Актуальність даної теми полягає в тому, що безробіття є неминуче гострою проблемою у сучасній ринковій економіці і її ретельне дослідження – це крок в бік регулювання, також вирішення даної проблеми.

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжувався зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо. Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Актуальність даної теми полягає в тому, що безробіття є неминуче гострою проблемою у сучасній ринковій економіці і її ретельне дослідження – це крок в бік регулювання, також вирішення даної проблеми.

Метою роботи є аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Для досягнення цієї мети були поставлені певні завдання: дослідити поняття, види та значення зайнятості; з’ясувати методи регулювання зайнятості населення; охарактеризувати проблему відтворення робочої сили; розглянути суть та рівень безробіття; розкрити зміст видів безробіття; зробити огляд труднощів відтворення робочої сили; проаналізувати стан безробіття в Харківській області, розробити певні методи регулювання безробіття.

Об’єктом дослідження є зайнятість населення України. Предметом дослідження –  рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

 Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці основних напрямків регулювання безробіття в Україні, та методів його усунення.  

Поняття „ зайнятість ” розглядається з різних аспектів. Воно включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управліннях, суспільних організаціях;

громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

направлених для виконання платних громадських робіт;

громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

Працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами:

- активним

- пасивним

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмами; між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Слід зазначити, що програма сприяння зайнятості – це динамічний інструмент активної політики держави.

Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році. Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2015 р. Програма визначає такі головні цілі:

підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;

диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;

удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;

сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші, які в період, що розглядається:не мали роботи (доходного заняття);займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;здійснювали кроки до організації власної справи.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Як відомо, класифікація має важливе значення для будь-якого наукового дослідження, оскільки забезпечує можливість більш різноманітно і, внаслідок цього, більш відповідно реаліям описати певне явище, а також дозволяє окреслити найважливіші характеристики розглядуваних правових зв’язків.

В Україні спостерігається концентрація безробітних і збільшення безробіття в окремих регіонах, тому існують труднощі з його державним регулюванням і ліквідацією. З огляду на це, населення України повинно мати гарантії зайнятості під час реструктуризації підприємств і виробництв. Безперечною є необхідність проведення комплексу стратегічних і оперативних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення. При формуванні ринкових відносин в економіці України варто враховувати демографічну ситуацію, що склалася останнім часом і загострила демографічний розвиток. А це не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Аналіз демографічних показників свідчить про поглиблення негативних тенденцій, які спостерігались впродовж останніх років. З початку 2011 року чисельність населення скоротилась на 110,5 тис. осіб. Таке явище характерне для усіх регіонів України, при цьому найбільші темпи скорочення чисельності населення були в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Чернігівській областях і м. Севастополі. У соціальній структурі населення України спостерігається постійна тенденція до скорочення сільського і міського населення, що є особливістю зайнятості населення у перехідний до ринку період.

В області ефективно працюють служби зайнятості, які відіграють вирішальну роль не тільки в обмеженні безробіття, яке існує, а й у запобіганні його виникнення. Використовуються різні форми: працевлаштування, соціального захисту незайнятих громадян, зокрема, організація тимчасових громадських робіт, професійна орієнтація населення, професійне навчання і підвищення кваліфікації звільнених працівників і безробітних.

Отже,

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжувався зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо. Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Актуальність даної теми полягає в тому, що безробіття є неминуче гострою проблемою у сучасній ринковій економіці і її ретельне дослідження – це крок в бік регулювання, також вирішення даної проблеми.

Метою роботи є аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Для досягнення цієї мети були поставлені певні завдання: дослідити поняття, види та значення зайнятості; з’ясувати методи регулювання зайнятості населення; охарактеризувати проблему відтворення робочої сили; розглянути суть та рівень безробіття; розкрити зміст видів безробіття; зробити огляд труднощів відтворення робочої сили; проаналізувати стан безробіття в Харківській області, розробити певні методи регулювання безробіття.