Адміністративна юстиція часів формування Української державності (1917-1920 роки ) 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Адміністративна юстиція часів формування Української державності (1917-1920 роки )



Понятття та ознаки новітної адміністративної юстиції в Україні

Цей період становлення адміністративної юстиції України характеризується активним розвитком, по-перше, національного законодавства про адміністративну юстицію, по-друге, наукових досліджень даного правового інституту, що пов’язано, передусім, з настанням нової епохи Українського державотворення та законодавства.

Незважаючи на досить сприятливі умови та плідні результати процесу становлення адміністративної юстиції в Україні, він, однак, тривав довгий час, супроводжуючись численними дискусіями та прийняттям низки нормативно-правових актів.

Становлення новітньої адміністративної юстиції України, на нашу думку, було ознаменовано, перш за все, проголошенням державного суверенітету України(1990) та створенням незалежної української держави(24 серпня 1991р).

Активне запровадження адміністративної юстиції в Україні розпочалося із схвалення Верховною Радою 28 квітня 1992 року Концепції судово-правової реформи в Україні.

Червня 1996-Конституція України

Липня 1998 – указ ПУ про Заходи щодо впровадження адмін реформи в Укараїні.

Остаточним кроком у формуванні адміністративної юстиції в Україні слід вважати прийняття 7 лютого 2002 року Закону "Про судоустрій України"'.

І, нарешті, своєрідним завершальним етапом формування інституту національної адміністративної юстиції стало прийнятт 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України.

Сутність юридичного процесу

            Юридичний процес є встановлений нормами права порядок здійснення соціальними суб'єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, спрямований на досягнення цими суб'єктами суспільного чи особистого результату.

      Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому порядку правової діяльності:

     — одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримка у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріальних норм;

     — відповідність законодавчого рівня процесуальних норм законодавчому рівню відповідних норм матеріального права. Оскільки порядок, наприклад, використання права невіддільний від самого права, то норми, які запроваджують у суспільстві саме право та порядок його використання, повинні мати однакову юридичну силу. Недотримання цієї ознаки значно принижує авторитет юридичного процесу, що позначається на його ефективності;

    — узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми процесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

        — розміщення процесуальних і матеріальних норм в одному правовому акті. В ідеалі процесуальні норми повинні розміщуватись у тому ж правовому акті одразу після матеріальних норм, порядок здійснення яких ці процесуальні норми встановлюють. Коли таке розміщення неможливе, наприклад, через детальність процесуального регулювання, вимоги простоти й економії законодавчого тексту, потрібно у правовому акті, який надає право, передбачає обов'язок чи встановлює заборону, робити відсилку на конкретні процесуальні норми чи акти, які визначають порядок реалізації цього права, обов'язку або заборони;

       — відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному призначенню. Процесуальні норми мають регулювати порядок діяльності суб'єктів з використання прав, виконання обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності та не повинні торкатись змісту матеріальних норм, а тим більше суперечити їм;

     — багатоваріантність і диспозитивність процесуального регулювання. Процесуальні норми мають встановлювати порядок, який передбачає якомога більше шляхів здійснення норм матеріального права та можливсть суб'єктів самостійно обирати ці шляхи;

     — демократизм процесуального регулювання. Процесуальні норми мають свій власний зміст, тому їм, як і матеріальним нормам, властива така змістовна ознака, як демократизм;

        — доступність юридичного процесу. Процесуальні норми повинні бути інформаційно доступними, соціальні суб'єкти мають бути обізнані про існування певних процесуальних порядків, їх зміст та механізми дії. Мова викладення правового акта, що містить процесуальні норми, повинна бути ясною, чіткою, простою. Доступність юридичного процесу залежить також від простоти і надійності процесуальних форм, механізмів звернення до уповноважених органів та порушення юридичного процесу;

       — законність процесуального порядку. Процесуальні норми повинні мати правовий характер, відповідати процесуальним нормам більшої юридичної сили та змістовно не суперечити нормам матеріального права, здійснення яких вони забезпечують;

        — системність юридичного процесу. Процесуальному порядку властиві такі системні ознаки, як раціональна достатність регулювання, надійність і гарантованість здійснення процесу, ефективність і оптимальність процесуального регулювання, послідовність (черговість, стадійність) і строковість процесуальних дій.

       Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридичному процесі; правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

 

Метод АПП

У теорії права під методом регулювання суспільних відносин розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів юридичного впливу на суб’єктів правовідносин, вказує на:

 Під методом регулювання суспільних відносин розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб’єктів правовідносин.вилв та умови здійсненя адмін судочинства, визначає способи упорядкованості адміністративно процесуальних правовідносин.

Метод правового регулювання визначається предметом (суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються в ході здійснення адмін. судочинства).

За змістом метод адміністративно-процесуального права імперативно-диспозитивним, сутність якого може бути зведена до: а) встановлення певного порядку здійснення процесуальних дій; б) заборони певних дій; в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки; г) надання можливості діяти за своїм бажанням.

        Тобто він включає (заборону, дозвіл, припис).

Дозвіл – яким визначаються межі можливої поведінки суб’єктів адмін. правовідносин.

Заборона – спосіб впливу на поведінку суб’єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або актів бездіяльності.

Припис – закріплення необхідної поведінки суб’єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов’язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою адмін. праваб

Метод правового регулювання –це система закріплених прийомів правового регулювання, яка має на меті встановлення бажаного для державного вольового стану суб’єктів суспільних відносин у стосунках між собою та щодо результатів їх поведінки.

 

Джерела АПП

Джерела права — це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини.

З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархічності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.

1. Конституція України — як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства.

2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

3. Кодекси України:

— Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ ІІІ цього Кодексу встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок їх утворення, права, обов’язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі ІУ регламентуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування. Розділ У встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;

Кодекс адміністративного судочинства України, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства;

Митний кодекс України також визначає засади організації провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406).

4. Закони України:

— Закон України «Про судоустрій та статус суддів України» від 2 червня 2016 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції;

— Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня

1996р. регулює питання щодо звернення громадян до органів влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів;

— Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. встановлює особливості проваджень у справах про корупційні дії.

5. Укази Президента України:

— Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня

1997р. на виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» зобов’язує органи влади, їх посадових осіб об’єктивно, всебічно і вчасно здійснювати перевірку заяв і скарг громадян, домагатися реального здійснення прийнятих по них рішень;

— Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» від 13 серпня 2003 р. зобов’язує керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування не рідше ніж двічі на рік розглядати стан роботи зі зверненнями громадян на засіданнях президій, колегіях із запрошенням представників суду, органів прокуратури, громадських організацій;

— Указом Президента України «Про кількість судів апеляційного суду України, касаційного суду України та Вищого Адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встановлено, що кількість судів Вищого адміністративного суду України складає 65 осіб, а Указом «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. в Україні утворено 27 окружних адміністративних судів, 7 апеляційних та 1 касаційний суд для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.

6. Норми адміністративного процесуального права містяться у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних актах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взаємодіють з нормами адміністративно-процесуального права.

7. Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз’яснення з питань застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права.

 

АПП та інші галузі права

       Системний підхід до вивчення юридичних явищ, аналіз чинного законодавства показують, що норми адміністративного процесуального права тісно пов’язані з норами інших галузей права.

         З конституційним правом. Конституція України визначає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3); кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право громадян на участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори (ст. 39), право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб (ст. 40); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині (ст. 66); кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори (ст. 67); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). Ці та інші матеріальні норми Конституції України тісно пов’язані з адміністративними процесуальними нормами при реалізації і захисті зазначених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

  Норми адміністративного процесуального права мають тісний зв’язок з нормами цивільного права. Так ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, визначених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Цивільним кодексом України встановлюється державна реєстрація фізичних осіб (ст. 49) і правові форми участі держави і у цивільних відносинах (ст. 167); розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави (ст. 176); право на особисту недоторканність (ст. 289); умови викупу пам’ятки історії та культури з ініціативи державного органу (ст. 352); реквізиція з ініціативи державного органу в разі виникнення певних надзвичайних обставин (ст. 353); відшкодування шкоди, завданої органами держави (статті 1173-1177); державна реєстрація права на спадщину (ст. 1299) тощо. Реалізація цих прав тісно пов’язана з адміністративними провадженнями.

