Сучасна укр літ мова. Характеристика офіційно-ділового стилю.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він характеризується використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.

Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя.

 

32. Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками. У межах кожного мовного стилю сформувалися й формуються власні різновиди — підстилі, орієнтовані на досягнення конкретних завдань спілкування. В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

 

33. Документ (офіційне) — це засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумову діяльність людини. Діяльність об'єктів та суб'єктів відображається в різних системах документації, але найбільш загальними та багаточисельними є організаційно-розпорядчі документи, які застосовуються при оформленні розпорядчої та виконавчої діяльності органів державної влади та управління, а також підвідомчих їм суб'єктів. Державні стандарти на організаційно-розпорядчі документи розроблялись ще в рамках ЄДСД та були затверджені в 1972 році (ГОСТ 6.3 8-72 та ГОСТ 6.39-72). В 1978 році ці державні стандарти були затверджені зі змінами. Із 1 січня 1991 р. ГОСТ 6.3 8-72 та ГОСТ 6.39-72 були замінені одним ГОСТом 6.38-90 "УСД. Система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів".

А 7 квітня 2003 р. наказом № 55 Держспоживстандарту України затверджено та надано чинності ДСТУ 4163 -2003' 'Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів".

Вимоги до оформлення документів (датування, підписання, візування, адресування та ін.), викладені в державному стандарті на УСОРД, застосовуються і до документів інших систем документації. Тому можна стверджувати, що державний стандарт на УСОРД встановив єдині, науково обґрунтовані загальні правила складання службових документів та машинописного їх оформлення.

Будь-який окремий документ складається з ряду складових елементів, які називаються реквізитами: найменування виду документа, автор, адресат, заголовок, текст, дата, підпис, резолюція та ін. Різні документи мають різний набір реквізитів. Сукупність реквізитів, певним чином розміщених в документі, становить формуляр цього документа. Для конкретного виду документа, наприклад наказу, протоколу, акта тощо, характерний свій формуляр, який називається типовим формуляром.

В основу уніфікації та стандартизації покладений принцип створення загальної моделі складання всіх документів системи. Такі графічні моделі чи схеми побудови документів одержали назву "Формуляр-зразок". Проектується формуляр-зразок на конструкційній сітці, яка розміщена на стандартному форматі.

Застосування державних стандартів дає можливість ввести єдині вимоги до оформлення документів, що є необхідною умовою для механізації та автоматизації роботи з ними.

ДСТУ 4163-2003 веде перелік у певній послідовності реквізитів, наявних у всіх видах документів, що належать до уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. В ньому визначено максимальний склад реквізитів документів, які входять в систему ОРД, і кожному реквізиту відведено певне місце на папері. При цьому для реквізиту з постійною інформацією розраховується необхідна площа з урахуванням максимального набору знаків при його написанні.

За визначенням ГОСТ, для організаційно-розпорядчих документів встановлюється розміщення 32 реквізитів:

 

1 - Державний герб та герб АРК;2 - емблема об'єкта та суб'єкта;3 - зображення нагород;4 - код об'єкта чи суб'єкта за загальнодержавним класифікатором підприємств та організацій;5 - код форми документа за загальнодержавним класи фікаторо управлінської документації;6 - найменування міністерства або відомства;7 - найменування об'єкта чи суб'єкта;8 - найменування структурного підрозділу;9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпу (абонентського телеграфу), факсу, телефону, номер рахунка в банку;10 - назва виду документа; 11 - дата;12 - індекс;13 - посилання на індекс та дату вхідного документа;14 - місце складання та

видання вхідного документа;15 - гриф обмеження доступу до документа;16 - адресат;17 - гриф затвердження;18 - резолюція;19 - заголовок до тексту документа;20 - відмітка про контроль;21 - текст документа;22 - відмітка про наявність додатків;23 - підпис;24 - гриф погодження;25 - візи;26 - печатка;27 - відмітка про засвідчення

копій;28 - прізвище виконавця та номер його телефону;29 - відмітка про виконання документа та направлення його до справи;30 - відмітка про наявність документа в електронній формі;31 - відмітка про надходження;32 - запис про державну реєстрацію.

Таким чином, стандарт дає максимальний набір реквізитів, які можуть зустрітися при складанні та оформленні організаційно-розпорядчого документа. В конкретному документі реквізитів може бути менше, частина з них буде відсутня. Місце реквізиту визначено графічно.

