До відновлюваних природних ресурсів належать

родючі грунти, рослинність і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються самою

природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості грунтів, де­ревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше при­ходить у суперечність з дійсністю.

Витрата відновлюваних ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтворення.

Для того, щоб цього не було, треба:

 а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси;

б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених;

 в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа;

 г) відшукувати штучні замінники.

До невідновлюваних ресурсів належить

більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

Водні ресурси - води, що використовуються як джерело водопостачання населення, промисловості та сільського господарства, а також як джерело енергії. Кліматичні ресурси - сонячна радіація - як джерело світла, тепла та енергії, енергії вітру. Атмосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів.

Використання невичерпних природних ресурсів не призводить до загального зменшення їх запасів на Землі. Тільки забруднення вод та атмосфери може стати серйозною перешкодою подальшого розвитку виробництва, призвести до погіршення умов життєдіяльності населення.

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси і навіть вода та повітря стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, пе­ретворюються вже на економічні ресурси суспільства (інші економічні ресурси -капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту).

ЛІТЕРАТУРА

1. http://www.info-library.com.ua/books-text-8192.html

2. Яременко. Р. Л. Екологія – теорія та практика. К.: Товариство “Знання”, 2004 – 600 с.

3. http://pidruchniki.ws/19570411/ekologiya/ekologichni

 

Структура природнього середовища

План

1. Атмосфера.

2. Гідросфера.

3. Літосфера

 

 

Навколишнє природне середовище в ширшому розумнні - космічний простр, а в вужчому - біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину

-         атмосфери, Слово «атмосфера» походить від грецького слова атмос — пар+сфера — куля й означає газову оболонку (повітря), що оточує нашу планету. Вона захищає Землю й все живе на ній від спопеляючого короткохвильового випромінювання Сонця, згубних космічних променів, метеоритів і т.п. Атмосфера Землі в основному складається з азоту й кисню.

Гідросферу. Гідросфера, або водяна оболонка Землі, — це її моря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера й підземні води. Запаси води на Землі величезні — 1,46 109 км3 (0,025 % її маси).

Літосфера (від грецьк. lithos — камінь і sphaira — куля) — оболонка «твердої» Землі. Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою потужністю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а найбільш товста — під материками (від 13 до 90 км).

На кору припадає приблизно 5 % об'єму Землі. Розрізнюють континентальну й океанічну земну кору. Мантія — оболонка «твердої» Землі, розташована між земною корою і ядром.

Людина, будучи представником вищого ступеню еволюції живих організмів відрізняться від них перш за все своїм розумом, мовою здібністю, до праці. Внаслідок цього вона робить на своє місцепроживання вплив набагато більше, ніж наші тварини, аж до його руйнування, причому результат своєї діяльності він відчуває розумом як правило пізніше. З самого початку своєї історії людина зіткнулася з законами природної рівноваги.

Тривала історя розвитку людства - це, перш за все, історя природокористування, розвитку продуктивних сил, пізнання людиною законвів природи суспільства, зміна на цій основі, суспільно-економічних формацій. Тому, цілком природно, що взамовдношення людини з природою ресурсами підкоряться, з одного боку - характеру ресурсів в найширшому розумнні цього слова, починаючи з розмірів самої території закінчючи залягаючими в надрах землі корисними копалинами, з іншою, станом продуктивних сил.

У тому числі - рівнем розвитку науки, техніки тими виробничими відносинами, які складаються в конкретному суспільстві протягом його історії. Hаскельні малюнки первісної людини, що зображають сценки полювання або збирання плодів, свідчать про той час, коли людина, походить від природи, приступила до осмисленого використовування найбільш доступних, одночасно, необхідних біологічних ресурсів, приступив до "підкорення " природи.

ЛІТЕРАТУРА

1. http://readbookz.com/book/212/8066.html

2. http://readbookz.com/book/212/8067.html

3. http://readbookz.com/book/212/8068.html

 

 

Екологічні катастрофи (структура середовища, природна стихія. Найпоширеніші катастрофи).

План

1. Поняття екологічна катастрофа.

2. Розвиток екологічної кризи.

3. Класифікація катастроф.

4. Розвиток природних катастроф.

 

Екологічна катастрофа - надзвичайно швидка і тому небезпечна деструкційна зміна умов навколишнього середовища глобального чи локального масштабу, яка пов'язана з нанесенням величезної шкоди навколишньому середовищу, загибеллю рослин, тварин і людей.

