, мовленевий і спілкувальний етикет

Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету. Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Чинники використання:

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контактопідтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

^ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною. Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет - це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного.

Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавнапобутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою,незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.

 

Види і форми спілкування

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

ЕТАПИ СПІЛКУВАННЯ

1. Ретельна підготовка до спілкування. 

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

3. Обговорення питання (проблеми)

4. Прийняття рішення.

5. Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничопрофесійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник — підлеглий, викладач — студент, колега — колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

^ індивідуальні й групові бесіди;

^ телефонні розмови;

^ наради;

^ конференції;

^ збори;

^ дискусії;

^ полеміка.

 

9.Функції спілкування-зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

За Бацевичем:

-контактна(створ. атмосфери для сприймання інформації та підтримання звязку до завершення спілкування),інформаційна,спонукальна(заохочення адресата до певних дій),координаційна(узгодження дій комунікантів),пізнавальна,емотивна(обмін емоціями),налагодження стосунків(розуміння свого місця в системі статусних, ділових стосунків),регулятивна(залежно від мети адресанта він організовує спілкування дотримуючись певної стратегії,тактики)

Професійне спілкування у сфері ділових стосунків:

-інструментальна

(отримання і передача інформації для здійснення професійної дії,прийняття рішення).Інтегративна(засіб обєднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу). Самовираження(демострування свого інтелекту і потенціалу).Трансляційна(передавання конкретних способів діяльності)Соціальний контроль(регламентування поведінки) Соціалізація(розвиток навичок ділового спілкування)Експресивна(намагшання передати і зрозуміти переживання один одного)

 

10.Невербальні засоби спілкування- система невимовних знаків,що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз - 55 %.Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову

 

Мистецтво перемовин

Перемовини - обговорення певного питання з метою з’ясування позицій сторін або підписання угоди. Можуть мати як неофіційний так і протокольний характер.

Розрізняють два підходи до перемовин – конфронтаційний(протистояння сторін) та партнерський(взаємовигідний варіант вирішення проблеми).

Класифікація перемовин – За кількістю учасників, за повторюваністю, залежно від цілей, за змістом, за характером

Перемовини мають три стадії – підготовка, проведення та завершення

 

Нарада. Типи нарад.

Нарада – спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського та політичного життя.

Класифікація ділових нарад – за метою й завданням, за способом проведення, за ступенем підготовленості, за технікою проведення.

Організація ділової наради поділяється на три етапи – підготовка, перебіг та підсумування наради.

 

 

Характеристика

Документ в якому в офіційній формі висловлена громадська думка про працівника, оцінено його ділові та моральні якості.

Реквізити – назва виду документа, текст(Анкетні відомості особи, оцінка труд.дуяльності, висновок призначення характеристики), дата, підпис, печатка.

Оформлення на А4 у двох примірниках, один видається особі, а інший підшивають до особової справи.

 

 

Класифікація документів

Документ – осн.вид ділового мовлення, що містить інформ., зафіксовану на матеріальному носії.

Види –

За найменуванням

За походженням

За місцем виникнення

За призначенням

За напрямком

За формою

За строками виконання

За ступенем гласності

За стадіями створення

За складністю

За строками зберігання

За технікою відтворення

За носієм інформації

 

Резюме. Вимоги до складання

Резюме – документ у якому претендент повідомляє, стислі відомості про освіту, трудову діяльність, професійний досвід. Зорієнтоване не на всебічний опис особи, а на переконання роботодавця у наявності у претендента умінь, необхідних навичок. Вимоги – вичерпність та об’єктивність, чіткість, структурованість, стислість, грамотність і охайність. Типи – хронологічне, функціональне,комбіноване. Структура: 1.Назва виду документа посередині.2. Текст(а)контакти - дом. Та електронна адреса,б) П.І.(у Н.В.).в) мета написання документа.г)досвід роботи подають у зворотньому порядку(від останнього до попереднього, зазначаючи період,назву установи,посаду).д)освіта – період навчання, назва навчального закладу,спеціальність).

Звіт.вимоги до тексту звіту

Звіт-це письмове повідомлення про виконання певної роботи за певний проміжок часу.