Більшість службових документів та, перш за все, ОРД оформляються на папері формату А4 (210 х 297) та А5 (210 х 148). Але окремі види документів, частіше планово-економічні, бухгалтерські та ін., які містять таблиці та графіки, оформляються на форматі A3 (297х420)іА6(105х148).

В даному державному стандарті спеціальний розділ присвячений вимогам до бланків. В ДСТУ вказуються мінімальні розміри полів бланків: ліве - ЗО мм; праве - не менше 10 мм; верхнє - не менше 20 мм; нижнє - не менше 20 мм. Опис вимог до кожного реквізиту окремо подано в ДСТУ 4163-2003 досить детально. Ці вимоги роз'яснені або викладені також в найбільш важливому нормативно-методичному документі "Державна система документаційного забезпечення управління. Основні положення. Загальні вимоги до документів та служб документаційного забезпечення".

 

 

34. Для наукового стилю показове оформлення тексту -члену­вання на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, діаграм тощо. Логічні зв'язки в науковому тексті знаходять вираження в різнооформлених причинно-наслідкових зв'язках та відношеннях.Лексичні, граматичні, текстові одиниці наукового стилю під­порядковані загальному спрямуванню стилю на точність, уза­гальненість, аргументацію, доведення висловлених положень. Мовне оформлення викладу залежить від жанру твору (моногра­фія, стаття, посібник), а також від ступеня популярності викладу, від насиченості тексту загальнонауковою і спеціальною терміно­логією. Сприйманню будь-якого наукового тексту завжди пере­дує бажання й готовність читача брати участь у пізнавально-комунікативному процесі. Варто пам'ятати, що науковий текст, на відміну від художнього, «не грає» на двозначностях і супереч­ностях. Слова, як правило, вживають у прямому значенні, вкрай обмежено використовують фразеологізми, І навпаки, в науково­му тексті широко використовують наукову лексику: загальнонау-кові терміни (аналіз, функції, теорія, метод).Мові наукового те­ксту притаманні: використання простих ускладнених речень (з однорідними членами речень, узагальнювальними словами, з ві­докремленими членами речення, із вставною чи вставленою оди­ницею); тяжіння до складних синтаксичних конструкцій, зокрема до складнопідрядних речень. Наукова мова позначена книжним способом викладу, чітко організована структурно, бо саме це не­обхідне для того, щоб забезпечити однозначність сприймання на­укового тексту (зокрема економічного).

35. Термін - це слово, або усталене словосполучення що має одне значення і позначає наукове або спеціальне поняття. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).

Термінологія як система. Серед усіх термінів кожної науки вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія - це такий набір термінів, який утворюється і існує у кожній галузі науки стихійно. Терміносистема - це опрацьована фахівцями певної галузі і лінгвістами система термінів якоїсь науки.

36. Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. Серед них головними є питання оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети й змісту висловлювання. Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови.Культура мови якнайщільніше пов‘язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично [1] точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів.До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів(паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Вивчення економічних дисциплін у вищіх (як, зокрема, і в середніх) навчальних закладах, опанування всієї суми знань в економіці передбачає необхідність глибокого засвоєння положень основ економічної теорії. У зв‘язку з цим дуже важливо оволодіти широким арсеналом термінів і понять економічної теорії.Проте потреба в сучасній систематизованій, конкретній економічній інформації є актуальною не лише для студентів, учнів, викладвчів, учителів, спеціфлістів-практиків, а й для кожної людини. Адже, реалізуючи свій діловий, інтелектуальний потенціал, хочеться, щоб він був адекватно оцінений, у тому числі й у фінансовому аспекті. І щоб правильно діяти, потрібні не лише інтуіція, на яку найчастіше доводиться покладатися, а передусім глибокі економічні знання.

 

37. У складі термінологічної лексики можна виділити декілька ‘”прошарків”, які відрізняються сферою застосування, особливостями об’єкту, що позначається:1. Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних областях знань і належать науковому стилю мови в цілому. Наприклад такі терміни як: “експеримент”, “реакція”, “еквівалент”, “прогнозувати”, “гіпотетичний” і т.д. Такі терміни утворюють загальний поняттєвий фонд різних наук та мають найбільшу частоту застосування.2. Розрізняються також і вузькоспеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: “підмет”, “присудок”, “займенник”, “прикметник”; в медицині: “інфаркт”, “хірургія”, “кардіологія” і т.д. В цих термінологіях концентрується квінтесенція кожної науки.

