Сутність, етапи та наслідки сучасної науково-технічної революції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність, етапи та наслідки сучасної науково-технічної революції



Сучасний етап еволюції науки характеризується прискореними темпами розвит­ку комп'ютерної техніки та інноваційних технологій. Ці зімни зумовлюють перегляд періодизації історії європейської цивілізації.

Р. Арон виділяє етапи: Традиційне суспільство - переважало збиральництво, рибальство, такі полювання---» Становлення та розвиток НТР - спричинили перехід від традицій­ного суспільства до індустріального на основі машинного вироб­ництва ---» Постіндустріальне суспільство -використовує автоматизоване виробництво.

Г. Кан виділяє: Велика сільськогосподарська революція---» Перехід від традиційного до технотронного суспільства---» Індустріальна революція ---» Технологічна рволюція ---» Постіндустріальна революція.

А.Тоффлер виділяє: Аграрну революцію (перша хвиля), Промислову революцію (друга хвиля), Технологічну революцію (третя хвиля).

Сучасний розвиток наукової думки із всією гостротою поставило питання, що існує із часів зародження наукового пізнання: Чи є наукове знання силою, яка слугує людині, чи не повернеться вона проти неї? Розвиток генної інженерії, біотехнології, біомедичні дослідження спонукають нині багато в чому по-новому осмислювати діалектичний зв'язок свободи і відповідальності в діяльності вчених.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до та­ких основних груп: — загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми ви­живання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

— зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

— зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінно­стей між людьми розумової і фізичної праці);

— зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеці­алістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це ви­вільняє трудові ресурси);

— підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної під­готовки кадрів;

— прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення мігра­ційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

— "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан­ дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

— втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

— Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова осві­та і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже ви­робництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою

 

 

Білет № 19

1. Відмінності філософії Бекона та Декарта.

Розробка та обґрунтування методів наукового пізнання — головна мета філософів Нового часу. Формуються два основних методи і на їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм.

Засновником емпіризму вважається англій­ський філософ Френсіс Бекон(1561 —1626 рр.). Слід зауважити, що філософія Нового часу в ціло­му принципово негативно ставиться до середньо­вічної схоластики. Схоласти вбачали істину в Бо­гові і шукали її в книгах. Пантеїзм епохи Відро­дження вбачав істину також в Богові, але шукав її в природі, світі. Френсіс Бекон вважав, що істи­на знаходиться в самих речах і необхідно здійсню­вати її пошук в природі, світі. Схоластиці він про­тиставив концепцію "природної" філософії, яка базується на дослідному пізнанні. У своїй праці "Новий органон або Істинні вказівки до тлумачен­ня природи" Бекон проголошує принцип емпіриз­му і розробляє індуктивний метод, тобто метод сходження від розмаїтих індивідуальних, одинич­них речей чи фактів до теоретичних узагальнень. За допомогою цього методу можна пізнати приро­ду. Але пізнати й оволодіти природою можна лише підкоряючись їй, не спотворюючи її образу, а ося­гаючи причини і закони, що діють в ній.

На шляху нового методу можуть виникнути перешкоди у вигляді хибних уявлень, забобонів, які Бекон називає "ідолами" і які треба поперед­ньо подолати:

ідоли роду (племені) пов'язані з вірою в іс­тинність найкращого. Вони вроджені і пов'язані з недосконалістю розуму та органів чуття людини. Позбутися їх майже неможливо, але можна по­слабити їх вплив шляхом дослідницької дисци­пліни;

ідоли печери пов'язані з вузькістю поглядів окремих людей, їх звичками, вихованням, внаслі­док чого вони спостерігають оточуючий світ ніби з печери;

ідоли майдану (ринку) пов'язані зі штампа­ми повсякденного користування, вживанням за­старілих понять, суджень, слів і породжуються спілкуванням людей;

ідоли театру (теорій) пов'язані з догматич­ною, сліпою вірою в авторитети, традиції, звикан­ням до теоретичних систем, що своєю штучністю, нещирістю нагадують театральні дійства.

Протиотрутою "ідолам" служать мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження.

