Об’єктом дослідження є зайнятість населення україни. Предметом дослідження –  рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

 Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці основних напрямків регулювання безробіття в Україні, та методів його усунення.  

Поняття „ зайнятість ” розглядається з різних аспектів. Воно включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управліннях, суспільних організаціях;

громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

направлених для виконання платних громадських робіт;

громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

Працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами:

- активним

- пасивним

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі.

Стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці – підприємства. На цьому рівні регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмами; між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Слід зазначити, що програма сприяння зайнятості – це динамічний інструмент активної політики держави.

Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році. Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2015 р. Програма визначає такі головні цілі:

підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;

диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;

удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;

сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;