Для підготовки до іспиту з дисципліни

«Регіональна економіка»

(модуль «Регіональна економіка»)

1. Місце і роль «Регіональної економіки» в системі економічних дисциплін.

2. Предмет і об’єкт дослідження «Регіональної економіки».

3. Понятійний апарат курсу, зміст основних економічних категорій, їх об’єктивний характер.

4. Методологічні основи науки «Регіональна економіка».

5. Актуальні проблеми і завдання курсу «Регіональна економіка».

6. Сутність економічного закону і закономірності, їх об’єктивний характер.

7. Загальносистемні закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку економічних регіонів.

8. Глобалізація і регіоналізація як світова закономірність розвитку економіки регіонів.

9. Національні особливості регіоналізація та глобалізації в Україні.

10. Основні принципи розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів.

11. Основні фактори та умови розміщення продуктивних сил, їх вплив на формування економіки регіонів.

12. Аналіз класичних теорій розміщення виробництва.

13. Наукові методи дослідження розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

14. Сутність економічного регіону та об’єктивний характер його формування.

15. Основні районоутворюючі принципи та фактори.

16. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

17.Мережа економічних регіонів України.

18. Основні форми регіонального розвитку продуктивних сил в Україні.

19. Суть територіального поділу праці, його об’єктивний характер і види.

20. Вплив територіального поділу праці на ефективність розміщення продуктивних сил в економічних регіонах України.

21. Міжнародний поділ праці, його вплив на формування зовнішньоекономічних зв’язків України.

22. Поняття, цілі та завдання Державної регіональної економічної політики України.

23. Основні принципи державної регіональної економічної політики України.

24. Специфіка проведення регіональної економічної політики в Україні.

25. Етапи та механізм реалізації державної регіональної політики та його складові.

26. Поняття, сутність та структура господарського комплексу України.

27. Структура виробничої сфери, її роль в господарському комплексі.

28. Промисловий комплекс України, його структурні складові і форми територіальної організації.

29. Структура сільського господарства України.

30. Структура невиробничої сфери, її роль в господарському комплексі.

31. Трудоресурсний потенціал – основа сталого розвитку України.

32. Демографічна ситуація і демоекономічне відтворення робочої сили.

33. Соціальна структура населення і трудовий потенціал України.

34. Форми зайнятості населення.

35. Формування регіональних ринків праці.

36. Розселення населення України.

37. Класифікація та економічне оцінювання природних ресурсів.

38. Сутність і принципи використання природно-ресурсного потенціалу території.

39. Мінеральні ресурси галузей промисловості, їх господарська оцінка.

40. Природні ресурси сільськогосподарського виробництва, їх господарська оцінка.

41. Природно-рекреаційні ресурси України.

42. Особливості формування і аналізу міжгалузевих комплексів.

43. Трансформаційна переорієнтація економіки України.

44. Характеристика паливно-енергетичного комплексу.

45. Характеристика металургійного комплексу.

46. Характеристика машинобудівельного комплексу.

47. Характеристика хіміко-лісового комплексу.

48. Характеристика агропромислового комплексу.

49. Характеристика будівельного комплексу.

50. Характеристика соціального комплексу.

51. Характеристика транспортного комплексу.

52. Структурно-динамічні проблеми розвитку продуктивних сил економічних регіонів в трансформаційному періоді.

53. Центральний регіон України – склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

54. Донецький регіон України - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

55. Придніпровський регіон України - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

56. Північно-Східний регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

57. Подільський регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

58. Поліський регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

59. Карпатський регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

60. Причорноморський регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

61. Кримський регіон - склад, спеціалізація, природно-ресурсний і трудоресурсний потенціали, територіальна організація господарства, проблеми і перспективи розвитку.

62. Характеристика економічного розвитку Східного макрорегіону.

63. Характеристика економічного розвитку Західного макрорегіону.

64. Характеристика економічного розвитку Південного макрорегіону.

65. Економічний розвиток Донецької області, проблеми і перспективи.

66. Мікро ТПК Донецької області.

67. Основні форми інтегральних мікрорегіонів, їх характеристика.

68. Основні форми промислових регіонів, їх характеристика.

69. Зовнішньоекономічні зв’язки України – їх становлення в ринкових умовах.

70. Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України.

71. Експортний потенціал України.

72. Транзитний потенціал України та його використання.

73. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.

 

Тлумачний словник

Агломерація міських поселень — зосередження функціонально взаємопов'язаних міських поселень, ядром яких є значене місто, що швидко зростає. Розглядається як локальна система вищого рівня, яка відзначається зближенням і навіть територіальним зрощуванням поселень, що мають стійкі й інтенсивні виробничі, трудові, транспортні та культурно-побутові зв'язки. Термін «агломерація» широко використовують при вивченні процесів урбанізації та розміщення продуктивних сил. За своєю структурою агломерації бувають моноцентричними, біцентричними та поліцентричними. Моноцентричні формуються під впливом значних регіональних центрів обробної промисловості, науки, освіти, культури, охорони здоров'я та транспортних вузлів (на Україні — Київ, Харків, Одеса, Львів). Біцентричні та поліцентричні агломерації виникли в районах інтенсивного розвитку галузей важкої промисловості, зокрема у Донбасі та промисловому Придніпров'ї (Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська).

Агропромисловий комплекс (АПК) — сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробництв, підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське господарство, промисловість по переробці сільськогосподарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільського господарства та несільськогосподарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції, виробниче обслуговування комплексу (ремонт машин, будівництво тощо).

Валова продукція — продукція підприємства, галузі господарства, вироблена за певний час (місяць, рік) у грошовому вираженні.

Валовий внутрішній продукт (ВВП ) — макропоказник економіки, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей виробничої сфери і сфери послуг, вироблена на території країни, у т.ч. і тих підприємств, які належать іноземним власникам.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального місцезнаходження. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП мала.

Депопуляція — зменшення абсолютної кількості населення будь-якої країни чи території внаслідок звуженого його відтворення, при якому чисельність наступних поколінь є меншою від попередніх.

Екологічна політика — політика, спрямована на охорону 1 оздоровлення довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, що забезпечує нормальну життєдіяльність і екологічну безпеку людини.

Економічно активне населення — частина населення, зайнята у виробничій діяльності і сфері послуг.

Екстенсивний шлях розвитку господарства — збільшення обсягів виробництва шляхом будівництва нових підприємств або освоєння нових земель у сільському, лісовому та рибному господарстві.

Інфраструктура виробнича — сукупність галузей, що надають послуги виробничого характеру; частина загальної інфраструктури народного господарства. До складу виробничої інфраструктури відносять вантажний транспорт, що надає послуги матеріальному виробництву; матеріально-технічне постачання, що обслуговує виробничі підприємства; торгівлю, в тій частині, в якій вона продовжує виробничий процес і надає деякі послуги виробничим підприємствам; заготівлі; інженерні комунікації виробничого призначення (електро-, водо-, газо-, теплопостачання, іригаційні споруди); інформаційне обслуговування виробничих підприємств; природоохоронні об'єкти (очисні споруди та ін), що входять до складу підприємств.

Міграція — механічне переміщення людей зі зміною постійного місця проживання на більш чи менш тривалий період. Розрізняють внутрішні і зовнішні міграції. Внутрішні міграції — переселення всередині країни. Зовнішні міграції пов'язані з переміщенням населення між державами. Вони поділяються на міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні,

Міжрайонний поділ праці — один з видів територіального поділу праці, в результаті якого формується спеціалізація економічних районів на основі розвинутого обміну. Розвивається як закономірний процес просторового роз­межування соціально-економічних функцій між великими економічними районами країни і є визначальним фактором формування і функціонування їхніх господарських комплексів, а також територіальної інтеграції господарства. Характеризується насамперед спеціалізацією економічних районів на виробництві певних видів товарів чи послуг, для організації якого склались сприятливі природні, соціально-економічні чи історико-географічні передумови. Зовнішньою ознакою розвинутого міжрайонного поділу праці є наявність міжрайонного обміну, який реалізується за допомогою системи міжрайонних економічних зв'язків.

Міжрайонні економічні зв’язки — процес обміну засобами виробництва і предметами споживання, трудовими, науково-технічними та фінансовими ресурсами між центрами і районами виробництва та споживання на базі транспортної системи. Міжрайонні економічні зв'язки розвиваються на основі, територіального поділу праці, який проявляється в спеціалізації окремих районів на виробництві певних видів продукції.

