Термін досягнення бетоном потрібної міцності визначають на основі контролю його міцності.

49

Вакуумування ( дає змогу витягти з укладеної та вже ущільненої вібрацією суміші близько 10...20 % надлишкової (вільної) води).

Це значно поліпшує фізико-механічні по­казники бетону;

1. після вакуумування міцність бетону становить 0,3...0,5 МПа, що достатньо для розпалублення вертикальної поверхні і деяких видів її оброблення;

2. прискорюється твердіння бетону; змен­шуються деформації усадки;

3. підвищуються водонепроникність і моро­зостійкість.

Міцність вакуумованого бетону вже через добу дорівнює міцності невакуумованого бетону після 3 діб його твердіння, а через рік перевищує міцність невакуумованого бетону на 15...25 %.

Для вакуумування тонкостінних конструкцій до 250 ми завтовшки застосовують вакуумщити опалубки, які встановлюють з одного боку конструкції. У масивних конструкціях, балках, колонах, стінах більше ніж 250 мм завтовшки вакуумування виконують за допомогою вакуум-трубок, які розміщують усередині бетону конструкції. На поверхні плит перекриття та підлог розміщують вакуум-мати. Вакуум-щити, трубки та мати з'єднують через всмоктувальні шланги з вакуум-насосами, що створюють розрідження не менше ніж 46,3 кПа (рис. VIII.21, і, г, и).

Вакуумування починають не пізніше ніж через 15 хв після закінчення укладання і віброущільнення бетонної суміші. Тривалість вакуумуван­ня бетону залежить від міри розрідження, створюваного вакуумним устаткуванням, складу, щільності й рухливості бетонної суміші, масив­ності вакуумованої конструкції.

Процес вакуумування має бути завершеним до початку тужавлення цементу. Для забезпечення закриття пору бетоні, що вини­кають під час вакуумування,, відразу після нього виконують повторне вібрування бетонної суміші, що дає змогу підвищити міцність бетону до 20 %■ При вакуумуванні та наступному укладанні суміші шарами про­міжні шари суміші удруге не вібрують.

 

Підводне бетонування

1. метод вертикально переміщуваної труби (ВПТ)

2. метод висхідного роз­чину (ВР).

3.

1 Метод ВПТ на глибинах до 50 м.

Для подавання бетонної суміші в огороджену залізобетонною опалубкою, шпунтом чи обсадною трубою конструкцію опускають бетонолитні труби діаметром 100...300 мм, які зібрані з легко рознімних ланок, що мають у верхній частині клапан та бункер для приймання бетонної суміші. Труби з бункером підвішують до підйомного механізму. Перед початком бетонування в трубу вводять пробку-пакет із мішкови­ни, м'який глиняний пиж чи металеву або дерев'яну пробку з ущільнен­ням і утримувальним канатом. У бетонолитну трубу подають бетонну суміш високої рухливості — 14...20 см. Пробка під вагою бетонної суміші опускається вниз труби, витискаючи воду. У міру подавання бетонної суміші й нарощування шару бетону в конструкції труби посту­пово піднімають; при цьому їхній нижній кінець має бути постійно заглиб­леним у бетонну суміш не менше ніж на 0,8 м, якщо глибина бетонування до 10 м, і не менше ніж 1,5 м, якщо глибина більша. Для запобігання розшаровуванню швидкість виходу бетонної суміші з труби обмежується 0,12 м/с; її регулюють зміною глибини заглиблення кінця труби в бетон­ну суміш. Після піднімання бетонолитної труби на висоту її ланки пода­вання бетонної суміші зупиняють, демонтують верхню ланку труби, пере­ставляють бункер, після чого відновлюють подавання бетонної суміші

Бетонування ведуть безперервно до рівня, який перевищує проектну позначку на 2 % висоти конструкції, але не менше ніж на 100 мм. Після досягнення бетоном міцності 2...2,5 МПа верхній слабкий шар бетону, ЩО прилягав до води під час робіт, вилучають до проектного рівня конструкції.

