Матеріально-побутові послуги

Забезпечують матеріальні умови життя населення. Він має галузеві під комплекси: житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін, які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. У містах переважає державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності-третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становитиме близько 90%, а державний – понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя у містах становить 18,7м² загальної площі, а в сільській місцевості 22,6м². Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості – у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмільницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санітарно-курортні центри.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговування населення, що обумовлено його функціональною роллю у відтворювальному процесі. Розвиток і удосконалення побутового обслуговування населення забезпечує покращення умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток на всебічне удосконалення особливості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платний послуг. Галузь об’єднує більш ніж 20 окремих підгалузей. Підприємства побутового обслуговування надають населенню понад 900 видів послуг.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла, ремонт та індивідуальне пошиття одягу і ін.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарообіг визначається обсягом споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Товарообіг роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення – купівельну спроможність. Найвищі показники роздрібного товарообігу на одну людину характерні для м.Києв, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, потрібно також розглянути особливості розвитку в сучасний період громадського харчування, пасажирського транспорту і зв’язку.

Соціально культурні послуги - освіту, охорону здоров’я, культуру та інші галузі потрібно розглянути в ракурсі змін, які зараз проходять в країні в зв’язку з ринковими умовами.

Виробництво товарів народного споживання представлене різними галузями легкої промисловості, а також цілою групою підгалузей машинобудування (радіоелектронна, виробництво телевізорів, легкових автомобілів, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, відеомагнітофонів, мотоциклів, мопедів і ін.), товарів побутової хімії. Сюди відносяться виробництво меблів, музичних інструментів з дерева, засобів захисту рослин і плодових дерев тощо.

Велику групу товарів народного споживання становлять вироби, що належать до продовольчого комплексу – складової частини АПК. Умови і фактори розміщення продовольчого комплексу розглянуті у розділі „Агропромисловий комплекс”. Тому зупинимось на виробництві непродовольчих товарів.

В структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць належить легкій промисловості. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузям легкої промисловості належить провідна роль у підвищенні життєвого рівня населення.

Легка промисловість охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої, промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами.

На текстильну промисловість припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві належить бавовняній промисловості, яка випускає більш 60% всіх тканин, що виробляється в Україні. Найбільш потужні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нікополі (прядильний комбінат), а також у Ново волинську, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростищеві, Радомишлі та Харкові. Основна сировина – бавовна з домішкою синтетичних волокон.

Друге місце в структурі легкої промисловості займає швейна промисловість. Розміщується ця галузь у районах споживання, здебільшого у великих містах. До найбільших підприємств належать фабрики у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві та в інших містах.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну так і синтетичну сировину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, луганську, Донецьку, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Підприємства шкіряної промисловості розміщені у Києві і Василькові (Київська обл..), Харкові, Львові, Бердичеві, Миколаєві.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучно хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства розміщуються у Харкові, Одесі, Львові, Жмеринці, балті (Одеська обл..).

Легка промисловість відноситься до найбільш мобільних галузей господарства, яка в найкоротший строк спроможна при невеликих капіталовкладеннях розширити виробництво, повернути інвестиційні кошти і надати повштох розвитку іншим важливим галузям. Тому розвиток цієї галузі у перспективі має базуватись на впровадженні цілеспрямованої протекціоністської державної політики, спрямованої на інвестовані виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності.

В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва товарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підприємств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

 

Запитання і завдання

1. Значення соціального комплексу для соціального розвитку країни.

2. Структура комплексу.

3. Сучасний стан та особливості розміщення соціально-культурних послуг в Україні.

4. сучасний стан та особливості розміщення матеріально-побутових послуг в Україні.

5. Проблеми і перспективи розвитку соціальної інфраструктури України.

6. Структура комплексу по виробництву товарів народного споживання.

7. Які форми впливають на розміщення галузей комплексу.

8. Розміщення комплексів текстильної промисловості України.

 

Транспортний комплекс

Транспортний комплекс – це територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби суспільного господарства і населення в перевезеннях вантажів і пасажирів. До його складу входить сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання, що забезпечує роботу всіх видів транспорту.

Транспорт – це з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. За функціональними особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський.

Вантажний транспорт – галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названий трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживача, коли від доставлений до споживача. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктури галузей.