Звіти бувають статистичні і текстові. Реквізити: 1 Назва виду документа. 2 заголовок(вказують установу,напрям діяльності,звітний період).3 Текст,який має такі частини:вступ,(вказуються завдання,які були поставлені за звітній період),основна частина,(опис та аналіз виконаної роботи),висновки(зауваження,пропозиції). 4 Підпис керівника установи або особи,відповідальної за складання звіту. 5 дата.6 печатка. Звіт повинен мати композиційну чіткість,логічну послідовність у викладі,обґрунтованість висновків,стислість,точність формулювань. Великий за обсягом звіт поділяють на частини,кожна з яких має свій заголовок. Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й адресуються керівникові. Печатка,штамп установи й підпис керівника мають бути лише у зовнішніх звітах.

 

 

Пояснювальна записка.

 Під загальним терміном СЛУЖБОВІ ЗАПИСКИ найчастіше розуміють такі різновиди довідково-інформаційних документів:доповідна записка,пояснювальна записка,рапорт.

Пояснювальна записка- 1 це документ особистого характеру,в якому пояснюються певні дії особи;вступна частина основного документа,в якому обґрунтовується мета його створення,структура,зміст,призначення,актуальність і новизна. Пояснювальну записку пише працівник на вимогу адміністрації,у деяких випадках- з ініціативи підлеглого.Пояснювальну записку,що не виходить за межі установи,оформлюють на стандартному аркуші,що виходить за межі установи-на бланку і реєструють. Реквізити: 1 Адресат(Генеральному директорові ансамблю ім. П.Вірського,Вантуху.М,М). 2 Адресант(кафедра хореографії) 3 Назва виду документа(Пояснювальна записка) 4 Заголовок(про порушення трудової дисципліни) 5 Текст. 6 дата. 7 підпис.

 

 

Доповідна записка.

Доповідна записка-документ на ім*я керівника установи,у якому повідомляють про певний факт,подію,подають звіт про виконання службових доручень або взятих на себе забов*язань.За змістом доповідні записки поділяють на інформаційні,звітні,ініціативні,за походженням-внутрішні,зовнішні.Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним,для зручності поділятися на частини.текст доповідної записки має дві частини- описову,в якій висвітлюється ситуація,що склалася;У другій частині розкриті пропозиції або прохання,способи їх виконання.Якщо доповідна записка надсилається з установи або структурного підрозділу,то підписується керівником,укладається на бланку і має,окрім зазначених реквізитів,вихідний реєстраційний номер.

Реквізити: 1 Адресат(Директорові інституту прф.Гончарову В,І,). 2 Адресант(кафедра хореографії) 3 Назва виду документа(Доповідна записка) 4 Заголовок(про відрядження) 5 Текст. 6 дата. 7 підпис.

 

 

38. Прес-реліз.

Прес-реліз-стисле повідомлення для преси про якусь важливу подію(презентацію,акцію,прес-конференцію. Написання цього документа не вимагає великих витрат часу,проте грамотно складений прес-реліз надзвичайно ефективний,коли треба представити інформацію,яка потребує миттєвого висвітлення у ЗМІ. Прес-реліз -інформативний документ,що повідомляє яку-небудь новину. Особливості прес-релізу: він повинен бути лаконічним,ємним,логічним. Умовно прес-релізи можна поділити на два види:стандартний і спеціальний. Стандартний прес-реліз призначений для інформування про події,що заплановані в діяльності установ,організацій,підприємств. Спеціальний прес-реліз складають,коли виникає потреба поінформувати про незаплановані події. За функціональним призначенням і терміном подання стосовно події прес-релізи переділяють на анонс,запрошення,інформацію та резюме. Реквізити прес-релізу:1 Дата подання. 2 Назва виду документа. 3 Назва установи,яка підготувала прес-реліз. 4 Контактна особа,номер телефону та адреса отримання подальшої інформації.5 Заголовок.6 Текст,який містить відомості про зміст події,організаторів,місце,час,причини і значення події. Прес-реліз має бути складений правильно і логічно,навіть існує усталена формула для написання прес-релізів,яка має назву «п*ять w та одне к»Заголовок прес-релізу повинен привернути увагу читачів,головна новина прес-релізу повинна міститися на у першому абзаці,обов*язково вказують ім*я,посаду і номер тел. контактної особи,обсяг стандартного прес-релізу не повинен перевищувати 1 сторінки,якщо прес-реліз більше двох сторінок,бажано зробити підзаголовки.

 

ЕТИКЕТ ДІЛОВОГО ЛИСТУВАННЯ

 Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час написання листа дотримуватися таких правил:

 І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний (ім 'я та по батькові)! Шановний пане/пані... (ім 'я, ім 'я й прізвище)! Шановні панове! Шановні колеги! Вельмишановний добродію! Глибокошановний (ім 'я та по батькові)! Високошановний пане...! 

