Український фольклор як засіб виховання

 

У попередні десятиліття у вихованні часто домінували однобічність, поверховість, втрачався комплексний підхід до формування цілісної особистості, зокрема засобами українського фольклору. Педагогів спрямовували розглядати фольклор в основному лише як одне з джерел пізнання соціальної боротьби народу в минулому і як один із видів мистецтва, хоч перше явно переважало останнє. Насправді ж фольклор є, крім згаданого, невичерпним джерелом пізнання історії рідного народу, скарбницею його духовності, національного характеру і світогляду, важливим засобом народної педагогіки, комплексного впливу на підростаючі покоління.

У фольклорних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Національні ідеї та цінності розвивалися віками і у високохудожній формі фіксувалися в численних жанрах і засобах усної народної творчості.

У поєднанні з етнографічними, календарно-обрядовими традиціями, звичаями фольклорні твори відображають самобутню систему духовності і практично-дійового досвіду народного життя. У казках, піснях, думах, баладах, прислів'ях, приказках та інших жанрах фольклору художньо відображені зразки, еталони національних духовних цінностей, самобутність української психології, які майже неможливо піддати математичним вимірам, статистичній обробці.

Для кожної дитини фольклор рідного народу - це висока і єдина школа національного світосприймання, яка починається з колисковими у перші місяці її життя і згодом сприяє усвідомленню нею себе як представника своєї нації. Це специфічна духовна школа, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи, відображені в них моральні згустки відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості [9, 78].

У жанрах фольклору, в усій розмаїтості його змісту відображено українську ментальність, багатогранний і самобутній внутрішній світ українців. У фольклорних творах ми глибше пізнаємо самі себе, свою національну психологію. Кожна національне свідома людина, досягнувши зрілого віку і усвідомивши основні закони формування особистості, підростаючих поколінь, із вдячністю долі згадує своє дитинство і відчуває себе щасливою від того, що завдяки фольклору вона пройнялася національним духом, стала вірною донькою чи сином рідного народу. Фольклорні твори рясніють крилатими виразами, мудрими порадами, доречними жартами, довірливою усмішкою, створюючи в дітей психологічний комфорт, оптимістичний настрій, радість пізнання, енергію життєутвердження.

Кожному педагогу варто брати до уваги, що численні фольклорні жанри розвиваються не самі по собі, ізольовано один від одного, а в тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Вся сукупність жанрів фольклору становить усну народну творчість, яка відтворює систему національної духовності, свідомість і самосвідомість народу. Тому у вихованні не можна використовувати лише по 2-3 жанри фольклору і по стільки ж творів кожного жанру, як це ще має місце в багатьох школах. У такому разі не можна очікувати значного виховного впливу фольклорних творів на учнів. В умовах незалежної України у родинному і шкільному вихованні фольклор має пізнаватися кожною дитиною як багатожанрова і цілісна система. Тільки тоді буде забезпечуватися повноцінне використання потужного виховного потенціалу фольклору. Діти любитимуть фольклор як творчий спадок предків, як високе національне мистецтво, як скарбницю рідної духовності. У них поступово формуватимуться уміння застосовувати ідеї, засоби фольклорних творів у життєвих ситуаціях, готовність і здатність складати нові твори у стилі відомих їм фольклорних творів.

Український фольклор має чітко виражені дві великі групи творів. Першу групу творів становить календарний фольклор, який пов'язується з датами, віхами народного календаря, його обрядами, традиціями. До цієї групи фольклорних творів дослідники відносять колядки і щедрівки, веснянки, русальні, купальські і петрівочні пісні, обжинкові і зажинкові пісні, пастуші ладанки та інші [11, 34].

Другу групу фольклорних творів становить позакалендарна творчість народу. Сюди відноситься родинно-обрядова і необрядова поезія. Перша з них пов'язана з колом людського життя від народження до смерті. До необрядової народної творчості належать казки, легенди, перекази, думи, історичні та ліричні пісні, балади, анекдоти тощо. До другої групи також входять малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки, замовляння, небилиці, ситуативні пісні та вірші, прози-валки, скоромовки, різні звуконаслідування.

Лише в останні роки незалежності України діти і дорослі відчули всю красу, ідейно-емоційне, морально-духовне багатство колядок, щедрівок і віншувань. У них народ зичить усім добрим людям насамперед міцного здоров'я, всіляких гараздів, успіхів у господарстві, трудовій діяльності. У цих фольклорних жанрах звеличується пан господар-трудівник, хлібороб, мудрий володар становища, оспівується злагода в сім'ї, утверджується добро, щастя.

