Писанка в народному світосприйманні

 

Одне з важливих місць у великодньому обряді відводитьться писанці. Писанка - це розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайно дерев'яне, яйце[21: 121]. Розписується різноманітним орнаментом - геометричним, рослинним, тваринним. Кожен колір у писанковому розпису має власну символіку. Писанка, як не один витвір народного мистецтва, зібрала в собі велику кількість образно-символічного змісту, втіливши цілий ряд магічних дій. Їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра, також на знак примирення, побажання здоров'я, краси, сили, врожаю, їх носили на могили рідних. Писанки ніби оберігали житла від грому й вогню, а людей і тварин - від лихого ока, захворювань[11: 451].

Отже, писанка зібрала в собі велику кількість символічних значень: символ Сонця, життя, його безсмертя, любові і краси, весняного пробудження природи, добра, щастя, радості. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки», або:

Спекла мама на Велткдень біленькі паски, а я куплю собі краски, спишу писанки. Розпишу я на писанках квітки, ялички, розмалюю, роздарую межи сестрички. А братові маленькому дам писанки дві, щоби ними карбулявся* в шовковій траві

(Марійка Підгірянка. Писанка)[13: 439].

Означена лексема в українській мові допускає досить роздрібнений поділ на ряд видових понять, що було зумовлене технікою виконання, добором візерунків, кольоровою гамою.

За технікою розпису виділяють такі назви орнаментованих яєць: крашанки, дряпанки, крапанки, писанки, любительські (випадкові).(Див. додаток А)

. Крашанка - це варене яйце, зафарбоване в один колір. Одвічно - це були червоний і чорний, а пізніше яйця стали зафарбовувати і в інші кольори (жовтий, синій, зелений, фіолетовий). Побутують й інші назви слива, галунка. Для виготовлення крашанки яйце варять круто, а потім опускають у харчовий барвник. У давнину яйця варили в печі в горщиках, укладали їх у відвари природних барвників. Звідти до нас прийшов звичай фарбувати яйця в цибулиному лушпинні. Крашанки святили в церкві на Пасху. Ними розговлялися, їх несли на кладовище, шкаралупку крашанок використовували в народній медицині. Крашанками користувалися на Пасхальних іграх, чи грали в «котка» і «битка».

Одним із різновидів крашанки є мармурові яйця. Біле яйце обв'язують кольоровими нитками чи наносять шматочки сухої фарби, обмотують тканиною і варять.

. Дряпанка - це яйце з темною шкаралупкою (вона значно міцніша за білу), яке зафарбовують в один колір (раніше це був здебільшого коричневий) і на його поверхні гострим інструментом продряпують малюнок. На її позначеня ще використовують лексеми шкрябанка, різьбянка. Дряпанку також можна зробити на заздалегідь звареному яйці чи запекти його в духовці після закінчення роботи.

. Крапанка - це один із різновидів писанки. Для її виготовлення на біле яйце перед фарбуванням наносять краплі гарячого воску. Крапанка рідко буває двокольоровою. Найчастіше використовуються всі кольори палітри.У багатьох регіонах України вживають одночасно два прийоми розпису, об'єднують писанку і крапанку. Спочатку писачком наносять малюнок по світлому яйцю, а потім тло покривають плямами більш темних кольорів.

Крім традиційних технологій розпису (із використанням вогню, воску і води), існують і інші способи декорування яєць. Вони виникли під впливом міської духовної культури значно пізніше.

. Мальованки розписують акварельними, гуашними, темперними фарбами за допомогою пензля. Зараз з'явилися акрилові фарби, які після висихання не забруднюються, а в роботі нагадують гуаш. Їх також розводять водою і наносять пензлем.

. Восківки-бісерки - раніше ці яйця виготовляли в монастирях. Яйце покривалося шаром воску, а потім накладався узор (намистинки вдавлювалися у м'який віск).

