Визначення рівня психологічної готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю

 

Для дитини, позбавленої сім’ї, держава є і батько, і мати. Показником розвинутого суспільства є ставлення до підростаючого покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває.

Але інтернат ніколи не стане альтернативою сім’ї, його можна розглядати лише як місце тимчасового перебування дитини.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім'ю - наявність, логічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо при першій зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завданням соціального працівника є виявлення таких сумнівів з метою їх обговорення з прийомними батьками та прийнятні рішення взяти на виховання цю конкретну дитину краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, як дитина почне звикати до них [4, c. 19].

Організація знайомства та входження дитини в сім'ю має певні принципи та правила. Термін від першого знайомства прийомних батьків з дитиною до повного її входження у сім'ю може тривати від двох тижнів до одного місяця. Контакт батьків з дитиною налагоджується ненав'язливо, поступово. Провести першу зустріч дитини і прийомних батьків допоможе альбом, підготовлений дитиною на попередньому етапі. Першу зустріч слід організувати у невеликому приміщенні у звичному для дитини місці. Зустріч має тривати не більше 20 хвилин. Якщо вік дитини не більше 3-4 років, то прийомні батьки частіше за все не ініціюють спілкування, ведуть себе пасивно, спостерігають за поведінкою дитини, намагаються її відчути.

З кожною наступною зустріччю час спілкування дитини з батьками поступово збільшується, форми взаємодії розширюються (від пасивного спостереження один за одним через взаємодію з предметами до активного спілкування). Сигналом до завершення зустрічі є настання втоми у дитини.

Процес встановлення довірливих стосунків між батьками і дитиною вимагає проведення систематичних зустрічей в один і той же час.

Останній етап перед переходом дитини у сім'ю є її прощання з попереднім місцем проживання. Дитина разом з соціальним педагогом збирає свої іграшки й речі. Для процедури прощання дитині має бути відведено достатньо часу. Тому не варто підганяти дитину, а надати їй можливість завершити всі свої справи і висловити почуття до людей, яких залишає. Прийомні батьки разом з дитиною від'їжджають до нового помешкання.

Важливим елементом підготовки дітей до влаштування у їхню сім'ю прийомної дитини є створення альбому про свою сім'ю. У ньому діти відображають свої сподівання щодо прийомної дитини, розповідають про себе і свої інтереси тощо. Якщо прийомну дитину планується поселити в одній кімнаті з кимось із біологічних дітей, то корисно, щоб біологічна дитина сама упорядкувала місце для прийомної дитини, підготувала речі для неї. Це сприятиме встановленню контакту й відкритості стосунків між ними [3, c. 24].

Певний час прийомні діти можуть перевіряти своїх батьків, чи готові вони любити їх такими, якими вони є, а іноді й гіршими. Для цього придумують, неусвідомлено, різні експерименти.

Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища - прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу визначається за показниками:

емоційна реакція дитини на членів сім’ї;

- взаємостосунки з членами сім’ї, їхніми родичами, друзями тощо.

Можливо, вивчення адаптації прийомної дитини в прийомній сім’ї/ДБСТ не є актуальним на першому оцінюванні потреб дитини. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки складаються симпатії та антипатії дитини і всіх членів сім'ї. Спочатку на більшість членів сім’ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Як правило, дитина вибирає одного із членів родини: маму чи батька, як безпечний об’єкт спілкування. До інших дитина відноситься сторожко, обережно. Тому на першому місяці перебування дитини в сім’ї плануються загальні заходи щодо адаптації дитини в родині. Повільніше, конкретних заходів не планується, тому що дитина не потребує додаткової уваги. Її слід залишити тільки з членами родини, виключити спілкування з рештою родичів та знайомих [5, c. 64].

Після оцінки потреб через 3 місяці, півроку перебування в сім’ї, можуть виникнути проблеми адаптації, і будуть внесені в план соціального супроводження відповідні позиції.

 

Планування та реалізація влаштування дитини в ДБСТ та прийомну сім’ю

 

Дитячий будинок сімейного типу, являє собою окрему сім`ю, яка створюється за бажанням подружжя або однієї особи, котра не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Особи, які беруть на себе зобов’язання щодо дітей, набувають статусу батьків - вихователів. Діти, які влаштовуються до дитячого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дитини - сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Вихованці перебувають у закладі до досягнення повноліття, а в разі продовження навчання у професійно - технічному, вищому навчальному закладі І-ІV рівнів акредитації - до його закінчення, але не пізніше досягнення 23-річного віку. Сім’ї, яка бере на виховання дітей, матеріальну та соціальну підтримку.