Транспорт впливає на собівартість готової продукції: з одного баку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого – доставляє готову продукцію до споживача. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народного – господарських комплексів регіонів, формування ТВК, як локального, так і районно утворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообігу з ними. Вигідне транспортно-географічне положення України на межі Центральної та Східної Європи сприяє розвитку4 транзитних транспортних коридорів та її території.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значним регіональними особливостями галузевої та функціональної структури.

По вантажообігу 1 місце займає залізничний транспорт, далі – трубопровідний, автомобільний, морський, річковий та авіаційний.

Потім потрібно окремо розглянути кожен вид транспорту.

Залізничний транспорт України займає четверте місце у світі за обсягом товарообігу після Росії, США і Канади. Але залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки його виробнича база фізично і морально застаріла. Тому для подальшого розвитку залізничного транспорту потрібно створювати виробничі потужності з випуску пасажирських вагонів, електровозів, електро- і дизель-поїздів, контейнерів міжнародних стандартів, колієремонтних машин і устаткування.

Автомобільний транспорт – це сукупність транспортних засобів, шляхів, технічних засобів (складів, вантажно-розвантажувальних пунктів, вантажних і пасажирських станцій, засобів зв’язку і сигналізації тощо).

Автомобільний транспорт – це найбільш маневрений й ефективний вид транспорту для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт забезпечує функціонування і територіальну організацію всіх галузей народного господарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе місце в економіці України.

Морський транспорт концентрується виключно на півдні України – на узбережжі Чорного і Азовського морів, у так званому Азово-Чорноморському басейні, який через Босфор і Дарданелли має вихід у Світовий океан. Цей вид транспорту є порівняно дешевим; він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії становить близько більше 1000км. Багато є зручних бухт, які сприяли формуванню 18 морських портів.

Річковий транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів переважно внутрішніми водними шляхами. Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування за останні 10 років скоротилися у 1,5 рази і становить 3,2тис.км.

Річковий транспорт поряд з морським є одним з найдешевших, оскільки використовує природні транспортні магістралі – судноплавні річки.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування рідких, газоподібних або твердих продуктів трубами на значні відстані. Трубопровідний транспорт поділяють на магістральний (загального використання) і технологічний. Магістральний об’єднує магістральні нафто-, нафтопродукто-, газопроводи і відводи від них, а також магістральні водоводи, призначені для транспортування води на великі відстані. До технологічного транспорту належать етилено-, вуглепроводи, пневмоконтейнерні лінії тощо.

Велике значення трубопровідного транспорту України полягає в транзиті газу та нафти в країни Західної Європи.

В перспективі Україна повинна розширити кількість країн постачальників газу. Значна роль у цьому відводиться Ірану, який має величезні поклади газу і зацікавлений у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливо будівництво газопроводів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ.

У цілому розвиток транспортного комплексу України має орієнтування на поліпшення якості обслуговування населення за рахунок поповнення і поновлення парку пасажирських вагонів, приміських електро- і дизель-поїздів, автобусів, морських і річкових суден, літаків. Передбачається також впровадження організаційно-технічних заходів щодо забезпечення регулярності руху пасажирського транспорту, оптимізації маршрутної мережі з урахуванням впливу сезонності та режиму роботи підприємств і організацій.

 

Запитання і завдання

1. Роль транспорту в розвитку розміщенні продуктивних сил.

2. Місце і особливості залізничного транспорту в транспортній системі України. Назвіть основні залізниці.

3. Місце і особливості автомобільного транспорту України. Назвіть основні автомобільні шляхи.

4. Основні передумови розвитку водного транспорту України, його роль і місце в економіці України.

5. Роль і місце трубопровідного транспорту в економіці України. Назвіть основні трансконтинентальні газо- і нафтопроводи.

 

Питання для дискусії

1. Науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості територіальної організації в основних міжгалузевих комплексах.

2. Екологічні проблеми розвитку основних міжгалузевих комплексів.

 

Змістовий модуль 2. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.

Тема 2.1. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку.

Ключові слова

Макрорегіоналізаця

Спеціалізація мезо регіонів України

Базові галузі

Регіоналізація

 

Макрорегіоналізація (мікрорайонування) країни здійснюється з урахуванням особливостей історичного розвитку, політико-адміністративного устрою, природних умов, природно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, рівня розвитку і структури господарства на її території.

