Система альтернативного голосування

Способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне або абсолютне голосування), за якого виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Таке голосування та бюлетень, який використовується при цьому, інколи називають ординальним (на відміну від категоричного голосування, за якого виборець має право обрати лише одну партію чи одного кандидата з числа тих, що претендують на певну посаду). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку (жоден з кандидатів не став першою перевагою для більш ніж 50 % виборців), то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку. Отримані ним голоси передаються кандидатам, виділеним відповідними виборцями в якості других переваг. Цей перерозподіл голосів у відповідності з альтернативними перевагами продовжується доти, поки один з кандидатів не набере абсолютної більшості голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників (нижньої палати австралійського парламенту).

Метою системи альтернативного голосування є максимальне наближення числа виборців, яких насправді представляє цей депутат, до більшості виборців, що голосували. Але відповідна система зберігає за собою диспропорційність представництва: прихильність меншості до того чи іншого кандидата продовжує ігноруватись, і відповідна партія не одержує представництва від даного округу. Водночас система альтернативного голосування не допускає одержання більшості парламентських місць партією, яка не спроможна забезпечити собі другі преференції прихильників інших партій.

Обидві розглянуті системи (двотурового та альтернативного голосування) унеможливлюють одержання мандату кандидатом, який не може розраховувати на підтримку більшості виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Тому ці системи заохочують утворення партійних блоків та широку міжпартійну співпрацю, в той час як за системи відносної більшості єдиною можливою формою блокування є узгоджене висування кандидатів, тобто присутність у кожному окрузі лише одного представника даного партійного альянсу. З огляду на це двотурова система та система альтернативного голосування передбачають ширший вибір кандидатів. Водночас згадані системи сприяють нейтралізації “позасистемних” партій, які неспроможні ані знайти собі місце в існуючих блоках, ані утворити їх самі.

Однак цікавим є те, що результат застосування системи альтернативного голосування в Австралії був дуже схожий від застосування відносної більшості у Великобританії та Новій Зеландії: він полягав у появі невиправдано великої політичної більшості. Наприклад, у 1975 р. десятивідсоткова перевага у голосах, яку одержали урядові партії, вилилась у перевагу у мандатах у розмірі 44%, а у 1980 р. перевага в 1 % голосів надала цим партіям змогу одержати на 18 % більше місць у парламенті.

Розглянувши австралійську та французьку форми системи абсолютної більшості, можна зробити висновок, що між цими формами існують певні відмінності, які є практично і політично важливими. Обидві пропонують виборцеві підтримати більше ніж одного кандидата. Але в той час як за австралійської системи альтернативного голосування виборці визначають долю кандидата одразу й остаточно, французька двотурова система дає партіям та їх кандидатам простір для маневрування між першим та другим туром.

 

Мажоритарна система кваліфікованої більшості та система єдиного одночасного голосу

Наступний вид уніномінальних систем - мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), які отримали певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і як правила, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка у практиці виборів. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі. В цій країні Палата депутатів обирається по двомандатних виборчих округах. Партія, яка зібрала 2/3 від загального числа дійсних голосів, отримує обидва мандати від округу.

До уніномінальних мажоритарних систем ще інколи відносять такий досить специфічний різновид виборчої системи, як систему “подвійного одночасного голосу” (double-simultaneous vote). Ця система застосовується на президентських виборах за одномандатними округами в Уругваї та Гондурасі. Поєднуючи в собі принципи проведення первинних виборів американського зразка (primaries), з одного боку, та всезагальних виборів – з іншого, дана система застосовується в ситуаціях, коли від партій виставляється по декілька кандидатів. Переможцем стає той кандидат від партії, що випередила інших, який набрав більше голосів ніж інші кандидати від цієї партії. В Уругваї подібна система встановилася саме тому, що політичні партії країни, по суті, являють собою рихлі коаліції лідерів та політичних течій (частково вони нагадують партії США). В Гондурасі система подвійного одночасного голосу була прийнята в 1986 р. для подолання глибоких розбіжностей, які виникли в двох основних партіях республіки, коли діючий президент, що не мав згідно з конституцією права балотуватися на новий строк, зробив спробу добитися висунення своїх союзників кандидатами від обох основних партій.