. Монастирські писанки, як і бісерні яйця, виготовлялися монахами до Пасхи. Видуті яйця розрізалися навпіл, зовнішню поверхню розписували чи прикрашали аплікацією із тканини, паперу, бісеру. Край обклеювали смужкою чи мереживом, а середина вистилалася тканиною або кольоровою ватою. Зазвичай такі яйця прикрашалися картинками з церковною тематикою і мали підставку чи стрічку для підвішування.

. Любительські (випадкові) яйця прикрашалися рельєфними чи перевідними картинками, інкрустувалися соломкою та іншими матеріалами. Такі яйця виготовлялися з дерева (різьба, розпис), картону, металу й каменю (ювелірні), скла, стеорину, тканини, кераміки. Окремо треба сказати про кондитерські витвори із цукру, шоколаду. Усі ці яйця прикрашалися різноманітними узорами, іноді наповнювалися різними предметами.

Кожне слово прозоро вказує на спосіб виконання того чи іншого орнаменту.Сьогодні писанка у народних віруваннях має навіть більшу прив'язаність до християнських мотивів. Але оскільки люди вважали, що символічні знаки, які наносили на писанку, мали магічне значення, писання писанок було і є дуже консервативним. Писанкарки в одній місцевості майже століттями писали писанки з одним і тим же орнаментом і дуже обережно ставилися до того, коли до традиційних узорів додавали нові елементи. Тому писанка є витвором тисячолітньої традиції та поступових змін упродовж століть [16: 12-13].

Для української писанки характерна така орнаментика: космогонічна, геометрична, рослинницька, зооморфна, антропоморфна, яка виначає спеціальний словник писанкарства: кривулька, безконечник, тригвер, свастя, меандр, олень, сигма, трикутнички, грабельки, козлики, пташки. (Див. додаток Б) Вибір візерунків пов’язаний з давніми міфологічними уявленнями українського народу, підтвердженням чого є народні пісні

Одним із найголовніших у наших пращурів був культ сонця, бо від сонця в житті людей дуже багато залежало. Тому найпоширенішим елементом у писанковому орнаменті є зображення Сонця у вигляді різних солярних знаків. Невипадково образ Сонця зустрічаємо у багатьох брядових піснях, зокрема колядках, де господиня порівнювалась із сонцем. Образ Сонця у вигляді кола зустрічаємо і у веснянках. Наприклад «Кроковеє колесо, колесо» або «Щебетала пташечка під віконечком, сподівалась пташечка весни з сонечком»; «Вийди, вийди сонечко, на бабине полечко, на дідове зіллячко, на наше подвір’ячко»[13: 57].

Образ сонця зберігає й дохристиянські вірування, зокрема відгомоном поклоніння сонцю є народні вислови: «на Великдень сонце грає(гуляє), бо жениться й танцює»; та замовляння. Так, на Великдень зранку люди перед сходом сонця відчиняли віконці, щоб впустити сонце в дім, а дівчата звертались до нього як до божества:

Добрий день тобі, сонечко яснеє,

Ти святе, ти ясне, прекраснеє,

Ти чисте, величне й поважне,

Ти освіщаєш гори й долини,

І високі могили -

Освіти мене, рабу Божу [13: 85].

 

Найпопулярнішим символом зображення сонця був хрест. Хрест походив зі схематичного зображення птаха, що летить по небу (так інколи уявляли сонце), він позначав чотири сторони світу, а також передавав уявлення про рух сонця по небу, яке сходить (народжується) в ранці й заходить (помирає) ввечері, щоб завтра знову воскреснути. Цей символ дуже гармонійно вписався в християнську ідеологію, яка лише закріпила значущість хреста в орнаменті. Одними з найстаріших форм зображення сонця являються «триніг» («тригвер», «тригверт») та «ломаний хрест» («чотириніг», «Тригвер», «свастя», «свастика»).

Свастя (як і звичайний хрест) передавала уявлення про сонце, яке проходить по небу протягом дня. Крім того, вона надавала можливість позначити рух за сонцем - добрий, та проти - поганий. Свастя був знаком, що відвертав нещастя та провіщував добро. Вважалося також, що цей знак впливає на дітонародження, тому тим, хто не мав дітей, дарували писанки з цим хрестом. Сонце ще зображували і за допомогою деяких інших символів, Наприклад, у вигляді кола, кола з промінням, восьмираменної зірки («ружі», «павуки», «рукави»).