Поділ території України на економічні райони, які характеризуються соціальною і господарською своєрідністю, відмінностями у внутрішньо регіональних та міжрегіональних зв’язків, дає можливість диференційовано управляти процесами планування і прогнозування розвитку господарства. Регіоналізація сприяє раціональному розвитку кожного регіону, раціональному розміщенню продуктивних сил території, і, в кінцевому підсумку, прискореному регіональному розвитку всієї країни.

В останнє десятиріччя багато вчених (Ф.Д.Застовний, В.А.Поповкін, Б.Я.Панасюк та ін) зробили спроби розробити варіанти схем поділу України на економічні регіони. Вони суттєво відрізняються за чисельністю, межами та назвами регіонів. У сучасних умовах назріла потреба не обмежуватись економічним районуванням. Оскільки зв’язки між економічними і соціальними процесами безпосередні і нерозривні, потреба соціально-економічна регіоналізація, придатна для застосування багатьох сфер суспільної діяльності.

Господарські комплекси економічних регіонів характеризуються значними відмінностями. За потужністю виробничого потенціалу вони розміщуються в такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, південний, Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони.

Донецький економічний регіон (Донецька та Луганська області). У районі, який складає 8,8/% території і 15,3% населення України, випуск товарів і послуг в економіці становить більш 19%, у тому числі в промисловості 27%.

Регіон має потужну вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природний та економічних передумов. Значний природно-ресурсний потенціал складає 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів – 54,5%, водних – 9,1, земельний – 7,4 і рекреаційних – 10,5% (у грошовому вимірі). Трудоресурсний потенціал складає 15,1, а виробничий – 17,7% у країні.

У Донецькому районі, як і в інших, процеси реформування економіки йдуть дуже повільно. При тому, що тут і зараз, після суттєвого спаду виробництва, виробляється 30% промислової продукції країни та 26,6% її експорту, кількість приватизованих об'єктів від загальноукраїнського показника складає лише 17%. Невеликі, порівняно з потребами в них, і обсяги капіталовкладень у район (18%) та іноземних інвестицій (12%). Маючи чи не найбільш складні соціальні, економічні та екологічні проблеми розвитку, Донецький район виступає донором та віддає в бюджет близько 11% усіх податконадходжень в Україні.

Більше 75% продукції припадає на базові галузі: паливно-енергетичну, металургійну, металомістке машинобудування, коксохімію і хімію. Це єдиний район країни, у структурі промисловості якого частка паливної галузі (20% продукції) вища, ніж машинобудування. У кам'яновугільній галузі на початку 90-х років працювало 21 об'єднання, понад 20 шахт і 59 збагачувальних фабрик. Багато шахт практично відпрацьовані. Вугледобування ведеться на економічно неефективних великих глибинах. Більшість шахт потребує технічного переоснащення. Ллє і зараз Донбас - найбільша після Сілезії вугільна база Європи (не враховуючи Росії).

Тут знаходиться близько 30% електростанцій України. Енергетика працює на місцевому вугіллі і привізному мазуті та газі. На базі декількох потужних ГРЕС і багатьох ТЕС створене найбільше в країні енергооб'єднання "Донбас"

На місцевому коксовому вугіллі та рудній сировині Промислового Придніпров'я в Донецькому районі розвивається чорна металургія. За обсягом товарної продукції-це провідна галузь промисловості (25% її товарної продукції). Тут виробляється 30% металургійної продукції України. Економічний район займає друге місце в Україні за цим показником. У територіальній організації цієї галузі сформувався великий Донецький металургійний район з основними центрами - Донецьк, Макіївка, Маріуполь і декілька територіально розрізнених центрів. Найбільший з них - місто Маріуполь. Металургія району – важливе джерело експортного сектора України.

Машинобудування займає третє місце в структурі промисловості. У районі виробляється близько 15% товарної продукції цієї галузі країни. Тут переважає важке, металомістке машинобудування.

До провідних галузей промисловості Донецького району належать також коксохімія і хімія. Коксохімія працює на відходах чорної металургії і дає більше, ніж 50 % продукції коксової галузі України. Хімія включає гірничо-хімічну, яка працює на місцевій сировині - кам'яній солі, газовому вугіллі, вапні і т.д.

Аграрний сектор економіки Донецького регіону не дуже розвинений. Це зумовлено відчуженням значних земельних площ з метою несільськогосподарського використання, за низьких темпів рекультивації земель, нераціональним використанням вторинних ресурсів.