Мінеральні ресурси — сукупність розвіданих запасів різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Різноманітні мінеральні ресурси є основою взуттєвої промисловості. Найбільше промислове значення для мінерально-сировинної бази мають горючі корисні копалини (кам'яне вугілля, нафта, газ); металеві корисні копалини (залізні, марганцеві, титанові, ртутні руди); металургійна мінеральна сировина (вогнетривкі глини, кварцити, піски формувальні, вапняки флюсові, доломіти); хімічна мінеральна сировина (сірка, калійні та кухонні солі, фарби мінеральні); керамічна мінеральна сировина (піски, каоліни, глини, польові шпати); сировина для виробництва будівельних матеріалів (мергель, крейда, вапняки); кам'яні будівельні матеріали та інш.

Монокультурна спеціалізація — вузька спеціалізація економіки країни на виробництві протягом багатьох років однієї, (наприклад, сільськогосподарської) культури, виготовленої головним чином на експорт.

Народногосподарський комплекс — складна система галузей матеріального виробництва та сфери обслуговування з такими взаємопов'язаними елементами: виробництво, трудові ресурси, сфера обслуговування, природні ресурси. Об'єднує великі групи галузей та види діяльності сфери матеріального виробництва: промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівлю та інші види діяльності сфери матеріального виробництва, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, систему закладів охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки і управління.

Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. Найважливішим завданням виробництва та науки є забезпечення раціонального природокористування.

Природно-ресурсний потенціал (ПРИ) території — сукупна продук­тивність природних ресурсів, яка виражається в їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, рекреаційні.

Природний приріст населення — абсолютна величина різниці між кількістю народжених і померлих за певний проміжок часу.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується планомірно. Підприємства промислового вузлаоб’єднаніміж собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною та соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективніше використання економічних і природних ресурсів, застосування ресурсозберігаючих і безвідходних технологій і в кінцевому результаті — ефективний випуск промислової продукції порівняно з окремо розміщеними підприємствами. Промислові вузли охоплюють один значний або декілька близько розташованих промислових центрів і промислових пунктів у межах локальної системи розселення.

Промисловий пункт — промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому. Розглядається як приклад простого (елементарного) виробничого комплексу. Промислові пункти найчастіше виникають при шахтах, рудниках, металургійних і невеликих машинобудівних заводах.

Промисловий район — складна виробничо-територіальна система, що формується на основі взаємодії підприємств кількох галузей, розмішених в окремих пунктах, центрах, вузлах, які мають чітко виражену індустріальну спеціалізацію. Матеріальною основою промислового району, його каркасом виступають певні цикли взаємопов'язаних груп виробництв. Промислові райони поділяються на галузеві (спеціалізовані) і багатогалузеві (інтегральні). Утворення галузевих промислових районів пов'язане із спорідненістю і територіальною єдністю підприємств переважно однієї групи галузей (райони видобутку вугілля. нафти, газу, виробництва чорних чи кольорових металів та ін.). Якщо на певній території складаються вигідні передумови для розміщення підприємств різних галузей промисловості, які взаємодіють між собою, то у цьому випадку формується багатогалузеве промислове утворення — інтегральний промисловий район.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю; одна з територіальних форм промислово-територіальних комплексів. Промислові центри бувають одногалузеві, малогалузеві, а також багатогалузеві, які в результаті концентрації виробництва поступово стають промисловими вузлами.

Промислово-територіальні комплекси — поєднання на певній території промислових підприємств, взаємопов'язаних економічно (спільним використанням місцевих природних ресурсів, єдністю виробничої і соціальної інфраструктури), а на вищих ступенях розвитку — і технологічно (кооперуванням і комбінуванням виробництва). Територіальними формами промислово-територіальних комплексів є промислові пункти, промислові центри, промислові вузли та промислові райони. Вони є основою формування територіально-виробничих комплексів. Розрізняють інтегральні (багатогалузеві) промислово-територіальні комплекси і комплекси однієї або кількох суміжних галузей промисловості (наприклад, лісопромисловий, вугільно-металургійний, нафтопереробний, або промисловий комплекс Донбасу).