Колядки і щедрівки викликають у дітей радість, бадьорість, формують оптимістичне світосприймання. У них виникає бажання втілювати в життя те, про що вони співають, коли зичать добрим вдачею працьовитим людям. Співаючи чи слухаючи колядки і щедрівки, діти уявляють себе в майбутньому добрими господарями, у яких подвір'я чисте, заметене, хата гарна, по-народному затишно і естетично прибрана світлиця. І, головне, в сім'ї панують взаємна любов і взаємоповага між її всіма членами, чемні стосунки, лад і злагода.

Під впливом різдвяних пісень, колядок і щедрівок люди стають добрішими, справедливішими, милосерднішими, красивішими. Учні переконуються в тому, що колядки і щедрівки постійно збагачують людей глибокими душевними, духовними якостями.

Яскравими і високохудожніми зразками фольклорних жанрів весняно-літнього циклу є веснянки, гаївки, пастуші ладанки, русальські пісні та ін. Науковці доводять, що переважна більшість їх творилася нашим народом ще в дохристиянські часи.

Важливою складовою українського фольклору є родинно-обрядова поезія. В ній народ уславлює кохання, яке веде до історичної місії кожної людини - створення сім'ї, продовження роду. У піснях оспівується велична в житті подія - народження дитини. Вона з любов'ю називається у фольклорних творах «ангелятко», «народженятко» та ін. Новонароджена дитина відразу стає в центрі родинного життя. Батьки, бабуся і дідусь співають дитині колискові пісні. За народною традицією, щороку відзначають день народження дитини як найбільше сімейне свято, на якому лунають задушевні пісні [12, 87].

Дослідники зазначають, що найчисленнішим у фольклорі жанром є весільні пісні. В українців весілля - це величне високоестетичне дійство. Це народна опера, в якій оспівується кожен крок, кожна дія молодих, батьків та інших учасників цього великого сімейного і громадського торжества. Весільні пісні становлять «епопею селянського життя» (І. Франко).

До героїчного фольклору належать прославлені на весь світ українські думи, історичні пісні, легенди, перекази, оповідання про військові події, походи наших пращурів, боротьбу з чужоземними загарбниками. До героїчного епосу треба відносити всі жанри фольклору, в яких відображені не лише перемоги, а й поразки, невдачі в боротьбі з ворогами. Це часто сумні і тужливі, тривожні твори, в яких виливається біль за втраченою свободою, покинутим рідним краєм.

У козацьких піснях реалістична конкретність переплітається з емоційною наснаженістю, символічно-метафоричною образністю. Герой пісень - запорожець, козак (козаченько), лицар українського духу і чину. Це улюблений народний герой, який долає усі життєві перешкоди, захищає рідну землю від загарбників, перемагає ворога і виганяє його за межі України. Козак - найвищий ідеал оборонця Вітчизни, якому притаманні, як правило, лицарська мораль, духовність.

Для сучасної молоді є повчальними драматичні колізії між чоловіком і жінкою, невісткою і свекрухою, братом і сестрою, батьками і дітьми, братовою і зовицею, мачухою і сиротами, як це має місце і в сучасному родинному житті. Народяться випадки жорстоких дій, вчинків окремих людей - отруєння, утеплення, убивство, егоїстичні і підступні знущання над особистістю. Тут відображаються гостра емоційна реакція, внутрішній протест проти злочинів, висловлюється уболівання за людей, які стали жертвами, утверджується милосердя до слабих і незахищених, потерпілих і стражденних.

До необрядової народної творчості, позакалендарного фольклору належать численні дитячі пісні (ігрові, колискові, хороводні та ін.), лічилки, скоромовки, заклички тощо.

Особливо важливий статус у фольклорі займають колискові пісні. Вони пробуджують у дитини численні емоції, формують почуття, уяву, національне світовідчування і мислення. Колискові пісні вперше вчать дитину розуміти смисл слів як певного об'єднання звуків. Колискові пісні - могутній засіб пробудження і формування національної психології, патріотизму і гуманізму. Завдяки колисковим пісням доброта, весь душевний світ матері «переливається» в дитину. Не чуючи в найбільш ранньому віці колискових пісень, дитина втрачає в своєму емоційному, розумовому і моральному розвитку. Колискові пісні мають знати і вміти співати мати і батько, бабуся і дідусь.

Необхідно домогтися переконаності учнів у тому, що фольклорні жанри передають національний спосіб мислення, сприймання дійсності. Про це яскраво свідчать, наприклад, українські загадки, їм часто властива точність вираження думки. Загадки відображають кмітливість і дотепність народного мислення, незвичайні повороти думки. Коли діти систематично, упродовж тривалого часу відгадують загадки про рослин і тварин, життя людей, природні явища, вони глибше пізнають скарбницю народної мудрості.

В українській системі виховання чільне місце відводиться відгадуванню загадок, що є одним із критеріїв розвитку дітей. Загадки розвивають інтуїцію, передбачливість, кмітливість та інші якості особистості.