Розвиток екологічної кризи активізується й природними екологічними катастрофами. В межах території України фізико-географічні й геолого-тектонічні умови можуть сприяти виникненню таких природних катастроф, як землетруси, повені, зсуви, пилові бурі, пожежі, випадання граду, сильні снігопади, зливи, селі, лавини, ураганні вітри, посухи.

Землетруси найнебезпечніші для Криму й Карпат, де їхня сила може досягати 7—8 балів. На інших територіях сила землетрусу відчувається менше, а до сейсмічно найблагополучніших належать північно-західні райони країни. Повені бувають на всій території України, та найчастіше до них схильні гірські річки. Весняні й літні селі та зимові лавини — це також катастрофи, яких зазнають гірські райони, хоча зрідка селі трапляються й на рівнинах унаслідок проривів річкових чи озерних дамб і гребель.

Зсуви вельми типові для узбереж Чорного та Азовського морів, водосховищ Дніпра. Від пилових бурь потерпають переважно степові й лісостепові райони, а від пожеж, особливо в лісах і на торфовищах, — Полісся та Лісостеп. Град, сильні снігопади, зливи, ураганні вітри й посухи періодично трапляються на всій території країни.

  Залежно від природних факторів катастрофи поділяються на геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні.

Розвиток природних катастроф активізується діяльністю людини. Так, повені, селі, лавини та зсуви в Карпатах почастішали через вирубування тут лісів.

 За останні десятиріччя в Україні відбувалися всі зазначені вище катастрофи: землетруси в 1977 і 1984 рр., пилові бурі в 1961 р., сильні повені на Дністрі у 80-х роках, численні осипи, зсуви та селі в Карпатах і Криму (майже кожні 3—4 роки). Ці катастрофи завдавали відчутної шкоди господарству країни, а іноді супроводжувалися й людськими жертвами.

Декілька прикладів можна навести з недалекого минулого.

 У 1992 р. осіння повінь на річці Уж завдала величезних матеріальних збитків. Через сильні дощі рівень води в річці піднявся на 3—5 м, на значній площі було затоплено сільгоспугіддя, господарські об'єкти, деякі села, частково — міста Мукачеве, Сваляву та Ужгород, розмито кілька автодоріг, порушено енергопостачання багатьох сіл.

У вересні від сильних дощів почалася повінь у Тернопільській області, внаслідок якої загинуло 6 чоловік, завдано збитків об'єктам енергетики, зв'язку, сільському господарству

У цьому ж році снігопади й сильні заметілі в Криму пошкодили близько 3 тис. житлових будинків і 150 виробничих приміщень. Ураганні вітри, швидкість яких досягала 25—34 м/с (місцями — 38—40 м/с), завдали величезних збитків господарству.

На початку листопада 1998 р. сталася найбільша природна екологічна катастрофа на Закарпатті — руйнівна повінь, яка забрала декілька десятків людських життів і завдала колосальних економічних збитків. Подібних катастроф тут не траплялося 200 років. Для відновлення екосистем, а також нормальних умов проживання людей потрібно багато десятиліть.

За попередніми підрахунками, загальні збитки перевищують 120 млрд. гривень (зруйновано більш як 2 тис. будинків, близько 2 тис. — підтоплено, майже з 6 тис. будинків відселено жителів, пошкоджено багато десятків кілометрів доріг, ліній каналізації, водо- та енергопостачання, затоплено тисячі гектарів сільськогосподарських угідь).

ЛІТЕРАТУРА

1. http://readbookz.com/book/212/8104.html

2. http://www.meteoprog.ua/ua/news/disaster/

3. Дажо Р. Основы экологии. – М.: Прогресс, 1975. – 414 с.

4. Кучерявий Екологія. – Львів: Світ, 2000.– 500 с.

 

Антропогенні катастрофи.

План

1. Антропогенні небезпеки.

2. Класифікація катастроф.

3. Війни.

4. Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

 

 

Антропогенні небезпеки, або комбіновані - це небезпеки в основі яких пусковим механізмом є діяльність людей, суспільства. Такі небезпеки можна називати антропогенними, або соціогенними. У XX ст., як і нині, виникнення більшості надзвичайних екологічних ситуацій — катастроф — пов'язане з людською діяльністю й, на жаль, вони дедалі частішають.