Рекреаційні ресурси — об'єкти та явища природного й антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування, відпочинку і які впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві складові частини: природи}- і соціально-економічну. Природні рекреаційні ресурси — це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральної води, лікувальні грязі тощо. Соціально-економічні рекреаційні ресурси — це культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.

Рекультивація земель — відновлення порушених ландшафтів для надання їм втраченої народногосподарської цінності, забезпечення тривалого і стійкого виконання ними соціально-економічних, екологічних та природоохоронних функцій. Раціональне природокористування на діючих підприємствах, пов'язаних з порушенням ландшафтів, передбачає рекультивацію земель як невід'ємну частину технологічного процесу. Дуже впливовою ланкою цих робіт є встановлення глибини зрізання родючого ґрунту, складування його і повернення на вироблені ділянки з попереднім нанесенням сприятливого для ґрунтоутворення й росту рослин підґрунтя. Невідкладній рекультивації піддягають кар'єри у Донбасі, Кривбасі, Дніпровському буровугільному басейні та ін.

Система розселення — територіальне цілісні поєднання величини і народногосподарського профілю, об'єднані стійкими виробничими та соціально-економічними зв'язками. Виникають на тій або іншій території на відповідній економічній базі і являють собою сукупність функціонально підпорядкованих міст, селищ міського типу і сіл, яка складається в процесі розвитку продуктивних сил. їхньої територіальної організації і створює умови для життя і виробничої діяльності населення. Кожна система розселення формується на базі взаємозв'язків центру системи (як правило, міста) з усією сукупністю її елементів. Розрізняють елементарні (прості) та інтегральні (складні) системи розселення. В межах України сформувались або формуються такі типи територіальних систем розселення: регіональні (міжобласні), обласні, міжрайонні локальні, районні локальні та місцеві локальні.

Територіальна концентрація виробництва - одна з форм територіальної організації виробництва, що характеризується зосередженням промислових і сільськогосподарських підприємств і пов'язаних з ними споруд виробничої інфраструктури на певних ділянках місцевості відповідно до навколишньої території. Виникає в результаті територіального поділу праці під впливом цілеспрямованого або стихійного розміщення виробництва. Зосередження (концентрація) різних обвалів на певній території дає можливість краще використовувати єдині джерела сировини й енергії, природні і трудові ресурси, спільні комунікації (виробничу інфраструктуру) та систему розселення.

Територіальна організація виробництва — система територіального розміщення і розвитку суспільного виробництва, в основі якої лежить тери­торіальний поділ та інтеграція праці. З об'єктивного боку територіальна організація виробництва — це територіальна структура народного господарства, що склалася; з суб'єктивного — процес її регулювання (управління), який здійснюється ринковим механізмом, або державним регулюванням, або мішаним шляхом (планово-ринкова економіка). Матеріальними елементами територіальної організації виробництва є промислові і сільськогосподарські підприємства, будівельно-монтажні організації, індустріальні центри і райони, сільськогосподарські зони, населенні пункти, транспортна мережа, інженерна інфраструктура, територіально-виробничі комплекси, економічні райони. Її регулюючі (планово-управлінські) форми — керівні і плануючі органи держави, наукові і проектні організації, державні плани і програми, ринковий механізм (ціни, кредити).

Для підвищення ефективності територіальної організації виробництва
необхідно реалізувати комплексний підхід до розміщення продуктивних сил,
поєднуючи порайонний розвиток виробництва з галузевим при впровадженні
інтенсифікації економіки, ресурсозберігання, структурної перебудови
господарства.

Територіальна організація суспільства — сукупність просторових зв'язків та структур, що визначають вплив природних та соціальних факторів на життєдіяльність суспільства, зокрема на розселення населення, виробництво і природокористування. Отже, територіальна організація суспільства охоплює територіальну організацію суспільного виробництва, в тому числі територіальний поділ праці, систему розселення, територіальну організацію природокористування, науки і науково-технічної діяльності, адміністративне територіальний поділ, економічне, соціальне та еколого-економічне районування, об'єднаних структурами управління Система територіальної організації суспільства складається історично і зазнає змін на всіх етапах його розвитку Найбільший вплив на неї мають регіональна економічна політика, соціально-демографічні фактори, науково технічний прогрес, екологічна політика В умовах державного суверенітету України пріоритет надається регіональній, соціальній та екологічній політиці

Територіальна структура мінеральних ресурсів — склад і співвідношення розміщених запасів ресурсів в межах певної території (країни, району) і характер я залягання в родовищах Основними формами зосередження родовищ мінеральних ресурсів виступають, зона залягання, район, куш, локальне родовище. Залежно від складу родовища кожне з них може бути моно— або полі компонентними Всі вони виступають складовими системи і називаються територіальної структури мінеральних ресурсів. Комплексне освоєння родовищ корисних копалин с важливою умовою вдосконалення територіальної організації промисловості та формування промислових комплексів.

