Поняття, зміст та види адміністративно процесуальних правовідносин

          Адміністративно-процесуальні відносини – це результат впливу адміністративно-процесуальних норм на поведінку учасників адміністративного процесу, у зв’язку з чим між ними виникають певні правові зв’язки.     

      Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин - це суб'єктивні права і обов'язки учасників адміністративного процесу, котрі реалізуються ними в рамках адміністративно-процесуальних правовідносин.

                Адміністративно-процесуальні правовідносини характеризуються наявністю внутрішньої структури, елементами якої є: суб'єкти, об'єкт і зміст.

          Суб'єкти адміністративно-процесуальних правовідносин - це органи публічної влади (їх посадові особи), фізичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально-правові зв'язки з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

    До безпосереднього вступу в реальні адміністративно-процесуальні правовідносини будь-який суб'єкт є звичайним носієм відповідних суб'єктивних прав і обов'язків,а також потенційну спроможність їх реалізовувати.

  Об'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає все те, з приводу чого виникають й існують самі правовідносини. Об'єкт - це такий зовнішній предмет чи явище, котрий певним чином пов'язаний з правовою нормою, тобто перебуває у сфері дії права.

Адміністративні процесуальні відносини можна поділити на види залежно від:

 їх змісту,

характеру і мети

, рівня зв´язків між сторонами та ін.

За змістом адміністративні процесуальні відносини можна поділити на: процедурні, судочинні та деліктні.

???Процедурні (управлінські) правовідносини виникають у разі розгляду і вирішення адміністративної справи з питань забезпечення і задоволення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб (видача дозволів, реєстрація діяльності, реєст­рація транспортних засобів, зброї та ін.), надання адміністративних послуг тощо.

Судочинні адміністративні процесуальні відносини характеризуються тим, що вони складаються у разі виникнення потреби захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів владних повноважень, їх посадових осіб. Судочинні адміністративні процесуальні відносини виникають із поданням до суду адміністративного позову як засобу звернення до суду про захист прав та інтересів у публічно-правових відносинах.

?????Деліктні адміністративні процесуальні відносини виникають у разі розгляду і вирішення справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, накладення адміністративних стягнень, а також застосування інших заходів адміністративного примусу. Наприклад, обмеження або зупинення діяльності суб´єкта господарювання; застосування антидемпінгових заходів тощо.

Залежно від характеру і мети адміністративні процесуальні відносин можна поділити на: неконфліктні та конфліктні.

Неконфліктні адміністративні процесуальні відносини складаються переважно у адміністративних провадженнях, де не йдеться про застосування заходів примусу, оцінку поведінки тієї чи іншої особи, обмеження суб´єктивних прав також. Їх основною ознакою є вирішення на підставі відповідних документів тих чи інших клопотань фізичних чи юридичних осіб.

Конфліктні адміністративні процесуальні відносини виникають при вирішенні адміністративно-правового спору чи спору про право (притягнення до адміністративної відповідальності, захист порушеного права, розгляд скарги громадянина), коли потрібно дати правову оцінку поведінки сторін, застосувати державно-владні приписи адміністративного примусу, вирішенні справи на користь певної особи.

За рівнем зв´язків між сторонами адміністративні процесуальні відносини можна поділити на: вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні адміністративні процесуальні відносини характеризуються юридичною залежністю однієї сторони від другої. Це процесуальні відносини (взаємовідносини). Наприклад між органами владних повноважень із приводу розгляду скарги, ви­щестоящим органом (посадовою особою) з приводу неправомірних дій нижчестоящого органу (посадової особи). Такі від­носини виникають із приводу організації і забезпечення окремих видів проваджень, вирішення конкретних адміністративних справ.

При розгляді заяв, вирішені справ про адміністративні правопорушення теж неможливо сказати про повну юридичну рівність сторін. Владною стороною при цьому у більшості випадків виступає відповідний суб´єкт владних повноважень. Сам факт надання можливості органу чи посадовій особі, уповноваженій вирішувати справу, звільнення від адміністративної від­повідальності правопорушника при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення (ст. 22 КУпАП), вказує на вертикальні відносини, які практично виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальні адміністративні процесуальні відносини, це такі, в яких сторони відносно фактично і юридично рівноправні, не перебувають у підпорядкуванні один одного. Наприклад, захист у адміністративному суді прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб.

 

Метод АПП

У теорії права під методом регулювання суспільних відносин розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів юридичного впливу на суб’єктів правовідносин, вказує на:

 Під методом регулювання суспільних відносин розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб’єктів правовідносин.вилв та умови здійсненя адмін судочинства, визначає способи упорядкованості адміністративно процесуальних правовідносин.

Метод правового регулювання визначається предметом (суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються в ході здійснення адмін. судочинства).

За змістом метод адміністративно-процесуального права імперативно-диспозитивним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення певного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони певних дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм бажанням.

        Тобто він включає (заборону, дозвіл, припис).

Дозвіл – яким визначаються межі можливої поведінки суб’єктів адмін. правовідносин.

Заборона – спосіб впливу на поведінку суб’єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або актів бездіяльності.

Припис – закріплення необхідної поведінки суб’єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов’язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою адмін. праваб

Метод правового регулювання –це система закріплених прийомів правового регулювання, яка має на меті встановлення бажаного для державного вольового стану суб’єктів суспільних відносин у стосунках між собою та щодо результатів їх поведінки.

 

Джерела АПП

Джерела права — це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини.

З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархічності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.

1. Конституція України — як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства.