Обов’язковою умовою створення дитячого будинку є проходження батьками - вихователями курсу підготовки для кандидатів на створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, проведення якого забезпечують обласні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. За результатами навчання спеціалісти центру соціальних служб для молоді готують довідку про проходження кандидатами навчання і рекомендацію до служб у справах дітей про внесення до банку потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних сімей, батьків - вихователів [11, c. 253].

Законодавчо встановлені вікові обмеження щодо кандидатів на створення дитячого будинку сімейного типу, залежно від віку дітей, які влаштовуються в сім'ю. При влаштуванні різниця у віці батьків - вихователів і дітей має бути такою, щоб на час досягнення обома батьками - вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. Вікові обмеження визначаються відповідно до віку молодшого з батьків.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, у м. Києві та Севастополі державною адміністрацією, виконавчим комітетом міської ради, виконавчим комітетом районної у місті ради на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок. Висновок про можливість подружжя (або одинокої особи) взяти на виховання п’ять дітей, які позбавлені турботи батьків, складається спеціалістами служби у справах дітей, на підставі інспектування сім’ї, бесід з кандидатами, проходження ними курсу навчання.

Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення укладається угода. Дія угоди може припинитись, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків - вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, повернення дітей рідним батькам, опікуну, піклувальнику), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін та з інших причин.

У разі припинення угоди подальше влаштування дітей вирішується органами опіки та піклування. Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей. Раз на рік служби у справах дітей готують звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу. Фінансування дитячих будинків сімейного типу, здійснюється за рахунок державних видатків [10, c. 367].

Дитячий будинок сімейного типу здатен забезпечити комплексність виховного впливу на формування особистості дитини - сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Тут вона набуває навичок і вмінь міжособистісних стосунків, засвоює позитивні зразки поведінки дорослих, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їх соціальні функції, як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас є ряд особливостей, характерних лише для дитячого будинку сімейного типу:

– батьки біологічно не пов’язані з прийомними дітьми;

–  батьки - вихователі повинні виконувати обов’язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини;

–  перед сім'єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров'я, а також подолання наслідків психічних травм.

Іншою формою альтернативного виховання осиротілих дітей є влаштування їх до прийомної сім`ї.

Прийомною називається сім'я, яка взяла із державних дитячих закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання (загальна кількість дітей в такій сім'ї, враховуючи рідних і прийомних не повинна перевищувати 5 осіб).

Сім'я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який приймає рішення про її створення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін. Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено [9, c. 295].

Сорочинська В.Є. у своїй роботі описує такі етапи соціально - педагогічної діяльності як:

– інформаційний етап;

–  збір інформації про сім'ю, яка хоче прийняти дитину;

–  знайомство з батьками та дитиною-сиротою;

–  поглиблене діагностика сім'ї та складання прогностичного плану соціальним педагогом;

–  навчальна функція (теоретичний курс підготовки прийомних батьків);

–  етап передачі дитини до нової сім'ї та її адаптації у ній [14, c. 76].

Не потрібно думати, що створення прийомної сім'ї є легкою справою. Під час влаштування дитини у сім'ю можуть виникати певні нюанси, тобто ризики, що можуть ускладнити роботу соціального педагога. Саме тому, приступаючи до роботи, він повинен знати ці ризики та намагатися їх по - максимум уникати.

Соціальні педагоги центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітям вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо.

Особливостями прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу, як форм влаштування є те, що діти, які виховуються у них, не позбавляються статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, за ними залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей; кандидати в прийомні батьки та батьки - вихователі обов’язково проходять курс підготовки, спрямований на осмислення проблем, пов’язаних із приходом у сім’ю нового вихованця; прийомні батьки та батьки-вихователі співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід даної сім’ї; утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в цих формах виховання фінансується державою з розрахунку витрат на утримання вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення.

Яка ж різниця між дитячим будинком сімейного типу і прийомною сім’єю? В дитячий будинок сімейного типу влаштовується від 5 до 10 дітей. Батькам-вихователям надається додаткова житлова площа, а робота з виховання зараховується до трудового стажу. В прийомну сім’ю можна взяти дитину, вражену ВІЛ-інфекцією, тоді як до ДБСТ це неможливо. Влаштування дитини з таким діагнозом потребує від прийомних батьків проходження відповідної підготовки.