Бекон — противник як схоластичної методо­логії, так і вузького емпіризму. Показовим є його алегоричне зображення трьох можливих шляхів пізнання:

шлях павука, тобто спроба розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях відображає абст­рактний раціоналізм;

шлях мурашки відображає однобічний емпі­ризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів;

шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній вчений перетворює емпі­ричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Набуває нового напрямку й уявлення про мету та призначення пізнання. Знаменитий афоризм Бекона "знання — сила" відображає ідею експе­риментальної науки, яка приносить людині прак­тичну користь. Отримання знання орієнтується на його практичне застосування.

Засновником протилежного раціоналістично­го напрямку був французький філософ Рене Де­карт(1596—1650 рр.). Він принципово по-іншо­му вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання, принципово по-іншому, на відміну від Бекона, вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину.

Вихідною ідеєю Декарта є принцип сумніву, який, з одного боку, спрямований проти схолас­тичного знання, сліпої віри, з іншого — на пошу­ки найбільш зрозумілого очевидного, чітко мисли­мого вихідного положення, яке можна взяти за основу системи знання про світ і людину.

Якщо Бекон орієнтує пізнання на експеримен­тальне дослідження індивідуальних речей, то Декарт за вихідний пункт пізнання бере індивіду­альний акт мислення. Сам сумнів є процесом мис­лення, а суб'єктивно пережитий акт мислення невід'ємний від істоти, яка мислить. Тому абсо­лютно безсумнівним є судження "мислю, отже існую". Істинність цього суб'єктивного принципу гарантована Богом, який вклав у людину природ­не світло розуму. Декарт стверджує, що основою, фундаментом пізнання людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Ці ідеї людина повинна усвідомити за допомогою раціоналістич­но-дедуктивного методу і на їх основі будувати всю систему знання. Вродженими ідеями, напри­клад, є ідея Бога — найдосконалішої істоти, — ряд загальних ідей та аксіом математики тощо.

У праці "Міркування про метод" Декарт фор­мулює чотири правила, які є сутністю його дедук­тивного методу:

принцип очевидності, зрозумілості і вираз­ності в судженнях і уявленнях про предмети. Істинні судження — це судження, що не викли­кають ніякого сумніву, вони очевидні. Для цього слід на початковому етапі пізнання піддавати все сумніву;

розчленування труднощів, що зустрічають­ся, на часткові, простіші проблеми з тим, щоб прий­ти до очевидних і зрозумілих речей;

— додержання порядку в мисленні, переходя­чи від речей менш складних до більш складних, від доведеного до недоведеного. Цей процес спи­рається на інтуїцію. Звідси базовими елементами раціоналізму Декарта є дедукція та інтуїція;

ретельний огляд поля дослідження і поря­док його проведення, щоб позбавитися втрати і випадіння логічних ланок.

Науковому методу Декарт надавав універсаль­ного значення, вважаючи, що за його допомогою можуть бути пізнані всі закономірності природи, де явища механічно взаємопов'язані й одне випли­ває з іншого.

Декарт вважав математику основою і зразком його методу. Філософія Декарта виступила мето дологічною основою математичного природознав­ства. На зміну Арістотелівському якісному прин­ципу приходить кількісний аналіз різноманітних речей, тому що за основу знання беруться не речі самі по собі, а лише способи їх осягнення люд­ським розумом.

Філософія Декарта стала провісником механі­стичного світогляду. В ній виділяються дві са­мостійні субстанції світу матеріальна, відмітною рисою якої є протяжність, та мисляча, для якої характерні непротяжність та непо­дільність.

Людина у Декарта виявилась дуалістично роз­колотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисля­че начало. Всі живі організми Декарт розглядав як машини, як істоти, що механічно діють. Та­ким є і людське тіло, але воно є машиною, в яку Бог вклав душу. Розумність, здатність до раціона­льного судження є суттєвою особливістю людини, її виключною властивістю. При цьому розум — основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки. Емпіричний напрямок в філософії Нового часу продовжували розвивати англійські філософи То-мас Гоббс (1588—1679), Джон Локк (1632—1704), Давид Юм (1711 —1776). Раціоналістичний на­прямок після Рене Декарта розвивали французь­кий математик, фізик і філософ Блез Паскаль та нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677).


