Національний авіаційний університет

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий Інститут економіки та менеджменту

 

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

 

 

«Облік міжнародних операцій»

 

для студентів 5 курсу

 

8.03050301 «Міжнародна економіка»

 

Теоретична частина

Контрольна робота включає теоретичну частину, яка обирається відповідно до останньої цифри у номері групи студента з наступних тем:

1. Зовнішньоекономічні контракти та особливості відображення інформації в системі бухгалтерського обліку.

2. Облік валютно-фінансових операцій.

3. Посередницький експорт: облік та оподаткування.

4. Розрахунки у ЗЕД-операціях: валютний контроль.

5. Облік іноземної валюти.

6. Особливості обліку закордонних відряджень.

7. Посередництво у ЗЕД.

8. Особливості обліку валютних кредитів.

9. Особливості розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності.

10. Обмеження при здійсненні ЗЕД.

 

 

Облік валютно-фінансових операцій

 

 

В зовнішньоекономічній діяльності розрізняють близькі за значенням поняття "операції з валютними цінностями" та "операції в іноземній валюті".

 

Валютніресурси (цінності) - це грошові активи підприємств, у складі яких існують:

 

- інвалюта, що враховується на валютному рахунку й інших грошових рахунках;

 

- інвалюта, що враховується у формі зобов'язань і на фондових рахунках;

 

- цінні папери (акції, облігації, чеки, векселя), оцінка яких здійснена в інвалюті;

 

- дорогоцінні метали (золото, срібло, платина тощо). Операції з валютними цінностями - це такі операції, об'єктом яких виступає іноземна валюта у вигляді американських доларів, євро тощо.

 

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10.02.1993 р. № 15-93, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що розташовані:

 

- на території України;

 

- за межами території України, крім випадків, передбачених законодавством України.

 

Також резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з валютними цінностями з урахуванням обмежень, встановлених Декретом №15-93 та іншими актами України з питань валютного законодавства.

 

Операціями в іноземній валюті вважаються господарські операції, вартість яких виражена в іноземній валюті, або господарські операції, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

 

Валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, монет, що перебувають в обороті і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обороту або такі, що вилучаються із нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обороті.

 

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, монет, казначейських квитків, що перебувають в обороті і є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обороту або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обороті.

 

Банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів у злитках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, виготовлені з дорогоцінних металів.

 

На території України іноземна валюта класифікується у такий спосіб:

 

1 група - ВКВ - вільно конвертована валюта, що широко використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях і продається на головних валютних ринках світу.

 

Ця валюта має повну зовнішню і внутрішню обіговість, вона вільно і необмежене обмінюється на іншу іноземну і національну валюту.

 

2 група - валюта, що широко не використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях і не продається на головних світових валютних ринках

 

 

До третьої групи належать валюти держав, які не не ратифікували статтю 8 Статуту МВФ. Курси з цих валют встановлюються Національним банком України тільки за окремими валютами.

 

До цієї групи відносять національні валюти, що функціонують у межах країн і є засобом платежу за товари, послуги та інші розрахунки - якщо це обумовлено договором.

 

Особливим видом валюти є валюта клірингу. Це умовно прийнята грошова одиниця, яка використовується для клірингових розрахунків.

 

Кліринг - це форма міжнародних безготівкових розрахунків, за якої заборгованості країн один одному погашаються взаємними зустрічними платіжними зобов'язаннями (чеками, переказами та ін.). Таким чином, відбувається розрахунок шляхом заліку взаємних вимог, зобов'язань без оплати готівкою.

 

Валюта клірингу функціонує, як правило, у вигляді відображення бухгалтерських записів на банківських рахунках.

 

У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, за допомогою якого здійснюється велика частина міжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни на багато товарів, сировину, паливо, значну частину готових виробів, а також тарифів за різні види послуг.

 

Крім того, у міжнародних розрахунках використовуються особливі розрахункові одиниці СПЗ, ЄВРО.

 

ЄВРО - єдина колективна валюта, введена з 1.01.99 року для членів Європейської спільноти.

