Термін і його ознака. Термінологія у мові за проф. Спрямуванням.

Термін – це слово, або усталене словосполучення що має одне значення і позначає наукове або спеціальне поняття. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).

Термінологія як система. Серед усіх термінів кожної науки вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це такий набір термінів, який утворюється і існує у кожній галузі науки стихійно. Терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі і лінгвістами система термінів якоїсь науки.

Запозичення із західноєвропейських мов та їх роль у формуванні української економічної термінології

Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені). Запозиченими називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв'язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

Наявність запозичені із західноєвропейських мов в українській економічній термінології є закономірним явищем, яке відображає зв'язки нашого народу із іншими. Запозичення закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови.

Проте слід бути обережними й уважними під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то їх вживання недоречне. Якщо є іншомовні слова ввійшли до активного словника, тоді вони використовуються в окремих ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Здебільшого це лексика з фінансової сфери: бюджет, авізо, сальдо тощо.

Аби правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких правил;

- не вживати у тексті іншомовні слова, коли є відповідник в українській мові;

- вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому

значенні, в якому воно зафіксоване в словниках;

- не слід користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і

його українським відповідником на позначення того самого поняття.

Взаємодія національних та інтернаціональних, елементів у процесі формування економічної термінології

Термін — це слово в особливій функції — не лише назвати предмет чи поняття, а й дати їм точне визначення. Тому терміни вживаються лише в окремих стилях мови (науковому, публіцистичному, офіційно-діловому). Характеризуються вони великою точністю значення, відсутністю образних, експресивних, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає понятгя, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Для української економічної термінології характерним є переважання слів іншомовного походження та невелика кількість власне український слів.

Серед слід іншомовного походження значну групу складають так звані іитернаціоналізми, тобто слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови.

Як правило, інтернаціоналізми не мають відповідників у мові поширення. Тому при застосуванні із в українській мові вони поєднуються із українськими національними елементами правопису та вимови. Ознака графічного освоєння чужих слів - написання їх літерами української абетки: агент, база, банк, бонус, капітал тощо.

Досить часто вживаються в українській економічній термінології морфематичні Інтернаціоналізми: мікро-, макро-, гіпер-: мікроекономіка, макроекономіка, гіперінфляція тощо.

Поняття про граматичні мовні норми. Стилістичні можливості граматичних форм у мові професійного спрямування.

Літ мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літ мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

 

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

 

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

 

49.

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Синтаксична норма в діалогічному тексті обов’язкова для того, щоб зрозуміти

мовленнєве значення граматичної конструкції. Це стосується ремісивних синтаксичних

утворень щодо імпліцитного або експліцитного антецеденту або цілого тексту. Відомі

синтаксичні явища "нереченнєвого" характеру, які не порушують синтаксичних та

синтагматичних норм діалогічного тексту, вони притаманні йому, тобто синтаксична норма

діалогічного тексту допускає не лише двоскладові речення (ті, що включають у свою

структуру дієслівне або номінальне ядро), а також і граматичні конструкції, які виконують

роль висловлення лише в діалогічному тексті.

Складні випадки керування

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд. Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок, слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа. При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати - методами, але вдосконалення - методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти - факти, інформувати - про факти. Спільний додаток неможливий. У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові.

Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблене до відома), для розуму і душі (перероблено до душі). Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому) - інформувати директора (кого), опанувати (що) мову - оволодіти (чим) мовою, властивий (кому) - характерний (для кого), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), торкатися (чого) - доторкатися (до чого). Наприклад: Нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас). Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого) - дякувати (кому), причинять (что) - завдавати (чого), нуждаться (в чем) - потребувати (чого), подражать (кому) -наслідувати (кого), извинять (кого) - пробачати (кому). Наприклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі.

Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовится к (чему) - підготуватися до (чого), стремится к (чему) - прагнути до (чого), предупреждать о (чем) - попереджувати про (що), думать о (чем) - думати про (що), случилось по вине - трапилось через провину.

В українській мові розрізняють такі види керування: 1. Дієслівне - коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого) заходів, запобігати (чому) аваріям, заперечувати (що) факти, повідомляти (чим) телефоном, ігнорувати (що) пропозицію, зазнати (чого) поразки, наголошувати (на чому) на головному, заслуговувати (на що) на увагу, досягти (чого) згоди. 2. Іменне - іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого) незаконних дій, завідувач (чого) відділу, завідуючий (чим) відділом, забезпечення (чим) літературою, опанування (чого) курсу, оволодіння (чим) мовою, освоєння (чого) комп'ютера, запобігання (чому) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам 'ятник (кому) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.3. Прикметникове - коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого, чого) для директора, притаманний (кому, чому) директору, властивий (кому) менеджеру, хворий (на що) на грип, багатий (на що) на ідеї. Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.

 

 

50.