Подальший соціально-економічний розвиток району пов'язаний з вирішенням дуже багатьох проблем. Найневідкладнішими є екологічні. Поліпшення екологічної ситуації, стан природного середовища потребують здійснення широкої екологізації виробництва, а не окремих косметичних заходів. Важливим у цьому плані є підвищення частки наукоємних галузей, упровадження ресурсо- та енергомістких, маловідходних технологій, оновлення основних фондів, розвиток екологічної інфраструктури. Така структурно-технологічна перебудова промисловості підвищить і її економічну ефективність. З нею пов'язано і виникнення гострих соціальних проблем. Закриття нерентабельних шахт та інших підприємств потребує створення нових робочих місць, перепрофілювання багатьох виробництв. Переважання галузей важкої промисловості дуже ускладнює процеси приватизації у регіоні, можливість інвестування трансформаційних процесів у промисловості. Особлива проблема - використання величезних мас відходів, які містять у собі чимало цінних компонентів. Для збалансованості споживчого ринку надзвичайно важливим є поліпшення якості та асортименту продукції, яка виробляється в регіоні. Напружений водогосподарський баланс району потребує покращення водозабезпечення населення і скорочення водоспоживання у промисловості.

Придніпровський економічний регіон. (Дніпропетровська, запорізька та Кіровоградська області).

Район витягнутий у широтному напрямку і лежить по обидва боки річки Дніпро, яка поділяє його на Правобережжя і Лівобережжя. Площа району становить 83,7 тис. км (13,6% площі України), населення – 6,5 млн. чол. (близько 13,8% загальноукраїнського показника).

Тут знаходиться 17,9% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: мінерально-сировинних ресурсів – 30,6%, водних – 12,7, земельних – 14,4 і рекреаційних – 9,8%. Структура ресурсів характеризується значною перевагою мінерально-сировинних і земельних ресурсів.

Виробничий потенціал району складає 17,9, трудові ресурси – 13,9 загальнодержавного рівня. Обсяг випуску товарі і послуг складає в економіці 18,6%, у тому числі в промисловості – 24%.

Придніпровський економічний регіон – це промислово-аграрний регіон, де промисловість значно переважає над сільським господарством (6:1).

Регіон має значний природно-ресурсний потенціал.

Особливо широко представлена металургійна сировина - це залізна руда Криворізького басейну (Дніпропетровська область) і Білозерської групи родовищ (Запорізька область). У районі міст Нікополь і Токмак зосереджено близько 80% запасів марганцевих руд колишнього Союзу. У Побужжі (по річці Південний Буг) розміщені родовища нікелю. Є ресурси титану та бокситів. Відомі великі запаси допоміжної металургійної сировини: вогнетривких глин, флюсових вапняків, доломіту. Розробка залізорудної і марганцевої сировини є традиційною для району. Вона почалась з кінця минулого століття. Широко освоюються великі, запаси графіту, титану, а також нікелю, різноманітних будівельних матеріалів.

Велику роль у районі відіграють земельні ресурси. Тут, як і в інших степових районах, велика частка сільськогосподарських угідь та високий (до 75%) рівень їх розораності. У структурі ґрунтів переважають цінні чорноземи. На півдні Запорізької області їх змінюють каштанові, часто солончакові ґрунти.

У районі зосереджено близько 14% трудових ресурсів України. У матеріальному виробництві працює понад 76% усіх зайнятих, у тому числі в промисловості близько 35%, у сільському та лісовому господарстві -20%. Частка зайнятих у невиробничій сфері низька - 22%.

Придніпровський район - один з найбільш індустріально розвинених регіонів України, де виробляється 15% її національного доходу. Він займає третє місце (після Київського та Донецького) за обсягом ВВП (15,6%) та друге - за обсягом промислової продукції (24%), та експорту (27%). Це великий район - донор, частка податконадходжень з якого становить 14% у загальних його обсягах в Україні. За обсягами капіталовкладень (18%) та іноземних інвестицій (більше 10%) він трохи поступається Донецькому і значно — Київському. Процеси роздержавлення тут обмежувались до 1997р. переважно, так званою, малою приватизацією, а кількість приватизованих підприємств складає близько 15%.