 

СПЗ - спеціальні права запозичення, що емітуються МВФ для безготівкових записів на рахунках у межах цього Фонду і використовуються в операціях центральних банків і фондів.

 

Для правильної організації обігу валютних ресурсів необхідна реальна їх оцінка, що дозволяє різну валюту враховувати в суміжному еквіваленті.

 

Визначення балансової вартості іноземної валюти може відбуватися за наступними способами:

 

- якщо інвалюта отримана як виторг, то її балансова вартість визначається за курсом НБУ, який діяв на дату її одержання;

 

- якщо інвалюта самостійно придбана підприємством за іншу інвалюту, то її балансова вартість дорівнює балансовій вартості проданої інвалюти;

 

- якщо інвалюта самостійно придбана підприємством за гривні, то її балансова вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв 'язку з такою операцією (без обліку комісійних чи вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні операції);

 

- якщо інвалюта надійшла на валютний рахунок у попередньому податковому періоді, то для поточного податкового періоду її балансова вартість визначається за курсом НБУ, що діяв на останній робочий день попереднього звітного періоду.

 

Реальна оцінка валютних ресурсів залежить від коливання валютно го курсу.

 

Офіційний курс національної грошової одиниці встановлюється НБУ на підставі результатів торгів валютними цінностями на між-банківській валютній біржі.

 

Офіційний курс національної грошової одиниці використовується при здійсненні:

 

- купівлі та продажу іноземної валюти;

 

- бухгалтерського обліку всіх операцій, відображених в інвалюті;

 

- розрахунків з бюджетом;

 

- планування та аналізу зовнішньоекономічної діяльності;

 

- ціноутворення;

 

- складання оперативної, бухгалтерської і статистичної звітності;

 

- міждержавних розрахунків.

 

Офіційний курс використовують усі резиденти і нерезиденти, які проводять діяльність на території України, незалежно від форм власності і господарювання та видів здійснених операцій.

 

Установлення валютного курсу на біржі називається котируванням валют. Котирування валют існує двох видів:

 

- пряме - валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через національну валюту;

 

- непряме - за одиницю береться національна валюта, курс якої виражається у визначеній кількості іноземних грошових одиниць.

 

Котирування валют для торгово-промислової клієнтури зазвичай базується на крос-курсі - співвідношенні між двома валютами, що випливає з їх курсу стосовно до третьої валюти (як правило, до долара).

 

Облік іноземної валюти

 

План рахунків бухгалтерського обліку банків України забезпечує мультивалютний облік операцій банків. Це означає, що виникнення вимог (активу) або зобов'язань (пасиву) в іноземній валюті відображатиметься на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи пасиву. Водночас банки можуть проводити розрахунки в багатьох валютах іноземних держав. Але мультивалютність в обліку поширюються тільки на рахунки 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 9-го класів. Облік на рахунках 5-го, 6-го, 7-го класів ведеться тільки в національній валюті.

 

Аналітичний облік грошових коштів в іноземній валюті здійснюється у двох оцінках: в іноземній валюті за номінальною вартістю та в національній валюті України за офіційним курсом.

 

У синтетичному обліку операції з іноземною валютою відображаються лише в національній валюті України.

 

Унаслідок здійснення валютних операцій в комерційному банку постійно змінюється співвідношення залишків на рахунках в іноземній валюті, які формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов'язань за незавершеними операціями). Це співвідношення називають валютною позицією банку. Якщо сума всіх рахунків у конкретній валюті балансується, маємо закриту валютну позицію. Різниця між залишками коштів у іноземній валюті, що формують активи та пасиви у відповідних валютах, забезпечує відкриту валютну позицію. Саме така ситуація не виключає можливості отримати додаткові прибутки або зазнати додаткових збитків у разі зміни обмінних курсів валют.

 

До операцій банку, що впливають на величину відкритої валютної позиції, належать:

 

— купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому і.'ислі строкові операції, за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

 

— нарахування, отримання, сплата іноземної валюти у вигляді доходів та витрат;

 

— надходження коштів в іноземній валюті до статутного капіталу;

 

— погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

 

— формування резервів в іноземній валюті за рахунок витрат;

 

— купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

 

— інші обмінні операції з іноземною валютою.