Із культом Сонця у слов'янських народів був пов'язаний і культ коня. Саме ця істота за давніми віруваннями наших предків носила по небу сонце. Через те, що путь коня (оленя) пролягав на захід - у країну смерті, виникло вірування, ніби кінь (олень) має супроводжувати душі померлих у потойбічний світ.

Поширеним символом, який зустрічається на писанках, є меандр чи безконечник - зигзаг або особлива хвиляста лінія без кінця. Виник цей символ ще у часи неоліту як символ води, що відігравала в житті первісних людей визначальне значення. Цей символ позначав також Змія - земних вод та землі, роль якого полягала у заплідненні всього живого. Тому цьому знаку приписували магічну властивість впливати на родючість і приплід худоби. Пасічники клали під вулики, щоб “безконечно” роїлися бджоли, скотарі клали його в кошари та хліви, щоб щедро плодилися вівці та корови.

Крім хвилястої лінії, змію іноді позначали іншими знаками - спіраллю або сигмою (знаком у вигляді літери 8).

До водяних символів належать також трикутнички з гребінцями та грабельки. Ці символи зображували хмари та дощ, що поливає зерно, яке має прорости та дати добрий урожай. Крім дощу, трикутник, коли він заштрихований, може позначати зоране поле. Таке ж значення мають ромби та квадрати. Так, наші пращури здавна звертались у веснянках до води, прогнозували майбутній врожай:

Ой, весна, весна, ти красна,

Що ти, весна красна, нам принесла?

Принесла я вам літечко,

Щей запашнеє зіллячко,

Щей зелену травицю,

І холодну водицю [13: 55].

 

культом Змія пов'язувалося також зображення сосонки. Вона є знаком земної рослинності, як правило, буває жовтого кольору.

Особливий інтерес серед символів писанкового орнаменту викликає зображення Великої Богині, або, як її ще називали, Берегині, богині Мокош, чи богині Живи. Це символ у вигляді жіночої постаті з піднятими вгору руками, яких могло бути і дві, і чотири, і шість. Вона виступала як прародителька та володарка неба, матір усього живого, символ родючості. Берегиня - це джерело життя і смерті, вона матір-рожениця та вершителька людських доль.Ще деякими різновидами зображення Великої богині є композиція з «кучером» та косий хрест (перекреслена поперек сигма). Зустрічається поєднання такого хреста з прямим хрестом (символ бога землі), що передавало поєднання чоловічого та жіночого початку як рушія життя.

Одним із широко використовуваних в писанкарстві мотивів є мотив світового дерева. До символів, що походять із кам'яного віку, належать стилізовані зображання руки, які називаються «божа рука», «рукавичка», «дідові пальці». У давнину руці надавали магічної сили, вона пов'язувалася з владою, тому цей знак міг бути символом присутності Бога і служив оберегом давніх людей.

Серед поширених мотивів писанок зустрічається багато тваринних та рослинних елементів: півень як охоронець житла, козлики, пташки, рибки, зображення різних дерев та квітів.

Даруючи писанки з цими знаками, люди намагалися вплинути на добрий урожай, бажали міцного здоров'я та довголіття, але первинний смисл багатьох символів уже забувся, та незважаючи на це, вони несуть важливу інформацію про життя наших предків. Часто на писанках зустрічається зображення церкви. Цей християнський символ міцно втілився в писанковий орнамент.пеціальна писанкарська термінологія опоетизовується у художніх творах: «Котять діти писанки, на них вербичка та хрестики, та клинці-вітречки, та вигадливі поясочки так і мерехтять» (З. Мензатюк. Писанка), або

Змалювала диво-пташку,

Вісім хрестиків дрібних

І малесенькі ялинки,

Й поясочок поміж них. (К. Перелісна. Писанка)

 

Крім орнаменту, символічне значення у писанках мало і забарвлення. Кожний колір володів своїм магічним значенням, як і окремі поєднання кольорів: Червона барва (можливо перший кольоровий символ взагалі) - радість життя, любов, надія на одруження. Червоний з чорним - позначали земні божества. Чорний з білим - пошана духів, душ померлих, подяка за охорону від злих сил. Жовтий - місяць, зорі, а в господарстві врожай. Блакитний - небо, повітря, здоров'я, сила. Зелений - весна, відродження природи, багатство рослинного і тваринного світу, видужання після хвороби. Бурий, брунатний - плодюча земля. Багатокольорова писанка (поєднання чотирьох, п'яти фарб) - побажання родинного щастя, миру, любові, здоров'я, успіху [16: 17-19].

