Національні традиції і культура

Національні традиції і культура

ВСТУП

 

В умовах духовного відродження суспільства все більше зростає роль виховної роботи у формуванні високоморальної особистості. Необхідно готувати підростаюче покоління до добропорядного життя, використовуючи при цьому національні і загальнолюдські духовні цінності. Однією із складових багатовікової культури українського народу є національна система виховання - надійний гарант громадського загартування підростаючого покоління, який постійно черпає животворний виховний потенціал з життя, його трудового змісту і характеру, з фольклору, традицій і звичаїв народу.

Адже пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв - це той найдорожчий скарб, який допомагає вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності. А традиції - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Традиція забезпечує спадкоємність поколінь, без якої не може бути родинного виховання...

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї долі, своєї країни. Протягом віків діти виховувались у національному середовищі, зміст та форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує в них типових представників свого народу. Національне виховання поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і, яка посилюється в умовах теперішнього буття нації.

Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто осягнув сутність виховання та народної педагогічної мудрості і сказав про неї своє ваговите слово, був філософ-просвітитель і поет-гуманіст другої половини XVII ст. Г.С. Сковорода, який відмітив особливу виховну силу народної творчості в становленні моральності. Ідеями моральності, народності проникнуті його вірші, пісні, байки, діалоги, трактати і притчі. Так, в пісні «Всякому городу нрав і права».

Порядність, доброзичливість, працелюбність, чесність, щирість, відданість сім’ї, взаємоповага, пошана до старших, сердечність, вміння критично оцінювати людей, поважати людську гідність, енергійність і наполегливість у боротьбі за людське щастя та інші моральні загальнолюдські якості, відображені в усній народній творчості, відстоює і утверджує І.П. Котляревський у своїх творах.

В нерозривній єдності з народною мудрістю, вираженою в фольклорі, вбачав своє життя, діяльність вчений-педагог, письменник і історик А.В. Духнович. Він першим широко представив український фольклор у створених ним шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. У своїх працях він використовував фольклорні вислови типу: «Якщо посієш пшеницю, то пшениця і вродить, а якщо посієш кукіль, то окрім кутя, нічого не виросте», «Від п'яних батьків підуть п'яні діти», «З гнізда сови ніколи не вийде соловей, а тільки вухаста сова».

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління засобами фольклору має трактування народної творчості великим українським генієм, поетом Т.Г. Шевченком. Досить важливе значення фольклору в моральному становленні дітей Т.Г. Шевченко переконливо розкрив на прикладі свого особистого життя.

К.Д. Ушинський рекомендував знайомити дітей з фольклорними творами, оскільки вони допомагають пізнавати ту чи іншу грань народного життя, є джерелом моральності. Він високо цінував роль народних приказок у вихованні підростаючого покоління, відмічав, що в них, як у дзеркалі, відобразились усі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, суспільна його потреба звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Національні традиції і культура”.

Об’єкт дослідження - виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження - українські народні традиції та обрядовість у вихованні школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність народної педагогіки, визначити ефективність та необхідність використання українських народних традицій і обрядовості у виховному процесі в початковій школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

вивчити теоретико-методичні основи народної педагогіки;

розглянути педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського;

дослідити народні традиції та їхню роль у вихованні дітей;

проаналізувати український фольклор як засіб виховання;

охарактеризувати використання українських традицій в родинній педагогіці.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

ВИСНОВКИ

 

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної методики виховання - використання національних традицій і культури у вихованні школярів. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

. Народна педагогіка - це колиска наукової педагогіки, їй стільки років, скільки років народу. Вона значно впливає на розвиток і формування сучасної наукової педагогіки. Народна педагогіка сьогодні виступає об'єктом багатьох наукових досліджень, і в той самий час вона сама певним чином впливає на розвиток теорії і практики педагогіки та сімейного виховання.

. Психолого-педагогічний аналіз українських традицій та обрядовості показує, що в його різноманітних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу історичної пам'яті, національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Фольклор є однією з найважливіших скарбівень національних і загальнолюдських цінностей, ідей, які розвивалися віками і в високохудожній формі фіксувалися у численних жанрах і засобах усної народної творчості.

. Систематичне вивчення українських народних традицій та обрядовості - це проходження кожним вихованцем специфічної духовної школи, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є високоефективними і незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості учнів. Фольклор сприяє формуванню у школярів історичної відповідальності за долю народу, рідної землі, розвитку комунікативних, практично-дійових і творчих здібностей, умінь.

. Зважаючи на величезне пізнавальне і виховне значення фольклору як одного з найважливіших компонентів рідної культури, необхідно постійно підвищувати його статус у вихованні підростаючих поколінь. Фольклорне виховання треба розглядати як високоефективний і нічим не замінний напрям багатогранного виховання в кожній сім'ї та школі.