3. Терміни-абревіатури та скорочення. Наприклад: “R&A” (reliability and availability), “AFBC”, “V-MOS”, “X-ray” та інші.

 

38. До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних

різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності,

урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить

запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент,

екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья,

конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм,

пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість,

ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер,

філіппіка тощо. До книжної лексики належать деякі старослов'янізми:

благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя,

предтеча, пред'являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна

лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову,

газетно-публіцистичну.

У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонаукову

лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза,

умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість,

класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація,

диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також

наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для

точного позначення спеціальних понять. Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь — «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні й похідні.

Переносне номінативне значення —це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпило­ся в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь Щастя, промінь свободи).

Від переносного значення слова, що є постійним, слід відрізняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним.

Розглянемо різні значення слова полотно: «лляна, конопляна, бавовняна тканина» — пряме номінативне значення; «картина художника», «проїзна частина дороги», «плоска тонка частина інструмента (пилки, ножівки)» — переносні значення, які стали номшативними. А в реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом свої полотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцем землю (М. Стельмах) відбулося переносне вживання слова. Однак значення слова полотно («сніговий покрив»), яке при цьому виникло, поки що тільки контекстуальне.

Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.

Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шевченко) тощо.

Метафора є не тільки одним із засобів посилення образності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй маємо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­

фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з

чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які

домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­

кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо.

Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до появи нових номінативних значень у словах. Цим способом виникли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізвища генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под.

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.

Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

З переносного вживання слова розвивається його переносне номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повторюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно- номінативного.

 

 

39. Синоніми - слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням. Синонімія - одне з цікавих мовних явищ, яке безпосередньо пов'язане з багатством і різноманітністю словникового складу мови. Точність і виразність змісту документа часто зібрані слова. У синонімічному ряді є головне слово - воно стилістично нейтральне: говорити, казати, мовити, розмовляти, шепотіти, бубоніти; допитати, вивідати, дістати відомості. Розрізняють: лексичні синоніми — такі, що мають відмінності у значенні: відкривати — відчиняти, громадський — суспільний, розглядати—аналізувати. Серед лексичних виділяються стилістичні синоніми: говорити — балакати, жінка - дружина, йти - крокувати, родина - сім 'я. Українська мова має абсолютні синоніми: здобуток - досягнення - завоювання, процент - відсоток, буква - літера, алфавіт - азбука - абетка. Слід пам'ятати, що в мові є слова-синоніми іншомовного походження: контракт -угода, аргумент - доказ - підстава, домінувати - переважати, координувати - погоджувати, лімітувати - обмежувати, пріоритет - перевага, репродукувати - відтворювати, фіксувати - записувати, шеф - голова - керівник, симптом - ознака, прерогатива - перевага, апелювати -звертатися.

Синоніми широко використовуються у науковому стилі, але таке їх вживання є порушенням норми. В науковому тексті можуть бути наявні дублети (два слова) або триплети (три слова), тобто абсолютні синоніми – тотожні за змістом і різні за звучанням та написанням слова. Головна їх ознака – еквівалентність значення: оренда – лізинг; виторг – виручка тощо.

 

40. Пароніми - це слова, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент — абонемент, афект — ефект, адрес — адреса, професійний — професіональний, континент - контингент, особистий — особовий, громадський — громадянський).

Омонімами називають слова або форми слів, що звучать одна­ково або схоже й мають різні значення. Розрізняють омографи: ірис (бот. «півники») та ірис (сорт цукерок), омофо­ни: Грек (прізвище) та грек (представник грецької нації); омофор­ми: копо (круг) та коло (біля), три (числівник та дієслово). Омоні­ми є небажаними в науковому та офіційно-діловому стилях, оскільки порушують правильність сприйняття інформації. У ху­дожньому, публіцистичному та розмовному стилях їх вживають для створення яскравих образів, каламбурів, гри слів, наприклад: «Де пила?» (дієслово та іменник).