Як бачимо, писанка як невід’ємний атрибут великоднього свята в народній свідомості й у мові переростає в слово-образ і в слово-символ, завдяки багатій символіці, кольоровій гамі та обрядодіям, що з нею пов’язані.

Висновки

 

У ході нашого дослідження ми дійшли таких висновків. Мова відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття. Напрям, який вивчає взаємозв’язок мови і культури називається етнолінгвістика Отже, етнолінгвістика - комплексна наукова дисципліна, що здійснює дослідження «плану змісту» етнокультури, народної психології та міфології, формою втілення для якого стало слово, предмет, обряд, зображення; у системі наукових знань етнолінгвістика розташовується на перетині дослідницьких векторів фольклористики, етнографії, культурології, соціології і, звичайно ж, власне лінгвістики.

Зокрема, етнолінгвістика щільно пов’язана з етнологією (етнографією), оскільки мовні феномени відкривають широкі можливості для реконструкції матеріальної і духовної культури народу, та навпаки. У мові є слова, що розгортаються в цілі народні дійства чи обрядодії. З-поміж них важливе місце посідає великодня лексика, яка розкриває свій глибинний зміст лише на етнокультурному тлі.

У роботі було здійснено комплексний аналіз великодньої обрядової лексики у структурно-семантичному аспекті та виокремлено такі тематичі групи великодньої обрядової лексики:

1) номінації обрядодійств, днів тижня та пов’язаних з ними обрядів (Великдень, Великий піст, Шутковий тиждень, Вербна неділя, Чистий четвер, Страсна п’ятниця, Обливальний понеділок);

2) номінації великодніх атрибутів (паска, писанка, верба, рушник, свічка, сіль, хрін);

)   номінації ігор і танців (гаївки, навбитки, коток, воротар, вербова дощечка).

На ґрунті національно-культурних традицій, пов’язаних з номінацією обрядодйств та днів тижня сформувалось національне-характерологічне значення лексем. Нприклад, Чистий четвер - «свічка», «нечиста сила», «дзвін».

Народні назви великодніх страв і атрибутів позначені глибоким символічним значенням, оскільки є важливою частиною свята, за допомогою яких, людина долучається до високого і вічного.

Номінації ігор та розваг, пов’язнані з ними дії та ритуали формують їх внутрішню форму, а токож вказують на символічне значення.

Писанка зібрала в собі велику кількість символічних значень: символ Сонця, життя, його безсмертя, любові і краси, весняного пробудження природи, добра, щастя, радості. За технікою розпису виділяють такі назви орнаментованих яєць:крашанки, дряпанки, крапанки, писанки, любительські (випадкові). Проаналізувавши означені лексеми, ми визначили, що кожне слово прозоро вказує на ту чи іншу техніку виконання.

Для української писанки характерна така орнаментика: космогонічна, геометрична, рослинницька, зооморфна, антропоморфна, яка виначає спеціальний словник писанкарства: кривулька, безконечник, тригвер, свастя, меандр, олень, сигма, трикутнички, грабельки, козлики, пташки. Вибір візерунків пов’язаний з давніми міфологічними уявленнями українського народу.

Здійснивши аналіз писанки, ми дійшли висновку, що писанкаяк невід’ємний атрибут великоднього свята в народній свідомості й у мові переростає в слово-образ і в слово-символ, завдяки багатій символіці, кольоровій гамі та обрядодіям, що з нею пов’язані.