Основна ланка господарства - промисловість, яка виробляє приблизно 70% сумарної сільськогосподарської та промислової продукції. Характерні риси промисловості - високий рівень диверсифікації галузевої структури, територіального зосередження, досить значний експортний сектор, висока частка добувних галузей. Структура промисловості менш консервативна, ніж у Донбасі. У ній представлені всі основні галузі. При активному розвитку видобувних галузей провідну роль у районі відіграє машинобудування. Цьому сприяла і наявність власної металургійної сировини, і розташування поблизу паливно-енергетичної бази. Базою розвитку машинобудування регіону є металургія. Регіон має перше місце в Україні за обсягом товарної продукції.

Кольорова металургія розвинена менше і працює, в основному, на привізної сировині.

Велику районоутворюючу роль відіграє потужний паливно-енергетичний комплекс. Найважливіша галузь комплексу – енергетика. Її основа – це великі теплові електростанції, атомна електростанція і ГЕС на р.Дніпро.

Важливе значення для району має харчова промисловість. Вона характеризується дуже розгалуженою структурою, бере активну участь у міжрайонному поділі праці, формуванні експорту країни.

Загалом на внутрішній споживчий ринок працює легка промисловість. Вона включає текстильну, швейну, трикотажну, шкіряно-взуттєву галузі. Основні центри знаходяться у великих містах: Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Мелітополі, Кривому Розі та ін.

У сільськогосподарському виробництві всіх областей велику роль відіграє тваринництво. Воно представлене м’ясо-молочним скотарством, свинарством, птахівництвом. На півдні розвивається рибальство, вівчарство. Навколо великих міст сформувались приміські АПК, як правило, молочного і овочевого напряму.

Велику районоутворюючу роль відіграє транспорт. Тут досить активно співіснують і взаємодіють усі його види. У міжрегіональних перевезеннях основна роль належить залізничному транспорту, для великих за обсягом і масових вантажів — річковому.

Основні проблеми щодо територіальної організації продуктивних сил у Придніпровському регіоні пов’язані з удосконаленням галузевої і територіальної структури виробництва. Необхідно здійснити науково-обгрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні розвиватися наукоємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість.

Східний економічний регіон ( Харківська, Полтавська, сумська області).

За площею (13,9% від загальної площі країни) і населенням 5,8 млн.чол. (12,3% загальнодержавної його чисельності) Лівобережне Придніпров'я дещо поступається іншим економічним районам України.

Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-Донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.

Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова.

В цьому районі зосереджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: на мінеральні ресурси припадає 3,9%, водні – 10,0, земельні – 14,6, лісові – 11,3, рекреаційні – 10,7%.

У Лівобережному Придніпров'ї сформувався один з провідних господарських комплексів України. Він характеризується близькими до середніх по країні або трохи вищими показниками економічного розвитку та реформування економіки (за винятком обсягів іноземних інвестицій, які складають 5% від загальноукраїнських). Тут виробляється більше 13% ВВП країни, 11% промислової та 14% сільськогосподарської продукції.

Галузева структура промисловості диверсифікована. У ній переважає переробні галузі. Це єдиний економічний регіон України, в якому на частку машинобудування припадає близько половини усієї товарної продукції.

До галузей, крім машинобудування, належать також паливно-енергетична, харчова, хімічна і легка промисловість.

Майбутнє району, збереження його природи і покращення умов життя населення залежать багато в чому від стратегії подальшого розвитку продуктивних сил, до важливих напрямків якого слід віднести:

- збалансованість соціально-економічного і екологічного розвитку;

- раціональне використання багатого природо-ресурсного потенціалу, підвищення родючості ґрунтів, проведення агрохімічних і лісоекологічних меліорацій;

- підвищення продуктивності суспільної праці, зміцнення у районі виробничого потенціалу на основі впровадження новітніх технологій, значного науково-технічного потенціалу, у тому числі підприємств колишнього військово-промислового комплексу;

- підйом сільської місцевості за рахунок промислового розвитку
малих міст, виробничої і соціальної інфраструктури розвитку малого і середнього бізнесу;

- зміцнення на цій основі демографічного потенціалу району зокрема сільської місцевості.

Центральний економічний регіон ( Київська, Черкаська області, м.Київ).

Район займає 18,8% території тут зосереджено 11,9% населення, 12,3% - трудових ресурсів і 12,6% виробничого потенціалу; обсяг випуску товарів і послуг складає 15,5% обсягу України.