Білет № 20

1. Структура світогляду

В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність- це властивість якогось предмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. У систему цінностей людини входять уявлення про добро і зло, щастя і нещастя, мету і сенс життя. Наприклад: життя - це головна цінність людини, безпека людини - це теж велика цінність, і т.д. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Наслідком стійкої оцінки людиною своїх відносин з іншими людьми, є соціальні норми: моральні, релігійні, правові і т.п. які регулюють повсякденне життя як окремої людини, так і всього суспільства. У них в більшій мірі, ніж в цінностях, присутній наказовий, зобов'язуючий момент, вимога поступати певним чином. Норми є тим засобом, який зближує цінностнозначиме для людини з його практичною поведінкою.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту.

4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він всеодно проектує і стимулює певний тип поведінки.

На основі вищевикладеного можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.

 

 

Білет № 21

1. Охарактеризуйте основних представників та розкрийте зміст філософії «Нового часу»(капітал. період).

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон.

Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк(Англія), Джон Дьюї (США).

Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом
і достовірною основою пізнання й поведінки людини.

Найвідоміші представники раціоналізму: Рене Декарт, Бенедикт Спіноза.

Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни: буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.), буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст ), становище і розвиток капітальних відносин; зміни в соціальній структурі суспільства; зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття: - механіка небесних і земних тіл; - астрономія; - теорія опору матеріалів; - фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; - хімія.

Зміни в державній сфері суспільства: - розвиток ідей гуманізму епохи Відродження; - відмова від натурфілософії; - формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений - експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

Ф. Бекон (1561-1626) - підкреслює необхідність пізнавати об єктивно суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини - панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання - раціональне пізнання - раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

1. Найвищий ступінь пізнання - істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

2. Середній ступінь пізнання - розмірковування розуму (потребує доведення).

3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Дж. Берклі (1684-1753) - обгрунтував суб єктивний ідеалізм. "Трактат про начала людських знань - пізнання має справу не з об єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб єктивний, тому саме їх існування залежить від суб єкта свідомості. Без суб єкта свідомості. Ьез суб єкта немає і об єкта (ідеалістичний сенсоналізм)".

Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про "вроджений ідеал", людський розум від народження є "tabula rasa". Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі (1709-1751) - пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Лейбніц - творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади - це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.

Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) - вторинні, вони є суб єктивними і не притаманними матеріальним тілам.

Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа - це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.

Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.

Висновки: Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології - матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв язку явищ, предметів реального світу, а їх рух - кваліфікували лише як пересування тіл у просторі

 

Білет № 22

1. Співвідношення розсудку та розуму у пізнавальному процесі.

Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи.

Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами.

Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності.

Розум (лат. ratio; грец. νους) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота що сприймає інформацію, мислить, навчається, володіє бажаннями й емоціями, що робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.

Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що володіє свідомістю й здійснює цю діяльність.

На противагу розсудку — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens.

Одна з характеристик розуму — інтелект.

На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною - оперування знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо сутність і призначення мислення — це розв'язання різного роду і порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було ніяких проблем, то не треба було б і мислити.

Саме в проблемному характері мислення — "таємниця" поєднання в ньому таких відносно протилежних моментів, як пізнання (а пізнання за своєю гносеологічною суттю є відображення дійсності) і творчість. Ці два моменти по-різному представлені на таких рівнях мислення, які традиційно називаються у філософії розсудок і розум. Розсудок — це оперування "готовими", даними поняттями згідно з вимогами й правилами формальної логіки, дотримання яких повинне забезпечувати визначеність, несуперечливість, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення нарівні розсудку має переважно стереотипний і відтворюючий характер, тобто спирається на певні задані зразки. Воно піддається програмуванню, алгоритмізації - може бути виражене певною послідовністю точно визначених операцій і, отже, змодельо-ване за допомогою комп'ютерної техніки.