  Через норми адміністративного процесуального права реалізуються певні сімейні правовідносини. Наприклад, соціальна і економічна підтримка та розвиток сім’ї; державна допомога сім’ям з дітьми; реєстрація актів цивільного стану; усиновлення; підтримка прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу; нагляд за дотриманням прав дітей та ін.

   За допомогою норм адміністративного процесуального права значною мірою реалізуються відносини у сфері дії господарського права. Господарським кодексом України передбачено обмеження конкуренції (ст. 26), монополізму (ст. 27); заборона неправомірних угод між суб’єктами господарювання (ст. 30), дискримінації суб’єктів господарювання (ст. 31), недобросовісної конкуренції (ст. 32), неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання (ст. 33), створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції (ст. 34) та інші, відповідальність за порушення яких передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 164, 166, 166, 166), а розгляд справ і притягнення до відповідальності здійснюється саме через адміністративно-процесуальні норми. Господарським кодексом України передбачена державна реєстрація суб’єктів господарювання (ст. 58), ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності (ст. 14), процедури визнання суб’єкта підприємництва банкрутом (гл. 23) та інші відносини регулюються шляхом здійснення адміністративних проваджень. Крім цього, главами 27 та 28 ГК України передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій та відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, що також потребує застосування адміністративних процесуальних норм при розгляді і вирішенні справи про спір чи спору про право в адміністративному чи судовому порядку.

 

   Адміністративні процесуальні норми взаємодіють з нормами у сфері: фінансового права, наприклад, щодо обігу цінних паперів та діяльності фондового рину, банківської діяльності тощо; трудового права — щодо адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю та охорону праці; земельного права, житлового права, природоохоронного права, лісового права, водного права — щодо правил використання зе­мельних, лісових, водних ресурсів та житлового фонду і відповідальності за їх порушення; податкового права, митного права — щодо сплати податків і зборів; транспортного права — щодо правил безпеки перевезень пасажирів, пошти, багажу, вантажів та відповідальності у разі їх порушення.

 

Наука АПП

        Адміністративне процесуальне право як галузь юридичної науки — це сукупність теоретичних понять, тлумачень і уявлень про адміністративне процесуальне право, адміністративний процес, адміністративні провадження, адміністративні процедури, розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ; його правові інститути, історичні аспекти становлення і перспективи розгляду, предмет і метод правового регулювання та сферу застосування. Предметом адміністративного процесуального права як юридичної науки є належне визначення поняття і змісту основних категорій, всебічне дослідження механізму правового регулювання суспільних відносин, розкриття і пояснення складних процесів та визначення правового статусу суб´єктів відносин.

Наука АПП

- Є самостійним елементом юридичної науки

- Являє собою вид пізнавальної діяльності, спрямованої на узагальнення, систематизацію та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері АП відносин, а також на подальший іх розвиток

- Остаточно оформлює систему знань про закономірності формування, розвитку та застосування норм АПП з метою правової організації суспільних відносин.

 

Стаття 11

    1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

    2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

       3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

     4. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

        5. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

 

Ст.13 КАС

1.Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

     Зміст права на оскарження судових рішень

  5. Надання заінтересованим особам права на оскарження є однією з гарантій ухвалення правосудного судового рішення у справі. В Україні відповідно до Конституції(ч.3 ст. 129)запроваджене апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Правильність вирішення справи забезпечується системою судових інстанцій. За перегляд судових рішень в адміністративних справах у разі їх оскарження відповідають суди апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, а також Верховний Суд України при здійсненні провадження за винятковими обставинами.

       6. Апеляційне оскарження - подання скарги до суду апеляційної інстанції на судове рішення суду першої інстанції з мотивів неправильного встановлення обставин у справі (питання факту) або неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права). Отже, апеляційне оскарження може стосуватися як питань факту, так і питань права.

       До суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені будь-які рішення суду першої інстанції (тобто судові рішення, якими справа вирішується за суттю заявлених вимог). Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали у випадках, визначених КАСУ.

     7. Касаційне оскарження - подання скарги до суду касаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі - і суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права). Таким чином, касаційне оскарження, на відміну від апеляційного, може стосуватися лише питань права.