В регіоні зосереджено 7% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі мінеральних ресурсів – 1,1, водних – 6,6, земельних – 9,9, лісових – 8,6, фауністичних – 10,0 і природно-рекреаційних – 9,6%. У регіональній компонентній структурі переважають земельні і природно-рекреаційні ресурси.

Центральний економічний район - це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості і сільського господарства складає 3,4:1,0. В загальнодержавному поділу праці основні галузі економіки регіону:

· неметалоємне, трудомістке машинобудування;

· сільгоспмашинобудування;

· хімічна промисловість;

· харчова і легка промисловість;

· сільське і лісове господарство.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури економіки за 1990 – 2002рр. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. при збільшенні в галузевій структурі частки електроенергетики,хімічної та нафтохімічної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, зменшилась паливна промисловість, металургія, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка промисловість.

Стратегія розвитку, спрямована на економічне зростання, покращення якості життя населення і стану природного середовища визначає й основні напрями розвитку району. Частково вони є загальними для України, частково-специфічними, властивими лише для нього. До основних можна віднести:

- раціональне використання потужного інтегрального потенціалу району, особливо інтелектуального, промислового, науково-технічного. Максимально використовуючи феномен столичності, район має всі можливості для швидкого зростання бізнесової інфраструктури, процесів приватизації, випереджаючого розвитку третинної та четвертинної сфери, активізації зовнішньої промислової функції;

- зростання завдяки розвитку інтенсивних фінансових, економічних і культурних зв'язків із зарубіжжям (ближнім і далеким), посередницьких функцій внутрішньодержавного характеру, розповсюдження науково - технічного та культурного впливу на інші регіони України. Особливо важливим зараз є утвердження функції столичності М.Києва при підвищенні рейтингу таких регіональних центрів, як Львів, Одеса, Харків та ін, що є основним ядром просторово-управлінської структури України, центрами росту всього її соціально-економічного простору;

- структурно-технологічну трансформацію господарства із загальними макрозрушеннями у співвідношенні виробничої і невиробничої сфер на користь останньої. Дуже важливою є структурна перебудова промисловості на основі випереджаючих темпів росту наукоємних галузей, виробництва предметів широкого вжитку;

- забезпечення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому і внутрішньому ринку за рахунок впровадження новітніх технологій, зниження їх енергоємності, підвищення якості продукції, сучасного інформаційно-комунікаційного забезпечення.

 

Південний економічний регіон (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Площа становить 113тис.км (близько19% території України). Розташовано регіон на півдні і південному заході України. Населення складає 7,5 млн.чол (15%), національний доход – 13%. У ньому виробляється 8% промисловості та 14% сільськогосподарської продукції країни, близько 10,8% її експорту.

У регіоні зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни, зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять – 2,8%, водні – 22,2, земельні – 20, лісові – 4,7, фауністичні – 20,5 і природно-рекреаційні - 27,4%. В регіоні зосереджено 15,5% трудових ресурсів і 14,6% виробничого потенціалу країни.

Південний економічний регіон – це промислово-аграрний регіон, де співвідношення промисловості і сільського господарства складає 2,1:1,0.

Основні риси: винятково сприятливе геополітичне положення, значно нижчий, ніж в інших регіонах країни, рівень господарського освоєння території, крім прибережної зони; високий рівень сільськогосподарського освоєння; досить потужний, але однобокий природно-ресурсний потенціал; невисоке забезпечення трудовими ресурсами; розріджена система поселень; густота транспортної мережи – нижче за середньої; розвиненість промисловості слабка, дуже нерівномірне розміщення продуктивних сил і висока концентрація у прибережній зоні, складна екологічна ситуація.

У територіальному поділі праці економічний макрорайон представлений промисловою продукцією (машинобудування-судна, верстати, обладнання для АПК, кіноапаратура; хімія — бром, кальцинована сода, двуокис титану, лаки, фарби; промисловість будівельних матеріалів). Провідне місце в ланці спеціалізації займає високотоварний АПК, який поставляє на зовнішній ринок зерно, соняшник, плодоовочеконсервну та рибну продукцію, виноград, ефірну олію, тютюнові вироби, коньяк тощо.

Причорноморське положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному та міжнародному поділі праці. Це, перш за все: 1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти; 2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування; 3) пов'язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.