. У вихованні не можна використовувати лише по 2 - З жанри фольклору і по стільки ж творів кожного з них, як це ще має місце сьогодні в школах. В умовах незалежної України у родинному і шкільному вихованні, українські традиції повинна знати кожна дитина як багатогранну систему, яка значною мірою сприяє формуванню цілісної особистості.

. Вся різноманітна робота школи з питань реалізації традицій фольклорного виховання має спрямовуватися на усвідомлення учнями того, що в центрі змісту всього жанрового розмаїття фольклору - українська людина з глибоким внутрішнім світом. Фольклорними засобами педагоги формують в учнів, їхній уяві узагальнений образ співвітчизника, який у відведений йому долею історичний період орав землю, сіяв зерно, вирощував хліб, кохав свою обраницю і будував сім’ю, виховував дітей, захищав рідну землю від ворогів, загартовував свій характер і світогляд, творив рідну культуру, духовність і любовно передавав їх, як найдорожчу естафету, наступним поколінням.

. Великий виховний вплив на учнів мають вікторини, ранки і вечори на фольклорні теми, конкурси на краще знання окремих жанрів, змісту фольклорних творів на певну тематику. Учні мають глибоко вивчати календарну і позакалендарну народну творчість, широко застосовувати такі знання в різних сферах діяльності. Необхідно пробуджувати в учнів інтерес до дослідницької діяльності, пов'язаної з записами нових фольклорних творів рідної місцевості, певного регіону України. Необхідно створювати науково дослідні експедиції, пошукові загони, групи, етнографічні і мистецькі осередки з метою систематичного дослідження учнями важливих і цікавих проблем фольклористики. Педагоги формують в учнів потреби, готовність і вміння складати нові власні твори в дусі національного фольклору.

Додаток

Національні традиції і культура

ВСТУП

 

В умовах духовного відродження суспільства все більше зростає роль виховної роботи у формуванні високоморальної особистості. Необхідно готувати підростаюче покоління до добропорядного життя, використовуючи при цьому національні і загальнолюдські духовні цінності. Однією із складових багатовікової культури українського народу є національна система виховання - надійний гарант громадського загартування підростаючого покоління, який постійно черпає животворний виховний потенціал з життя, його трудового змісту і характеру, з фольклору, традицій і звичаїв народу.

Адже пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв - це той найдорожчий скарб, який допомагає вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності. А традиції - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Традиція забезпечує спадкоємність поколінь, без якої не може бути родинного виховання...

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї долі, своєї країни. Протягом віків діти виховувались у національному середовищі, зміст та форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує в них типових представників свого народу. Національне виховання поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і, яка посилюється в умовах теперішнього буття нації.

Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто осягнув сутність виховання та народної педагогічної мудрості і сказав про неї своє ваговите слово, був філософ-просвітитель і поет-гуманіст другої половини XVII ст. Г.С. Сковорода, який відмітив особливу виховну силу народної творчості в становленні моральності. Ідеями моральності, народності проникнуті його вірші, пісні, байки, діалоги, трактати і притчі. Так, в пісні «Всякому городу нрав і права».

Порядність, доброзичливість, працелюбність, чесність, щирість, відданість сім’ї, взаємоповага, пошана до старших, сердечність, вміння критично оцінювати людей, поважати людську гідність, енергійність і наполегливість у боротьбі за людське щастя та інші моральні загальнолюдські якості, відображені в усній народній творчості, відстоює і утверджує І.П. Котляревський у своїх творах.

В нерозривній єдності з народною мудрістю, вираженою в фольклорі, вбачав своє життя, діяльність вчений-педагог, письменник і історик А.В. Духнович. Він першим широко представив український фольклор у створених ним шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. У своїх працях він використовував фольклорні вислови типу: «Якщо посієш пшеницю, то пшениця і вродить, а якщо посієш кукіль, то окрім кутя, нічого не виросте», «Від п'яних батьків підуть п'яні діти», «З гнізда сови ніколи не вийде соловей, а тільки вухаста сова».

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління засобами фольклору має трактування народної творчості великим українським генієм, поетом Т.Г. Шевченком. Досить важливе значення фольклору в моральному становленні дітей Т.Г. Шевченко переконливо розкрив на прикладі свого особистого життя.

К.Д. Ушинський рекомендував знайомити дітей з фольклорними творами, оскільки вони допомагають пізнавати ту чи іншу грань народного життя, є джерелом моральності. Він високо цінував роль народних приказок у вихованні підростаючого покоління, відмічав, що в них, як у дзеркалі, відобразились усі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, суспільна його потреба звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Національні традиції і культура”.

Об’єкт дослідження - виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження - українські народні традиції та обрядовість у вихованні школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати сутність народної педагогіки, визначити ефективність та необхідність використання українських народних традицій і обрядовості у виховному процесі в початковій школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

вивчити теоретико-методичні основи народної педагогіки;

розглянути педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського;

дослідити народні традиції та їхню роль у вихованні дітей;

проаналізувати український фольклор як засіб виховання;

охарактеризувати використання українських традицій в родинній педагогіці.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.