У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію:

 Високоповажаний міністре! Вельмишановний (високоповажний) професоре/

Шановний директоре! Високоповажний пане прокуроре! Шановний суддя!

В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу. Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адре- сата і порушення етикету ділового листування.

II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа.

 Якщо цей лист - відповідь на за- прошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.

Висловлюємо свою найщирішу вдячність за... Щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо... Насамперед (передусім) дозвольте подякувати Вам за... Прийміть нашу щиру (найщирішу) подяку за... Цей лист - вияв нашої вдячності за... Ми щиро вдячні Вам за те, що Ви... Дозвольте висловити свою вдячність... Вдячні Вам за запрошення... Дякуємо за надану змогу (пропозицію)...

III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово «дякую» - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини:

Доречним і корисним наприкінці листа є запевнення адресата в тому, про що йшлося в тексті: Запевняємо, що Ви цілковито можете розраховувати на нашу під- тримку.

Наприкінці листа можна висловити сподівання

Наприкінці листа можна також попросити вибачення за турботи чи ще раз повторити його за затримку з відповіддю або запізнення

IV Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми

 З повагою З повагою і найкращими побажаннями З удячністю і повагою З належною до Вас пошаною Залишаємося з пошаною Зі щирою повагою (пошаною)

 Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставить- ся, з нового рядка оформлюється реквізит «Підпис».

 Постскриптум (приписка) наприкінці листа можливий лише за умо- ви, що після його написання сталася подія, про яку ви неодмінно маєте повідомити адресатові Після постскриптуму знову потрібно поставити підпис

 V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону. Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є «візитною карткою» вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт за своїм дизайном має відповідати бланкові, за розміром його необхідно дібрати так, щоб не виникало потреби складати лист більше ніж двічі

VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною. Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами.

 

42. Лист-запит

Це різновид комерційного листа, що містить прохання надати докладну інформацію про певні товари, послуги або уточнити вже наявну,

попередню інформацію про фірму, банк тощо. Лист-запит складають на підставі ознайомлення з каталогами, проспектами, буклетами, прей-

скурантами, рекламними оголошеннями та інформацією, отриманоюна виставках, ярмарках.

У листі-запиті обов'язково вказуємо:

• підставу для запиту;

• назву товару (його марку, якість, модель тощо);

• умови й термін постачання;

• умови оплати.

 

Лист-відповідь на запит

Лист-запит, безперечно, потребує відповіді; ви можете повідомити, що отриманий запит вивчаєте, надіслати каталоги, прейскуранти, за-

пропонувати змінити умови, вказані в запиті, відмовити в постачанні товару чи іншому проханні. Так, якщо ви зацікавлені у постачанні зазначеного товару, то у від- повідь на запит надсилаєте оферту.

Оферта - це письмова пропозиція про постачання товару, яку ро- бить продавець покупцеві. У ній висловлюється бажання чи готовність укласти угоду купівлі-продажу на умовах, викладених у пропозиції

 

Якщо Ви не можете надати пропозицію на постачання того чи ін-шого потрібного замовникові товару, неодмінно надішліть аргумен-товану відмову:

Інколи у відповіді на запит можна запропонувати змінити його умови: кількість товару, модель, термін постачання тощо.

 

43. Протокол. Вимоги до тексту протоколу.

Протокол - документ, що відбиває процес і результат роботи постійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, за-

сідань, нарад, конференцій, обговорень тощо.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа,конспектуючи, стенографуючи або записуючи на диктофон виступи учасників засідання.

За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяють на:

• стислі - записують порядок денний, прізвища доповідачів, назву питання, формулюють ухвалу; • повні - крім порядку денного, ухвали, стисло фіксують виступи доповідачів, інших осіб, які беруть участь у роботі колегіаль-

ного органу; • стенографічні - весь хід засідання записують дослівно.

Реквізити протоколу:

1. Назва виду документа (Протокол).

2. Індекс (номер).

3. Дата.

4. Місце засідання.

5. Гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню).

6. Заголовок до тексту.

7. Текст.

8. Підпис голови.

9. Підпис секретаря.