Територіальна структура промисловості — склад і співвідношення взаємо розміщених та певним чином поєднаних територіальних елементів, форм зосередження промислових підприємств — промислових центрів, вузлів, промислових районів та інших територіальних утворень виробничої і соціальної інфраструктури, пов'язаних із промисловим виробництвом. Розрізняють територіально-галузеву структуру промисловості (галузеві центри, райони, зони) та інтегрально просторову, яка утворюється певними сукупностями промислових підприємств та інших об'єктів не однієї, а кількох галузей різного ступеня концентрації і комплексності. До інтегрально-просторової структури належать промислові пункти і центри, промислові вузли і райони, а також промислові агломерації Останні являють собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді промислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно невеликій території з високою концентрацією виробництва і населення. Промислову агломерацію відрізняють від міської, що є груповою формою розселення.

Технополіс — місто науки і техніки, де найбільш ефективно поєднуються фундаментальні і прикладні наукові дослідження з виробництвом, у першу чергу - наукомістким.

Урбанізація — соціально-економічний процес, що проявляється у зростанні міських поселень, концентрації в них населення (особливо у великих містах), у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Алаев З.Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. – М.: мысль, 1983. – 350с.

2. Атлас Донецкой области. – М.: ГУГК, 1983. – 52л.

3. Атлас Украины. – К.: НВП Картография, 1996. – 32л.

4. Бейдик О.О., Бадун М.М. Географія. – К.: Либідь, 1995. – 304с.

5. Батурин В.Л., Мазуров Ю.Л. Географическая основа управления: Учебное пособие. – М.: Дело, 2000. – 288с.

6. Білоус О.Г. Глобалізація і національна стратегія України: Науково-методичний посібник. – К.: “Броди-Просвіта”, 2001. – 301с.

7. Близнюк А.М. Региональные проблемы экономики Украины (на примере Донецкой области): Монография. – Донецк, 2001. – 86с.

8. Влияние условий и факторов на эффективное размещение производства. _ Минск, 1986.

9. Географічна енциклопедія. / Відп.ред. О.М.Маринич. – К.: УРЕ – 1989. – 1т., 1990-2т., 1993-3т.

10. Герасимчук З. Класифікація соціально-проблемних територій та напрямків формування у них політики сталого розвитку. // Регіональна економіка. – 2001. - №2. – С.77-84.

11. Герасимчук З. Комплексная оценка уровня устойчивого развития регионов Украины. // Экономика Украины. – 2002. – №2. – С.34-43.

12. Глобалізація і безпека розвитку. Монографія. / Білоус О.Г. та ін. – К.:КНЕУ, 2001. – 733с.

13. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К.: Либідь, 1996.

14. Голуб А.А., Струкова Е.В. Экономика природных ресурсов. Учебное пособие. –М.: Аспект-пресс, 1999. – 319с.

15. Горленко І.О. Тарангул Л.Л. економічні райони України. – К.: Укр.фінансово-економічний інститут, 1999. – 205с.

16. Данилов-Данильян В.И. Экономический вызов и устойчивое развитие: Учебное пособие для вузов. – М.: Прогресс, 2000. – 416с.

17. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. – К.: Наукова думка, 1994. – 128с.

18. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України. підручник. – К.: Кондар, 2004. – 296с.

19. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: Світ, 1994 – 470с.

20. Изард И. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах. – М.: Прогресс, 1986. – 643с.

21. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). - К.:ЄУФС, МіБ, 2002. – 216с.

22. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування. – К.:УфіМБ. 1996. – 659с.

23. Іщук С.І. Географія промислових комплексів. – К.:Віпол, 1993. – 133с.

24. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України. навч.посібник.. – К.: УНД, 2006. – 728с.

25. Ковтун В.В., Степанено А.Б. Города Украины: экономико-географический справочник. _ К.: Высшая школа, 1990. – 277с.

26. Колодко Г. Глобализация и сближение уровне экономического решения: от спада к росту в странах с переходной экономикой. // Вопросы экономики. – 2000. - №10. – С.4-26.

27. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Навч.посібник. –К.:ЦНЛ, 2006. – 325с.

28. лось В. О. Понятие «устойчивое развитие». // Консульт.директиви. 2000. - №11. – С.2-14.

29. Луцишин З. Стратегія економічної України в умовах фінансової глобалізації. // Зовнішня торгівля. – 1999. - №3-4. – С.128-131.

30. Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка: навч.посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – С.638

31. Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка: навч.посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С.562

32. Масловская Л. Региональные аспекты трансформация природопользования в контексте устойчивого развития. // Экономика Украины. 2002. - №2. С.64-69.

33. Марчук Э. Украина: новая парадигма процесса. – аналитические исследования. – К.: Аваллон, 201. – 224с.

34. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2001. – 152с.

35. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основними теоріями. – К.:Знания, 1998. – 415с.

36. Письмак В. Тенденції і глобалізація. // Економіст. – 2001. №1. – С.67-70.

37. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод, посібник. / С.І.Дорогунцов, Ю.І.Питюренко, Я.Б.Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. 346с.

38. Розміщення продуктивних сил України. / за ред. Є.П.Качана. – К.Юридична книга, 2001. – 552с.

39. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. В.В.Ковалевський. О.Л.Михайлик, В.Ф.Семенов та ін. – К.: Знання. 2005. – 350с.

40. Регіональна економіка: навч.посібник./ За ред.. Я.Б.Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2008. – 444с.

41. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А.Заяць, Ю.І.Пітюренко та ін., За заг. Ред..д-ра екон.наук проф., ч-л., кор. НАН України С.І.Дорогунцова. – К.:КНЕУ, 2008., 992с.

42. Сазонець І.Л., Джинджаян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 320с.

43. Соколенко С.И. Глобальные решения ХХІ столетия. – К.:Логос, 1998. – 568с.

44. Соціально-економічна географія. / Під ред. О.І.Шаблія. – Львів: Світ, 2000.

45. Статистичний щорічник України за 2005 р. – К.: Статистика, 2006. – 576с.

46. Стеченко Д.М. розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.: Вікар, 2002. – 374с.

47. Стратегія економічного розвитку України: Наук.зб. – Вип. 6. – К.: КНЕУ, 2001. – 484с.

48. Суховірський Б.І. Регіональна стратегія економічного розвитку України (Теоретичні та прикладні основи геоекономіки): Монографія. – К.: КНЕУ, 2000. – 154с.

49. Україна у цифрах у 2004 році: Короткий статистичний довідник. – К.: Держвидав.України, 2005. – 264с.

50. Топчієв О.Г. Теоретичні основи регіональної економіки. Навч. посібник. – К.: Вид-во УАДУ, 1997. – 140с.

51. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил/С.І.Дорогунцов, Б.М. Данилишин, Л.Г.Чернюк та ін. – К.:РВПС України НАН України, 1998. – Т.1 – 163с.

52. Філіпченко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. К.: Знанн. – 2000. – с.80-96.

53. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України. Навч.посіб. – К.:ЦУЛ, 2002. – 470с.

54. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. економіка та розвит регіонів (областей) України. – К.: ЦУЛ, 2002. – 644с.

55. Щербіна Н.М., Александрова Г.М. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Друга частина – “Регіональна економіка”: Навч.-посібник. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2004. – 94с.

56. Щербіна Н.М., Попова І.В. Розміщення продуктивних сил. – Донецьк: ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2002. – 189с.

57. Регіональна економіка [текст]: навч. посіб. для самост. дист.вивч. дисц. для студ. спец. 6.050104 заоч. скор. форми навчання /Н. М. Щербіна, О. В. Ягодзинська.; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім.М. Туган-Барановського, Каф. інвест.менедж. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. –с.108

58. Статистичний щорічник України. – К.:Консультант, 2008

 

 

(тема 2.1) Додаток 1.