2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

3. Кодекси України:

— Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ ІІІ цього Кодексу встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок їх утворення, права, обов’язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі ІУ регламентуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування. Розділ У встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;

— Кодекс адміністративного судочинства України, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства;

— Митний кодекс України також визначає засади організації провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406).

4. Закони України:

— Закон України «Про судоустрій та статус суддів України» від 2 червня 2016 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції;

— Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня

1996р. регулює питання щодо звернення громадян до органів влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів;

— Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. встановлює особливості проваджень у справах про корупційні дії.

5. Укази Президента України:

— Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня

1997р. на виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» зобов’язує органи влади, їх посадових осіб об’єктивно, всебічно і вчасно здійснювати перевірку заяв і скарг громадян, домагатися реального здійснення прийнятих по них рішень;

— Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» від 13 серпня 2003 р. зобов’язує керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування не рідше ніж двічі на рік розглядати стан роботи зі зверненнями громадян на засіданнях президій, колегіях із запрошенням представників суду, органів прокуратури, громадських організацій;

— Указом Президента України «Про кількість судів апеляційного суду України, касаційного суду України та Вищого Адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встановлено, що кількість судів Вищого адміністративного суду України складає 65 осіб, а Указом «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. в Україні утворено 27 окружних адміністративних судів, 7 апеляційних та 1 касаційний суд для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.

6. Норми адміністративного процесуального права містяться у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних актах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взаємодіють з нормами адміністративно-процесуального права.

7. Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз’яснення з питань застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права.

 

АПП та інші галузі права

       Системний підхід до вивчення юридичних явищ, аналіз чинного законодавства показують, що норми адміністративного процесуального права тісно пов’язані з норами інших галузей права.

         З конституційним правом. Конституція України визначає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3); кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право громадян на участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори (ст. 39), право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст. 40); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66); кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори (ст. 67); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). Ці та інші матеріальні норми Конституції України тісно пов’язані з адміністративними процесуальними нормами при реалізації і захисті зазначених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

  Норми адміністративного процесуального права мають тісний зв’язок з нормами цивільного права. Так ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, визначених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Цивільним кодексом України встановлюється державна реєстрація фізичних осіб (ст. 49) і правові форми участі держави і у цивільних відносинах (ст. 167); розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави (ст. 176); право на особисту недоторканність (ст. 289); умови викупу пам’ятки історії та культури з ініціативи державного органу (ст. 352); реквізиція з ініціативи державного органу в разі виникнення певних надзвичайних обставин (ст. 353); відшкодування шкоди, завданої органами держави (статті 1173-1177); державна реєстрація права на спадщину (ст. 1299) тощо. Реалізація цих прав тісно пов’язана з адміністративними провадженнями.

  Через норми адміністративного процесуального права реалізуються певні сімейні правовідносини. Наприклад, соціальна і економічна підтримка та розвиток сім’ї; державна допомога сім’ям з дітьми; реєстрація актів цивільного стану; усиновлення; підтримка прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу; нагляд за дотриманням прав дітей та ін.

   За допомогою норм адміністративного процесуального права значною мірою реалізуються відносини у сфері дії господарського права. Господарським кодексом України передбачено обмеження конкуренції (ст. 26), монополізму (ст. 27); заборона неправомірних угод між суб’єктами господарювання (ст. 30), дискримінації суб’єктів господарювання (ст. 31), недобросовісної конкуренції (ст. 32), неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання (ст. 33), створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції (ст. 34) та інші, відповідальність за порушення яких передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 164, 166, 166, 166), а розгляд справ і притягнення до відповідальності здійснюється саме через адміністративно-процесуальні норми. Господарським кодексом України передбачена державна реєстрація суб’єктів господарювання (ст. 58), ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності (ст. 14), процедури визнання суб’єкта підприємництва банкрутом (гл. 23) та інші відносини регулюються шляхом здійснення адміністративних проваджень. Крім цього, главами 27 та 28 ГК України передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій та відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, що також потребує застосування адміністративних процесуальних норм при розгляді і вирішенні справи про спір чи спору про право в адміністративному чи судовому порядку.

 

   Адміністративні процесуальні норми взаємодіють з нормами у сфері: фінансового права, наприклад, щодо обігу цінних паперів та діяльності фондового рину, банківської діяльності тощо; трудового права — щодо адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю та охорону праці; земельного права, житлового права, природоохоронного права, лісового права, водного права — щодо правил використання зе­мельних, лісових, водних ресурсів та житлового фонду і відповідальності за їх порушення; податкового права, митного права — щодо сплати податків і зборів; транспортного права — щодо правил безпеки перевезень пасажирів, пошти, багажу, вантажів та відповідальності у разі їх порушення.

 

Наука АПП

        Адміністративне процесуальне право як галузь юридичної науки — це сукупність теоретичних понять, тлумачень і уявлень про адміністративне процесуальне право, адміністративний процес, адміністративні провадження, адміністративні процедури, розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ; його правові інститути, історичні аспекти становлення і перспективи розгляду, предмет і метод правового регулювання та сферу застосування. Предметом адміністративного процесуального права як юридичної науки є належне визначення поняття і змісту основних категорій, всебічне дослідження механізму правового регулювання суспільних відносин, розкриття і пояснення складних процесів та визначення правового статусу суб´єктів відносин.

Наука АПП

- Є самостійним елементом юридичної науки

- Являє собою вид пізнавальної діяльності, спрямованої на узагальнення, систематизацію та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері АП відносин, а також на подальший іх розвиток

- Остаточно оформлює систему знань про закономірності формування, розвитку та застосування норм АПП з метою правової організації суспільних відносин.