 

2.Метод ВР

в центрі блока бетонування встановлюють шахту з ґратчастими сітками, в яку опускають на всю глибину сталеву трубу діаметром 38... 100 мм. Шахту до 20 м завглибшки заповнюють бутовим каменем розміром 150...400 мм, а шахту до 50 м завглибшки — кам'яною накидкою роз­міром 40...150 мм. Після цього по трубах самопливом подають цемент­ний розчин Труби мають заглиблюва­тися в розчин не менше ніж на 0,8 м. У міру підвищення рівня розчину труби піднімають. При напірному бетонуванні труби встановлюють у кам'яній накидці без утворення шахт. Розчин у труби подають під тиском від розчинонасоса чи пневмонагнітача. Рівень розчину доводять на 10...20 см вище проектної позначки, а коли міцність накладки досягне 2...2,5 МПа, надлишок розчину вилучають.

 

3 .Методом утрамбовування

бетонної суміші зводять конструкції знач­ної площі з бетону класу до ВЗО, нижня частина яких занурена у воду до 1.5 м завглибшки. Бетонну суміш рухливістю 5...7 см спочатку уклада­ють від кута блока бетонування чи від однієї із стінок у вигляді виступного ³ коди острівця. Наступні порції суміші укладають на горизонтальну поверхню острівця по його контуру на відстані не менше ніж 0,5 м від краю води й утрамбовують, витісняючи зовнішню поверхню острівця у воду (рис. VIII.23, и). Утрамбовування також поєднують з глибинним вібру­ванням. Надводну поверхню укладеної бетонної суміші захищають від Розмивання водою і механічних пошкоджень, покриваючи брезентом, щита­ми, матами, та привантажують каменями чи мішками з піском. ^ Укладання бетонної суміші \

в мішках застосовують для вирівнювання основ під блоки, влаштування опалубки на глибині до 2 м

50

Торкретувапня (рис. VIII.23, б) - бетонування конструкцій методом нанесення цемент-гарматою на поверхню опалубки чи конст­рукції одного чи кількох шарів цементно-піщаного розчину (торкрет) або бетон-шприц-машиною бетонної суміші (набризк-бетон).

Торкретуванням улаштовують

тонкостінні конструкції, забезпечують водоне­проникність поверхневого шару

виправляють дефекти бетонних та залізобетонних конструкцій чи

підсилюють їх.

Торкретування вико­нують на неармованій чи армованій поверхні.

До складу торкрету входять цемент і пісок (або гравій розмірами частинок до 8 мм), а до складу набризкбетону, крім того, ще додають крупний заповнювач розміром не більше ніж 25 мм.

Суха цементно-піщана суміш вологістю не більше ніж 8 % чи бетонна суміш під дією стисненого повітря із камери по шлангу подаються до сопла, де суха суміш зміщується з водою і з великою швидкістю (120...140 м/с) вилітає назовні. Частинки торкрету вдаряються об поверхню опалубки чи конструкції І, затримуючись на ній, утворюють щільний шар торкре­ту чи набризк-бетону.

Відстань між соплом і поверхнею під час нанесення розчину або бетонної суміші відповідно становить 0,7 та 1...1,2 м.

Товщина бетонних шарів не повинна перевищувати 50 мм на горизонтальних армованих поверхнях (які наносять знизу вгору) та 75 мм — на вертикальних поверхнях. Якщо роблять кілька шарів, то наступний наносять з таким інтервалом, щоб під дією струменя свіжої суміші не пошкоджувався попередній шар (як правило, цей інтервал становить не більше ніж 1...2 год).

 

51

Якщо температура від'ємна, припиняється сам процес твердіння бетону.

збільшення об'єму льоду до води на 10 % призводить до виникнення внутрішніх сил, що порушують кристалічні новоутворення

Мінімальну міцність, при якій замерзання бетону не є небезпечним, називають критичною.