Основні підходи до аналізу ікс.

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного. Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації. Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).Основи комунікативного підходу до інформаційного простору відстежуються в роботах Ю. Хабермаса. М. Маклюен у своїх футурологічних роботах демонструє можливість переходу від комунікативного до комунікаційного аспекту дослідження інформаційного простору. Окремі аспекти зачіпають проблематики, що одержують розвиток у статтях Ф.Н. Фурса, Д.В. Ховалиги, Д.Ш. Ткачова. Заслуговує на увагу запропонований авторський підхід до визначення структури політичної комунікації, сформованої за мережним принципом. Її, на думку автора, утворять рівні за статусом учасники комунікативного процесу – політичні Інтернет-комунікатори, комунікаційні канали й технічні способи обміну, виробництва, інформування й здійснення зворотного зв’язку. При цьому політичні сили, не представлені в засобах масової комунікації, фактично виключаються з політичної комунікації, і, отже, громадського життя. Дослідження сучасних політичних змін, пов’язаних з розвитком інформаційно-комунікаційного простору, таких як: формування іміджу держави за допомогою ІКТ, розвиток демократичної політичної культури під впливом ІКТ, політичні функції ЗМІ в інформаційно-комунікаційному просторі України й ряд інших питань вимагають постійного теоретичного й емпіричного відновлення в рамках політичної науки. Системний підхід розглядає комунікацію як систему, в якій присутні: джерело, передавач, канал, одержувач, місце призначення, шум. Комунікація означає, що джерело інформації вибирає бажане повідомлення, передавач кодує повідомлення в сигнали, а одержувач розшифровує сигнали вповідомлення. Успіх інформаційної передачі залежить від здатності точно одержати повідомлення в місці призначення. Проблемами інформаційної передачі є: надмірність (повторення, копіювання інформації); шум (будь-яке спотворення, яке виникає при передачі сигналу від джерела до місця призначення); зворотний зв'язок (коригувальна інформація від одержувача) [10]. На основі цієї теорії були сформульовані теорії комунікації в організаціях, популярні в кінці1960-х – початку 1970-х рр., згідно з якими комунікація представлялась як діяльність, спрямована на виготовлення, передачу та збереження інформації в рамках різних організаційних структур. Технократичні теорії викликали незадоволеність, обумовлену їх механістичністю, як правило, обмежуючою комунікацію точкою зору виробництва, передачі та обробки інформації, а також використовуваних при цьому технічних засобів. Подолання механістичністі формалізовано-технократичного підходу було пов'язано з інтеракційним підходом до дослідження комунікації, значно більшою міроювраховучим роль людини як суб'єкта комунікації. Інтеракційний підхід розглядає комунікацію як взаємодію. У рамках інтеракціонізму склалосябагато теоретико-методологічних напрямів, що розробляються в культурології, психології, соціології, соціальній психології. Ще одним напрямком інтеракційного підходу є напрямок символічного інтеракціонізму (термін запропонував Г. Блумер). Біля його витоків стояв американський філософ, соціолог і соціальний психолог Дж. Мід. Мід заперечував біхевіорістську тезу, згідно з якою поведінка людей – це пасивна реак-ція на стимул. Для символічного інтеракціонізму комунікація – не просто реакція, а суб'єктивнаосмисленість та спрямованість на інших. Взаємодії між людьми розглядаються як безперервний діа-лог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Лише на-давши дії "іншого" якийсь сенс, значення ("символізувавши" його), люди реагують на ці дії. Такимчином, ці реакції, вважав Мід, носять не автоматичний, а осмислений характер символічних дій; явища, яким надається будь-яке значення, стають символами [9]

 

СТРУКТУРА МАСОВОЇ ІКС.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів. Професіональна масова комунікація - це майстерно організоване спілкування у вигляді суспільно-культурної діяльності, учасниками якого є, з одного боку, професіональні мовці (комунікатори, або комуніканти), що чинять згідно з суспільно-етичними нормами, законами держави, вимогами технології організації мовлення й спілкування, і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат), на яку здійснюють уплив професіональні мовці через засоби масової комунікації, що є продуктом професійної масовоінформаційної діяльності у сфері інформаційної індустрії як "інституалізованої форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису". Мáсова комунікáція (англ. Mass communication) — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах: Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа. Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).

Структура масових ІКС

Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у структурі діяльності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

Є цікава думка у Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її - у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі [Зернецька О. В., 7-8]. Це те, про що ми говорили у першій лекції: виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумовлений самою структурою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні - це:

1) виробництво інформації як продукції;

2) використання технічних засобів для виробництва інформації;

3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;

4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.