Основні правила наголошення в українській мові. Засоби милозвучності української мови.

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука') та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу

 

Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків. Найважливіші з цих особливостей:

Майже всі голосні (крім ненаголошених [е], [и]) та приголосні звуки вимовляються виразно: голосні не редукуються, тобто не скорочуються у вимові (розум — морозом, терплячі — терплячи); дзвінкі приголосні в кінці складів і слів не оглушуються (гриб — грип, казка — каска).

У багатьох словах є або повна відповідність голосних і приголосних звуків, або ж незначна перевага приголосних, і це забезпечує плавність висловлювань: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні, Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині (Шевченко).

Різниця у вимові наголошених і ненаголошених складів невелика, і це не тільки надає звучанню м'якості, але й дозволяє в поетичних творах застосувати варіанти наголошування:

Чорні очка як терен, як терен, як терен... (Народна творчість).

Два кольори мої, два кольори... (Павличко).

Вільний наголос у словах української мови забезпечує різноманітність римування в поетичних творах, оптимальне використання рим чоловічих, жіночих, дактилічних:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь, Щоб жить — я всі кайдани розірву (Тичина).

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти? (Грабовський).

Фонетичні варіанти префіксів від- — віді- (віддати — відібрати), од- — від- (одвіку — відтоді), з-, зі-, с- (зробити, зібрати, спитати), прийменників з, із, зі (знайомі з Америки, гість із Грузії, поїзд зі Страсбурга), над — наді (над ними, наді мною), часток же — ж, би. — б (була ж — був же, пішла б — пішов би), чергування і — й, у — в у префіксах, службових та самостійних частинах мови (ліс і поле, моря й озера; він іде — вона йде; хтось узяв — люди взяли; вода в озері — журавель у небі), паралельні форми закінчень -їм — -ому у прикметниках, порядкових числівниках, займенниках, дієприкметниках (на безлюднім острові — у далекому плаванні) дозволяють ужити ті засоби, що гармоніюють зі звуковим складом інших слів.

Звукові збіги слова і частини іншого слова створюють своєрідне враження відлуння: Буду я навчатись мови золотої... в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою (Малишко).

Завдяки вільному порядку слів можна створювати поетичні рядки з паралельним (як у попередньому прикладі), симетричним або контрастним розташуванням членів речення (наприклад, означень і означуваних іменників): Я обізвуся до них Шелестом тихим вербової гілки. Голосом ніжним тонкої сопілки, Смутними росами з вітів моїх (Леся Українка).

Уміти скористатися з тих можливостей для досягнення милозвучності, які надає нам наша мова, — важливий показник мовленнєвої культури.

 

 

58. Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка до публічного виступу.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

4. лекція – це одна із форм розв”язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

5.бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум (один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Основні етапи: 1.Докомунікативна фаза (вибір теми, мети, підбір матеріалу, організація промови, аргументація, робота над мовою і стилем) 2.Комунікативна (поведінка оратора, керування аудиторією, техніка проголошення промови, мистецтво дискусії) 3. Посткомунікативна (аналіз виступу, удосконалення матеріалів, прогнозування питан