Антонімічні значення характеризує в науковому стилі найбільша логічна віддаленість, протилежність змісту.

Вони відоб­ражають позамовну дійсність, характеризуючи предмети, явища, ознаки, дії та процеси за протилежними якісними, кількісними, ча­совими та просторовими вимірами.

У науковому стилі використовують лише такі антоніми, що означають абсолют­ну протилежність, а саме: 1) наявність ознаки — відсутність озна­ки; 2) початок дії або стану — припинення дії або стану; 3) біль­ший ступінь вияву ознаки — менший ступінь вияву ознаки тощо.

Пароніми неприпустимо використовува­ти в науковому та офіційно-діловому стилях, де приблизне або по­двійне трактування інформації є неможливим.

У мові науки нерідко виникають міжтермінологічні омоні­ми, тобто терміни, однакові за звучанням і написанням та абсо­лютно не схожі (або схожі частково) за значенням. Як правило, вони с термінами різних наук або відгалужень однієї науки

 

 

Зазначається, що точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця — “спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); “у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.

До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану; неослабно і пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний). Тавтологія (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.

Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.

Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. “Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (Павло Загребельний); “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (Василь Симоненко); “Чи людством бути люди ще спроможні?” (Ліна Костенко); “Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (Василь Шкляр). Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. “У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича — на Людмилу Федорівну Кобзар”

(з наказу); “Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (з листа); “У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (з оголошення).

 

Загальновживані слова. Свідоме й критичнее використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах

До загальновживаної, або загальнонародної, лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя. Загальнонародна мова становить основу української мови.

Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, наприклад, діалектні і жаргонні слова.

До діалектної лексики (діалектизмів) відносять слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники свідомо звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украпленні діалектизмів у художній текст може бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища, віку.

Сьогодні фахівці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). у відкритих групах (молодь, мисливці тощо) жаргон є своєрідною „колективною грою". Замкнені групи (жебраки, злодії) за допомогою жаргону відокремлюються від інших частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати „своїх" і „чужих", а також виконує функцію конспірації.

Жаргонні слова звичайно охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її у художніх творах жаргонізми використовуються як засіб критичної мовленнєвої характеристики героїв. Поза цим завданням використання жаргонної лексики в літературній мові неприпустиме.

. Неологізми, архаїзми, історизми в укр літ мові та в економічній термінології зокрема.В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас укр лексики становлять: а) слова, які застаріли і вийшли або виходять з ужитку; б) нові слова, що не закріпилися й не стали в мові загальновідомими. Отже, в пасивному запасі укр лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми – це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми – це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: чоло-лоб, ректи-говорити.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність. Неологізми – дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними: перебудова, гласність, приватизація.

 

. Виразність та образність мовлення, його чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі.

Укр літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Вона, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури, засобом її відродження.

Як відомо, мова відіграє надзвичайно важливу роль у спілкуванні людей. Тому необхідно боротися за її виразність та чистоту, не вживати жаргонізмів, лайливих та вульгарних слів.

У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на окремій території України. Діалектизми не входять до лексичного складу укр літ мови, але використовуються у художніх творах для змалювання життя та мови людей, що проживають на певній території.

Жаргон – соціальний діалект, що відрізняється від загальновживаної мови специфічною лексикою і експресивністю зворотів, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Розвивається у середовищі замкнутих колективів: школярів, студентів, військовослужбовців, різних професійних груп. Жаргони лексично і стилістично різноманітні. Вони проникають в художню літературу і використовуються для характнристики мови героїв. Крім жаргонів, які виникли на основі загальнонародної мови, існують жаргони, що з”явилися в результаті спілкування різномовного населення в прикордонних областях.

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами. Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери.

Просторічні слова – слова, що використовуються у повсякденній мові людей.

Канцеляризми – слова і звороти мови, що характерні для стилю ділових паперів та документів. Документи, акти, заяви, справки пишуться згідно з прийнятою формою.

Вульгаризми – слова та звороти, що використонуються в просторіччі, але є недопустимими для літературної мови. Для таких слів характерним є сильне емоційне забарвлення.

Лайливі слова – грубі, нецензурні слова, що використонуються в просторіччі при виникненні конфліктів між некультурними людьми, і є недопустимими для літературної мови.