Внутрішня та зовнішня торгівля продукцією харчової промисловості.

Ринок продовольства в Україні відрізняється від інших товарних ринків найвищою стабільністю попиту. Споживачами продуктів харчування є всі без винятку верстви населення. І хоча насиченість внутрішнього ринку продовольства за роки незалежності збільшилась, відбулося це, на жаль, не за рахунок зростання вітчизняного виробництва продукції агропромислового комплексу. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті України значно зменшилась: у 1996 році вона становила лише 11,8% проти майже чверті ВВП у 1990 році. Обсяги валової продукції сільського господарства за останні вісім років скоротились до 59,3% у відношенні до рівня 1990 року. Процес скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції тривав і в 1997 році: за 9 місяців валова продукція по всіх категоріях господарств зменшилась на 6,3%. Слід зазначити, що скорочення обсягів виробництва продукцій харчової промисловості повністю зумовлено падінням в її господарствах суспільного сектора, обсяги якого у 1996 році становили лише 40,5% від рівня 1990 р. Проти 11 відсотків росту в господарствах приватного сектора. У 1997 р. Становище ускладнилося ще більше: за 9 місяців валова продукція, вироблена в господарствах суспільного сектора, зменшилась на 11% у відношенні до відповідного періоду минулого року, розпочався спад виробництва в господарствах приватного сектора, валова продукція якого зменшилась на 2,2%. Як наслідок, відбулося зниження питомої ваги суспільного сектора у валовій продукції з 73,3% у 1990 р. До 50% у 1996. таким чином, у 1996 р. Частки суспільного і приватного секторів у виробництві сільськогосподарської продукції зрівнялись. У 1997 р., за попередніми оцінками, очікувався подальший спад питомої ваги суспільного сектора до 48-49 відсотків.

Падіння обсягів виробництва за 1991 – 1996 роки відбулося по всіх видах сільськогосподарської продукції за винятком картоплі (табл.)

У 1997 р. Ситуація значно погіршилась: виробництво м’яса всіма категоріями господарства за 9 місяців зменшилось на 11,6 відсотка, молока – на 15,0, яєць – на 5,7 відсотка (у приватних господарствах м’яса одержано менше на 3,2%, а яєць і молока – більше відповідно на 2,3 і 1,6%). Питома вага м’яса, виробленого господарствами приватного сектора, у 1997 році (за даними 9 місяців) склала 60% від загального обсягу (у 1991р. – 32%), молока – 60% (26%), яєць – 66% (39,2%).

Головними причинами скорочення обсягів виробництва продукції тваринництва в господарствах суспільного сектора поряд з вкрай незадовільним забезпеченням кормами є незацікавленість товаровиробників у його розвитку через високу збитковість (рівень збитковості за 1996р. становив 40%). У найкритичнішому стані опинились великі тваринницькі комплекси, державні птахофабрики та племінні заводи, які виробляють переважно 1-2 види продукції тваринництва, маючи при цьому дуже високу енерго- та ресурсомісткість.

Зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції відповідно позначилося на виробничій діяльності підприємств харчової промисловості. Так, понад 50% загальної суми спаду випуску продовольчих товарів зумовлено переважно нестачею сировини. Частка харчової промисловості в загальному обсязі промислової продукції України за роки, що характеризуються, значно зменшилась – з 18,6% у 1990р. До 15,0% у 1996р. І 14,8% у 1997р. Продуктивність праці в харчовій промисловості у 1996 р. Складала лише 49 відсотків від рівня 1990 р. (в цілому по промисловості – 71%).

Ситуація занепаду виробництва відповідно позначилась і на продажу продовольчих товарів через організовану торгову мережу (табл.)

Зіставлення обсягів продажу товарів з обсягами їх пропозиції за рахунок вітчизняного виробництва свідчить, що через організовану торгову мережу проходить лише незначна частка пропозиції. Значна частина виробленої продукції реалізується на міських ринках (по м’ясопродуктах 25,1 відсотка від пропозиції, а по картоплі – 26,7%). Не менша частка її реалізується на стихійних ринках. Збільшується і нетоварне споживання продуктів харчування за рахунок власного виробництва.