Вимоги до оформлення протоколу

Протокол оформлюють на загальних бланках формату А4. Датою протоколу є дата засідання. Протоколи мають порядкову нумерацію з початку року, яка водночас означає й кількість проведених

засідань. Правильне ведення протоколу має важливе значення, оскільки ухвалені рішення набувають юридичної сили тоді, коли вони оформлені протоколом. Протокол дає можливість перевірити правильність при-

йнятих рішень, контролювати їх виконання.

У тексті протоколу виділяють дві частини:

• вступна частина має постійну інформацію (голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови, секретаря, присутніх). Слова: Голова, Секретар, Присутні пишуть від лівого берега. Прізвища присутніх і запрошених подають за абеткою. Якщо їх кількість перевищує 15, до протоколу додають

список присутніх, а у вступній частині протоколу вказують загальну кількість: Були присутні 130 осіб. Вступну частину протоколу закінчують порядком денним. Слова Порядок денний друкують від лівого берега, кожний пункт якого нумерують і записують з нового рядка. Питання формулюють у називному,

а не у знахідному (форма Про розгляд і затвердження... не ре-комендована) відмінку.

• Основна частина тексту протоколу складається з розділів, які відповідають пунктам порядку денного. Текст кожного розділу будують за схемою:

1. СЛУХАЛИ:

2. ВИСТУПИЛИ:

3. УХВАЛИЛИ:

44. Витяг з протоколу - це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання. Його складають, надсилають (або

передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок протоколу.

3. Дата протоколу.

4. Текст витягу.

5. Дата складання витягу.

6. Підпис секретаря або голови засідання.

7. Печатка. Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала

лише з одного питання, тому порядок денний не зазначається. Витяг

засвідчується підписами голови та секретаря зборів і скріплюється печаткою.

У протоколі роблять помітку про витяг, а також зазначають, кому його вручено або надіслано.

Конспект. Види конспектів.

Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичної обробки інформації першоджерела, тобто ско-

рочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. У ньому репрезентовано лише думки автора

роботи, яку конспектують, мета його - глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі.

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) - містить також відо-

мості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.  Конспекти переділяють на плановий, текстуальний, вільний, тема-

тичний, опорний.

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається.

Якість такого конспекту цілком залежить від якості складеного плану.

Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.

Текстуальний конспект - це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Текстуальні ви-

писки можуть бути пов'язані між собою низкою логічних переходів, супроводжуватися планом і включати окремі тези у викладі особи, що

конспектує. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання науковий праць. Вільний конспект - це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у цілому. Тематичне конспектування дозволяє всебічно

розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів

За походження конспекти поділяються на:

конспекти усних відповідей; конспекти друкованих праць; конспекти електронних джерел.

План. Тези.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція».

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію на-

укового джерела.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад

основних питань тексту. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити про-

читане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне

пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником)

тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його

мікротема.

Теза - «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко фор-

мулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть

перед кимсь.. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо»

Теза у широкому розумінні - будь-яке

твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають:

•^ вторинні;

^ оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, ста-

тті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають

мовою автора.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати

читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань.

 

Суть і види перекаду.

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.

Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.

Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.

Оскільки переклад - це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників.

Види перекладу 1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий. Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового пере- кладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.

Усний переклад може бути послідовним або синхронним. Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з од- нієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зро- зумілий контекст.

Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.

2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад. Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекла- ді можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный. - Ваш проект самий цікавий (треба - найцікавіший). Я считаю, что Вы правы. - Я рахую, що Ви праві (треба - Я вважаю, що Ви маєте рацію).

Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу... — Клієнт мешкає за адресою... Предоставленные бумаги к делу не относятся. - Подані папери не стосуються справи. 3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу: • суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове від- творення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо; • художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові до- лучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяри- зації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;

• науково-технічний (технічний) - переклад, який використову- ють для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапа- ми: читання всього тексту з метою усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають бути однозначни- ми; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).

Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь ві- дібраних частин оригіналу, що складають зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням. Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.

Анотаційних переклад — це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Та- кий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора), про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати 500 друкованих знаків.

Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Ідея автоматизо- ваного перекладу виникла ще 1924 р., а 1933 року радянському інже- нерові П. Смирнову-Троянському було видано патент на машину для перекладання, яка працювала за принципом зіставлення відповідників з різних мов механічним способом. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна вперше було зроблено 1954 року в Джордж- таунському університеті. Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем автоматичного перекладу, до яких входить по- над 15 версій для різних пар мов.

Сучасні програми комп'ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши особливу увагу на переклад власних назв, термінів, слів у непрямому значенні та багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.