 

Не впливають на величину відкритої валютної позиції операції в іноземній валюті, які здійснюються в тій самій валюті.

 

Зв'язок між операціями в іноземній та національній валютах здійснюється за допомогою рахунків групи:

 

380 "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів";

 

3800 АП "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів";

 

3801 АП (контррахунок) "Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів".

 

 

Рахунки валютної позиції та її еквівалента відображають позицію банку у відповідній валюті та вартість валюти, перераховану в гривні. Рахунок 3800 відкривається за кодами валют в іноземній валюті та в гривнях, а рахунок 3801 — лише в гривнях, аналітичний облік ведеться за видами валют.

 

У разі здійснення обмінних операцій кінцевим результатом є проведення операцій за дебетом рахунку в одній валюті та кредитом — в іншій.

 

Під час відображення обмінних операцій із готівковою іноземною валютою за балансовими рахунками використовуються курси:

 

а) за офіційним валютним курсом на дату валютування (дата здійснення операції) відображається іноземна валюта в подвійній оцінці — за номіналом та в гривневому еквіваленті;

 

б) за ринковим курсом гривні відображаються в разі купівлі-продажу іноземної валюти за гривні.

 

Переоцінювання (перерахунок гривневого еквівалента залишків іноземної валюти) усіх монетарних статей в іноземній валюті здійснюється під час кожної зміни офіційного валютного курсу. Курсова різниця від переоцінювання грошових коштів та інших монетарних статей в іноземній валюті зараховується на рахунок № 6204 АП "Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами". Позабалансова позиція банку за іноземною валютою обліковується за рахунком № 9920 АП "Позабалансова позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами".

 

З метою формування управлінської звітності банк може вести окремо облік реалізованого результату за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти.

 

Реалізований результат за операціями купівлі-продажу іноземної валюти визначається як різниця між вартістю продажу іноземної валюти та вартістю її купівлі за одним із таких методів:

 

а) "перший прийшов, перший пішов" (FIFO). Щоб визначити дохід банку від купівлі-продажу іноземної валюти, сума реалізованої іноземної валюти множиться на різницю між курсом продажу, та курсами, за якими були придбані перші суми іноземних валют;

 

б) метод середньозваженої. Щоб визначити дохід банку від купівлі-продажу іноземної валюти, сума реалізованої валюти множиться на різницю між курсом продажу та середньозваженим курсом, за яким вона була придбана;

 

в) "останній прийшов, перший пішов" (LIFO). Щоб визначити дохід банку від купівлі-продажу іноземної валюти, сума реалізованої іноземної валюти множиться на різницю між курсом продажу та курсами, за якими були придбані останні суми іноземної валюти.

 

Метод розрахунку реалізованого результату визначається політикою банку з управлінського обліку і може змінюватися, якщо це приведе до більш достовірного відображення результату обмінних операцій банку або на вимогу Національного банку України щодо обліку іноземної валюти.

 

Реалізований результат обліковується на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку № 6204 АП "Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами".

 

 

Посередництво у ЗЕД

 

Посередники - це фізичні особи та фірми, які сприяють обігу товарів і послуг на внутрішніх та зовнішніх ринках. Посередниками є юридичні або фізичні особи, які знаходяться поміж іншими контрагентами комерційної діяльності і виконують функцію їх зведення один з одним для обміну товарами, послугами, інформацією. Контрагентами, як правило, виступають виробники товарів, гуртові і роздрібні споживачі. Посередницька діяльність інтегрує в собі численні функції і задачі, реалізація яких багато в чому забезпечує товарний обіг, а саме:

1) планування обсягів закупівлі та її організації, оскільки посереднику важливо визначити, що купити, в кого саме, в якій кількості, за якої ціни, в який час;

2) організацію перепродажу придбаних товарів з метою отримання запланованого обсягу прибутку;

3) пошук і вибір найкращого партнера серед виробників (постачальників) і покупців для здійснення угоди;

4) організацію і здійснення товаропросування і процесу торгівлі з врахуванням забезпечення ефективності угод;

5) прогнозування і постійний моніторинг ринкових змін і активне використання сукупних чинників, які впливають на максимальне задоволення запитів споживачів і одержання доходу з врахуванням інтересів партнерів;

6) виконання широкого кола послугу царині підготовки комерційної інформації, організації сервісу при кінцевому споживанні товарів, а також щодо використання транспортних засобів, забезпечення фінансових, страхових та інших численних операцій в системі товаропросування.