 

Таблиця 3. продаж основних видів продовольчих товарів в організованій торговій мережі ⁽*⁾

	1990р. тис.тонн	1996р. тис. тонн	1996р.,у % до 1990
М’ясопродукти	23384	379	15,9
Тваринне масло	318	44	13,8
Олія	228	34	14,9
Молочні продукти	6416	675	10,5
Сир і бринза	147	22	15,0
Яйця, млн.штук	6884	642	9,3
Цукор	1802	157	8,7
Кондитерські вироби	997	172	17,2
Хлібні продукти (у перерахунку на борошно)	7568	2613	34,5
Картопля	13,72	144	10,5
Овочі	2342	245	10,5
Фрукти	449	79	17,6

 

^(*) Якуненко Н.І. Продовольчий ринок України: проблеми та тенденції розвитку // Економічні реформи сьогодні. – 1998. - № 13.- ст. 35

 

Суттєве зниження обсягів товарного споживання продуктів харчування супроводжується скороченням частки грошових витрат населення на харчування (за даними обстеження сімейних бюджетів, у 1994р. вона становила 64,7% від сукупного доходу сімей, у 1996р. – 40,8%, а в 1997р. – 40,1%), що насамперед зумовлено невідповідністю темпів росту грошових доходів населення і роздрібних цін на товари. Так, згідно з індексом розвитку, який застосовується ООН, на сьогодні за рівнем життя Україна займає 85 місце, тоді як у 1994р. вона посідала 45 місце. Однією із складових життєвого рівня населення є його купівельна спроможність, яка залишається дуже низькою. Низька купівельна спроможність більшості населення змушує його шукати місце придбання продуктів за критерієм більш низької ціни.

У формування внутрішнього ринку продовольства певна роль належить імпортованій продукції. Таким чином створюється ще одна проблема – співвідношення вітчизняних та імпортних продуктів харчування, запропонованих для реалізації на внутрішньому ринку України.

Як відомо, сьогодні на внутрішньому ринку умови для конкуренції українських продовольчих товарів з імпортними є несприятливими. Як правило, собівартість нашої продукції є вищою від собівартості іноземної. Це зумовлено, головним чином, тим, що на вітчизняних підприємствах харчової

промисловості нижчий рівень технічної оснащеності та вищі питомі витрати сировини, матеріалів та інших ресурсів. Крім того, в Україні відсутня ринкова інфраструктура, нерозвинутими є маркетинг і реклама вітчизняних товарів, а державні замовники не мають необхідних фінансових ресурсів для своєчасної оплати продукції та здійснення авансових платежів. Внаслідок цього затрати на імпортні товарні поставки продовольчих товарів до України є нижчим від затрат на закупівлю та переробку вітчизняної сировини. Для припинення демпінгових імпортних поставок харчових продуктів до України треба вдосконалити режим застосування імпортного мита, а також інформувати споживачів про якість імпортних продовольчих товарів. Необхідно добиватися, щоб чинне законодавство захищало українського виробника. Протекціоністська державна політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснювалася протягом останніх років, дозволила відчутно скоротити імпорт продовольства до України і створила умови для стабілізації випуску в нашій державі тих продуктів, які вона може у достатніх обсягах виробляти власними силами (кондитерських і макаронних виробів, маргаринової продуктів, молока і молокопродуктів).

Для входження Украйни у світове співтовариство на засадах ринкових відносин, рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві є об’єктивні передумови, зокрема, відповідні техніко - економічний та організаційно – економічний потенціали. Це завдання пов’язане з необхідністю сформувати господарський механізм державного регулювання економіки та її важливої ланки – зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). При формуванні такого господарського механізму треба враховувати ієрархію економічних рівнів: макрорівень – загальнодержавний; мікрорівень – господарюючі об’єкти; глобальний та регіональний макрорівні – участь у спеціалізованих економічних структурах і міжнародних організаціях.

З вузлових проблем економіки харчової промисловості та її ЗЕД можна назвати такі:

· Зменшення поставок сировини на переробні підприємства АПК;

· Відносно високу собівартість вітчизняних продуктів харчування;

· Низьку або недостатню конкурентоспроможність наших товарів;

· Малий платоспроможний попит на харчові товари;

· Технологічну відсталість галузей;

· Нерозвиненість ринкової інфраструктури;

· Відсутність дійових підойм підтримки вітчизняного виробника і стримування імпорту харчових продуктів;

· Невдале реформування відносин власності;

· Реструктуризацію виробництва;

· Невідповідність нормативно-правового забезпечення законам ринку.

