Запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця заповнюються робочою силою тільки за направленнями центрів зайнятості.

зміщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;

перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансово-організаційних функцій за схемою „ відомство – регіонові ”;

впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;

впровадження на державному і регіональних рівнях механізму протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і врешті робочих місць;

Стимулювання державних і приватних роботодавців щодо створення нових робочих місць та мінімальних витрат на цю мету.

Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу докладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне вищого рівня і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону „ Про зайнятість населення ” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші, які в період, що розглядається:не мали роботи (доходного заняття);займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;здійснювали кроки до організації власної справи.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

Як відомо, класифікація має важливе значення для будь-якого наукового дослідження, оскільки забезпечує можливість більш різноманітно і, внаслідок цього, більш відповідно реаліям описати певне явище, а також дозволяє окреслити найважливіші характеристики розглядуваних правових зв’язків.

В сучасній економічній теорії виділяють наступну класифікацію безробіття

.

Всі види безробіття мають тісний взаємозв’язок.

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з його державним регулюванням і ліквідацією. З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх років. З початку 2011 року чисельність населення скоротилась на 110,5 тис. осіб. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі. У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період.