Посередництво, будучи одним з видів господарської, економічної діяльності, вимагає для здійснення своєї діяльності залучення певних ресурсів: природних, трудових, основних засобів, інформаційних, фінансових. Крім цього необхідні також певні умови і чинники. Умовами здійснення посередницької діяльності є наявність засад ринкової економіки і відсутність загроз економічній безпеці країни. Посередництво є складовою виробничого, сервісного, торговельного, фінансового підприємництва і тому можна виокремити посередництво у таких сферах: виробничо-сервісній, торговельній, фінансово-кредитній.

Основними сферами підприємницької діяльності посередницьких організацій є наступні:

1) виробничо-сервісні - процеси, пов'язані з безпосереднім рухом вантажів до власних складів, забезпеченням їх зберігання, транспортуванням до покупця, фасуванням, підсортуванням, пакуванням, після продажним обслуговуванням тощо;

2) комерційні (торговельні за суттю) - це процеси, які пов'язані зі зміною форм власності, тобто з купівлею-продажем товарів. До комерційних процесів слід також віднести ті, які сприяють нормальному функціонуванню торговельного механізму, а саме: організацію маркетингових досліджень, оцінку кон'юнктури ринку, основних конкурентів, формування дійової реклами, ціноутворення тощо, тобто усе те, що відноситься до маркетингової діяльності.

Види посередницьких послуг. Посередницькі послуги поділяються на:

1) технологічні (збереження, підсортування, фасування, упакування, маркірування, експедирування);

2) комерційні (реклама, інформація, торгово-посередницькі, комісійні);

3) організаційні (консультації по формуванню асортименту, якості, організації продажу, маркетингу).

Посередники спричинюють угоди: купівлі-продажу, поставки, підряду, розвитку орендних та лізингових операцій, забезпечення виробничої та збутової кооперації, надання страхових, транспортних, побутових та інших послуг.

За даними міжнародних джерел 75-80% світового обороту товарів та послуг здійснюється за участю посередників.

Будь-яка посередницька діяльність здійснюється в основному з метою отримання прибутку і таким чином вона носить комерційний характер.

За визначенням Ф. Котлера, «посередники — це фірми, які допомагають компанії в просуванні, збуті і розповсюдженні її товарів серед клієнтури».

Таким чином, до посередників належать:

1) торгові посередники;

2) організатори переміщення товарів (експедитори, митні брокери, власники транзитно-перевалочних складів, в тому числі складів тимчасового зберігання і митних ліцензійних складів);

3) агентства з надання маркетингових послуг (маркетингові та інформаційно-комерційні центри, рекламні агентства);

4) кредитно-фінансові організації (банки, фондові і валютні біржі, брокери цих бірж, інвестиційні компанії, лізингові фірми і компанії, страхові агенти і брокери).

До торгових посередників належать:

1) підприємства оптової торгівлі з повним і обмеженим циклами обслуговування (з правом власності на товари);

2) посередницькі структури, які не мають права власності на товари (агенти, оптовики-консигнатори, комісіонери, брокери тощо);

3) організатори оптового обороту (товарні біржі, виставки та ярмарки, аукціони, оптові продовольчі ринки);

4) підприємства роздрібної торгівлі.

Підприємства оптової торгівлі, організатори оптового обороту і підприємства роздрібної торгівлі розглядатимуться в наступних розділах навчального посібника. В цьому ж розділі ми розглянемо особливості посередницьких структур, які не мають права власності на товари. Вони працюють за винагороду в відсотках до обсягу реалізації або отримують плату за іншими схемами.