      8. За своїм змістом касаційним оскарженням є також подання скарги до Верховного Суду України за винятковими обставинами, однак таке касаційне оскарження обмежене двома винятковими, найбільш принциповими для національної судової системи, підставами і здійснюється після "звичайного" касаційного провадження.

 

Відвід(свмовідвід) судді

Відівід – це заявлення неможливості братии участь у справі для учасників процессу.

Самовідвід – кол особа самостійно заявляє про відмову в учвсті у справі.

Ознаки:

1) Наявність матеріально – правової зацікавленості в результаті справи, що виявляеться у висуненні самостійних вимог на предмет спору чи наявність лише процесуальної зацікавленості, яка виражається у можливості впливу рішення суду на права та обов’язки стосовно однієї із сторін

2) Вступають у процес, коли в ньому вже є дві сторони – позивач та відповідач, які визначили предмет спору

3) Вступають у справу до ухвалення судового рішення

Види третіх осіб:

    Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - це особа, яка для захисту своїх прав, свобод та інтересів звертається з позовом до сторін у справі, у якій вже відкрито провадження. Позовні вимоги третьої особи обов'язково повинні стосуватися предмету спору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - це особа, яка бере участь у справі на стороні позивача або відповідача у разі, якщо постанова у справі може вплинути на її права, свободи, інтереси чи обов'язки.

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

 2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

 Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

3. Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

 

 

Експерт

 1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

 

 2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

 3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

 4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

 5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

 6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

 7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

 8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

 9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

  10. Експерт має право:

 1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

 11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

 12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків.

 13. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

Стаття 67. Спеціаліст

 1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

 2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

 3. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу.

 4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

 5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

 

Види

1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір в адміністративному процесі справляється із:

1) позовних заяв;

2) апеляційних скарг на рішення судів;

3) касаційних скарг на рішення, що набрали законної сили;

4) за видачу судами копій документів.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

 1) витрати на правову допомогу(Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторонни. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справ.

5) Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін.

Види                                                                     

    До першої групи належать строки, встановлені законом,

      до другої групи — строки, тривалість і межі яких визначаються судом

Законом встановлюються строки для здійснення процесуальних дій судом та іншим субєктам адмін процесу. При цьому строки процесуальної дії суду встановлюються виключно законом.

     Судом встановлюються строки, які передбачені для здійснення процесуальних дій осіб, які беруть участь у справі.

Строки встановлені законом бувають –абсолютно визначені (строки призначенння справи до розгляду), відносно визначені(розстрочка або відстрочка сплати судових витрат) та не визначені (суд розглядає справу протягом розумного строку)

  Строки встановленні судом можуть бути – визначені одноособово суддею або колегіально.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов´язаний його початок.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Наприклад, першого грудня 2006 р. судом притягнуто особу до адміністративної відповідальності з накладенням на неї стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки. В даному випадку обмеження, пов´язані зі стягненням, тобто час дії стягнення, закінчується першого грудня 2008 р.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Наприклад, судом накладено на особу адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт першого грудня 2006 р. строком на два місяці. В цьому випадку час дії стягнення закінчується першого лютого

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа немає (наприклад 31 число), то строк закінчується в останній день цього місяця (30 числа чи 28/29 лютого).

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов´язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв´язку.

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

Водночас обчислення строків у справах, пов´язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, мають певні особли­вості. Строки у таких провадженнях обчислюються днями і годинами. Останнім днем строку, який має закінчитися з настан­ням певної події (виборів, наприклад), є день, що передує дню вказаної події. Днем бездіяльності є останній день встановлено­го законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду (ст. 179 КАСУ).

Законами може бути визначено інший порядок обчислення строків. Наприклад, строк адміністративного затримання об­числюється з моменту доставлення правопорушника до приміщення органу внутрішніх справ, сільської, селищної ради, іншого приміщення для складання протоколу, а особи, яка була у стані сп´яніння — з часу її витвереження (ч. 5 ст. 263 КУпАП); для адміністративного арешту — з моменту адміністративного затримання (ч. 2 ст. 327 КУпАП).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2019-12-15; просмотров: 200; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.210.236.0 (0.095 с.)