Важливими проблемами регулювання ЗЕД є збалансованість зв’язків, досягнення додатного сальдо експорту – імпорту товарів і послуг. На особливу увагу заслуговує регулювання імпорту з орієнтацією на інвестування виробництва і стабілізацію економіки, на модернізацію основних виробничих фондів, впровадження сучасних технологій, економію матеріально – технічних ресурсів. Щоб досягти рівноважного стану у цій сфері, необхідно наростити виробництво й обмежити ввезення продуктів харчування та інших товарів.

Україна традиційно мала репутацію поставника на світовий ринок продукції сільського господарства та харчової промисловості. Спад виробництва та інші кризові явища не обминули харчової промисловості. У 1999р. одержано 48% зерна проти 1990р., експорт продукції АПК зменшився в 3,8 раза, в тому числі: м’яса і субпродуктів 1-ї категорії вироблено 15,5%, експортовано 46%; молока і молокопродуктів, відповідно, - 10,9 та 4%; цукру – 27,4 та 2%; олії – 53,9 та 47%. В харчовій промисловості за останні 3 роки, згідно із щорічними даними форми С3, 1150 підприємств (41% від загальної кількості) були збитковими. У цілому фінансове становище харчової промисловості характеризується низьким рівнем рентабельності (9,5%), високим рівнем простроченої заборгованості з кредитів, що перевищує суму балансового прибутку в декілька разів.

Відсталість ресурсно – виробничого потенціалу, нерозвиненість ринкової інфраструктури зумовили неконкурентоспроможність більшості видів продукції АПК. Конкурентний тиск з боку іноземних виробників особливо відчувають кондитерська, тютюнова та рибна промисловість. У цілому продовольчий ринок України відносно мало насичений імпортними товарами (близько 28 дол. на душу населення). Обсяги експорту товарів з України є невисокими; навіть у сприятливому 1996р. вони становили 60 дол. на душу населення, що менше від аналогічного показника Угорщини в 4,5 раза, Польщі – в 1,4 раза.

Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД. Потужний торговельний партнер України – Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії цукор, соняшникову олію, м’ясо, плодоовочеві консерви. Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь ми експортуємо до неї переважно цукор та олію. Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами Середньої Азії (крім Туркменістану), Казахстаном та країнами Закавказзя. Туди вона постачає цукор та борошно. Пшениця експортується до Аргентини, Австралії, Канади, США та країни ЄС. 

Для подальшого забезпечення розвитку харчової промисловості на ринкових засадах можливе тільки за умови обов’язкового вжиття заходів державної підтримки, у тому числі і на альтернативних шляхах розвитку галузей переробної промисловості. Необхідність цього випливає із значення харчових галузей для торговельного балансу і бюджетних надходжень країни: адже частка їх у державному бюджеті становить одну шосту, а в місцевих бюджетах – одну четверту загального обсягу надходжень.

З урахуванням стану виробничо – ресурсного потенціалу харчової промисловості, експертних оцінок можливих напрямів його нарощування пропонуються два варіанти розвитку: на базі ґрунтовної реструктуризації, згідно з економічними критеріями, або збереження існуючої структури переробних підприємств, згідно із соціальними критеріями.

Більш перспективним є шлях реструктуризації, але він вимагає значних капіталовкладень; негативними наслідками при цьому стануть збільшення безробіття та зменшення податкових надходжень, а позитивними – створення конкурентного середовища для виробників сировини і для переробної промисловості. при збереженні існуючої структури галузі держава на тривалий строк повинна взяти на себе механізм та заходи регулювання економіки. Це дасть змогу зберегти робочі місця, але зростуть видатки державного бюджету на субсидії.

Реалізація будь – якого з розглянутих альтернативних шляхів розвитку харчової промисловості вимагає створення відповідних умов, основними складовими яких повинні бути прийнятна система платежів, використання комерційних контрактів з належними правовими санкціями, запровадження системи банкрутства та продажу неплатоспроможних підприємств. Обмеженість фінансових ресурсів змушує використовувати такі фактори зростання виробництва без додаткових інвестицій, як інституціальні перетворення, удосконалення фінансово – кредитної системи, поєднання ринкових регуляторів, посилення державного регулювання економіки.