Агент — це особа, яка діє від імені та в інтересах виробника чи покупця (споживача). Агент не бере на себе право власності на товари. Головна його функція — це сприяння процесу купівлі-продажу.

Розрізняють такі типи агентів:

• агенти виробників — представляють інтереси двох або кількох виробників товарів;

• повноважні агенти зі збуту (збутові агенти) — отримують право на збут і відповідають за маркетинг усієї продукції виробників; виконують функції відділу збуту, але не входять у структуру підприємства-виробника; вони взаємодіють з виробником на договірних умовах;

• агенти із закупівлі — найчастіше займаються підбором не обхідного торгового асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

Особу, від імені і на користь якої діє агент, називають принципалом. Ним може бути власник товару, який доручає агенту продати товар, або покупець (споживач) товару, який доручає агенту купити необхідну продукцію.

Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір (угода), укладений між принципалом і агентом. Агент зобов'язується від імені принципала продати чи купити товар. При цьому ціна, розмір агентської винагороди й інших умов обумовлюються в договорі. Перевагою використання агента є те, що він дає можливість підприємству збільшувати обсяг збуту продукції, допомагає виводити нові товари на існуючі і нові географічні ринки, формувати широкі контакти з покупцями. Оптовик-консигнатор — це різновид агента. Він реалізує товари, які належать консигнанту, з власного або орендованого ним складу від свого імені, але за рахунок консигнанта. Функціями консигнатора є:

1) підготовка приміщень для організації торгівлі;

2) наймання персоналу;

3) рекламування товарів;

4) оптовий продаж товарів.

Оптовик-консигнатор несе відповідальність за збереження товарів на своєму складі та їх страхування. Він не є власником товарів і діє за дорученням оптовика-консигнанта. Витрати на утримання складських приміщень, рекламу, транспортування товарів та інше оплачує консигнант.

Консигнатор отримує винагороду від консигнанта після продажу товарів третім особам, як правило, підприємствам оптової торгівлі, розташованим в інших регіонах країни, та роздрібним підприємствам у своєму районі діяльності. Нерідко оптовик-консигнатор також має власні магазини, в яких реалізує частину товарів консигнанта.

Комісіонер — це посередник, який за встановлену винагороду (комісію) укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені.

Правовою основою регулювання відносин між комісіонером і комітентом є договір комісії. Комітент— сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на здійснення за винагороду однієї чи кількох угод від імені комісіонера, але за свій рахунок.

Комісіонер одержує від комітента (фізичної чи юридичної особи) товар у тимчасове фізичне володіння. Встановлюється продажна ціна за домовленістю і за згодою комітента. Після реалізації продукції віднімають з виторгу комісійні і витрати, пов'язані зі збутом. Залишок суми передається комітентові.

До послуг комісіонерів звертаються у разі продажу непродовольчих товарів, сільськогосподарської продукції. Комісіонери можуть бути представлені в організаційному аспекті як комісійні магазини, відділи (секції) комісійної торгівлі при універмагах, спеціалізованих магазинах. Продавці дрібнороздрібних пунктів продажу товарів (павільйонів, кіосків) також можуть приймати вітчизняні й іноземні товари на комісію.

Комітент повинен сплатити комісіонеру винагороду за проведення комісійної операції. Розмір комісії встановлюється у вигляді певного відсотка від суми угоди.

Брокер — це посередник при укладенні угод, який спеціалізується на певних товарних групах, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримує від них винагороду. Діяльність брокерів пов'язана з організацією брокерських контор, бірж.

Брокерська контора — це юридична особа, що займається посередництвом на біржі. Залежно від організаційно-правового статусу брокерська контора може бути створена як приватне чи колективне підприємство, структурний підрозділ підприємства. Брокерські контори відкриваються членами біржі, розрізняються між собою товарною спеціалізацією. Вони можуть бути створені двома способами: на основі придбання акцій біржі чи шляхом покупки брокерського місця.

 

Національний авіаційний університет