Аналіз великодньої обрядової лексики засвідчив її щільний зв’язок з обрядодіями, ритуалами, віруваннями українського народу, його первинними міфологічними уявленнями, які формують історичний шар означеного виду лексики та глибоке символічне значення.

Список використаних джерел

 

1. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. - М.: Сов. Энц., 1966. - 608 с.

. Вірші та оповідання до Великодня//www.doshcolenok.kiev.ua./paskha-velykden.htm?start=18

3. Вірші про Великдень//www.abetka.ukrlife.org/velykden <http://www.abetka.ukrlife.org/velykden> 8. htm

. Волошина А.В. Безеквівалентна і фонова лексика у східнослов’янських мовах: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. філ. наук: 10.02.17., Кіровоград, - 2001. - С. 5-6.

. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - Київ: Оберіг, 1993. - 590 с.

. Ґрещук В. Мова як засіб національної консолідації // Українська мова в освіті. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 96-108.

. Григоренко Т. В. Етнографічна лексика і фразеологія у складі української літературної мови: Автореф. дис....канд. філол. наук. - К., 2005. - 19 с.

8. Григоренко Т. В. Етнографічна лексика як компонент етнокультури //Лінгвістика. - 2010. - № 2. - С. 50-57.

. Єрмоленко С. Я. Передмова // Історія української мови. - К.: Либідь, 1996. - С. 3-15.

. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. - 2001. - № 5. - С. 48-63.

. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури. Словник-довідник. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.

. Жайворонок В. В.Українська етнолінгвістика: Нариси. - Київ.: Довіра, 2007. - 262 с.

. Закувала зозуленька. Антологія української нородної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки, скоромовки/Упоряд. Н.С Шумада. - К.: Веселка, 1989. - 606 с.

. Квітка- Основ'яненко Г. Повісті та оповідання. Драматичні твори - К.: Наукова думка, 1982 - 540 с.

. Кононенко В. Етнологічні засади вивчення української мови // Українська мова в освіті. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 43-56.

. Малиніна А.О., Малиніна І.О., Гріднєва О.Ю. Великодній сувенір. Українська народна писанка: Навчально-методичний посібник. - Х.: «Скорпіон», 2003. - 48 с.

. Манько В. Українська народна писанка. - Львів: Свічадо, 2001. - 48 с.

. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. - К.: Ленвіт, 1999. - 320 с.

. Народ скаже - як зав'яже: Українські народні прислів'я, приказки, загадки. - Київ: Веселка, 1973. - 229 с.

20. Пінчук О. Ф <http://www.e-catalog.name/x/1/x.exe?Z21ID=&I21DBN=GIBU_PRINT&P21DBN=GIBU&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullw_print&C21COM=S&S21CNR=&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%9F%D1%96%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA,%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%20%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>. Нариси з етно - та соціолінгвістики / О. Ф. Пінчук, П. Ф. Червяк. - К.: Просвіта, 2005. - 151 с.

. Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І., Куйбіда В. В. Словник символів. - К.: Народознавство, 1997. - 156с.

. Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація / Упор. і вступ. ст. Ю. Шевельова. - Нью-Йорк, 1992. - 155 с.

. Світ української писанки / упоряд.: С. П. Вітько, Т. Є. Русанова. - К.: Кондор, 2005. - 96 с.

. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. - К.: Брама, 2004. - 336 с.

. Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). - К.: Вид-во Українського фітосоціологічного центру, 1999. - 148 с.

. Скуратівський В. Дідух. Свята українського народу. - К.: Освіта, 1995 - 267 с.

. Філіпчук М. В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі: Автореф. дис....канд. філол. наук. - К., 2007. - 20 с.

. Хмельовський О. М. Теорія образотворення. - Луцьк: ЛДТУ, 2002. - 352

. Храплива Л. Писанка українським дітям /Іл. П.Андрусіва.- К.: Глобус, 1993. - 16 с.

. Царук О. Українська мова серед інших словянських: етнологічні та граматичні параметри. - Д.: Наука і освіта, 1998. - 324 с.

. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. - К.: Наук. думка, 2001. - Т. 1: Поезія 1837-1847. - 784 с.