Цей рівень мислення є, безумовно, необхідним і в житті, і в науці, але він недостатній для творчості, бо саме стереотипність, тенденція до формалізації накладає на нього риси обмеженості.
Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення —це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень —догм), критичне — все піддає сумніву, перш ніж прийняти за істину; воно має пошуковий, евристичний (від грец. eurisko — відшукую, відкриваю), тобто орієнтований на відкриття або створення нового,характер.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.
розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок: емпіричні, якщо вних містяться відчуття; чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ...
розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.
скінченість – нескінченість світу; подільність – неподільність світу; існування свободи – все залежить від природи (необхідність); існування Бога – не існування першопричини світу.
Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.


Білет № 23

1. Охарактеризуйте філософські аспекти економічного базису суспільства.

Філософський аспект є обов'язковим у кожній спеціальній науці, у тому числі й економічній. Справжня філософія економіки починається із запитання "Як можливе господарство?" Філософія дає господарству світоглядну орієнтацію - виступає зі свідо­мо сформульованим припущенням про його місце в усьому світовому універсумі та розгортає його в цілісну теоретичну систему. В цьому наданні світоглядного значення економічному явищу і полягає джерело, основний мотив, який живить власне філософію економіки, зумовлює її до життя, яка б не була його форма. Інший варіант філософської інтерпретації економіки дає економічний матеріалізм, який сповідує чисте господарст­во і вилучає із господарювання духовність, а разом з нею - індивідуальність, творчість, історію; все те, що складає властивості справжнього буття.

Філософія економіки значно глибше розглядає це поняття - до основ господарю­вання, які пов'язуються із загальною картиною світу, включаючись тим самим у світо­гляд.

Світоглядні компоненти економіки: економіка: система певних знань; світогляд: ідеали, переконання, цінності, прагнення.

Таким чином, економіка формується як соціокультурне та моральне явище, як розумність в осмисленні оточуючого світу та логічність у виборі засобів для досяг­нення мети господарювання.

Враховуючи складність господарського процесу і механізму в цілому, економіці важко мати строго сформульовані закони. Вони можуть розглядатися лише як предмет загальної економічної теорії, яка системно впливає на формування цілісної економічної науки. На цьому рівні наукового пошуку важлива роль належить філософії, адже еко­номічна теорія і покликана вирішити проблеми, що входять у коло інтересів філософії.

Сьогодні методологія економічної науки заснована на системному підході. Його сутність полягає у схопленні всієї множини економічних явищ в їхній реальній ціліс­ності, організації, спрямованості.

Оскільки економічні відносини є багатомірним, складно-цілісним утворенням, яке не може розвиватися однозначно, то така багатомірність може бути змодельована в усій повноті тільки із врахуванням загальних вимог філософії.

Об'єкт і предмет - економічної науки

Понятійно-категоріальний апарат економічної науки

Спеціальна методологія економічних досліджень

Теоретичні основи економічної науки (філософія, математика, теорія систем, соціологія, системотехніка)

 

Духовність- це атрибут людини як особистості, антипод аморальності та безду­ховності, які знаходять вираз у втраті особистістю своїх суб'єктивних якостей.

У процесі становлення багатомірного економіко-господарського механізму, су­перечностей його функціонування, розвитку економічних систем у розмаїтті теорій духовність не втрачає свого значення.

Навпаки, вона виступає найнадійнішим захистом проти прагматизму, амораліз­му, "голого" прагматицизму, що спустошують людину.

Основні духовні компоненти: Економічна свідомість, Економічне мислення,Економічна психологія, Економічні переконання, Моральні цінності економіки, Економічна культура.

Економічне буття - це буття людини, яка акумулює в собі основні форми життє­діяльності, у тому числі економічну. Економіка завдяки людині стає універсальною, єдиною матеріально-духовною сферою, через яку особистість реалізує себе як ціліс­ність. Створення нової філософії економіки і повинно об'єднати загальні характеристи­ки економічного буття з конкретними інтересами, прагненнями індивідів, їхнім пред­метним самоствердженням у суспільному житті. Людина розуміється як носій, суб'єкт діяльнісних сил, який володіє можливостями прикладати ці сили до вирішення різних життєвих завдань.

Сучасна економіка: Особливий тип діяльності людини; Прояв, відтворення сутнісних сил людини; Необхідна умова самоорганізації, самореалізації та вільного самовизначення;

Форма подолання відчуження людини від своєї праці.

У сфері економіки людина може бути:

- вільним товаровиробником - власником;

- індивідуальною продуктивною силою, яка спирається на ефективні мотиви та стиму­ли своєї діяльності;

-суб'єктом - споживачем, який бере участь у присвоєнні та розподілу результатів господарювання.

 

Білет № 24

1. Закон єдності та боротьби протилежності.

Єдність і боротьба протилежностей — один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає цен­тральне місце. Це — сутність, "ядро" діалектики. Чому?

Діалектика є вченням про розвиток, а цей за­кон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розу­міння всіх сторін' та моментів розвитку.

Кожний предмет — це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному пред­меті, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає. Якщо на пер­ший погляд здається, що в процесі розвитку пред­метів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей мож­на пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку. Що означає "єдність суперечностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежно­стей, тобто існування однієї протилежності перед­бачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий — правий, добро — зло, притя­гання — відштовхування, низ — верх тощо.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності еребувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба — є природний закономірний наслідок того, що про-идежності всередині предмета чи явища одночас-о взаємно обумовлюють і заперечують одна одну. Єдність протилежностей має відносний харак-ер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предмета чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті бороть­би протилежностей.

Боротьба протилежностей — це складний про­цес виникнення, розвитку та вирішення супе­речностей. Зміст закону єдності й боротьби проти­лежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, одна­ковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, таких як праве — ліве, плюс — мінус, хороше — погане, обумовлюється самим факто­ром існування предмета як єдиної цілісної систе­ми, що має певну кількісну та якісну визначеність. Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність — це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на проти­лежні сторони і тенденції.

Потім відмінність елементів і тенденцій у про­цесі розвитку перетворюється в протилежності. Протилежності — це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і вза­ємно обумовлюють одна одну.

А відносини між протилежностями називають­ся суперечностями. Суперечності — це системи відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, поро­джуючи кожного разу новий вид живої матерії.

Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неан­тагоністичні.

Внутрішні суперечності — це взаємодія про­тилежностей у системі внутрішніх відносин пред мета (наприклад, соціальні відносини в суспільстві).

Зовнішні суперечності — це взаємодія протилеж­ностей, що належать різним предметам (наприклад, будь-яка система і навколишнє середовище).

Основні суперечності — взаємодія протилеж­ностей, які створюють джерело саморозвитку пред­мета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем (на­приклад, екологічна, енергетична, продовольча тощо).

Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму (наприклад, спожив­ча вартість — вартість в ринкових відносинах).

Антагоністичні суперечності — це взаємодія протилежностей, що мають максимально діамет­ральні тенденції своєї еволюції. Вирішення та­ких суперечностей нерідко здійснюється револю­ційним шляхом, тобто переходом в нову якість. Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціаль­но-класовими спільнотами.

Кожна конкретна суперечність виникає і про­ходить певний шлях. Це не означає, що предмет може бути без суперечностей. Мова йде про ту чи іншу конкретну суперечність. Предмет же може мати інші суперечності. Абсолютно тотожним самому собі предмет не може бути. На певній стадії розвитку окремі сторони досягають такого ступеня суперечностей, що вже не можуть існувати в єд­ності. Наступає момент вирішення суперечностей. Це вирішення відбувається шляхом боротьби. Суперечності не примиряються, а лише долаються.

Подолання суперечностей означає усунення ста­рого і виникнення нового. Дуже важливо для практичної діяльності знати, "зловити" момент вирішення суперечностей.

Боротьба протилежних сил, тенденцій і на­прямків проявляється всюди і в усьому, але ця боротьба в кожному конкретному предметі відбу­вається у властивій йому специфічній формі. Боротьба протилежностей в предметах і явищах виступає як процес, в якому є свої конкретно-істо­ричні стадії розвитку та змін.

Отже, з вищесказаного випливає сутність зако­ну єдності та боротьби протилежностей.

Всім предметам і явищам внутрішньо влас­тиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться в стані єдності та боротьби; боротьба між проти­лежностями обумовлює внутрішнє джерело розвит­ку, веде до зростання суперечностей, які вирішу­ються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.

 

Білет № 25

1. Охарактеризуйте співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості.

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також жити внутрішнім життям. Такі умов



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.032 с.)